Рішення

від 26.06.2024 по справі 369/8850/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8850/22

Провадження № 2/369/604/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Херенкової К.К.,

прокурора: ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загальногопозовного провадження цивільну справу №369/8850/22за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі,

ВСТАНОВИВ:

Увересні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської областізвернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі.

Обґрунтовуючипозовні вимоги, посилається на те, що 02 червня 2020 року між ОСОБА_3 та Софіївсько-Борщагівською сільською радою був укладений договір пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури АДРЕСА_1 . За змістом вказаного договору разом з додатками, які є його невід`ємною частиною, предметом договору є залучення коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка. Величина пайової участі відповідача у створення та розвиток інфраструктури населеного пункту була встановлена у розмірі 1261840,89 грн. Строк сплати внеску був встановлений протягом одного місяця з дати підписання договору за зазначеними у договорі реквізитами. Позивач наголошує на тому, що оспорюваний договір суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Позивач наголошує, що при укладенні оспорюваного договору використовувалися положення нечинного на той час законодавства, внаслідок чого було застосовано завищену відсоткову ставку пайової участі розміром у 4% замість встановлених чинним законодавством 2%.

Крім того, у оспорюваному договорі було зазначено площу багатоквартирного будинку у розмірі 9160,20 м2. Враховуючи показник опосередкованої вартості спорудження житла у Київській області у розмірі 12556 грн за 1 м2 загальної площі квартир будинку сума коштів, яка підлягала сплаті до місцевого бюджету склала 2300309,42 грн.

Позивач зауважує, що відповідач частково сплатив кошти на суму 200000,00 грн, в зв`язку з чим заборгованість за спірним договором становить 2100309,42 грн. Крім того, на переконання позивача внаслідок укладення договору в невідповідності до вимог чинного законодавства територіальна громада недоотримала суттєву суму грошових коштів, що шкодить інтересам територіальної громади. Такі обставини на переконання позивача свідчать про необхідність визнання недійсним оспорюваного договору та про стягнення з відповідача недоплаченої суми як безпідставно збережених грошових коштів.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд:

1.визнати недійсним договір пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка від 02 червня 2020 року № 12, укладений мж Софіївсько-Борщагівською сільською радою та ОСОБА_3 ;

2.стягнути з ОСОБА_3 на користь Борщагівської сільської ради Бучанського району безпідставно збережених коштів у розмірі 2100309,42 грн, 717073,54 грн інфляційних втрат, 139039,26 грн 3% річних за користування грошовими коштами, а всього на суму 2956422,22 грн.

3.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У лютому 2023 року ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого посилається на те, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Відповідач вказує, що умови договору про пайову участь виконав частково. Наголошує на тому, що недійсність окремої частини правочину не тягне за собою недійсність інших його частин. В той же ас, погодження з зазначеною у договорі сумою коштів не може вважатися підставою для визнання договору недійсним. Також відповідач заперечує проти стягнення з нього грошових коштів з огляду на те, що відсутні підстави для застосування приписів статті 1212 ЦК України, оскільки у правовідносинах не вбачається абсолютне безпідставне збереження майна не лише в момент його набуття, а й станом на час розгляду спору. Крім того, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність підстав для їх задоволення. Також відповідач вважає недоведеним факт бездіяльності органу державної влади та як наслідок передчасність звернення прокурора з позовом до суду.

У відповіді на відзив від 27 лютого 20223 року заступник керівника Київської обласної прокуратури зауважує, що умова договору щодо розміру пайової участі є істотною умовою договору, в зв`язку з чим договір підлягає визнанню недійсним виключно у повному обсязі. Позивач продовжує наполягати на тому, що договір пайової участі був укладений на підставі нечинного на час його укладення законодавства з неправильно обчисленим розміром пайової участі, чим порушуються інтереси територіальної громади.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач продовжує наполягати на безпідставності позовних вимог та на відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійним.

Ухвалою від 29 травня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи учасників справи, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо участі прокурора в розгляді справи суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема, у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає можливість зробити висновок, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою відсутність такого органу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 сформульовані висновки про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20 зазначено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Матеріали справи містять лист Київської обласної прокуратури від 26 серпня 2022 року № 15/2-312вих.22 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, за змістом якого заступник керівника прокуратури повідомив про те, що укладений між Софіївсько-Борщагівською сільською радою та ОСОБА_3 договір пайової участі замовника будівництва у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури від 02 червня 2020 року № 12 призвело до неправильного обчислення розміру пайової участі забудовнику у меншому розмірі, ніж передбачено чинним на час укладання договором законодавством. Заступник керівника прокуратури вважав, що з цієї підстави договір не відповідає вимогам законодавства, його умови порушують право територіальної громади на отримання коштів за договором пайової участі. Враховуючи наведене, заступник керівника прокуратури вважав, що внаслідок порушення умов договору з замовника будівництва підлягають стягненню незаконно збережені кошти з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних у розмірі 2956422,22 грн.

Заступник керівника прокуратури зазначає, що на листи від 12 січня 2022 року та від 19 липня 2022 року Борщагівська сільська рада Бучанського району повідомила, що заходи цивільно-правового характеру нею не вживалися та вживатися не будуть. Також сільська рада не нарахувала відповідачу розмір пайового внеску забудовника згідно з чинним на час укладення договору законодавством. За таких обставин заступник керівника прокуратури для належного захисту інтересів держави повідомив сільську раду про намір звернутися до суду з позовом до забудовника про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2956422,22 грн.

У відповідь на лист від 19липня 2022 року Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області надала відповідь від 02 серпня 2022 року № 10.03/1204, за змістом якої, зокрема, просила вжити заходів з захисту інтересів територіальної громади у судовому порядку з огляду на відсутність коштів для сплати судового збору.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заступник керівника Київської обласної прокуратури дотримався вимог частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а суд вважає доведеним у належний спосіб підстав для звернення органу прокуратури до суду з метою захисту прав держави.

Щодо розгляду позовних вимог по суті, суд дійшов такого висновку.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 надано дозвіл на виконання будівельних робіт № КС 112182430992 на будівництво багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастрові номери: 3222486200:03:006:0048, 3222486200:03:006:5052, 3222486200:03:006:0003, 3222486200:03:006:0008.

Рішенням Софіївської-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області) від 24 грудня 2019 року № 30 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури села Софіївська Борщагівка протягом 2020 року установлено розмір пайової участі замовників будівництва на будівництво житлових будівель становить 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику і політику у сфері будівництва, архітектури та містобудування.

02 червня 2020 року Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_3 (замовник будівництва) уклали договір №12 пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка.

Предметом договору була пайова участь замовника будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка шляхом перерахування до місцевого бюджету грошових коштів на суму 1261840,89 грн.

В додатку до договору пайової участі замовника будівництва у розмітку інженерно-транспортної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка від 02 червня 2020 року зазначено розрахунок пайової участі (внеску) замовника на суму 1261840,89 грн.

Згідно з виписками по рахунку 07 липня 2020 року ОСОБА_3 перерахував до державного бюджету кошти за умовами договору пайової участі від 02 червня 2020 року № 12 на суму 200000,00 грн 03 червня 2020 року, та 322882,73 грн 07 липня 2020 року.

Відповідно до сертифікату від 04 червня 2020 року серії ІУ № 162201561471, об`єкт будівництва, а саме багатоквартирний будинок, площею 9160,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , кадастрові номери земельних ділянок: 3222486200:03:006:0048, 3222486200:03:006:5052, 3222486200:03:006:0003, 3222486200:03:006:0008, прийнятий до експлуатації.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 02 грудня 2019 року № 286 (що є у загальному доступі у мережі інтернет), станом на час укладення оскаржуваного Договору та видачі відповідачу сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта, встановлено показник опосередкованої вартості спорудження житла по Київській області 12556,00 грн за кв.м. загальної площі квартир будинку.

02 вересня 2023 року ОСОБА_3 огли надіслав Борщагівській сільській раді заяву-повідомлення про залік зустрічних однорідних вимог, в якому повідомляв про те, що станом на час надсилання цього листа ним оплачено вартість побудованих інженерних мереж, централізованих систем водопостачання і водовідведення в рахунок сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету, здійснений благоустрій брущатки на асфальтного покриття на загальну суму 3236403,43 грн. За таких обставин просить врахувати вказані кошти в рахунок погашення залишку боргу за договором пайової участі у розмірі 1061840,89 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Київської обласної прокуратури вважає, що право територіальної громади порушене вказаним договором, оскільки укладений на невигідних для громади умовах, в зв`язку з чим переконаний, що порушене право може бути відновлене шляхом визнання недійсним договору та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів.

Відповідач апелює тим, що оплатив вартість будівництва різних інженерних споруд та мереж, в зв`язку з чим вказані кошти підлягають зарахуванню в рахунок несплачених коштів за договором пайової участі.

Отже суду слід з`ясувати природу спірних правовідносин, встановити, обсяг прав, обов`язків та відповідальності кожної зі сторін правовідносин.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору пайової участі.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначеніЗаконом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI(далі - Закон № 3038-VI).

Пунктом 4 частини 1Закону № 3038-VI(в редакції, чинній на момент укладення Договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 02 червня 2020 року) встановлено, що замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

На підставі ч. 1 ст. 2 Закону № 3038-VI, планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до приписівстатті 40 Закону № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року), порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цьогоЗакону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Водночас, із 01 січня 2020 року набули чинності нормиЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом), зокрема, для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

За змістом Закону № 132-IX і Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.

Пунктами 3, 4, 5 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ визначено обов`язок замовника будівництва протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Як встановлено судом, на виконання Закону №132-IX Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області (наразі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області) прийняла рішенням від 24 грудня 2019 року № 30 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури села Софіївська Борщагівка протягом 2020 року», яким установлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання сторонами. Розмір пайової участі замовників будівництва на будівництво житлових будівель становить 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику і політику у сфері будівництва, архітектури та містобудування. Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Статтею 11 Цивільного кодексу Українивстановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

В силу приписів ч. 1ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони маютьправо укластидоговір,який непередбачений актамицивільного законодавства,але відповідаєзагальним засадамцивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Отже, відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зіст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оцінюючи доводи прокурора стосовно недійсності укладеного між сторонами договору, суд дійшов наступних висновків.

Як уже зазначалось попередньо,Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019, з 01.01.2020 виключеностаттю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"та встановлено імперативну спеціальну норму щодо сплати пайової участі, згідно з якою замовник вже не звертається із заявою про укладення договору, а звертається із заявою про визначення розміру пайової участі, отримує розрахунок, сплачує її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію та інформацію щодо сплати зазначає вже безпосередньо у декларації. При цьому, жодних інших додаткових вимог, обов`язків, процедур спеціальною імперативною нормою, яка регулює відносини сплати пайової участі, не передбачено.

Водночас незважаючи на вищевикладені обставини, відповідач 02 червня 2020 року уклав із Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області (наразі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області) оскаржуваний договір, умови якого прямо суперечать спеціальній, імперативній нормі закону (спеціальному порядку, чітко визначеному Законом).

Так, п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"визначає абсолютно іншу процедуру сплати пайової участі, без укладення договору, інший розмір пайової участі (що не належить до дискреційних повноважень Ради), встановлення строку сплати пайової участі (пайова участь сплачується до моменту введення в експлуатацію) та застосування відповідальності.

У постанові від 30.09.2020 у справі №902/4442/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Разом з тим, як встановлено судом, сторони спірного договору встановили розмір пайової участі без урахування вимог п.п. 2,3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що суперечить зазначеному акту цивільного законодавства та інтересам держави, оскільки Договором передбачено сплату пайового внеску у розмірі, що є меншим, ніж передбачено законодавством.

Так, спірним договором визначено сплату пайового внеску у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка у розмірі 1261840,89 грн, водночас згідно Закону №132-IX та рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області) від 24 грудня 2019 року № 30 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури села Софіївська Борщагівка протягом 2020 року» розмір пайової участі замовників будівництва на будівництво житлових будівель становить 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику і політику у сфері будівництва, архітектури та містобудування.

Як встановлено судом, згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 02 грудня 2019 року № 286, станом на час укладення оскаржуваного Договору та видачі відповідачу сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта, встановлено показник опосередкованої вартості спорудження житла по Київській області 12556,00 грн за кв.м. загальної площі квартир будинку.

Прокурор наголошує на тому, що сума коштів пайової участі, яка підлягала сплаті до бюджету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області згідно із Закону №132-IX та рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області) від 24 грудня 2019 року № 30 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури села Софіївська Борщагівка протягом 2020 року» становить 2300309,42 (9160,2*12556*2/100%), натомість спірним договором визначена значно менша сума 1261840,89 грн.

З урахуванням наведеного та наявних у матеріалах справи документальних доказів, суд погоджується з доводами прокурора про те, що спірний договір суперечить ЦК України та Закону №132-IX, яким статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI виключено, у зв`язку з чим доводи прокурора про недійсність оспорюваного правочину з підстав, обумовлених ст. 203, 215 Цивільного кодексу України знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, є законними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, суд зазначає таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановленіЗаконом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт (31 серпня 2018 року) на будівництво багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_2 та початку відповідного будівництвастаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2).

За змістом зазначеної статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, який був визначений попередньою редакцієюЗакону України "Про регулювання містобудівної діяльності"(ст. 40) для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

В ході розгляду вказаної справи судом встановлено, що відповідно до сертифікату від 04 червня 2020 року серії ІУ № 162201561471, об`єкт будівництва, а саме багатоквартирний будинок, площею 9160,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , кадастрові номери земельних ділянок: 3222486200:03:006:0048, 3222486200:03:006:5052, 3222486200:03:006:0003, 3222486200:03:006:0008, прийнятий до експлуатації.

При цьому, на момент готовності об`єкта будівництва в АДРЕСА_2 до його прийняття в експлуатацію статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності».

Натомість, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абз. 1 ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»).

Тобто, відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» змін з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положеннястатті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першоїстатті 1212 Цивільного кодексу України.

Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2ст. 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Наведені висновки щодо застосування норм права (ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 2 розділу ІІЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності») у спірних правовідносинах є сталими в правозастосуванні судом касаційної інстанції та викладені, зокрема, в постановах Верховного суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 04.05.2022 у справі №925/683/21 та суд вважає їх необхідними до застосування в спірних правовідносинах.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін доЗакону України "Про регулювання містобудівної діяльності"(шляхом виключеннястатті 40 вказаного Законуна підставіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності») чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року на підставі вимогстатті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01 січня 2020 року такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01 січня 2020 року встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності».

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності», якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01 січня 2020 року договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності», замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності»визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію (постанова Верховного суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21).

Такі висновки суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01 січня 2020 року та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01 січня 2020 року, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01 січня 2020 року з метою уникнення сплати пайової участі.

Зазначене також повністю відповідає правовій позиції Верховного суду, що зазначена у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, яку суд вважає релевантною до застосування у спірних правовідносинах.

Водночас, у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннямиЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставістатті 1212 Цивільного кодексу України(постанови Верховного суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 04.05.2022 у справі №925/683/21, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору №12 пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка від 02 червня 2020 року недійсним, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що між сторонами існують договірні відносини, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Таким чином, судом на підставі поданих доказів встановлено, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді пайового внеску у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка повинен був сплатити на користь Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (раніше Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області), подавши протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року заяву про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та здійснивши оплату такої пайової участі до введення об`єкта в експлуатацію.

Водночас, невчинення відповідачем означених дій з метою визначення розміру пайового внеску, несплата пайового внеску має фактичним наслідком збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати коштів у вигляді визначеного в порядку п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» розміру пайової участі.

Поряд з наведеним, вбачається, що відповідач зберіг майно саме за рахунок Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (раніше Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області), позаяк згідно з п.п 5 п. а) ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді збереженого внеску на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК Україниправових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум пайового внеску.

Матеріали справи свідчать, що розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано за зазначеною в п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності» формулою, з огляду на встановлену Міністерством розвитку громад та територій в наказі №286 від 02 грудня 2019 року опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, зокрема, для Київської області12556,00 грн та виходячи з загальної площі об`єкту житлового будівництва9160,2 м.кв.

Отже, розмір пайової участі замовника будівництва відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності, виходячи з загальної площі квартир в багатоквартирному будинку в АДРЕСА_2 , кадастрові номери земельних ділянок: 3222486200:03:006:0048, 3222486200:03:006:5052, 3222486200:03:006:0003, 3222486200:03:006:0008 та на підставі опосередкованої вартості спорудження житла в Київській області (наказ Міністерства розвитку громад та територій України №286 від 02 грудня 2019 року) становить 2300309,42 грн грн (9160,2,26 кв.м. * 12556,00 грн * 2% = 2300309,42 грн).

Суд, при цьому, наголошує, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Натомість відповідно до закріпленого в статтях 2, 12 Цивільного процесуального кодексу України принципу змагальності замовник будівництва наділений правом спростувати здійснений органом місцевого самоврядування/прокурором розрахунок пайової участі шляхом надання відповідних доказів, зокрема, контррозрахунку тощо, що не було здійснено відповідачем під час розгляду цієї справи.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 2100309,42 грнбезпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка (в межах заявлених позовних вимог), суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, підлягають задоволенню судом.

Матеріали справи містять докази перерахування коштів відповідачем в рахунок сплати коштів за договором пайової участі у розмірі 200000,00 грн та 322882,73 грн (а.с. 45-46), водночас позивач не просить про застосування реституції.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо взаємозарахування вартості будівництва ним різного роду інженерних споруд та комунікацій в рахунок погашення заборгованості з пайової участі.

Так,Закон України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо стимулюванняінвестиційної діяльності»врегулював відповідніправовідносини упункті 2розділу ІІ"Прикінцевіта перехідніположення"та установив,що пайоваучасть сплачуєтьсявиключно грошовимикоштами доприйняття відповідногооб`єктабудівництва вексплуатацію (підпункт4частини 2).

Що стосується стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Згідно із ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом ч. 2ст. 625 ЦК Українинарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Прострочення виконання зобов`язання розпочалось з 05 червня 2020 року (наступний день після введення будинку в експлуатацію).

Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов`язання (05.06.2020 року) по 22.07.2022 року (в межах позовних вимог).

Три відсотки розраховується за формулою:

[Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів].

Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 05 червня 2020 року по 22 липня 2022 року складає 139039,26 грн.

Інфляційні збитки розраховується за формулою:

[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період

[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Інфляційні збитки за періоди з 05 червня 2020 року по 22 липня 2022 року складають 717073,54 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаної вимоги та про стягнення штрафних санкцій з розрахунку від суми невиконаного зобов`язання у розмірі: інфляційних втрат 717073,54 грн., а 3% річних 139039,26 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги частково обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

У відповідності дост. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 46827,33 грн., з урахуванням задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 46827,33 грн за подачу позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, - задовольнити.

Визнати недійсним договір пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка № 12 від 02 червня 2020 року, укладений між Софіївсько-Борщагівською сільською радою (на даний час Борщагівською сільською радою Бучанського району) та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Борщагівської сільської ради Бучанського району (код ЄДРПОУ 04362489) безпідставно збережені кошти пайової участі на суму 2100309 (два мільйони сто тисяч триста дев`ять) грн 42 коп, у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка (основного боргу), 717073 (сімсот сімнадцять тисяч сімдесят три) грн 54 коп. інфляційних витрат; 139039 (сто тридцять дев`ять тисяч тридцять дев`ять) грн 26 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) судовий збір у розмірі 46827 (сорок шість тисяч вісімсот двадцять сім) грн 33 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 10 липня 2024 року.

Суддя: І.О. Фінагеєва