Рішення

від 06.06.2024 по справі 757/14434/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14434/20-ц

пр. 2-1597/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Голосіївського районного суду м. Києва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКС України) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури (далі - третя особа, Київська міська прокуратура), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.11.2023 року, просить стягнути з Держави Україна в особі Голосіївського районного суду м. Києва через ДКС України на користь позивача 90 600,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 року у справі № 752/25278/18 заяву ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису задоволено частково; встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов`язки: заборонено наближатися на відстань ближче 500 м. до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено наближатися на відстань ближче 500 м. до місця роботи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; обмежувальний припис видано строком на 6 місяців. Вказує, що про наявність обмежувального припису дізнався випадково, рішення було ухвалено за його відсутності, судом не було його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, без врахування всіх обставин справи, чим порушено конституційні права позивача та його малолітньої доньки. Зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2019 року у справі № 752/25278/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису відмовлено. Вважає, що протягом дії обмежувального припису до нього були застосовані обмеження, які порушили положення Конституції України, ст. ст. 1, 5, 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відтак з цього моменту у нього виникло право на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Вказує на те, що позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у значних душевних стражданнях внаслідок неправомірних дій відповідача-2 він був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний розклад життя, виховувати доньку, був змушений змінити місце роботи, відчував нервовий стрес, почуття тривоги, через розповсюдження недостовірних відомостей щодо позивача була погіршена його репутація. При цьому, розмір моральної шкоди позивачем розраховано виходячи з наступного: відшкодування завданої моральної шкоди за дію обмежувального припису протягом 62 днів становить 40 000,00 грн., а за розповсюдження недостовірної інформації про дію обмежувального припису та у подальшому не спростування її відповідачем-2, розмір моральної шкоди - 50 000,00 грн. Крім того, позивач був змушений звернутися за допомогою до психолога, вартість візиту до якого складає 600,00 грн., що є майновою шкодою. За таких обставин, посилаючись на положення ст. 3, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 1-3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2020 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Писанцю В.А.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва під головуванням судді Писанця В.А. від 06.05.2020 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва під головуванням судді Писанця В.А. від 14.08.2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди призначено психологічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2023 року, на підставі розпорядження керівника апарату суду Ліннік Н.В. № 120 від 21.04.2023 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

12.07.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали цивільної справи № 757/14434/20-ц та висновок експертів від 06.07.2023 року за результатами проведення психологічної експертизи, які були передані судді Григоренко І.В. 07.08.2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.08.2023 року поновлено провадження у вказаній цивільній справі; в порядку загального позовного провадження прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та підготовче засідання у справі призначено на 26.10.2023 року.

24.10.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, в якому останній просив залучити до участі у справі в якості співвідповідача Голосіївський районний суд м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023 року клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено; залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в якості співвідповідача Голосіївський районний суд м. Києва (далі - відповідач-2, Голосіївський районний суд м. Києва).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023 року, у зв`язку із залученням до участі у справі співвідповідача, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 06.02.2024 року.

02.11.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшли докази направлення копії позовної заяви в новій редакції відповідачу-2.

15.11.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла уточнена позовна заява.

04.01.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

05.02.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про виклик свідка.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2024 року клопотання позивача про виклик свідків задоволено та обов`язок забезпечення явки свідків покладено на позивача.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Голосіївського районного суду м. Києва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 30.04.2024 року.

В судовому засіданні 30.04.2024 року в якості свідка було допитано ОСОБА_4 , який є головою громадської організації «Батько має право» та знайомий з позивачем з 2018 року, та який повідомив, що з позивач звернувся у 2018 року до громадської організації «Батько має право» за наданням правової допомоги щодо побачень із донькою. Свідок зазначив, що історію ОСОБА_1 він запам`ятав. Вказував, що колишня дружина позивача ОСОБА_2 зверталася до нього з проханням відмовити ОСОБА_1 у наданні правової допомоги, проте свідок пропонував примирення між сторонами, на що остання відповіла відмовою. Вважав, що позивач дуже поміркований щодо боротьби за свою доньку. Зазначав, що займався підготовкою позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, який у подальшому було забезпечено ухвалою суду та фактично одночасно було видано щодо ОСОБА_1 обмежувальний припис. Свідок зазначив, що протягом дії обмежувального припису стан позивача був пригнічений, а після його скасування ОСОБА_1 став спокійніший.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.04.2024 року, у зв`язку із неявкою в судове засідання учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 06.06.2024 року.

В судове засідання 06.06.2024 року з`явився позивач. Представники відповідачів та представник третьої особи в судове засідання 06.06.2024 року не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку та електронною поштою.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1, представника відповідача-2 та представника третьої особи.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві та уточненій позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.

Вислухавши вступне слово позивача, показання свідка, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 року у справі № 752/25278/18 заяву ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису задоволено частково; встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов`язки: заборонено наближатися на відстань ближче 500 м. до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено наближатися на відстань ближче 500 м. до місця роботи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; обмежувальний припис видано строком на 6 місяців (а. с. 18 - 22).

Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № 752/25278/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису відмовлено (а. с. 23 - 31; 60 - 64).

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.

Застосування положення частини ч. 6 ст. 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Такий висновок відповідає положенням ст. ст. 56, 126, 129 Конституції України, а також роз`ясненням, викладеним у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок ухвалення 06.12.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва рішення у справі № 752/25278/18 про встановлення щодо нього обмежувального припису, яке в подальшому було скасовано постановою суду апеляційної інстанції, позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка, на думку, позивача підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст. ст. 1-3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Зазначений висновок узгоджуються із правовою позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-3139цс17.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Отже, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (апеляційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі, чим він і скористався.

При цьому скасування судового рішення не є санкцією відносно суду (судді), а є реалізацією судом апеляційної інстанції своїх повноважень і виконанням обов`язків, які входять у зміст правовідносин між судом касаційної інстанції та учасниками справи.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 454/2467/21.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки чинним законодавством не передбачено такої правової підстави для відшкодування моральної шкоди фізичній особі як скасування рішення суду. Скасування судового рішення не тягне за собою передбачену відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі № 723/2196/19 вказано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Голосіївського районного суду м. Києва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київської міської прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-1: Державна казначейська служба України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач-2: Голосіївський районний суд м. Києва, адреса: 03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, буд. 14А, код ЄДРПОУ 02896756.

Третя особа: Київська міська прокуратура, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 17.06.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко