Рішення

від 08.07.2024 по справі 308/14250/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/14250/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, будинкового комітету «Одеська 12», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про визнання за особою права користування житловим приміщенням

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов позов від ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до виконавчого комітету Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868923, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (далі відповідач-1), будинкового комітету «Одеська 12» код ЄДРПОУ 40757935, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Одеська, 12 (далі відповідач-2 або БК «Одеська-12»), у якому позивач просить суд:

1.1.визнати за позивачем право користування житловим приміщенням та право на реєстрацію місця проживання в житловій кімнаті за адресою АДРЕСА_1 .

2.Від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивачем не надано доказів правомірності вселення у кімнату АДРЕСА_2 .

3.Вказує на те, що жодних заяв від батька позивача стосовно реєстрації місця проживання позивача не надходило, а тому аргументи представника позивача про те, що заява батька позивача своєчасно не була реалізована через його хвороби є необґрунтованими.

4.Також представник відповідача-1 зауважує, що відповідь на звернення Г-439 від 06.02.2023 надавалася в порядку Закону України «Про звернення громадян» матері позивача, а не самому позивачу.

5.Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до частини 2 статті 191 ЦПК України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

6.Третя особа правом на подання пояснень щодо позову не скористалася, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

7.У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

8.У судове засідання відповідач-1 явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подав.

9.У судове засідання відповідач-2 явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, від представника відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі.

10.У судове засідання третя особа не з`явилася, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, подала заява про розгляд справи за її відсутності.

ІІ. Рух справи

11.Ухвалою від 25.08.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

12.Ухвалою від 17.01.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

13.Ухвалою від 25.06.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд відмовив у задоволенні клопотання представниці відповідача-1 про залишення позовної заяви без руху.

14.Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування не вживалися.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

15.Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

16.Батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 26.12.2019.

18.15.06.2009 між ОСОБА_4 як наймачем та дочірнім підприємством «Житловий комплекс №1» ЗАТ «ЖПП» (код ЄДРПОУ 31624623) як наймодавцем укладено договір найму житлового приміщення №30.

19.Згідно з пунктами 1.1. та 1.2. цього договору наймодавець здав у найм житлову площу у гуртожитку АДРЕСА_3 для тимчасового проживання сім`ї з 1 особи. Для проживання одиноких громадян наймодавець здає в найм наймачу ліжко-місце АДРЕСА_4 для тимчасового проживання.

20.Вказана житлова площа належить наймодавцю у відповідності до Статуту є власністю ДП ЖК №1 ЗАТ «ЖПП».

21.Житлова площа здається в найм для використання її наймачем виключно для житлових потреб. Житлова площа здається в найм строком на один рік, починаючи з 15.06.2009 до 15.06.2010.

22.Відповідно до пункту 5.1. цитованого договору у разі якщо сторони в строк не пізніше одного місяця не досягли згоди щодо його припинення, то цей договір продовжується на той же строк і на тих же умовах.

23.15.02.2017 між відповідачем-2 як наймодавцем та ОСОБА_4 як наймачем укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, за яким наймодавець передав наймачу в безстрокове користування житлове приміщення АДРЕСА_2 в гуртожитку загальною площею 17,10 кв.м.

24.Як стверджується в акті б/н від 15.01.2020 ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_2 проживала з чоловіком ОСОБА_4 приблизно з 1997 року до 2007 року по тимчасовій реєстрації з перереєстрацією кожного року, а з 2007 року на постійній реєстрації чоловіка. Третя особа та позивач зареєстрованими не були.

25.Згідно з довідкою №5407/13-21 від 21.11.2023 на момент смерті ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 зареєстрованим значився лише батько позивача.

26.Відповідно до листа департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради №223/24.01-12 від 12.03.2024 рішенням VIII сесії міської ради VII скликання від 18.10.2016 №384 гуртожиток по АДРЕСА_5 передано в оперативне управління органу самоорганізації населення будинковому комітету «Одеська 12».

27.Зі змісту рішення Ужгородської міської ради №303 від 14.07.2016 вбачається, що гуртожиток по АДРЕСА_5 передавався у комунальну на підставі звернення приватного акціонерного товариства «Житлово-побутове підприємство» від 04.04.2016 №78.

28.Згідно з інформаційною довідкою від 29.03.2024 №371976143 гуртожиток за адресою АДРЕСА_5 перебуває у комунальній власності.

29.Рішенням Ужгородської міської ради №384 від 18.10.2016 «Про передачу гуртожитків в оперативне управління та дозвіл на приватизацію» міська рада вирішила цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_5 залишити в статусі «гуртожиток», дозволивши мешканцям гуртожитку приватизацію житлових і нежитлових приміщень.

30.Пунктом 2 згаданого рішення гуртожиток по АДРЕСА_5 передано органу самоорганізації населення, а саме ОСН «Будинковий комітет «Одеська 12».

31.Виходячи з наявності підстав для визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання в житловій кімнаті за адресою АДРЕСА_1 , позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

IV. Позиція суду

32.Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

33.Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

34.Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 по справі №925/642/19 вказала про те, що суд, розглядаючи справу, має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

35.Верховний Суд у постанові від 14.10.2019 по справі №910/6642/18 звертав увагу на стадійність захисту порушеного права та роз`яснив, що під час вирішення справи суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити.

36.У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.

37.За обставин цієї справи представник позивача стверджує про те, що спірна кімната в гуртожитку була надана батькові позивача в 1997 році, коли він працював у поліції.

38.З відміток трудової книжки батька позивача вбачається, що він проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 01.05.1995 до 01.02.1997.

39.Порядок вселення до гуртожитків та користування ними у вищезазначений період було врегульовано, зокрема, положеннями ЖК України в редакції від 01.01.1993.

40.Так, статтею 127 ЖК України в наведеній редакції встановлювалося, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

41.Відповідно до статті 128 ЖК України в редакції від 01.01.1993 порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

42.На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК України в редакції від 01.01.1993).

43.Згідно зі статтею 130 ЖК України в цитованій вище редакції порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

44.Статтею 131 України в редакції від 01.01.1993 було передбачено те, що відповідно до законодавства Союзу РСР Примірне положення про гуртожитки затверджується Радою Міністрів Української РСР, міністерствами, державними комітетами і відомствами СРСР за погодженням з відповідними профспілковими і комсомольськими органами.

45.Беручи до уваги стверджуваний представником позивача час отримання батьком позивача кімнати в гуртожитку, суд вказує на релевантність приписів Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 №208 (далі Примірне положення №208), яке діяло в період з 03.06.1986 до 19.08.2015.

46.Відповідно до пунктів 9 та 10 Примірного положення №208 жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

47.На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред`являються паспорти всіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

48.Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності.

49.Отже, виходячи з приписів законодавства, яке регулювало порядок вселення до гуртожитків та користування ними, на момент стверджуваного отримання батьком позивача кімнати в гуртожитку належним підтвердженням правомірності вселення до гуртожитку був саме ордер.

50.Поряд із цим, формуляр ордеру був встановлений у додатку до Примірного положення №208 та передбачав необхідність внесення до ордеру, зокрема, але не виключно, відомостей про рішення адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу, яке було підставою для видачі такого ордеру, а також інформації про склад сім`ї особи, якій видано ордер.

51.Між тим, жодного ордеру на підтвердження легітимності вселення у 1997 році батька позивача разом із матір`ю позивача та самим позивачем до кімнати АДРЕСА_2 матеріали справи не містять.

52.Суд критично оцінює долучений представником позивача акт б/н від 15.01.2020, у якому стверджується про те, що ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_2 проживала з чоловіком ОСОБА_4 приблизно з 1997 року до 2007 року по тимчасовій реєстрації з перереєстрацією кожного року, а з 2007 року на постійній реєстрації чоловіка, зважаючи на таке.

53.Зі змісту цього акту вбачається, що його підписантами значаться ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

54.Поряд із цим, у ході судового розгляду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з метою підтвердження обставин, відображених у підписаному ними акті, в якості свідків не допитувалися.

55.Крім того, в досліджуваному акті відсутні відомості про період проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_5 , що, на переконання суду, створює обґрунтований сумнів щодо обізнаності підписантів акту про обставини, які таким актом засвідчені.

56.Натомість у судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

57.Так, ОСОБА_9 , будучи допитаною в якості свідка, у судовому засіданні від 25.06.2024 надала показання, з яких слідує, що у спірній кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_5 проживав померлий батько позивача та сам позивач, тоді як мати (третя особа) лише навідувалася до них.

58.З цього приводу у судовому засіданні третя особа надала коментар, пояснивши, що мусіла бути біля батьків для догляду.

59.Також свідок ОСОБА_9 стверджувала, що позивач змалку жив у спірній кімнаті та ходив у школу за місцем проживання.

60. ОСОБА_10 будучи допитаним у якості свідка, у судовому засіданні від 25.06.2024 надав показання, з яких слідує, що за адресою АДРЕСА_5 він проживав з 1998 року. Свідок зазначив, що у спірній кімнаті позивач мешкав разом із батьками, а позивач проживає там і дотепер.

61. ОСОБА_5 , будучи допитаною в якості свідка, у судовому засіданні від 25.06.2024 надала показання, з яких слідує, що за адресою АДРЕСА_5 вона проживає 28 років. Свідок зазначила, що у спірній кімнаті позивач мешкав разом із батьками.

62. ОСОБА_11 , будучи допитаним в якості свідка, у судовому засіданні від 25.06.2024 надав показання, з яких слідує, що в гуртожитку проживає з 1989 року. Свідок пояснив, що після смерті батька позивача у спірній кімнаті жив позивач та його мати.

63.Аналізуючи показання свідків, суд додатково звертає увагу на те, що відповідно до відмітки у паспорті ОСОБА_3 вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_6 з 12.07.1985. Цю ж адресу третя особа зазначає і в поданій нею заяві без участі, тобто листування ведеться, виходячи з того, що адреса для листування є відмінною, аніж та, яка зазначена в акті б/н від 15.01.2020 як адреса фактичного проживання.

64.У свою чергу, згідно з відміткою, проставленою у паспорті позивача, ОСОБА_2 (позивач) був зареєстрований за адресою АДРЕСА_6 , з якої знявся лише після смерті свого батька.

65.При цьому в судовому засіданні від 25.06.2024 третя особа пояснила, що вона та її син фактично були зареєстровані за однією адресою, а розбіжність «120» та «123» зумовлена проведеною у селі перенумерацією будинків.

66.Крім того, третя особа пояснила, що її син жив у селі за місцем проживання матері третьої особи, допоки відвідував школу, а батьки (третя особа та померлий батько позивача) фактично проживали в місті Ужгороді, куди забирали сина на вихідні.

67.Із урахуванням наведеного суд вказує на те, що показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 не є достатнім підтвердженням факту проживання третьої особи разом із батьком позивача у спірній кімнаті в гуртожитку протягом періоду, зазначеному в акті від 15.01.2020, оскільки їх показання суперечать показанням свідка ОСОБА_9 та не узгоджуються із іншими матеріалами справи, зважаючи на те, що ОСОБА_3 , по-перше, залишається зареєстрованою за адресою АДРЕСА_6 , по-друге, адресу реєстрації вказує як актуальну адресу для ведення листування.

68.Більше того, у матеріалах справи відсутні докази того, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 достеменно обізнані про уклад життя третьої особи та з достатньою впевненістю можуть підтверджувати її постійне проживання у гуртожитку.

69.З цього приводу суд додатково зауважує про те, що третя особа і сама надавала пояснення про те, що повинна була перебувати з батьками для догляду.

70.Суд вважає, що показання допитаних свідків самі по собі не підтверджують також і факт проживання позивача у спірній кімнаті гуртожитку, оскільки, як стверджувалося матір`ю позивача, позивач відвідував школу в селі.

71.На переконання суду, версія про те, що дитина шкільного віку, мешкаючи у місті, яке є обласним центром (м. Ужгород), за відсутності обґрунтованих для того причин відвідутиме навчальний заклад у селі, до якого їй ще потрібно доїхати, є непослідовною, оскільки суду не представлено доказів існування причин, які би зумовлювали такий спосіб життя позивача.

72.Показання свідків про те, що позивач проживав у кімнаті гуртожитку за адресою АДРЕСА_5 свідчать радше про епізодичну появу позивача за вказаною адресою, аніж про його постійне проживання, що цілком узгоджується із поясненнями третьої особи про те, що до міста Ужгорода позивача привозили на вихідні.

73.Крім того, до прикладу свідок ОСОБА_9 зазначала про те, що бачити позивача могла раз на тиждень.

74.Беручи до уваги суперечливість показань свідків, суд доходить до висновку про те, що сам по собі акт за відсутності інших доказів щодо проживання позивача та його батьків за адресою АДРЕСА_1 є недостатнім.

75.Долучені представником позивача довідки №262 та №261 від 15.01.2020 не підтверджують ані стверджуваний представником позивача період проживання з ОСОБА_4 (батьком позивача), ані правомірність проживання вказаних осіб за адресою АДРЕСА_1 .

76.Представник позивача стверджуючи про те, що батько позивача разом із самим позивачем та матір`ю останнього проживали за вищезгаданою адресою з 1997 року, зокрема, до смерті ОСОБА_4 , тобто понад 20 років, не долучив жодних доказів щодо сплати комунальних послуг, зокрема, про те, що комунальні послуги сплачувалися, виходячи з тарифів для відособленої кімнати, а не окремого ліжко-місця.

77.Також відсутні будь-які докази про те, позивач або його матір отримували кореспонденцію чи вели листування з органами державної влади або ж іншими установами, зазначаючи адресою листування АДРЕСА_1 . У цьому аспекті доцільно зауважити й про те, що позивач до смерті свого батька ОСОБА_4 значився зареєстрованим за адресою, відмінною від тієї адреси, де, як стверджується він фактично проживав спільно з батьками. Поза тим, з попередньої адреси реєстрації позивач знявся лише 21.02.2020, тобто після смерті батька, що підтверджується відміткою у копії паспорта.

78.Більше того, позивачем та його представником не долучено жодних доказів про те, що за указаним місцем проживання позивач та його батьки обслуговувалися у закладах охорони здоров`я.

79.Підсумовуючи викладене, суд констатує, що вкрай малоймовірним видається такий перебіг подій, за якого єдиним доказом спільного проживання упродовж понад 20 років є лише акт, затверджений головою органу самоорганізації населення.

80.Не обмежуючись викладеним, суд додатково звертає увагу на те, що представник позивача, обґрунтовуючи вимоги за заявленим позовом, посилається також на договір найму житлового приміщення від 15.06.2009, укладений між ОСОБА_4 як наймачем та дочірнім підприємством «Житловий комплекс №1» ЗАТ «ЖПП».

81.Відповідно до статті 64 ЖУ України в редакції від 30.04.2009, яка діяла на момент укладення згаданого договору, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

82.До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

83.Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

84.Згідно зі статтею 65 ЖК України в редакції від 30.04.2009 наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

85.Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

86.Аналіз цитованих норм закону вказує на те, що, по-перше, право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку та, по-друге, право проживання та користування спірним житловим приміщенням інших членів сім`ї є похідним від права наймача.

87.Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 по справі № 200/17337/17.

88.Суд зауважує, що позивач є особою 22.09.1992 року народження, а вищезгаданий договір найму житлового приміщення укладався 15.06.2009, тобто на момент укладення відповідного договору вік позивача становив 16 повних календарних років.

89.За змістом статті 6 СК України неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

90.Отже, на момент укладення договору від 15.06.2009 позивач у розумінні положень сімейного законодавства був неповнолітнім.

91.Із урахуванням викладеного суд зауважує про те, що повнолітнім позивач став з 18 років, тобто після 22.09.2010.

92.Вказане, на переконання суду, має значення для вирішення справи, оскільки впливає на порядок вселення, встановлюючи особливості цієї процедури для дітей наймача.

93.Так, абзацом першим пункту 17 Розділу ІІІ Примірного положення №208 визначалося те, що громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей.

94.У свою чергу, абзацом другим пункту 17 Розділу ІІІ Примірного положення №208 передбачалося, що вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадянина, які проживають разом з ним.

95.Тобто норма абзацу першого пункту 17 Розділу ІІІ Примірного положення №208 встановлювала, зокрема, можливість вселення неповнолітніх без отримання спеціального дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства. Між тим, умовою для вселення неповнолітніх дітей було перебування приміщення у відособленому користуванні особи, яка вселяє їх до себе.

96.Пунктом 4 Розділу І Примірного положення №208 передбачалися такі види гуртожитків: для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).

97.Як встановив суд, укладення батьком позивача договору №30 від 15.06.2009 проводилося з метою забезпечення проживання одиноких громадян. Крім того, у найм за вказаним договором здавалося ліжко-місце 3 у кімнаті № НОМЕР_3 , а не ціла кімната №30.

98.Доказів того, що кімната №30 позивачем перебувала у відособленому користуванні батька позивача, що уможливлювало би вселення неповнолітньої дитини в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 17 Розділу ІІІ Примірного положення №208, позивач та його представник не надали.

99.Таким чином, суд констатує про те, що позивач та його представник не довели наявність передумов, за наявності яких батько позивача взагалі міг правомірно вселяти свого сина до спірної кімнати в період після укладення договору найму житлового приміщення і до досягнення позивачем повноліття, тобто в період між 15.06.2009 та 22.09.2010.

100.У свою чергу, після 22.09.2010 (з досягненням позивачем повноліття), однак до 19.08.2015 (втрата чинності Примірного положення №208), вселення позивача до спірної кімнати регламентувалося абзацом другим пункту 17 Розділу ІІІ Примірного положення №208, за змістом якого вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускалося лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадянина, які проживали разом з ним.

101.Із урахуванням наведеного суд зауважує про відсутність у матеріалах справи документального підтвердження того, що спірна кімната була у відособленому користуванні батька позивача.

102.Як наслідок, немає і підстав вважати, що батько позивача міг отримати дозвіл для подальшого вселення повнолітнього сина до кімнати, яка не була у його відособленому користуванні.

103.Щодо правового регулювання процедури вселення після 19.08.2015, однак до 15.02.2017 (дата укладення батьком відповідача договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду б/н від 15.02.2017), суд бере до уваги таке.

104.19.08.2015 набрало чинності Положення про гуртожитки, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 №84 (далі Положення №84), яке діяло до 02.01.2019, тобто дія Положення №84 охоплює собою період з 19.08.2015 до 15.02.2017.

105.Суд зауважує про те, що на момент набрання чинності Положенням №84 правовою підставою проживання батька позивача у спірній кімнаті був договір найму від 15.06.2009, зважаючи на те, що положення цього договору передбачали його пролонгацію, а доказів того, що його сторони досягли згоди щодо його припинення матеріали справи не містять.

106.Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Положення №84 особи, які проживають у гуртожитку, мають право: користуватися на рівних умовах між собою допоміжними приміщеннями (загального користування), обладнанням та інвентарем гуртожитку; вимагати своєчасної заміни обладнання, що стало непридатним для використання, усунення недоліків у наданні послуг з обслуговування гуртожитку, якщо інше не передбачено умовами договору найму жилого приміщення в гуртожитку; у разі проживання в приміщенні, що перебуває у їх відособленому користуванні, без згоди власника вселити своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою власника вселити до такого приміщення свою дружину або чоловіка, дітей, які досягли вісімнадцяти років, а також батьків; брати участь у вирішенні питань, пов`язаних з поліпшенням житлово-побутових умов у гуртожитку, роботою його працівників тощо

107.Отже, в розумінні цитованого припису вселення повнолітнього сина могло здійснюватися особою, якщо вона проживала у приміщенні, що перебувало в її відособленому користуванні, з отриманням згоди власника такого приміщення.

108.Між тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що кімната, до якої нібито вселявся позивач, була у відособленому користування його батька та, як наслідок, що батько взагалі міг отримати дозвіл для подальшого вселення повнолітнього сина до кімнати, яка не була у його відособленому користуванні.

109.У зв`язку з цим суд констатує про те, що позивачем та його представником не доведено, що у позивача виникло право користування жилим приміщенням, яке би підлягало судому захисту.

110.З приводу позовних вимог у частині визнання права на реєстрацію місця проживання в житловій кімнаті.

111.Статтею 15 ЦК України передбачено те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

112.Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

113.Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

114.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

115.Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

116.Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

117.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

118.Враховуючи вищевказане, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

119.Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

120.Суд звертає увагу на те, що представником позивача долучено заяву про реєстрацію місця проживання б/н від 26.09.2019, згідно з пунктом 2 якої ОСОБА_4 надав згоду на реєстрацію місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_5 .

121.Станом на дату зазначеної заяви діяла Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, в редакції від 10.08.2019 (далі Правила №207).

122.Пунктом 3 цих Правил встановлювалося те, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

123.Відповідно до пункту 11 Правил №207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

124.Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

125.Із поданої представником позивача заяви про реєстрацію місця проживання б/н від 26.09.2019 вбачається, що відомості про відмову в реєстрації місця проживання відсутні. Доказів будь-яких подальших звернень позивача з приводу реєстрації його місця проживання матеріали справи не містять.

126.Інакше кажучи, відповідна заява не була предметом розгляду відповідача-1, що свідчить про відсутність будь-яких дій відповідача-1, які підлягають правовій оцінці для встановлення того, чи можуть такі дії порушувати права позивача.

127.Беручи до уваги те, що питання про реєстрацію місця проживання позивача не були предметом розгляду відповідача-1, суд доходить до переконання про те, що позовні вимоги у відповідній частині спрямовані на майбутнє, а тому з огляду на їх передчасність задоволенню не підлягають.

V. Висновки за результатами розгляду справи

128.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

129.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

130.Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в частині вимог про визнання права користування житловим приміщенням позивач не підтвердив наявність обставин, на які він покликається як на підстави заявленого позову.

131.У свою чергу, вимоги про визнання права на реєстрацію є передачасними, оскільки суд констатував, що позивач не звертався із заявою про реєстрацію його місця проживання, тому позов у цій частині спрямований на майбутнє.

V. Висновки за результатами розгляду справи

132.Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позову судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко