Постанова

від 03.07.2024 по справі 755/7223/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/7223/22 Головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О.

Провадження № 22-ц/824/10793/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Трансойлгрупп», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Кріт Фінанс Груп», Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та припинення права власності,

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 року керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва звернувся до суду позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ «Трансойлгрупп», треті особи: ТОВ «Кріт Фінанс Груп», Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним акта приймання-передачі майната припинення права власності.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року позов задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилі приміщення № 142 та № 145 (групи приміщень № 250) по бульвару Верховної Ради, 22 у м. Києві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1750914080000 (запис про право власності № 30012188 від 25 січня 2019 року, рішення державного реєстратора комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Гавриленка О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45222379 від 25 січня 2019 року), із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1750914080000.

Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 2/2020 від 01 жовтня 2020 року згідно до протоколу № 1/2020 загальних зборів учасників ТОВ «Трансойлгрупп», підписаний між ОСОБА_1 та ТОВ «Трансойлгрупп» в особі директора товариства - Рогача А.Д., інтереси якого представляє Тимошенко С.М .

Скасовано державну реєстрацію права власності та припинено право власності ТОВ «Трансойлгрупп» на нежилі приміщення № 142 та № 145 (групи приміщень № 250) по бульвару Верховної Ради, 22 у м. Києві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1750914080000 (запис про право власності № 39355850 від 18 листопада 2020 року, рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Дашицької Л.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно індексний номер: 55323780 від 24 листопада 2020 року).

Стягнуто з ТОВ «Трансойлгрупп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір в сумі 7 443,00 грн.

20 березня 2024 року керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ТОВ «Трансойлгрупп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року у задоволенні заяви керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судовий збір в сумі 2 684,00 грн, якийвідповідно до платіжного доручення № 346 від 13 березня 2023 року був сплачений прокуратурою на рахунок Київського апеляційного суду, є судовими витратами позивача, понесеними ним у зв`язку з переглядом ухвали про закриття провадження у справі в апеляційному порядку, тому питання повернення судового збору підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанціїнорм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що повернення судового збору та розподіл судових витрат у вигляді сплаченого судового збору не є тотожними поняттями згідно із ЦПК України та Законом України «Про судовий збір». При цьому прокуратура у відповідній заяви просила суд не повернути суму судового збору, сплаченого на рахунок Київського апеляційного суду за подання апеляційної скарги, а стягнути суму цього судового збору з відповідача в порядку розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що питання стягнення судового збору у цій справі має вирішувати суд апеляційної інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував, що за змістом положень статей 141, 259, 264, 270 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. За наслідками апеляційного перегляду ухвали про закриття провадження у справісуд апеляційної інстанції спір по суті не розглядав та не приймав остаточне рішення щодо суті позовних вимог, оскільки постанова від 20 червня 2023 року була прийнята фактично з процесуальних питань та не є остаточним рішенням суду, ухваленим після закінчення судового розгляду. Апеляційний суд лише скасував вказану ухвалу та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. Тільки рішенням від 22 січня 2024 року Дніпровський районний суд м. Києва вирішив спір по суті, проте питання розподілу судових витрат вирішив лише частково. Саме тому, з метою вирішення цього питання у повній мірі, прокуратура звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення. Ураховуючи, що Київський апеляційний суд прийняв постанову за наслідками розгляду процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції, цей суд не є тим судом, який уповноважений здійснювати розподіл витрат у цій справі. Отже, прокурор дотримався норм цивільного процесуального законодавства та вірно звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення саме до Дніпровського районного суду м. Києва, однак суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що вказане питання має розглядати суд апеляційної інстанції.

Відзиви відповідачів та третіх осіб на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва підтримав апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просив скасувати оскаржувану ухвалу і ухвалити додаткове рішення у справі.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ «Трансойлгрупп», треті особи: ТОВ «Кріт Фінанс Груп», Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним акта приймання-передачі майна та припинення права власності.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі майна № 2/2020 від 01 жовтня 2020 року згідно до протоколу № 1/2020 загальних зборів учасників ТОВ «Трансойлгрупп», підписаний між ОСОБА_1 та ТОВ «Трансойлгрупп» в особі директора товариства - Рогача А.Д., інтереси якого представляє Тимошенко С.М. , - закрито.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва оскаржив її в апеляційному порядку, сплативши за подання апеляційної скарги 2 684,00 грн судового збору відповідно до платіжної інструкції № 346 від 13 березня 2023 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва задоволено,ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року скасовано та передано справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року позовні вимоги керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено у повному обсязі та вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з ТОВ «Трансойлгрупп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 7 443,00 грн за подання позовної заяви.

20 березня 2024 року керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ТОВ «Трансойлгрупп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року.

Прокурор посилався на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення від 22 січня 2024 року не вирішив питання щодо стягнення з відповідача сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі майна.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, виходив з того, що сплачений прокуратурою судовий збір є судовими витратами, понесеними у зв`язку з переглядом ухвали про закриття провадження у справі в апеляційному порядку, тому питання повернення судового збору відноситься до компетенції суду апеляційної інстанції.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі, процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва, скасував ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За приписами частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).

Тобто, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення по суті спору у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Отже, у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції скасовує судові рішення з передачею справи для продовження розгляду (новий розгляд) до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Вказаний висновок узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21), від 30 березня 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).

Ця правова позиція щодо застосування вказаної вище норми права є незмінною.

У справі, яка переглядається, під час прийняття постанови Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року розподіл судових витрат не був вирішений, оскільки суд апеляційної інстанції не ухвалював своє рішення і не змінював його, а передав дану справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова про передачу справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті.

У заяві про ухвалення додаткового рішення прокурор просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподіл суми судових витрат, понесених прокуратурою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, мав здійснювати суд, який ухвалив остаточне рішення по суті спору від 22 січня 2024 року, тобто Дніпровський районний суд м. Києва.

Отже, керівник Дніпровської окружної прокуратури м. Києва був вправі заявляти вимогу про стягнення понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції згідно вимог ЦПК України та відповідне питання мало бути вирішене судом у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи по суті позовних вимог та/або шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції невірно розтлумачив норми статей 141, 382 ЦПК України та дійшов помилкового висновку, що питання відшкодування судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, у цій справі підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції.

Крім того, районний суд не врахував, що прокурор у своїй заяві просив не повернути йому сплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги на підставі норм частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», а стягнути суму цього судового збору з відповідача в порядку розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення, оскільки це питання не було вирішено в ухваленому рішенні по суті спору.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з порушенням норм процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог заяви керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Трансойлгрупп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, сплачений згідно платіжного доручення № 346 від 13 березня 2023 року за подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 липня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній