Постанова

від 20.06.2024 по справі 904/5693/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5693/20 (904/5092/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 (суддя Мартинюк С.В.)

у справі № 904/5693/20 (904/5092/23)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ-КОРТ"

про стягнення заробітної плати та компенсації частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків їх виплати

в межах справи № 904/5693/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт"

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ-КОРТ" про стягнення заробітної плати та компенсації частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" заборгованість по заробітній платі у розмірі 8 816,19 грн та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 2 920,72 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/5693/20 (904/5092/23) та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- КЗпП України взагалі не передбачає випадків, коли робітнику не сплачують заробітну платню окрім прогулу;

- Згідно ст. 113 КЗпПУ, - «Час простою не з вини працівника, …оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу)». Але наказ про це Відповідач не видав. Відповідно «простою» не було;

- Керівник Відповідача: не забезпечив працівника роботою; не перевів працівника на інше місце роботи; не звільнив працівника; взагалі не прибув на підприємство, так як йому хтось у цьому заважає, а тільки поставив охорону на воротах та подав позов до декількох осіб про усунення перешкод у користуванні майном підприємства, у тому числі і до позивача, вимагаючи звільнити робоче місце (це підтверджує, що Позивач на відміну від керівника Відповідача знаходився на робочому місці). З цього випливає що Відповідач повинен виплатити заробітну платню у повному обсязі.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

17.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 20.06.2024 приймали участь позивач (апелянт), його представник та представник відповідача.

Позивач (апелянт) та його представник просили суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу №1 від 21.12.2020 про затвердження штатного розкладу, затверджено та введено в дію штатний розпис з 01.01.2021, а саме штатна кількість 1 одиниця з місячним фондом заробітної плати 8500,00 грн. директор ( ОСОБА_1 ) КП 1201.1.

Відповідно до довідки ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" №б/н від 01.09.2021 виданої ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" зазначено, що ОСОБА_1 дійсно працює у ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" на посаді директора, посадовий оклад становить 8500,00 грн. та нарахований дохід за останніх вісім місяців склав 50 007,98 грн. Заборгованості з виплати заробітної плати не було.

Водночас, ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ-КОРТ" про стягнення заробітної плати та компенсації частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020 відкрито провадження у справі №904/5693/20 про банкрутство ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ". Вказаною ухвалою введена процедура розпорядження майном ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ", призначено арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. розпорядником майна боржника.

ОСОБА_1 перебувала на посаді директора ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ", до припинення її повноважень на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2021, постановленої в межах даної справи про банкрутство.

Позивач зазначає, що всупереч нормам КЗпП України, ОСОБА_1 продовжує виконувати роботу на підприємстві, тим більше, що згідно з базою даних ДПС Красюк А.Є. рахується як головний бухгалтер ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ".

Однак, починаючи з серпня 2021 року заявнику не виплачується заробітна плата, у зв`язку з чим просить суд стягнути на свою користь з ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" заборгованість із заробітної плати в розмірі 174 427,16 грн та компенсацію частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 21 267,03 грн, загалом - 195 694,19 грн.

Наведене стало причиною звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 01.08.2021 по 14.09.2021 включно на суму 8 816,19 грн та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період з 01.08.2021 по 14.09.2021 включно на суму 2 920,72 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про банкрутство.

За положеннями ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

У відповідності до ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу).

Разом з тим, при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч. 5 ст. 41 КУзПБ, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення ч. 4 ст. 45 КУзПБ, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ.

Окрім викладеного, абз. 6 ч. 2 ст. 45 КУзПБ закріплено право, а не обов`язок кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, вбачається можливим розгляд спорів стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Так, предметом даного спору є заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації частини заробітної лати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В свою чергу, ст. 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці").

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Натомість ч. 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Згідно ч. 5 ст. 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

З приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц.

З огляду на статтю 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Судом встановлено, що за твердженням позивача заборгованість ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" перед ОСОБА_1 за період з серпня 2021 року по дату звернення з позовною заявою по виплаті заробітної плати становить 174 427,16 грн.

Відповідно до наданої позивачем таблиці нарахування заробітної плати за період з серпня 2021 року по серпень 2023 року сума заборгованості становить 174 427,16 грн.

Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці") отримання заробітної плати здійснюється особою, яка займає відповідну посаду та виконує покладені на неї обов`язки, при цьому обов`язковою умовою трудових відносин є наявність трудового договору чи договору цивільно-правового характеру.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2021 у справі №904/5693/20 про банкрутство ТОВ "МЕТАЛ-КОРТ" задоволено клопотання розпорядника майна боржника ТОВ «Метал-Корт» арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. про припинення повноважень керівника ТОВ «Метал-Корт». Припинено повноваження керівника ТОВ «Метал-Корт» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Виконання обов`язків керівника ТОВ «Метал-Корт» тимчасово покладено на розпорядника майна ТОВ «Метал-Корт» - арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Зобов`язано керівника ТОВ «Метал-Корт» - ОСОБА_1 протягом трьох днів передати розпоряднику майна бухгалтерську та іншу документацію боржника, його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

З моменту припинення ухвалою господарського суду від 14.09.2021 повноважень керівника ТОВ «Метал-Корт», ОСОБА_1 не призначалась та не переводилась арбітражним керуючим Касаткіним Д.М., як тимчасово виконуючим обов`язків керівника ТОВ «Метал-Корт» на інші посади підприємства - ТОВ «Метал-Корт», трудова діяльність позивачем на підприємстві не здійснювалась.

Отже, зважаючи те, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не призначалась та не переводилась на інші посади на підприємстві ТОВ «Метал-Корт», трудова діяльність позивачем на підприємстві з 14.09.2021 не здійснювалась, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що позовні вимоги щодо сплати невиплаченої заробітної плати підлягають задоволенню частково, а саме за період з 01.08.2021 по 14.09.2021 включно у розмірі 8 816,19 грн.

При цьому апеляційний суд зауважує, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Наведене відповідає висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, відповідно до якого сам по собі факт звільнення Позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Судом враховується, що відповідно до наданих позивачем наказу №1 від 21.12.2020 про затвердження штатного розкладу з 01.01.2021 та копії штатного розкладу з 01.01.2021 вбачається, що на підприємстві з 01.01.2021 була передбачена одна посада - директор.

А оскільки починаючи з 14.09.2021 ОСОБА_1 не виконувалися трудові обов`язки як директора у зв`язку з припиненням її повноважень та покладенням виконання обов`язків керівника ТОВ «Метал-Корт» на арбітражного керуючого Касаткіна Д.М., а також з огляду на те, що позивач не перебував у простої, то й відсутні підстави для виплати заробітної плати.

Наведеним вище спростовуються доводи скаржника у відповідній частині апеляційної скарги.

Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника про те, що керівник Відповідача: не забезпечив працівника роботою; не перевів працівника на інше місце роботи; не звільнив працівника; взагалі не прибув на підприємство, так як йому хтось у цьому заважає, а тільки поставив охорону на воротах та подав позов до декількох осіб про усунення перешкод у користуванні майном підприємства, у тому числі і до позивача, вимагаючи звільнити робоче місце (це підтверджує, що Позивач на відміну від керівника Відповідача знаходився на робочому місці). З цього випливає що Відповідач повинен виплатити заробітну платню у повному обсязі, як необґрунтовані, адже єдиним власником (єдиним учасником) боржника, згідно відомостей внесених до ЄДР (Витяг №345898409262 від 28.11.2020, №29358319505 від 18.1 1.2021) була саме Заявник/ Позивач - ОСОБА_1 .

Припинення повноважень керівника в особі ОСОБА_1 та призначення розпорядника майна Касаткіна Д.М. т.в.о. керівника відбулось не на підставі рішення власника чи Кодексу законів про працю України, а на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2021.

Відтак, саме ОСОБА_1 (як єдиний власник боржника) була зобов`язана за імперативною нормою ч. 1 ст. 47 КЗпП України оформити своє звільнення з посади директора 14.09.2023 та провести відповідний розрахунок, проте цього обов`язку не виконала й намагається перекласти відповідальність та наслідки своєї бездіяльності на відповідача, що є неприпустимим виходячи з положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат варто зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").

Згідно п. 2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Вказаними нормативними актами передбачено, зокрема, нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. Сама компенсація, як зазначено вище фактично, відноситься до частини заробітної плати.

Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.

Основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 814/1527/17 та від 18.12.2018 у справі № 816/301/16.

Відповідно до статті 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Отже, на підставі Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсації підлягають виключно суми, які були нараховані, проте своєчасно не виплачені.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 16.10.2019 у справі № 500/5724/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 201/913/16-ц, від 12.02.2020 у справі №295/16796/15-ц, від 23.10.2021 у справі № 363/554/18.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не була вчасно виплачена заробітна плата за період з 01.08.2021 по 14.09.2021 включно, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тому з відповідача на користь позивача правомірно було стягнуто компенсацію втрати частини доходів за період з 01.08.2021 по 14.09.2021 включно в розмірі у розмірі 2 920,72 грн.

На підставі встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.

З огляду на що, доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим відхиляються колегією суддів, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі №904/5693/20 (904/5092/23).

Згідно пп. 1 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, у відповідності до приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/5693/20 (904/5092/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі №904/5693/20 (904/5092/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.07.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко