Рішення

від 12.08.2024 по справі 367/1580/21

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/1580/21

Провадження №2/367/805/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2024 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Пронченко О.С.,

за участі

прокурора Годлевської-Коновалової А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Бучанська міська рада Київської області про витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

07.11.2016 року Перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України звернувся з позовом до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_68 , треті особи: ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земельних ділянок., мотивуючи свої вимоги тим, що Прокуратурою розглянуто матеріали додержання вимог земельного законодавства щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Дослідної станції м`ясного тваринництва.

Виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році видано державний акт серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області.

Правонаступником зазначеної установи стало навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на даний час відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» (постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України).

За результатами розгляду листа Бучанської міської ради від 14.12.2007 № 04-09/1054 вченою радою Національного аграрного університету погоджено передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Буча, про що Національний аграрний університет повідомив Бучанського міського голову листом від 27.12.2007 № 3913.

У подальшому вказаною міською радою 02.09.2008 прийнято рішення № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах міста Буча (мікрорайон «Рокач»), припинено право постійного користування вказаної установи зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Бучанської міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови.

За рахунок указаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21.10.2010 № 2053/28-73-V передано у власність 24 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.

Також за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради № 1347/13-51-У від 30.04.2009, № 1452/1-55-У від 27.08.2009, №1893/2-66-У від 27.05.2010, № 1347/24-51-У від 30.04.2009, № 1375/9-52-У від 28.05.2009, № 1522/5-56-У від 24.09.2009, № 1347/7-51-У від 30.04.2009, № 1792/12-63-У від 25.03.2010, № 1558/2-57-У від 29.10.2009, № 1375/7-52-У від 28.05.2009, № 1375/2-52-У від 28.05.2009, № 1193/1-46-У від 29.01.2009, № 1140/18-44-У від 25.12.2008, № 1375/4-52-У від 28.05.2009, № 1347/9-51-У від 30.04.2009, № 1522/11-56-У від 24.09.2009, № 1245/6-48-У від 26.02.2009, № 80/7-4-УІ від 24.12.2010, № 1452/8-55-У від 27.08.2009, № 1347/3-51-У від 30.04.2009, № 1375/11-52-У від 28.05.2009, № 1792/30-63-У від 25.03.2010, № 1650/32-59-У від 24.12.2009 ,№ 1650/30-59-У від 24.12.2009, № 1650/31-59-У від 24.12.2009, № 1558/1-57-У від 29.10.2009, № 1452/7-55-У від 27.08.2009, № 1650/15-59-У від 24.12.2009, № 1650/35-59-У від 24.12.2009, №1708/4-61-У від 28.01.2010, № 1522/4-56-У від 24.09.2009, № 1745/4-62-У від 25.02.2010, № 1708/13-61-У, № 1957/1 -68-У від 29.07.2010, № 294/1-11-УІ від 23.06.2011, № 1957/13-68-У від 29.07.2010, № 1957/17-68-У від 29.07.2010, № 582/10-22-УІ від 23.02.2012, № 496/15-19-УІ від 22.12.2011, № 711/11-26-УІ від 31.05.2012, № 496/16-19-УІ від 22.12.2011, № 1708/10-61-У від 28.01.2010 передано у власність 42 громадянам земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.

Позивач зазначає, що зазначені рішення Бучанської міської ради про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками, передачі їх у власність громадянам та видані на підставі цих рішень міської ради державні акти на право власності на земельні ділянки мають бути визнані судом недійсними з наступних підстав.

Відповідно до Статуту Національного аграрного університету (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2001 № 202, Університет є самоврядним (автономним) державним вищим навчальним закладом, який провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», інших законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цього Статуту.

Згідно з п. 2 Статуту до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель». Також пунктом 6 Статуту Університету передбачено, що самоврядність автономія) Університету згідно з цим Статутом передбачає самостійне використання майна, переданого Університету в оперативне управління, в тому числі для провадження господарської діяльності, надання цього майна в оренду та в користування без права викупу, а також безстрокове та безоплатне користування виділеними Університету земельними ділянками з правом надання їх у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Оскільки Статут Університету затверджено власником (органом управління) переданого йому в оперативне управління державного майна та у постійне користування земельних ділянок державної власності Кабінетом Міністрів України, вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Університету.

Постановою Верховної Ради України від 09.02.2006 № 3434-ІV селище міського типу Буча Ірпінської міської ради Київської області віднесено до категорії міст та надано статус міста обласного значення.

Також позивач наголошує, що земельні ділянки Університету, які розташовані у межах міста Буча, перебували у державній власності і вирішення питання про припинення права користування Університетом зазначеними землями не належало до компетенції Бучанської міської ради.

За інформацією Департаменту містобудування та архітектури встановлено, що перший генеральний плани м. Бучі розроблено у 1968 році (лист від 11.02.2015 № 01-06-199).

Рішенням Київської обласної ради від 30.04.2014 № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено проект землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Бучі. Відповідно до зазначеного рішення загальна площа склала 2658,1362 га (лист відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області від 30.04.2014 № 01-5/235-14). Однак, після вказаних змін меж міста на спірні земельні ділянки генеральний план міста не розроблявся та у встановленому законодавством порядку не затверджувався. Вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земельних ділянок Бучанською міською радою здійснено без урахування містобудівної документації.

З огляду на викладене рішення Бучанської міської ради Київської області № 1347/13-51-У від 30.04.2009, № 1452/1-55-У від 27.08.2009, №1893/2-66-У від 27.05.2010, № 1347/24-51-У від 30.04.2009, № 1375/9-52-У від 28.05.2009, № 1522/5-56-У від 24.09.2009, № 1347/7-51-У від 30.04.2009, № 1792/12-63-У від 25.03.2010, № 1558/2-57-У від 29.10.2009, № 1375/7-52-У від 28.05.2009, № 1375/2-52-У від 28.05.2009, № 1193/1-46-У від 29.01.2009, № 1140/18-44-У від 25.12.2008, № 1375/4-52-У від 28.05.2009, № 1347/9-51-У від 30.04.2009, № 1375/8-52-У від 18.05.2009, № 1522/11-56-У від 24.09.2009, № 1245/6-48-У від 26.02.2009, № 80/7-4-УІ від 24.12.2010, № 1452/8-55-У від 27.08.2009, № 1347/3- 51-У від 30.04.2009, № 1375/11-52-У від 28.05.2009, № 1792/30-63-У від 25.03.2010, № 1650/32-59-У від 24.12.2009 , № 1650/30-59-У від 24.12.2009, № 1650/31-59-У від 24.12.2009, № 1558/1-57-У від 29.10.2009, № 1452/7-55-У від 27.08.2009, № 1650/15-59-У від 24.12.2009, № 1650/35-59-У від 24.12.2009, № 1708/4-61-У від 28.01.2010, № 1522/4-56-У від 24.09.2009, № 1745/4-62-У від 25.02.2010, № 1708/13-61-У, № 1957/1-68-У від 29.07.2010, № 294/1-11-УІ від 23.06.2011, № 1957/13-68-У від 29.07.2010, № 1957/17-68-У від 29.07.2010, № 582/10-22-УІ від 23.02.2012, № 496/15-19-УІ від 22.12.2011, № 711/11-26-УІ від 31.05.2012, № 496/16-19-У І від 22.12.2011, № 1708/10-61-У від 28.01.2010 прийняті усупереч вимогам законодавства, у зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

При цьому, оскільки в даному випадку порядок припинення права користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками дотримано не було, а отже всі подальші рішення Бучанської міської ради Київській області стосовно відведення земельних ділянок є незаконними та підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, особи отримали у власність спірні земельні ділянки на підставі незаконних рішень Бучанської міської ради, та право власності у них на законних підставах не виникло, а отже, державні акти ва право власності на земельні ділянки підлягають визнанню недійсними.

Водночас особи, які отримали державні акти за оскаржуваними рішеннями Бучанської міської ради, відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_16 , та на державних актах проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи).

В свою чергу, за інформацією відділу Держкомзему у м. Бучівід 11.06.2015 № 10-1029-0.3-247/2-15 встановлено, ОСОБА_16 придбала земельні ділянки за кадастровими номерами 3210800000:01:132:0580 і 3210800000:01:132:0581. ОСОБА_76 придбала земельну ділянку за кадастровим номером 3210800000:01:132:0428. ОСОБА_7 придбавземельну ділянку за кадастровим номером 3210800000:01:132:0373, який в свою чергу розділив останню на дві земельні ділянки площами 0,0500 га за кадастровими номерами 3210800000:01:132:0618 і 3210800000:01:132:0619. В подальшому ОСОБА_7 продав земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0619 ОСОБА_4 .

Крім того, згідно інформаційних довідок з державного реєстру прав на нерухоме майно №№ 40320405, 40321406, 40334147, 40334615 встановлено, що земельні ділянки за кадастровими номерами: 3210800000:01:132:0442, 3210800000:01:132:0447 відчужені на користь ОСОБА_9 та 3210800000:01:132:0566, 3210800000:01:132:0567 ОСОБА_27

Про незаконність рішень Бучанської міської ради та виданих на їх підставі державних актів на право власності на земельні ділянки прокуратурі Київської області стало відомо у березні 2015 року під час пред`явлення позову у справі № 367/2271/15-ц, що стосується безпосередньо визнання недійсним рішення Бучанської міської ради Київської області від 02.09.2008 № 941-3 8-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ переведення їх до категорії хемель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах міста Буча (мікрорайон «Рокач»).

В зв`язку із викладеними обставинами, з врахуванням остаточної редакції позовних вимог, позивач просив витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та у постійне користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки із незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0500 гa, з кадастровим номером 3210800000:01:132:0618 та площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3210800000:01:132:0375; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0500 га, з кадастровим номером 3210800000:01:132:0619, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3210800000:01:132:0374.

Ухвалою судді Пархоменко О.В. від 01.12.2016 року було відкрито провадження у справі № 367/8162/16-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земельних ділянок та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 29.08.2019 року № 2285/0/15-19 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_77 звільнено у відставку.

Відповідно до витягу з розпорядження керівника апарату ОСОБА_78 від 11.11.2019 року № 125 справу № 367/8162/16-ц протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 року справу № 367/8162/16-ц передано для розгляду судді Шестопаловій Я.В.

Ухвалою судді ОСОБА_79 20.02.2020 року було прийнято до свого провадження цивільну справу 367/8162/16-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішень, державних актів та витребування земельних ділянок та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

17.06.2020 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_80 надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 04.03.2021 року позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішень про затвердження проектів землеустрою, державних актів на право власності та витребування земельних ділянок із незаконного володіння,було роз`єднано у самостійні провадження.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.03.2021 року цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи по справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень Бучанської міської ради Київської області від 30.04.2009р. № 1347/13-51-У, від 27.08.2009р. №1452/1-55-У «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» та витребування земельних ділянок із незаконного володіння було передано судді Шестопаловій Я.В. та присвоєно єдиний унікальний номер № 367/1580/21.

17.06.2021 року від представника Бучанської міської ради Київської області надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 21.12.2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі було задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи по справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння зупинено до розгляду Верховним Судом цивільних справ № 367/6105/16-ц та № 367/2271/15-ц.

Ухвалою суду від 22.11.2022 року було поновлено провадження у справі №367/1580/21 за позовом Першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння та призначено справу до підготовчого судового засідання.

20.02.2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_80 надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 06.07.2023 року заяву прокурора про зменшення позовних вимог було задоволено та ухвалено продовжити судовий розгляд в цивільній справі №367/1580/21 за позовом щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок із незаконного володіння та закрити провадження в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішень Бучанської міської ради Київської області від 30.04.2009р. № 1347/13-51-У, від 27.08.2009р. №1452/1-55-У «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» до Бучанської міської ради Київської області. Залучено Бучанську міську раду Київської області в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог з боку відповідачів.

03.10.2023 року від представника Бучанської міської ради Київської області Резнік М.О. надійшли письмові пояснення. Вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими, як такі що не відповідають вимогам матеріального права і фактичним обставинам, та не доведені належними доказами у відповідності до вимог процесуального права. Зазначає, що виключення Бучанської міської ради з відповідачів не надає прокуратурі законних підстав для отримання та подальшого розпорядження земельними ділянками, які вони витребовують, тому що виконати рішення суду в рамках чинного законодавства, в подальшому буде не можливо. Оскільки земельні ділянки не є державною власністю, знаходяться в межах населеного пункту і єдиний хто має право розпоряджатися даними земельними ділянками є Бучанська міська територіальна громада в особі Бучанської міської ради. Рішення Бучанської міської ради від 02.09.2008 №941-38-У, яким земельна ділянка приймалась до земель запасу на даний момент чинне, не скасоване, а отже і законне, то і відповідно наступні рішення Бучанської міської ради, які видані на підставі рішення 02.09.2008 №941-38-У є чинними. Крім того, межі населеного пункту селища Буча були сформовані та затверджені рішенням Київської обласної ради від 22.10.2004 року за № 219-17-IV. Дана інформація про акти, на підставі яких встановлено та змінено межі адміністративно-територіальних одиниць в площі 2658,1362 га зазначена у Витягу з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць та в графічному зображенні меж території, з якого чітко слугує, що спірні земельні ділянки входили в межі населеного пункту Буча, тому Бучанська міська рада здійснювала законне право щодо розпорядження спірними землями, а отже аргументи позивача що дані землі належать до державної власності є хибним.

06.02.2024року відпредставника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_1 надійшла заявапро застосуваннястроків позовноїдавності тадодаткові пояснення.Вказує,що прокурорзвернувся досуду зпозовом провизнання недійснимирішення Бучанськоїміської радивід 02.09.2008року вжовтні 2016року,тобто через8років післяйого винесення,а такожрішень провиділення земельнихділянок громадянам,прийнятих упродовж2009-2012років.При цьому,ні прокурором,ні позивачамипо справіклопотань провизнання поважнимипричин пропускустроку позовноїдавності незаявлено.Прокурор зазначає,що йомута позивачампо справістало відомопро прийняттяоскаржуваного рішенняБучанської міськоїради Київськоїобласті від02.09.2008N?941-38-V,а такожінших оскаржуванихрішень провиділення земельнихділянок відповідачамлише у2015році.Крім того,твердження прокурорапро перериваннястроків позовноїдавності,відповідно дост.264ЦК України,оскільки уберезні 2015року прокуратуроюКиївської областібуло заявленопозов усправі №367/2271/15-ц,не грунтуютьсяна вимогахзакону іє безпідетавнимиз наступнихпричин.Прокурором заявленовимогу проскасування рішеньБучанської міськоїради рийнятихз 2008по 2012рік.Станом намомент пред?явленняпозову посправі №367/2271/15-цтрирічний строкпозовної давностіпо всіхрішеннях закінчився,а томуне мігбути перерваний.Таким чином,строки позовноїдавності сплилиі перерванібути неможуть.Крім того,позивачам посправі,а саме:Міністерству освітиі наукиУкраїни.Головному управліннюДержгеокадастру уКиївській областіта Національномууніверситету біоресурсівта природокористуваннябуло тамогло бутивідомо проможливе порушенняїх майновихправ.Крім того,вказує,що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісниминабувачами спірних земельних ділянок.

Ухвалою суду від 26.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_81 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник Міністерства освіти і науки України у судове засідання не з`явився,про день та час розгляду даної справи був повідомлений у передбачений ЦПК України порядок. Міністерство освіти і науки України подали до суду пояснення, згідно якого підтримують позовні вимоги прокурора та просять їх задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судове засідання не з`явився,про день та час розгляду справи повідомлявся неодноразово у порядку, передбаченому ЦПК України.

Представник Національного університету біоресурсів і природокористування у судове засідання не з`явився,до суду подані клопотання про розгляд справи за їх відсутності,позовні вимоги прокурора повністю підтримують.

Представник відповідачів ОСОБА_1 заявив клопотання про визнання доказів, долучених позивачем недопустимими, у позові просив відмовити.

Представник третьої особи Бучанської міської ради Київської області у судовому засіданні у позові просила відмовити.

Треті особи по справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ЦПК України.

Суд,заслухавши пояснення представника позивача,дослідивши письмові докази по справі,вважає позов таким,що не підлягає до задоволення.

Судом встановилено, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році було видано державний акт серії Б № 087488 на право користування земельною ділянкою площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області, що підтверджується копією зазначеного державного акта.

Правонаступником Дослідної станції м`ясного тваринництва є навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на момент розгляду справи - відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» і постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України).

Згідно з листом, адресованим голові Бучанської міської ради від 27 грудня 2007 року № 3913, вчена рада Національного аграрного університету, розглянувши лист Бучанської міської ради від 14 грудня 2007 року № 04-09/1054, погодила передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Бучі.

За рахунок указаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21.10.2010 № 2053/28-73-V передано у власність 24 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.

Також за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради № 1347/13-51-У від 30.04.2009, № 1452/1-55-У від 27.08.2009, №1893/2-66-У від 27.05.2010, № 1347/24-51-У від 30.04.2009, № 1375/9-52-У від 28.05.2009, № 1522/5-56-У від 24.09.2009, № 1347/7-51-У від 30.04.2009, № 1792/12-63-У від 25.03.2010, № 1558/2-57-У від 29.10.2009, № 1375/7-52-У від 28.05.2009, № 1375/2-52-У від 28.05.2009, № 1193/1-46-У від 29.01.2009, № 1140/18-44-У від 25.12.2008, № 1375/4-52-У від 28.05.2009, № 1347/9-51-У від 30.04.2009, № 1522/11-56-У від 24.09.2009, № 1245/6-48-У від 26.02.2009, № 80/7-4-УІ від 24.12.2010, № 1452/8-55-У від 27.08.2009, № 1347/3-51-У від 30.04.2009, № 1375/11-52-У від 28.05.2009, № 1792/30-63-У від 25.03.2010, № 1650/32-59-У від 24.12.2009 ,№ 1650/30-59-У від 24.12.2009, № 1650/31-59-У від 24.12.2009, № 1558/1-57-У від 29.10.2009, № 1452/7-55-У від 27.08.2009, № 1650/15-59-У від 24.12.2009, № 1650/35-59-У від 24.12.2009, №1708/4-61-У від 28.01.2010, № 1522/4-56-У від 24.09.2009, № 1745/4-62-У від 25.02.2010, № 1708/13-61-У, № 1957/1 -68-У від 29.07.2010, № 294/1-11-УІ від 23.06.2011, № 1957/13-68-У від 29.07.2010, № 1957/17-68-У від 29.07.2010, № 582/10-22-УІ від 23.02.2012, № 496/15-19-УІ від 22.12.2011, № 711/11-26-УІ від 31.05.2012, № 496/16-19-УІ від 22.12.2011, № 1708/10-61-У від 28.01.2010 передано у власність 42 громадянам земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_5 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0374, державний акт серії ЯИ № 916492, ОСОБА_6 площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0375, державний акт серії ЯИ № 943941, ОСОБА_82 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0373, державний акт серії ЯК № 152302.

В свою чергу, за інформацією відділу Держкомзему у м. Бучі від 11.06.2015 № 10-1029-0.3-247/2-15 встановлено, що ОСОБА_7 придбав земельну ділянку за кадастровим номером 3210800000:01:132:0373, який в свою чергу розділив останню на дві земельні ділянки площами 0,0500 га за кадастровими номерами 3210800000:01:132:0618 і 3210800000:01:132:0619. В подальшому ОСОБА_7 продав земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0619 ОСОБА_4

Земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:132:0374 на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2018 №10, ОСОБА_5 відчужена на користь ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.01.2018, індексний номер - 39130576.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:132:0375 площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.2018 № 18 ОСОБА_6 відчужено на користь ОСОБА_3 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.01.2018, індексний номер - 39388450).

Земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:132:0618 площею 0,05 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2018 № 1707 ОСОБА_7 відчужено на користь ОСОБА_3 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.07.2018, індексний номер - 41858407).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

Частиною другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частиною першою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 141 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема й добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судом встановлено, що згідно зі Статутом до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель», яке є структурним підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України, який у свою чергу є державним вищим навчальним закладом та відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Згідно з пунктом 1 положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1 Статуту НАУ (правонаступником якого є Університет), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад є юридичною особою та перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України.

Пунктами 78, 79 зазначеного Статуту визначено, що майно, закріплене за НАУ (правонаступником якого є Університет), належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього Статуту. Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до Земельного кодексу України.

Оскільки Статут Університету затверджено власником (органом управління) переданого йому в оперативне управління державного майна та у постійне користування земельних ділянок державної власності - Кабінетом Міністрів України, вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Університету.

На час прийняття Бучанською міською радою оскаржуваного рішення необхідної згоди органу влади, а саме - Кабінету Міністрів України як власника постійного землекористувача та земельної ділянки не отримано.

Рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Бучанської міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як Земельного кодексу України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що, приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-У, яким затверджено проєкт землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Тобто оскільки припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому на час подання прокурором позовної заяви у листопаді 2016 року сплив строк позовної давності.

Представником відповідачів було подано до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Разом з тим судом установлено, що прокуратурою м. Ірпеня Київської області ще у 2008 році було висунуто вимогу від 05 листопада 2008 року № 38-3913 до Бучанської міської ради про надання до 07 листопада 2008 року інформації про те, у кого в користуванні перебувають спірні землі площею 24 га в м. Бучі, мікрорайон «Рокач».

У відповідь на вищевказаний лист 07 листопада 2008 року виконавчий комітет Бучанської міської ради надав відповідь за № 04-08/2864 про те, що Бучанською міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачу їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»)». Бучанською міською радою не приймалося рішень щодо надання вищевказаних земельних ділянок в оренду чи в користування будь-яким фізичним або юридичним особам.

Крім того, як встановив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 911/695/17, в якій предметом дослідження також було отримання прокурором відповіді на аналогічну вимогу в порядку загального нагляду у 2008 році щодо рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-У, прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави з моменту отримання відповіді на свою вимогу про надання документів у порядку загального нагляду.

З огляду на вказане, суд вважає, що прокуратура була обізнана зі змістом рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У, в той же час до суду прокуратура звернулася лише у 2016 році.

Оскільки прокурором поданий позов в інтересах держави, яка виступає у судовому процесі в особі певних уповноважених органів щодо об`єкта спору, строк позовної давності відліковується з моменту, коли саме держава в особі вказаних органів дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.

Щодо обізнаності Міністерства освіти і науки України про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, то судом було встановлено, що згідно з пунктом 81 Статуту НАУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202 «Про Національний аграрний університет» (в чинній на той момент редакції), звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участі представників наглядової ради і подається Кабінетові Міністрів України, Мінагрополітики та Міністерству освіти і науки.

Відповідно до пункту 66 зазначеного Статуту НАУ при Університеті було створено наглядову раду, до складу якої згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 657-р «Про склад наглядової ради Національного аграрного університету» входили в тому числі Віце-прем`єр-міністр України, який був першим заступником її голови, а також Міністр освіти України.

Відповідно до пункту 4 Положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19 грудня 2006 року № 1757, Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 38).

Згідно з пунктом 5 вказаного Положення Міністерство освіти і науки України має право одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань (підпункт 2).

Міністерство освіти і науки України відповідно до пункту 1.3 Статуту Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки є органом управління Університету.

Отже, Міністерство освіти та науки України як орган управління Університетом здійснювало також управління об`єктами державної власності, що перебували в користуванні Університету, та мало можливість відповідно до положень Статуту Університету бути обізнаним щодо дій Університету по відношенню до земельних ділянок, наданих йому в користування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Міністерство освіти і науки України було обізнане або могло бути обізнане про фактичні обставини переведення земельної ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради.

Щодо обізнаності Головного управління Держгеокадастру України в Київській області про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави судом встановлено, що згідно з проєктом землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Бучанської міської ради, розробленого ТОВ «Лідер плюс» 2008 року, цей проєкт землеустрою отримав позитивні висновки та погодження: відділу земельних ресурсів м. Бучі, який входив до структури Держземагентства України і безпосередньо підпорядковувався Головному управлінню земельних ресурсів у Київській області; державної санітарно-епідеміологічної експертизи, яка була проведена Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров`я України; державної експертизи землевпорядної документації від 04 серпня 2008 року за № 11а-91е, яка проводилася Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області. Вище зазначені обставини підтверджуються відповідними висновками від 02 липня 2008 року № 115, від 07 липня 2008 року № 05.03.02-07/41570, від 04 серпня 2008 року № 11а-91е.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Прокурор з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.

Земельні ділянки загальним розміром 24 га НГД «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, які вилучено згідно з рішенням Бучанської міської ради Київської області від 02 вересня 2008 року № 941-38-У із постійного користування НГД «Ворзель» НАУ, правонаступником якого є Національний університет біоресурсів і природокористування України, розподілені між фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки, і наслідком визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичними особами у власність земельних ділянок, буде втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд виходить із такого.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, суд дійшов висновку, що витребування земельних ділянок із володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Хронологія подій, а саме те, що НГД «Ворзель» НАУ добровільно відмовилося від користування земельними ділянками, без погодження такої відмови з Кабінетом Міністрів України, який відповідно до вимог закону та положень Статуту НГД «Ворзель» НАУ мав право погодити відмову від права постійного користування земельною ділянкою, не давало підстав для сумнівів у поінформованих та законослухняних громадян щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельними ділянками загальною площею 24 га НГД «Ворзель» громадянам, які у цій справі отримували земельні ділянки на підставі рішень Бучанської міської ради від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, мали усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що міська рада, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Бучанської міської ради. При цьому Верховний Суд зауважує, що надані міською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм чи у заповідній зоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у приватну власність.

Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») вибули з користування НГД «Ворзель» НАУ з порушенням вимог закону, а Бучанська міська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаними земельними ділянками НГД «Ворзель» НАУ.

Таким чином, хоча Бучанською міською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») НГД «Ворзель» НАУ, яке добровільно відмовилося від такого права, але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном, суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.

Суд встановив, що як прокуратура Київської області, так і позивачі у справі вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У були обізнані про такі дії, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише у 2016 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Крім цього, висновки зроблені у цій справі є тотожними висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 367/2271/15-ц (провадження № 61-3530св21) та у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 61-6688св21) з подібних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, суд, враховуючи заяви представника Бучанської міської ради Київської області Резнік М.О., представника відповідача ОСОБА_80 та представника відповідачів ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Щодо заявленого клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 про визнання доказів, долучених позивачем недопустимими, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Представник відповідача ОСОБА_1 стверджував, що докази, надані прокурором не засвідчені належним чином, а тому мають бути визнані недопустимими.

Так, Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 04.03.2021 року позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи по справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним рішень Бучанської міської ради Київської області від 30.04.2009р. № 1347/13-51-У, від 27.08.2009р. №1452/1-55-У «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» та витребування земельних ділянок із незаконного володіння було виділено в окреме провадження.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.03.2021 року цивільній справі було присвоєно єдиний унікальний номер № 367/1580/21.

У відповідності до п. 7 Наказу ДСА України «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України», у разі виділення матеріалів кримінального провадження в окреме провадження, роз`єднання позовів у справі в самостійні провадження нова судова справа (матеріали кримінального провадження) реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідного процесуального документа (постанови, ухвали) суду. Їй присвоюється новий єдиний унікальний номер. До нової справи (матеріалів кримінального провадження) підшиваються (долучаються засобами АСДС) завірені суддею копії процесуальних документів з попередньої справи, що мають значення для цієї справи.

Копії доказів, що були долучені до первісної цивільної справи №367/8162/16-ц були засвідчені прокурором відділу 0511 прокуратури Київської області Козачук В.Б.

При виділенні матеріалів в окреме провадження судом було зроблено копії процесуальних документів з попередньої справи №367/8162/16-ц та долучено до нової - №367/1580/21.

Таким чином, суд вважає, що доводи представника відповідачів ОСОБА_1 щодо визнання доказів недопустимими є необгрунтованими та безпідставними, а тому клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 125, 152, 155, 158 ЗК України, ст. 388 ЦК України, ст.ст. 7,8, 45,47,54,57,58 Лісового Кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Бучанська міська рада Київської області про витребування земельних ділянок із незаконного володіння відмовити.

Повний текст судового рішення буде складено 12.08.2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова