Рішення

від 10.07.2024 по справі 357/5446/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5446/24

Провадження № 2/357/2836/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 липня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2024 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

12 січня 2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 та отримання кредиту згідно Заявки-анкети на умовах Пропозиції ( оферти ) на укладання електронного Договору позики № 2628525391 від 26.01.2020 р., що акцептована відповідачем 26.01.2020 р., шляхом підписання електронним підписом відповідача.

Відповідно до умов Договору позики Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами ( траншами ) з максимальним лімітом 20 000 грн., в межах строку дії Договору 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами.

Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається Сторонами відповідно до умов Договору.

Пропозиція ( Оферта ) на отримання 5 траншу згідно Заявки-анкети № 2628525391 від 26.01.2020 р. в рамках Договору про надання позики № 0980486342 від 12.01.2020 р. підписано Позичальником 26.01.2020 р. електронним цифровим підписом.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з веденням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому Кредитодавцем ( ТОВ «Інфінанс» ) було перераховано грошові кошти в розмірі 3000 грн.

Підписанням Договору позики Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його умовами, в тому числі Правилами надання коштів у позику та йому надана інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

14 липня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 14.07.2021, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до Боржників за Договором позики, у т.ч. за Договором позики № 0980486342 від 12.01.2020 р., що укладений між ТОВ «Інфінас» та ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за Договором позики № 0980486342 від 12.01.2020 р., що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 .

Так, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що підлягає стягненню з Позичальника станом на 15.03.2024 року, відповідно до розрахунку, становить 59 752,25 грн., з яких: заборгованість за кредитом ( за тілом кредиту ) 3000 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 56 752,25 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 36 279 грн., з яких:заборгованість за кредитом ( за тілом кредиту ) 3000 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 33 279 грн.

За ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги т а на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

А тому, попередня сума судових витрат, які поніс позивач у в`язку із пред`явленням даного позову та розгляду справи складає 3028,00 грн. судового збору та 13000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Тому, просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики в сумі 36 279 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 13 000 грн. ( а. с. 2-4 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 року (а.с. 53) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

12 квітня 2024 року судом було здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а. с. 57).

06 травня 2024 року за вх. № 25136 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а. с. 58).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.03.2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Вказану інформацію, отриману з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачів, суддею було отримано 14.05.2024 року у зв`язку з перебуванням останнього у відпустці з 29.04.2024 року по 13.05.2024 року включно, про що свідчить в матеріалах справи відповідний Наказ від 12.04.2024 року ( а. с. 59 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 14 травня 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 12 червня 2024 року (а. с. 60-61).

12 червня 2024 року розгляд справи було відкладено на 10.07.2024 року ( а. с. 75 ) у зв`язку з клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 ( а. с. 64-66 ).

18 червня 2024 року за вх. № 33102 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 , в якому просила відмовити у задоволенні позову ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 та стягнути з позивача понесені судові витрати.

Відзив обґрунтований тим, що з боку позивача не надано виписки банку щодо здійснення операції за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12.01.2020 р. В матеріалах справи відсутні первинні документи, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів відповідачу. В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку. Крім того, матеріали не містять договору факторингу № 14-07/21 від 14.07.2021 року, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал», лише Акт приймання-передавання Реєстру Боржників в електронному вигляді. Тобто, позивачем не доведено належними доказами обставину переходу права вимоги за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12.01.2020 р. Крім того, вимоги позивача про стягнення процентів після спливу строку кредитування не гуртуються на вимогах чинного законодавства. У відзиві зазначали, що сторона відповідача понесла 9000 грн. на правову допомогу, яку просили стягнути з позивача.

Ухвалою суду від 05.07.2024 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Воронкова О.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання 10.07.2024 року позивача свого представника не направив, 10.07.2024 року судом отримано за вх. № 37309 заяву про розгляд справи без участі, в якій представник ОСОБА_3 просив розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а позовну заяву просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 10.07.2024 року не з`явилася, 10.07.2024 року за вх. № 31176 судом отримано від представника останньої ОСОБА_2 заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Також, просила відмовити у задоволенні позову та стягнути з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

В свою чергу, сторони по справі скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань на адресу суду від учасників судового розгляду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 12 січня 2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 та отримання кредиту згідно Заявки-анкети на умовах Пропозиції ( оферти ) на укладання електронного Договору позики № 2628525391 від 26.01.2020 р., що акцептована відповідачем 26.01.2020 р., шляхом підписання електронним підписом відповідача ( а. с. 5-9 ).

Відповідно до умов Договору позики п. 1.1., за цим договором Товариство надає Позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб на умовах цього договору, а також згідно правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «Pozichka», які є невід`ємною частиною договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами.

Пунктом 1.2. передбачено, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами ( траншами ) в межах строку дії Договору 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами у Додатку № 1 та Додатку № 2 до договору при наданні ( отримані ) першого траншу кредиту, та Додатку № 3 та Додатку № 4 до Договору при наданні ( отриманні ) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку № 1 та Додатку № 2 до договору при наданні ( отриманні ) першого траншу кредиту, та Додатку № 3 та Додатку № 4 до Договору при наданні ( отриманні ) другого та наступних траншів кредиту.

Відповідно до п. 1.5. договору, загальний ( максимальний ) розмір кредитної лінії 20 000 гривень.

Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається Сторонами відповідно до умов Договору.

Пропозицією надання 5 траншу кредиту згідно Заявки-анкети № 2628525391 від 26 січня 2020 р. в рамках Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12 січня 2020 р. ( оферта ) передбачено: розмір кредиту ( траншу ) 3000 грн; строк користування кредитом ( траншем ) 30 днів; відсоткова ставка 1,75 % за один день користування кредитом; загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить 1575,00 грн.

Пропозиція ( Оферта ) на отримання 5 траншу згідно Заявки-анкети № 2628525391 від 26.01.2020 р. в рамках Договору про надання позики № 0980486342 від 12.01.2020 р. підписано Позичальником 26.01.2020 р. електронним цифровим підписом.

Інші умови викладені у Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «Pozichka», затверджених наказом № 11/2 від 11.05.2019 року та Договорі надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12 січня 2020 р., у тому числі: умови взаєморозрахунків, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору ( а. с. 10-19 ).

Відповідно до п. 8.4 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «Pozichka», продовження строку дії поточного кредиту ( траншу ) здійснюється виключно за умови попередньої оплати відсотків ( у разі наявності сплати штрафних санкцій на вимогу Товариства ) за фактичну кількість днів користування кредитом ( траншем ).

Підписанням Договору позики відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його умовами, в тому числі Правилами надання коштів у позику та йому надана інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з веденням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором підписання електронного договору.

В свою чергу, позивач зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та має загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що підлягає стягненню з Позичальника станом на 15.03.2024 року, відповідно до розрахунку, становить 59 752,25 грн., з яких: заборгованість за кредитом ( за тілом кредиту ) 3000 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 56 752,25 грн., про що додано до матеріалів справи розрахунок заборгованості ( а. с. 22 ).

Водночас, позивач враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, просить стягнути заборгованість у розмірі 36 279 грн., з яких: заборгованість за кредитом ( за тілом кредиту ) 3000 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 33 279 грн.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаних норм матеріального права вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, укладення якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, який не спростовано з боку відповідача ( його представника ), що договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12.01.2020 року підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору.

Так, у п. 8 договорупро надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0980486342 від 12.01.2020 рокувказано, зокрема: Клієнт ПІБ: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код, паспортні дані, електронний підпис 9n1j2q.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Отже, відповідач підписуючи вищевказаний Договір, прийняла та погодилася з його умовами.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.

Аналізуючи викладене, можна прийти до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19; від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 22.11.2021 року у справі№ 234/7719/20.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані ТОВ «Інфінанс» для укладення кредитного договору від її імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що договір, підписаний ОСОБА_1 , передбачав передачу первісним кредитором позичальнику у власність грошових коштів шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, вказаний останнім.

14 липня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 14.07.2021, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до Боржників за Договором позики, у т.ч. за Договором позики № 0980486342 від 12.01.2020 р., що укладений між ТОВ «Інфінас» та ОСОБА_1 ( а. с. 24-26, 26 на звороті -29 ).

У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за Договором позики № 0980486342 від 12.01.2020 р., що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 ( а. с. 30-32, 33-35 ).

Зазначене спростовує доводи відповідача ( його представника ) у відзиві, що матеріали справи не містять договору факторингу № 14-07/21 від 14.07.2021 року, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал», а також неправомірність набуття права грошової вимоги за Договором № 10-01/2023, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» у зв`язку з відсутністю причинно-наслідкового зв`язку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі No 278/1679/13-ц.

В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Водночас, відповідач по справі ( його представник ) стверджує, що позивач не підтвердив виконання обов`язку щодо видачі коштів за вищевказаним договором.

Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмірє первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі№342/180/17та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.

Підпункт 14 пункту 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року (далі Положення), що діяло на час виникнення кредитних відносин між сторонами по даній справі, вказує, що первинний документ документ, який містить відомості про операцію.

Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).

Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором,в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20, провадження № 61-17825св21.

У разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Оскільки ТОВ «Коллект Центр» набув права вимоги за вказаним договором на підставі укладеного договору факторингу, саме на останнього покладено обов`язок з доведення перерахування позичальнику грошових коштів на вказаний ним картковий рахунок.

В свою чергу, до позовної заяви долучено копію одного платіжного документу досить сумнівного змісту квитанцію за сплату № 47312734 від 26.01.2020 р., в якій зазначено карта платника: ***, призначення платежу зарахування 3000 грн. на картку НОМЕР_1 , реквізити одержувача ТОВ «Інфінанс» ( а. с. 20 на звороті ),міститься підпис невідомої особи (не вказані ні посада, ні прізвище з ініціалами) та печатка ТОВ «Універсальні платіжні рішення», код ЄДРПОУ 37973023.

Отже, такий доказ не підтверджує отримання вищевказаної суми саме відповідачем.

Тому, суд приходить до переконання, що ні ТОВ «Інфінанс», ні ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» не підтвердили виконання свого обов`язку щодо видачі коштів за вищевказаним договором жодним належним і допустимим доказом, зокрема, первинними документами,який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача по договору № 0980486342 від 12.01.2020 року складає в сумі 36 279 грн. (відповідно до розрахунку заборгованості), матеріали справи не містять. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Відтак, суд приходить до висновку, що жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, а відтак позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є недоведеним та необґрунтованим.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимогитовариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіє такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 26.03.2024 року (а. с. 1 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і судові витрати понесені останнім при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

Водночас, звертаючись з відзивом на позовну заяву позивача, відповідач ( представник ) просила стягнути з позивача понесені судові витрати на правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір № 987 про надання правничої допомоги від 12.06.2024 року; Детальний опис робіт ( наданих послуг ); Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору № 987 про надання правничої допомоги від 12.06.2024 року, складеного 17.06.2024 року; квитанцію № 987 від 12.06.2024 року про сплату ОСОБА_4 гонорар в розмірі 9000 грн. за договором № 987 про надання правничої допомоги від 12.06.2024 року.

З Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору № 987 про надання правничої допомоги від 12.06.2024 року, складеного 17.06.2024 року та Детального опису робіт ( наданих послуг) вбачається, що надання усної консультації ( фіксована оплата ) гонорар складає 1 500 грн.; ознайомлення з матеріалами позовної заяви ( фіксована оплата ) гонорар складає 1000 грн.; підготовка та написання заяви по суті відзив по справі ( фасована оплата ) гонорар складає 6500 грн., загалом, станом на 17.06.2024 року надано правничої допомоги та гонорар становить 9000 грн. Окрім цього зазначено, що клієнтом внесено гонорару 9000 грн. готівкою, згідно квитанції № 987 від 12.06.2024 р.

Отже, судом встановлено, що з боку відповідача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу та відповідно між відповідачем та адвокатом склалися договірні відносини.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Під-час розгляду справи з боку сторони позивача ( його представника ) не надходило клопотань про зменшення судових витрат на правничу допомогу, як не надходило і пояснень з цього приводу.

Хоча, відзив та докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу були направлені позивачу ТОВ «Коллект Центр» 17.06.2024 року, про що свідчить квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.

Отже, зменшення розміру витрат на правничу допомогу, можливе лише за наявності такого клопотання.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи №910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що підготовка та написання заяв по суті відзиву по справі, становило з 15.06.2024 року по 17.06.2024 року, де сума склала 6500 грн., оскільки не потребувало витрачення значного часу для цього.

Суд, оцінюючи подані документи, якими відповідач ( представник ) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат відповідача ОСОБА_1 на правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок позивача до 4 000 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на відмову позивачу у задоволені вимог, дійсно підлягають стягненню з позивача.

Тому, з позивача на користь відповідача з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню понесення витрат на правову допомогу у розмірі 4000 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 59 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 205, 207, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 137, 141, 187, 211, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на правову допомогу в розмірі 4000 ( чотири тисячі ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» ( адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ: 44276926 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов