Ухвала

від 10.07.2024 по справі 910/17193/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17193/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

у справі № 910/17193/23

за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі:

Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації),

Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорагропром"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - акціонерне товариство "Українська залізниця",

про стягнення 58 127,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Цукорагропром"</a> (далі - ТОВ "Цукорагропром") про стягнення 58 127,72 грн пені за неналежне виконання зобов`язань за договором на постачання продовольчих товарів від 23.03.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ТОВ "Цукорагропром" неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором на постачання продовольчих товарів від 23.03.2022 щодо поставки товару у визначені строки, тому йому нараховано пеню на підставі пункту 6.1 цього договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/17193/23 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Цукорагропром" на користь державного бюджету України 39 447,90 грн пені; в іншій частині позову відмовлено.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що ТОВ "Цукорагропром" порушив умови договору на постачання продовольчих товарів від 23.03.2022 та у визначені строки не поставив в повному обсязі товар, проте частинами здійснював поставку товару; внаслідок чого судом першої інстанції здійснено власний перерахунок пені, врахувавши умови зазначеного договору, періоди поставки та вартість недопоставленого товару за кожну поставку.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - Прокурор) 01.07.2024, через підсистему "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/17193/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про стягнення пені у сумі 18 679,82 грн, справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Дослідивши матеріали касаційної скарги Прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.

Позов подано у листопаді 2023 році. Предметом позову у справі № 910/17193/23 є стягнення заборгованості у сумі 58 127,72 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що справа підлягає касаційному оскарженню, оскільки становить значний суспільний інтерес; звернення Прокурора до суду з позовом спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання щодо укладання договорів за кошти державного бюджету та відповідальності за допущені порушення; законне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес; використання коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу держави; економічна криза, спричинена епідемією коронавірусу, умовами воєнного стану, скорочення темпів приросту надходжень до бюджетів загострили проблеми, пов`язані з наповненням бюджетів; Харківська область, суттєво постраждала від обстрілів й потребує багато ресурсів для відбудови та ремонту пошкоджених споруд й житлових будинків; будь-яке надходження коштів до бюджету становить значний суспільний інтерес і спрямоване на підтримання життєдіяльності населення; вирішення цього спору у даній справі судом касаційної інстанції сприятиме однаковому тлумаченню закону; вказане питання права має значення для широкого загалу; зрозумілий і прозорий підхід міг би значно покращити судову практику і сформував би також правову визначеність для учасників судового процесу.

Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.

Суд зауважує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя; застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування; єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, також враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду цієї справи.

Тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Отже, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, належність справи до категорії малозначних була передбачуваною, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегією суддів не встановлена.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/17193/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/17193/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок