Ухвала

від 10.07.2024 по справі 752/14118/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

[1]

10 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Немировської О.В.

суддів Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

перевіривши виконання вимог статті 356 ЦПК України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року,

встановив:

ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири було об`єднано в одне провадження зі справою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про вселення неповнолітньої дитини в квартиру та встановлення порядку користування квартирою. Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст. 352 ЦПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Згідно з пунктом "d" статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Наведені правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 і повинні враховуватися апеляційним судом.

Доводи апелянта про те, що положення ст. 353 ЦПК України щодо переліку ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути застосовані лише до ухвал, які постановлені у справах у яких відкрито провадження, є неспроможними та зводяться до власного трактування ним норм процесуального законодавства.

Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Ухвали про об`єднання справ в одне провадження вказаний перелік не містить.

Положеннями статті 188 ЦПК України оскарження відповідної ухвали також не передбачено.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись ст. 357 ЦПК України, суд

ухвалив:

відмовити у прийнятті до розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року та повернути її скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач

Судді

№ справи: 752/14118/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9770/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Мазур Ю.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.