Постанова

від 09.07.2024 по справі 920/1347/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2024 р. Справа№ 920/1347/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.07.2023 у справі №920/1347/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут»

на рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024, повний текст якого складений 22.04.2024,

у справі № 920/1347/23 (суддя Жерьобкіна Є.А.)

за позовом керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави

в особі Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 110 467,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут», у якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди № 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 до договору постачання природного газу № 41СВ407-355-20 від 19.02.2020;

- стягнути з відповідача на користь позивача надмірно сплачені кошти у розмірі 110 467,21 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор послався на те, що:

- спірні додаткові угоди є недійсними, оскільки укладені з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, а саме ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки внаслідок укладення таких додаткових угод ціна на кубічний метр газу збільшилась на 113,25% від первинної ціни;

- оскільки оскаржуваними додатковими угодами були внесені зміни до істотних умов договору про постачання природного газу № 41СВ407-355-20 від 19.02.2020, позивачем безпідставно сплачено відповідачу кошти в сумі 110 467,21 грн., які є різницею між фактично сплаченою сумою та сумою, яку позивач мав сплатити за фактично поставлений обсяг природного газу.

Також прокурор зазначив про те, що:

- у 2022 році Охтирською окружною прокуратурою Сумської області було подано позов до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» про стягнення сплачених за спірним договором коштів у розмірі 110 467,21 грн. (справа № 920/921/22);

- позовні вимоги у вказаній справі обґрунтовані тим, що при укладанні між позивачем та відповідачем додаткових угод № № 2-8, 11 до договору постачання природного газу № 41СВ407-355-20 від 19.02.2020 було порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі, відтак ці додаткові угоди є нікчемними в силу приписів статті 37 цього Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору);

- рішенням Господарського суду Сумської області від 12.01.2023 у справі № 920/921/22 позов задоволено;

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 рішення Господарського суду Сумської області від 12.01.2023 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Вказана постанова мотивована тим, що на час укладення додаткових угод №№ 4-8, 11 законодавчо встановлені підстави нікчемності правочину зазнали змін шляхом виключення умови щодо недотримання вимоги закону про можливість збільшення ціни одиниці товару на 10 % у зв`язку із коливанням цін на ринку, тому висновки суду першої інстанції про нікчемність названих правочинів на підставі статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, що була чинною до внесених таких змін, є помилковими. Належним способом захисту в цьому випадку є вимога про визнання додаткових угод №№ 4-8,11 недійсними, яка у даній справі прокурором не заявлена. Разом з цим, неспростована у встановленому чинним законодавством порядку презумпція правомірності вищенаведених додаткових угод про коригування (збільшення) ціни та об`ємів поставленого газу виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача переплачених сум бюджетних коштів за недопоставлений товар згідно приписів ст. 670 ЦК України. Нікчемність, в силу приписів статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі», додаткових угод №№ 2, 3 не може бути покладено в основу висновку про задоволення позову у цій справі;

- у вказаній постанові суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд на підставі вірної оцінки наявних у справі доказів дійшов неспростованого в апеляційній скарзі висновку про те, що додаткові угоди №№2-8, 11, в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», укладені за відсутності підтвердження факту коливання ціни на газ за певні періоди дії спірного договору.

Підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави зазначено, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірних угод призвело до безпідставної зміни істотних умов спірного договору після його укладення та зростання ціни за одиницю товару, до покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо необґрунтованого витрачання бюджетних коштів, що вказує на порушення інтересів держави.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- наявні підстави для відмови у відкритті провадження по справі, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом, маючи рішення, що набрало законної сили між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав у справі № 920/921/22;

- прокурором пропущений визначений ч. 1 ст. 223 ГК України строк позовної давності, для звернення з позовом, а також не доведено обставин порушення вимог законодавства та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

У відповіді на відзив Охтирська окружна прокуратура зауважила на тому, що:

- підстави позову у цій справі № 920/1347/23 та справі № 920/921/22 різні, а відтак підстави для відмови у відкритті провадження по справі відсутні;

- строки позовної давності для звернення до суду з цим позовом не пропущено, оскільки вказані строки продовженні на строк дії воєнного стану в Україні, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» ЦК України доповнено пунктом 19: У період дії в Україні воєнного стану, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. При чому прокурором не заявлено позовних вимог, які стосуються наведених відповідачем статей, зокрема ч. 5 ст. 203, ст. 223, ч.ч. 3, 4 ст. 322 ГК України, які стосуються виключно строків застосування адміністративно-господарських санкцій. Строки позовної давності переривались з огляду на звернення у 2022 році позлвної заяви у справі № 920/921/22;

- коливання ціни на природний газ, станом на дату змін (підписання оспорюваних угод), документально не підтверджено, що є порушенням вимог ст. 36, 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважив на тому, що обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення надмірно перерахованих коштів внаслідок визнання додаткових угод недійсними прокурор помилково вважає, що це питання є предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, та застосовує до вказаних правовідносин ст. 670 ЦК України, яка за своєю суттю є односторонньою реституцією та не може бути застосована за наведених обставин.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23 позов задоволений повністю, визнано недійсними додаткові угоди № 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 до договору № 41СВ407-355-20 постачання природного газу від 19.02.2020, укладеного між позивачем та відповідачем, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 110 467,21 грн.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що:

- оскільки сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень укладеного договору № 41СВ407-355-20 від 19.02.2020, було укладено додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару, що не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів, позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод до договору № 41СВ407-355-20 постачання природного газу від 19.02.2020: № 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 підлягають задоволенню.

- збільшення ціни, внаслідок укладення додаткових угод № 2-8, 11 спричинило переплату бюджетних коштів в сумі 110 467,21 грн., що становить різницю між фактично сплаченою сумою та сумою, яка мала бути сплачена без зміни ціни за додатковими угодами, а відтак вказані кошти безпідставно одержані відповідачем та підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 670 ЦК України.

Щодо поданих відповідачем заперечень, суд першої інстанції зазначив наступне:

- позови у цій справі № 920/1347/23 та у справі № 920/921/22 мають різні предмети та підстави, тому твердження відповідача щодо наявності рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є хибним.

- відповідач у поданому клопотанні вказує на те, що зміни до ГК України щодо позовної давності, зокрема, ч. 5 ст. 203, ст. 223, ч. 3, 4 ст. 322 ГК України, не внесені, а відтак у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та під час дії карантину не продовжуються на строк їх дії, проте прокурором не заявлено вимоги, які стосуються наведених статей, оскільки останні застосовуються виключно до адміністративно-господарських санкцій;

- пунктом 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України враховуючи, вимоги п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та звернення Охтирської окружної прокуратури у 2022 році до суду з позовом щодо стягнення надмірно сплачених коштів за спірним договором, позовні вимоги заявлені прокурором в межах строку позовної давності.

Також суд першої інстанції, встановивши, що в даному випадку органом, уповноваженим Державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Відділ освіти Тростянецької міської ради, який листом № 1147 від 08.11.2023 повідомив прокуратуру, що спірні додаткові угоди укладались відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та що, враховуючи обмеження кошторисних призначень, він, не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру Охтирською окружною прокуратурою, дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з позовом, у зв`язку із доведеною бездіяльністю компетентного органу, а також необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що, оскільки позивач, як комунальна установа, не є суб`єктом владних повноважень, прокурор не може звертатися з позовом і інтересах держави в особі позивача.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024, справу № 920/1347/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1347/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 920/1347/23.

21.05.2024 від Господарського суду Сумської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 28 182,00 грн.

28.05.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані вищевказані докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.07.2024 о 10:30 год.

13.06.2024 на електронну адресу суду від керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (аналогічний за змістом відзив надійшов до суду поштою 18.06.2024 - примітка суду), в якому керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а рішення суду першої інстанції - без змін.

04.07.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження, в якому заявник просить зупинити провадження у справі №920/1347/23 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відрядженні розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2191/24 від 04.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/1347/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

08.07.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, в якому заявник, з посиланням на зайнятість свого предстанивка в інших судових засіданнях, просить відкласти судове засідання на іншу дату.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 09.07.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 09.07.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження по справі, слід зазначити наступне.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що відповідачу стало відомо про те, що:

- другий сенат 24.04.2024 на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» (https://ccu.gov.ua/novyna/sud-rozglyadayespravu-za-konstytuciynoyu-skargoyu-tov-reynir-biznes-grup-yake-osporyuye);

- ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;

- суб`єктом звернення до суду з позовною заявою у цій справі є прокурор, а під час подання позову, крім норм ГПК України, прокурор керувався ст.131-1 Конституції України та ст.ст.23, 24 Закону України «Про прокуратуру»;

- у зв`язку з цим виникла об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, що є підставою для зупинення провадження у даній справі.

За приписами ч. 5 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

Колегія суддів зазначає про те, що у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, а відтак, визнання неконституційними приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не буде свідчить про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом та не вплине на вирішення по суті саме цього спору.

Також колегія суддів зауважує і на наступному.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).

З огляду на вказані обставини, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №920/1347/23 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Станом на 09.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили, про причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

На вебпорталі публічних закупівель Prozorro Відділ освіти Тростянецької міської ради оприлюднив оголошення про проведення відкритих торгів UA-2020-01-16-000756-а; назва товару природний газ; код класифікатору предмета закупівлі ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо; обсяг 50 тис м. куб.; очікувана вартість 656000 грн 00 коп.; термін постачання з 01 березня до 31.12.2020 (а. с. 91).

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися 6 юридичних осіб: ТОВ «Сумигаз Збут» (остаточна цінова пропозиція 206 000,00 грн.), ПП «Окко Контракт» (остаточна цінова пропозиція 207 500,00 грн.), ТОВ «Ернерінг» (остаточна цінова пропозиція 212 498,00 грн.), ТОВ «Юг-Газ» (остаточна цінова пропозиція 212 499,00 грн.), ТОВ «Сервіс Груп ЛТД» (остаточна цінова пропозиція 246 500,00 грн.), ТОВ «Промгаз Сіті» (остаточна цінова пропозиція 250 990,00 грн.).

Зі звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2020-01-16-000756-а від 19.02.2020 переможцем відкритих торгів став відповідач з пропозицією закупівлі 206 000,00 грн. (з ПДВ).

За результатами цих торгів 19.02.2020 відповідач (постачальник) та позивач (споживач) уклали договір про постачання природного газу № 41СВ407-355-20 (далі Договір), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що постачальник зобов`язується протягом строку дії договору передавати споживачу природний газ та надавати послуги з замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов`язується приймати та оплачувати газ та надані постачальником послуги із замовлення (бронювання) потужності на умовах договору.

Річний плановий обсяг постачання газу 50 тис. м. куб. Обсяг закупівлі товару може бути змінений залежно від реального фінансування видатків та в залежності від потреб споживача (п. 1.3 Договору).

У п. 3.1 Договору сторонами погоджені планові обсяги постачання газу по місяцях.

Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачу за договором та становить 206 000,00 грн., в тому числі ПДВ 34 333,33 грн. (п. 3.6 Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору, ціна газу без урахування тарифу на послуги замовлення (бронювання) потужності становить 3 309,175 грн. за 1000 куб. м., тариф на послуги замовлення (бронювання) потужності становить 124,16 грн., крім того ПДВ 686,67 грн., всього з ПДВ 4 120,00 грн.

Відповідно до п. 4.2.2 Договору, остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6 договору) здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.03.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

Відповідно до п. 11.6 Договору, усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності).

Сторонами укладено ряд додаткових угод, 8 з яких стосуються збільшення первісної ціни товару, що була визначена за результатами відкритих торгів, при цьому зменшено обсяг постачання.

Так, додатковою угодою № 1 від 23.03.2020 змінено тариф на замовлення (бронювання) потужності з 124,16 грн. на 136,5760 грн., загальна ціна за газ збільшилась з 4 120,00 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. на 4 134,90 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 49,8198 тис. куб. м. (розповсюджується на правовідносини, що склалися з 01.03.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 2 від 23.03.2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 4 134,90 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. на 4 548,39 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 45,2907 тис. куб. м, (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.03.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 3 від 07.04.2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 4 548,39 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. на 5 003,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 41,1734 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.04.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 4 від 20.10.2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 5 003,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. на 5 503,50 грн. з ПДВ за 1000 куб. м. (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 37,4307 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.10.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 5 від 28.10.2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 5 503,50 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., на 6 053,85 грн. з ПДВ за 1000 куб. м, (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 34,0279 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 12.10.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 6 від 04.11 .2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 6 053,85 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., на 6 659,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м, (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 30,9345 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 30.10.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 7 від 19.11.2020 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 6 659,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м, на 7 325,15 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 28,1222 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.11.2020 і діє протягом дії договору).

Додатковою угодою № 8 від 25.11.2020 змінено ціну (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 7 325,15 грн. з ПДВ за 1000 куб. м, на 8 023,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), а також зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 25,6754 тис. куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 13.11.2020 і діє протягом дії Договору).

Додатковою угодою № 9 від 29.12.2020 продовжено строк дії Договору до 31 січня 2021 року; плановий обсяг постачання газу на січень 2021 року - 5 135 куб. м.

Додатковою угодою № 10 від 28.01.2021 збільшено суму Договору на 41 200,00 грн.; внесено зміни в п. 3.6, зазначивши, що загальна вартість Договору не може перевищувати 247 200,00 грн. з ПДВ (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.01.2021 і діє до 31.01.2021).

Додатковою угодою № 11 від 29.01.2021 змінено ціну газу (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності) з 8 023,23 грн. з ПДВ за 1000 куб. м, на 8 817,53 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., (з урахуванням тарифу на замовлення (бронювання ) потужності), змінено річний плановий обсяг постачання газу до 27 468,00 куб. м., (розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.01.2021 і діє протягом дії Договору).

На виконання умов Договору, з урахуванням додаткових угод, позивач перерахував відповідачу зокрема:

- за березень 2020 року (акт № СМ380002494 від 31.03.2020) - 5 317,82 куб. м. на суму: 24 182,51 грн., згідно платіжного доручення № 774 від 03.04.2020 на суму 11 632,92 грн. № 41 від 10.04.2020 на суму 7 296,48 грн., № 680 від 13.04.2020 на суму 5 258,12 грн., всього сплачено за актом 24 182,51 грн.;

- за квітень 2020 року (акт № СМ380003671 від 30.04.2020) - 393,36 куб. м. на суму: 1 968,07 грн., згідно платіжного доручення № 713 від 05.05.2020 на суму 5,85 грн., № 57 від 05.05.2020 на суму 1 962,12 грн., № 805 від 05.05.2020 на суму 0,10 грн., всього сплачено за актом 1 968,07 грн.;

- за жовтень 2020 року (акт № СМ380007138 від 31.10.2020) - 2 557,58 куб. м. на суму: 15 669,37 грн., згідно платіжного доручення № 1180 від 09.11.2020 на суму 8 339,40 грн., № 139 від 09.11.2020 на суму 4 165,01 грн., № 1283 від 10.11.2020 на суму 3 164,96 грн., всього сплачено за актом 15669,37 грн.;

- за листопад 2020 року (акт № СМ380007880 від 30.11.2020) - 10 826, 75 куб. м. на суму: 84 488,83 грн., згідно платіжного доручення № 1583 від 07.12.2020 на суму 17 249,59 грн., № 151 від 07.12.2020 на суму 13 637,80 грн., № 1234 від 07.12.2020 на суму 53 604,44 грн., всього сплачено за актом 84 488,83 грн.;

- за грудень 2020 року (акт № СМ380008439 від 21.12.2020) - 10 451 куб. м. на суму: 83 850,78 грн., згідно платіжного доручення № 1794 від 22.12.2020 на суму 19 641,48 грн., № 161 від 22.12.2020 на суму 10 063,16 грн., № 1280 від 23.12.2020 на суму 54 146,14 грн., всього сплачено за актом 83 850,78 грн.;

- за грудень 2020 року (акт № СМ360008077 від 24.12.2020) - 520 куб. м. на суму: 4 178,98 грн., згідно платіжного доручення № 162 від 24.12.2020 на суму 4 178,98 грн.;

- за грудень 2020 року (акт № СМ380009632 від 28.01.2021) 3 840,039 куб. м. на суму: 30 809,52 грн., згідно платіжного доручення № 20 від 28.01.2021 на суму 30 809,52 грн.;

- за січень 2021 року (акт № СМ381000839 від 31.01.2021) 1178,38 куб. м. на суму: 10 390,40 грн., згідно платіжного доручення № 55 від 11.02.2021 на суму 10 390,40 грн.

Загалом за Договором у період з 01.03.2020 до 31.12.2021 фактично поставлено споживачу 35 085,78 куб. м. природного газу, споживачем фактично сплачено 255 543,47 грн.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що поставка природного газу за Договором упродовж його дії здійснювалась сторонами з урахуванням умов вищенаведених додаткових угод.

Звертаючись до суду з цим позовом, керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області просить визнати недійсними додаткові угоди № 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 до Договору, а також стягнути з відповідача на користь позивача надмірно сплачені кошти у розмірі 110 467,21 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо наявності у керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірних угод призвело до безпідставної зміни істотних умов спірного договору після його укладення та зростання ціни за одиницю товару, до покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо необґрунтованого витрачання бюджетних коштів, що вказує на порушення інтересів держави.

Відповідно до Положення про Відділ освіти Тростянецької міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 4 від 21.01.2022, Відділ є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в територіальних підрозділах Державної казначейської служби України, печатку, відповідні штампи та бланки.

Пунктом 3.6 Положення передбачено, що Відділ, на правах уповноваженої особи, здійснює управління закладами освіти, що є комунальною власністю і перебувають у безпосередньому підпорядкуванні в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цих закладів, організовує їх матеріально-фінансове, кадрове і науково-методичне забезпечення.

Згідно п. 5.10 Положення, Відділ має право вносити до органу місцевого самоврядування пропозиції щодо фінансування закладів та установ освіти; брати безпосередню участь у формуванні бюджету освітньої галузі громади.

Відділ утримується за рахунок міського бюджету (п. 8.1 Положення).

Начальник Відділу здійснює контроль за ефективним і раціональним використанням бюджетних коштів в межах затвердженого кошторису витрат, пов`язаних із функціонуванням галузей освіти (п. 7.2.6 Положення).

Начальник Відділу розпоряджається коштами у межах затвердженого міським головою кошторису (п. 7.2.11 Положення)

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з ч. 5 ст. 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, у тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України, має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Статтею 1 БК України встановлено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Джерелом фінансування послуг з постачання природного газу за Договором є бюджетні кошти.

Відповідно до ст. 22 БК України позивач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Таким чином, оскільки фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а Відділ є головним розпорядником коштів, відповідно,органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є Відділ освіти Тростянецької міської ради.

Доводи апелянта про те, що Відділ освіти Тростянецької міської ради є комунальною установою колегія суддів вважає помилковими, адже у відповідності до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виконавчих органів міських рад належать відділи. При цьому, нормами вказаного Закону не визначено критеріїв та вимог до створення виконавчих органів рад, а відтак не виключеним є можливість створення відділів освіти як в структурі виконавчого апарату, так і в якості відокремленого підрозділу зі статусом юридичної особи. Наявність у Відділу статусу юридичної особи жодним чином не може нівелювати його повноважень з розпорядження коштів місцевого бюджету в межах визначених асигнувань.

Посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи доказів перерахування позивачем коштів саме з державного бюджету не заслуговують уваги з огляду на встановлені судом обставини того, що позивач є бюджетною неприбутковою установою, фінансування якого здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена у постановах:

- Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 предметом розгляду у якій були позовні вимоги заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 253 229,67 грн., згідно з якою суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі, адже Відділ є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України;

- Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 де зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Охтирською окружною прокуратурою до Відділу освіти Тростянецької міської ради направлено лист № 52/2-4077вих-23 від 06.11.2023, яким проінформовано щодо порушення законодавства при укладенні додаткових угод до договору закупівлі газу, що призвело до надмірної та безпідставної сплати бюджетних коштів на загальну суму 110 467,21 грн., у відповідь на якій листом № 1147 від 08.11.2023 Відділ освіти Тростянецької міської ради повідомив прокуратуру про те, що додаткові угоди до Договору укладались відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та про те, що позивач не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру Охтирською окружною прокуратурою.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 до Договору ґрунтуються на порушенні сторонами вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон).

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19

Вимогами статей 36, 37 Закону, які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі попередня редакція), передбачалось, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до ст. 43 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною 4 ст. 41 Закону передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону).

Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що сторони їх укладали саме з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Водночас ст. 43 Закону, якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог ч. 5 ст. 41 Закону.

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод є належним і ефективним способом захисту інтересів держави внаслідок укладення незаконних правочинів.

Так, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон виключень з вказаного правила не містить.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №№ 2-8, 11 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни газу на ринку, на підтвердження чого (коливання) відповідачем надано наступні документи:

- для укладення додаткової угоди № 2 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): копія листа ДП «Держзовнішінформ» від 17.03.2020 № 232/29, в якому зазначено, що відпускний рівень цін на природний газ для установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів (за наявною на 16 березня 2020 року інформацією) за умов оплати після періоду поставки складав за березень 2020 року - 5 990,04 - 6 964,68 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., (за інформацією 5 постачальників);

- для укладення додаткової угоди № 3 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): копія листа ДП «Держзовнішінформ» від 06.04.2020 № 232/32, в якому зазначено, що відпускний рівень цін на природний газ для установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів (за наявною на 6 квітня 2020 року інформацією) за умов оплати після періоду поставки складав за березень 2020 року - 5 990,04 - 7 400,00 грн. з ПДВ за 1000 куб. м., (за інформацією 4 постачальників);

- для укладення додаткової угоди № 4 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): копія листа ДП «Держзовнішінформ» від 09.10.2020 № 122/157, в якому зазначено, що станом на 6 жовтня 2020 року, за наявною інформацією на вебсайті ТБ «Українська, енергетична біржа», середньозважені ціни на природний газ (ресурс вересня 2020 року та ресурс жовтня 2020 року) з ПДВ за 1000 куб. м., становлять 4702,9 грн. та 5466,01 грн., коливання ціни - 16,23%;

- для укладення додаткової угоди № 5 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): цінова довідка № ЦД-105 від 12.10.2020, відповідно до якої вартість природного газу, за 1000 куб. м., у жовтні по відношенню до вересня в середньому зросла на 30,57% (за інформацією 7 постачальників);

- для укладення додаткової угоди № 6 відповідачем не надано документів;

- для укладення додаткової угоди № 7 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): копія листа ДП «Держзовнішінформ» від 06.11.2020 № 122/199, в якому зазначено, що станом 02.11.2020, за наявною інформацією на вебсайті ТБ «Українська енергетична біржа», середньозважені ціни на природний газ (ресурс жовтня 2020 року та ресурс листопада 2020 року) грн. з ПДВ за 1000 куб. м., становлять 5983,81 грн. та 6618,83 грн. відповідно, коливання ціни 10,61%;

- для укладення додаткової угоди № 8 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): цінова довідка № 1428/20 від 13.11.2020 Харківської торгово-промислової палати, відповідно до якої діапазон цін на постачання природного газу (з урахуванням ПДВ та тарифу на послуги транспортування) з 01.11.2020, в окремих підприємствах становить: 7200-8851,891 грн. за 1000 куб. м.; вартість природного газу (Нідерландський хаб GASPOOL) станом на 03.11.2020 6922,67 грн. за 1000 куб. м., станом на 06.11.2020 7657,95 грн. за 1000 куб. м., рівень коливання 10,62%;

- для укладення додаткової угоди № 11 (у зв`язку зі збільшенням ціни газу на ринку природного газу): цінова довідка № 1766/20 від 05.01.2021 Харківської торгово-промислової палати, в якій зазначено ціну за 1000 куб. м., природного газу з 01.01.2021 та % коливання в окремих підприємствах.

Так, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон виключень з вказаного правила не містить.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до пунктів 1.4, 3.2, 3.6 Договору обсяг постачання газу складав до 50000 куб.м.; ціна газу на момент укладання Договору становила 3 309,175 грн за 1000 куб.м.; загальна сума Договору - 206 000 грн., з урахуванням ПДВ (34 333,33 грн.), а з огляду на укладення спірних додаткових угод сторонами змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за товар з 4 120,00 грн. до 8 817,5317 грн. за 1000 куб.м. та зменшено кількість товару. При цьому ціна за 1000 куб.м. збільшилася на 113,25 %, порівняно з попередньою ціною.

Водночас будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Відповідно д ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

В свою чергу, відповідач, будучи постачальником природного газу, був обізнаний про ціни на природний газ, на час укладення Договору, а підписавши Договір, погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.

Згідно з тендерною пропозицією, гарантійними листами відповідач взяв на себе зобов`язання та надав певні гарантії, при цьому погодився постачати природний газ замовнику за ціною, передбаченою в Договорі, з березня 2020 року до грудня 2020 року.

При цьому, відповідач мав право відмовитись від укладення відповідного договору, однак цим правом не скористався.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Отже, позивач мав беззаперечне право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни підписав додаткові угоди, внаслідок чого ціна за 1 000 куб.м. природного газу збільшилася на 113,25 %.

Така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

Метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/4058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22 прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону, яка вступила в законну силу 19.04.2020 та застосовується до спірних правовідносин.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові № 922/2321/22 від 24.01.2024 виснувала про застосування норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «п. 88. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. п. 89. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. п. 90. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених ст. 652 ЦК Укораїни та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції відповідача у тендері з метою перемоги.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 вказав, що:

- відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване «цінове застереження»). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник би розумів, що ціна може бути перерахована. Обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, визначити документи, що мають підтверджувати коливання цін на ринку. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації):

- постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем документально не підтверджено коливання ціни на природний газ у період укладення спірних додаткових угод.

Слід окремо зауважити і на тому, що, у 2022 році Охтирською окружною прокуратурою Сумської області було подано позов до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» про стягнення сплачених за Договором коштів у розмірі 110 467,21 грн. (справа № 920/921/22)

Позовні вимоги у вказаній справі обґрунтовані тим, що при укладанні між позивачем та відповідачем додаткових угод № № 2-8, 11 до Договору було порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону, а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі, відтак ці додаткові угоди є нікчемними в силу приписів статті 37 цього Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору);

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.01.2023 у справі № 920/921/22 позов задоволено;

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 рішення Господарського суду Сумської області від 12.01.2023 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Вказана постанова мотивована тим, що на час укладення додаткових угод №№ 4-8, 11 законодавчо встановлені підстави нікчемності правочину зазнали змін шляхом виключення умови щодо недотримання вимоги закону про можливість збільшення ціни одиниці товару на 10 % у зв`язку із коливанням цін на ринку, тому висновки суду першої інстанції про нікчемність названих правочинів на підставі статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, що була чинною до внесених таких змін, є помилковими. Належним способом захисту в цьому випадку є вимога про визнання додаткових угод №№ 4-8,11 недійсними, яка у даній справі прокурором не заявлена. Разом з цим, неспростована у встановленому чинним законодавством порядку презумпція правомірності вищенаведених додаткових угод про коригування (збільшення) ціни та об`ємів поставленого газу виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача переплачених сум бюджетних коштів за недопоставлений товар згідно приписів ст. 670 ЦК України. Нікчемність, в силу приписів статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі», додаткових угод №№ 2, 3 не може бути покладено в основу висновку про задоволення позову у цій справі;

У вказаній постанові суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд на підставі вірної оцінки наявних у справі доказів дійшов неспростованого в апеляційній скарзі висновку про те, що додаткові угоди №№2-8, 11, в порушення вимог Закону, укладені за відсутності підтвердження факту коливання ціни на газ за певні періоди дії Договору.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі №920/921/22 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 920/1347/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №920/921/22 зокрема щодо того, що додаткові угоди №№2-8, 11, в порушення вимог Закону, укладені за відсутності підтвердження факту коливання ціни на газ за певні періоди дії Договору, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

При цьому, суд першої інстанції цілком вірно зазначив, що:

- чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи Подані інформаційні довідки за березень, квітень 2020 є документами довідково-інформаційного характеру, що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць в залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку.

- інформації щодо коливання (збільшення) ціни газу в порівнянні з попереднім періодом вказані довідки не містять. Тому, вказані докази не можуть бути об`єктивним підтвердженням коливання ціни природного газу на ринку, оскільки не містять інформації саме про факт коливання цін на природний газ за певні періоди дії договору у порівняні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

Отже, відповідачем документально не підтверджено коливання ціни на природний газ упродовж 2020 року; водночас при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, він не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Слід зазначити і про те, що, як встановлено вище, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати як те, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, так і те, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем до суду не надано.

В свою чергу відповідач здійснює господарську діяльність у сфері торгівлі газом, а відтак, з огляду на вказане, мав володіти достатніми знаннями щодо можливості коливання ціни на природній газ, та, відповідно перебачити пов`язані з цим ризики, зокрема закладення відповідних ризиків у тендерну пропозицію.

Слід зазначити і про те, що з матеріалів справи слідує, що сторонами послідовно збільшувалась вартість газу на максимально визначений у законі відсоток, за відсутності доказів, що його вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для відповідача, а відтак вказані дії позивача та відповідача слід розцінювати як «недобросовісні».

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Враховуючи обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що збільшення ціни на товар внаслідок підписання оспорюваних додаткових угод відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання цін на товар та призвело до збільшення загальної ціни договору, тому таке збільшення є прямим порушенням ст. 5, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, а відтак є підставою для визнання цих додаткових угод недійсними на підставі положень статей 203, 205 ЦК України та задовольнив позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод № 4 від 20.10.2020, № 5 від 28.10.2020, № 6 від 04.11.2020, № 7 від 19.11.2020, № 8 від 25.11.2020, № 11 від 29.01.2021 до Договору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- позови у цій справі № 920/1347/23 та у справі № 920/921/22 мають різні предмети та підстави (Предметом спору у справі № 920/921/22 є стягнення надмірно сплачених коштів, підставою позову нікчемність додаткових угод № 2-8, 11 до Договору, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону, у зв`язку із порушенням вимог ч. 4 ст. 36 вказаного закону (в редакції від 18.02.2020, а предметом спору у даній справі є визнання недійсними додаткових угод № 4-8, 11 до Договору та стягнення надмірно сплачених коштів, підстава позову недійсність Додаткових угод № 4-8, 11 до договору, відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону, в редакції від 19.04.2020), а тому твердження відповідача щодо наявності рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є хибним.

- відповідач у поданому клопотанні вказує на те, що зміни до ГК України щодо позовної давності, зокрема, ч. 5 ст. 203, ст. 223, ч. 3, 4 ст. 322 ГК України, не внесені, а відтак у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та під час дії карантину не продовжуються на строк їх дії, проте прокурором не заявлено вимоги, які стосуються наведених статей, оскільки останні застосовуються виключно до адміністративно-господарських санкцій. В свою чергу

- пунктом 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України враховуючи, вимоги п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та звернення Охтирської окружної прокуратури у 2022 році до суду з позовом щодо стягнення надмірно сплачених коштів за спірним договором, позовні вимоги заявлені прокурором в межах строку позовної давності.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що, з огляду на обставини, які встановлені вище та положення Закону у попередній редакції додаткові угоди № 2 від 23.03.2020 та № 3 від 07.04.2020 є нікчемними.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 110 467,21 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Положення ст. 216 ЦК України визначають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (ч. 1 ст. 669 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми..

Недійсність Додаткових угод № 2 від 23.03.2020 та № 3 від 07.04.2020 № 4 від 09.04.2021, № 5 від 17.05.2021, № 6 від 14.06.2021, № 7 від 08.07.2021, № 8 від 13.08.2021, № 9 від 09.09.2021, № 10 від 22.10.2021 та № 11 від 10.11.2021 до Договору означає, що збільшення ціни спричинило переплату бюджетних коштів в сумі 110 467,21, що становить різницю між фактично сплаченою сумою та сумою, яка мала бути сплачена без зміни ціни за вказаними додатковими угодами. Суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення вказаних коштів. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» на рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2024 у справі № 920/1347/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1347/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 10.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік