Постанова

від 09.07.2024 по справі 367/1580/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 367/1580/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8591/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Шестопалова Я.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним рішень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року,

встановив:

у листопаді 2016 року позивач звернувся з позовом до відповідачів про визнання недійсними рішень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

У липні 2023 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, у якій просив витребувати на користь держави земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів, а з огляду на відсутність позовних вимог до Бучанської міської ради Київської області виключити її за складу відповідачів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року заяву про зменшення позовних вимог було задоволено, продовжено розгляд справи в частині вимог про витребування земельних ділянок з незаконного володіння, а провадження у справі в частині позовних вимог до Бучанської міської ради Київської області про визнання недійсними рішень - закрито.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 посилається на те, що судом при розгляді заяви про зміну предмету позову було порушено норми процесуального права, оскільки позивач одночасно змінив предмет і підстави позову, що не допускається. Також скаржник зазначав, що копія заяви про зміну предмету позову йому не направлялась, що є підставою для повернення такої заяви позивачу.

Відповідно до ч.2 ст. 352 ЦПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Згідно з пунктом "d" статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.

Наведені правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 і повинні враховуватися апеляційним судом.

Ухвала суду першої інстанції в частині вирішення заяви позивача про зміну предмету позову та залучення Бучанської міської ради Київської області в якості третьої особи апеляційним судом не переглядається, однак ОСОБА_1 не позбавлений права включити заперечення на ухвалу в цій частині до апеляційної скарги на рішення суду у випадку її подання.

Вирішуючи питання про закриття провадження в частині позовних вимог до Бучанської міської ради Київської області про визнання недійсними рішень, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при зверненні до суду із заявою про зміну предмету позову просив продовжити розгляд справи лише щодо вимог про витребування земельних ділянок та вказував, що визнання недійсними рішень та державних актів на право власності на земельні ділянки не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Положеннями ст. 49 ЦПК України визначено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За змістом ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

В даному випадку зміст заяви позивача про зміну предмету позову від 15 липня 2023 року свідчить про те, що позивач фактично відмовився від позовних вимог до Бучанської міської ради Київської області про визнання недійсними рішень та державних актів на право власності на земельні ділянки, просив виключити Бучанську міську раду Київської області з числа відповідачів.

У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 не вказує яким чином ухвала суду про закриття провадження у справі в частині вимог до Бучанської міської ради Київської області порушує його права.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20 також не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки в даному випадку судом було закрито провадження в частині у зв`язку з відмовою позивача від своїх вимог, а не у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Доводи апеляційної скарги про передчасність постановлення ухвали про закриття провадження в частині з тих підстав, що відповідна ухвала мала бути постановлена за наслідками закриття підготовчого провадження, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними, оскільки процесуальним законом передбачено право позивача на відмову від позовних вимог або їх частини на будь-якій стадії судового процесу і постановлення оскаржуваної ухвали в цій частині не призводить до порушення прав ОСОБА_1 .

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «DeGeouffredelaPradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16-ц вказав на те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

В даному випадку скасування ухвали суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Бучанської міської ради Київської області з підстав, викладених в апеляційний скарзі, було б проявом надмірного формалізму.

Враховуючи те, що судом встановлено, що позивач фактично відмовився від частини позовних вимог і така відмова прийнята судом, закриття провадження в частині таких вимог відповідає вимогам процесуального законодавства.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Таким чином, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 06 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 09 липня 2024 року.

Головуючий

Судді