Рішення

від 27.06.2024 по справі 916/4165/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4165/23Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Тунік В.М.,

від позивача: Явченко Д.В.,

від відповідача 1: Коменда К.О.,

від відповідача 2: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю ЮІГ та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва,

зазначає наступне:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради (надалі ОМР, Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮІГ (надалі ТОВ ЮІГ, Відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_3 , Відповідач 2), в якій просить:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни від 06.12.2019 р. за індексним номером 50073497 про первинну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101);

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 08.04.2021 р. за індексним номером 57528540, яким внесено зміни до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та збільшено площу з 295,3 кв.м на 582 кв.м нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю ЮІГ (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101);

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ЮІГ за власний рахунок звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Прокурор посилається на те, що органами місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність або користування, так само як і не приймалось рішення про реєстрацію земельної ділянки та/або присвоєння її відповідного номеру за адресою: АДРЕСА_1 , однак на підставі технічного паспорту від 06.12.2019 р. та довідок від 22.11.2019 р. та 06.12.2019 р. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1980220051101), після чого до Державного реєстру внесено зміни, а саме змінено статус об`єкту з житлового будинку площею 295,3 кв.м на нежитлову будівлю аналогічної площі.

Надалі ОСОБА_2 вказану нежитлову будівлю передано в якості внеску до статутного капіталу ТОВ ЮІГ та зареєстровано право власності за останнім, яким, в свою чергу, збільшено площу будівлю до 582 кв.м., однак, оскільки Одеською міською радою як власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , остання у власність або користування не надавалась, а наказами Управлінням державного архітектурного контролю Одеської міської ради від 16.03.2020 р. після проведення позапланової перевірки скасовано право на початок виконання будівельних робіт ТОВ ЮІГ та скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29 (оскільки встановлено самочинне будівництво двоповерхової нежитлової будівлі на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без отримання містобудівних умов та обмежень), відповідна будівля підлягає знесенню як самочинне будівництво.

Окрім того, Прокурором зазначено про пред`явлення у травні 2022 р. позовної заяви до Київського районного суду м. Одеси справа № 947/9842/22, при цьому ухвалою від 26.08.2022 р. провадження у вказаній справі закрито, у зв`язку із тим, що спір виник з господарських відносин та не підсудний суду цивільної юрисдикції. Додаткового зазначає, що постановою Одеського апеляційного суду від 14.10.2022 р. скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2022 р. в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності на об`єкт самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 295,3 кв.м, житловою площею 108,6 кв.м за ОСОБА_2 ; визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 07.12.2019 з індексним номером 50082014, яким зареєстровані зміни об`єкту нерухомого за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером 1980220051101; та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В свою чергу, постановою Верховного Суду від 28.06.2023 р. у справі № 947/9842/22 залишено без змін постанову Одеського апеляційного суду від 14.10.2022 р. Також Прокурор додатково посилається на встановленні в ухвалі Київського районного суду міста Одеси у справі № 947/3331/23 факти.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 р. позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/4165/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою Прокурором пред`явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2023 р. задоволено заяву Прокурора та вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.10.2023 р. прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4165/23, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 31.10.2023 р.

26.10.2023 р. ТОВ ЮІГ реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення у справі посилається на те, що приписи Конституції України передбачають, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, у той же час, право приватної власності є непорушним; те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів, необхідних для виникнення права власності, який визначає момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом; те, що правові норми стосовно необхідності присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна діяли до 01.07.2019 р.; те, що чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, збудовані у період до 05.08.1992 р., у той же час, єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна та містить якого технічні характеристики є технічний паспорт; те, що станом на час реєстрації права власності ОСОБА_2 був відсутній нормативно-правовий документ, який регулював присвоєння адреси об`єктам нерухомого майна; те, що невчинення державним реєстратором певних дій під час реєстрації права власності, не може мати наслідком для особи, яка звернулась за реєстрацію права власності, скасування відповідної реєстрації; те, що Прокурор посилається на ухвалу Київського районного суду міста Одеси у справі № 947/3331/23, у той же час, із змісту ухвали вбачається, що суд, не даючи оцінку зібраним у справі доказам, закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності; те, що набувши 11.12.2019 р. на підставі акту приймання-передачі внесок до статутного капіталу ТОВ ЮІГ у вигляді відповідної нежитлової будівлі, проведено державну реєстрацію, відтак підлягає принцип реєстраційного підтвердження права володіння; те, що відповідна будівля побудована до 1992 року, у зв`язку із чим було прийнято рішення про проведення капітального ремонту, погоджене Київською районною адміністрацією Одеської міської ради; те, що в межах справи № 420/11519/22 оскаржуються накази Управління державного архітектурного контролю Одеської міської ради про скасування права на виконання будівельних робіт та про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта; те, що частина 7 статті 376 ЦК України передбачає надання документів, підтверджуючих наявність істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільними інтересам, проте відповідних доказів матеріали справи не містять; те, що у грудні 2021 р. товариство зверталось до Київської районної адміністрації Одеської Міської ради із заявою про врегулювання питання комплексного благоустрою території, прилеглої до нежитлової будівлі, а в черні 2022 року до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду; додаткового зазначає, що спірна нежитлова будівля є предметом застави; те, що Прокурором не дотримано приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в контексті представництва інтересів Одеської міської ради.

26.10.2023 р. ОСОБА_2 реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення у справі, посилається на те, що Прокурором подано позов із аналогічними вимогами, предметом та підстави до Київського районного суду міста Одеси (справи № 947/9842/22), що є зловживанням процесуальними правами; те, що правові норми стосовно необхідності присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна діяли до 01.07.2019 р.; те, що чинне законодавство не встановлює обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, збудовані у період до 05.08.1992 р., у той же час, єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна та містить якого технічні характеристики є технічний паспорт; те, що невчинення державним реєстратором певних дій під час реєстрації права власності, не може мати наслідком для особи, яка звернулась за реєстрацію права власності, скасування відповідної реєстрації; те, що Прокурор посилається на ухвалу Київського районного суду міста Одеси у справі № 947/3331/23, у той же час, із змісту ухвали вбачається, що суд, не даючи оцінку зібраним у справі доказам, закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності. Додаткового повідомляє, що не є учасником ТОВ ЮІГ, не має право власності на спірний об`єкт нерухомого майна та не є учасником кримінального провадження.

31.10.2023 р. ТОВ ЮІГ представлено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Київським районним судом міста Одеси справи № 947/9842/22.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.10.2023 р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.11.2023 р.

13.11.2023 р. Прокурором представлено відповідь на відзив ФОП ОСОБА_2 , в якій, серед іншого зазначає, що предмети позовів у справах № 916/4165/23 та 947/9842/22 не є тотожними, при цьому посилається на висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 947/9842/22, та звертає увагу, що у справі № 947/9842/22 вимоги заявлено до фізичної особи, у той же час, у справі № 916/4165/23 вимоги заявлено до фізичної особи-підприємця, що свідчить про різний склад учасників справ; підтримує викладену у позові позицію стосовно того, що органами місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність або користування, так само як і не приймалось рішення про реєстрацію земельної ділянки та/або присвоєння її відповідного поштового номеру за адресою: АДРЕСА_1 , у той же час, не вимагається документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси у разі, якщо право власності на будинок збудовано на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав; те, що державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

13.11.2023 р. Прокурором представлено відповідь на відзив ТОВ ЮІГ, в якій, серед іншого зазначає та підтримує викладену у позові позицію стосовно того, що органами місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність або користування, так само як і не приймалось рішення про реєстрацію земельної ділянки та/або присвоєння її відповідного номеру за адресою: АДРЕСА_1 , у той же час, не вимагається документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси у разі, якщо збудовано на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. При цьому технічний паспорт не є документом, який підтверджує право власності; те, що провадження у справі № 420/11519/22 зупинено, відтак відсутнє рішення суду про скасування наказів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; те, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, який в подальшому внесено до статутного капіталу ТОВ ЮІГ; те, що спірний об`єкт нерухомого майна побудовано на земельній ділянці, яка не була відведена для такої мети, вимога про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення є обґрунтованою та правомірною; те, що самочинне будівництво та реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості із порушенням приписів законодавства України є порушенням суспільного інтересу.

20.11.2023 р. Прокурором представлено заперечення проти зупинення провадження у справі разом із письмовими пояснення стосовно дотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

23.11.2023 р. ОСОБА_2 представлено заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначає, що саме фізичною особою передався спірний об`єкт нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ ЮІГ, до цього майно мало статус житлового будинку; підтримує викладену у відзиві позицію та просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 30.11.2023 р.

Призначене на 30.11.2023 р. підготовче засідання не відбулось у зв`язку із несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) комунікаційних мереж, ресурсів суду та призупиненням роботи автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 р. призначено підготовче засідання на 19.12.2023 р.

11.12.2023 р. ТОВ ЮІГ представлено заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримує викладену у відзиві позицію та просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Додатково посилається на те, що законність набуття права власності на спірне приміщення є легітимним до моменту скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ; те, що в межах справи № 420/11519/22 оскаржуються накази Управління державного архітектурного контролю Одеської міської ради про скасування права на виконання будівельних робіт та про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, а ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду зупинено провадження у справі до набрання законної сили судом рішення у справі № 947/9842/22, відтак розгляд справи № 916/4165/23 залежить від остаточного рішення у справах № 420/11519/22 та № 947/9842/22; те, що зверталось до Одеської міської ради із клопотанням про надання в оренди земельної ділянки розташованої під спірною будівлею та має намір приймати участь у відповідному аукціону у випадку його оголошення Одеською міською радою.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 28.12.2023 р. та закрито провадження у справі в частині заявлених Прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни від 06.12.2019 р. за індексним номером 50073497 про первинну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 р. зупинено провадження у справі до набрання законної сили судом рішенням у справі № 947/9842/22.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 р. скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 р. про зупинення провадження у справі та зазначено, що Господарський суд Одеської області, незалежно від результату розгляду справи № 947/9842/22 (предметом розгляду у якій, зокрема, є вимога про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості), має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті господарської справи № 916/4165/23, в якій вирішується питання про юридичну долю спірного майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 р. поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 02.04.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 р. відкладено розгляд справи на 16.04.2024 р.

Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2024 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ ЮІГ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 р.

15.04.2024 р. ТОВ ЮІГ представлено клопотання про призначення у справі комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи для встановлення факту побудови житлового будинку у 1990х роках.

15.04.2024 р. ТОВ ЮІГ представлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (договору про надання послуг з розподілу електричної енергії; договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення; договору про постачання електричної енергії; договору на топографо-геодезичні роботи з технічним звітом та листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 р. відкладено підготовче засідання на 23.04.2024 р.

23.04.2024 р. Прокурором представлено заперечення на клопотання про призначення експертизи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 р. відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ ЮІГ про призначення експертизи з підставі відсутності необхідності призначення у справі відповідної експертизи (більш детального з цього приводу буде викладено у мотивувальній частині рішення).

У зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги в процесі призначеного на 23.04.2024 р. підготовчого засідання, ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 р. призначено підготовче засідання на 14.05.2024 р.

13.05.2024 р. ТОВ ЮІГ представлено клопотання про поновлення строку на подачу доказів (додані до клопотання від 15.04.2024 р.) у зв`язку із їх відсутністю у товариства на час подачу відзиву на позовну заяву.

14.05.2024 р. ТОВ ЮІГ представлено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 420/11519/22, в межах якої оскаржуються накази Управління державного архітектурного контролю Одеської міської ради про скасування права на виконання будівельних робіт та про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта.

Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 р. на підставі статей 80,119,165 ГПК України відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ ЮІГ від 15.04.2024 р., в т.ч. в частині поновлення строку на подачу нових доказів, залишено без розгляду додані до клопотання докази у зв`язку із пропуском строку на їх подачу та недоведеністю поважності причин пропуску; відмовлено у задоволенні клопотання від 14.05.2024 р. про зупинення провадження у справі з підставі відсутності передбачених статтями 227 та 228 ГПК України підстав для відповідного зупинення (більш детально буде викладено у мотивувальній частині рішення).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.05.2024 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 20.06.2024 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 27.06.2024 р.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, рівності учасників справи перед законом та судом, а також з метою надання можливості учасникам справи реалізувати права на викладення позиції у справі, представлення клопотань та заяв, виступу зі вступними словами, важливість справи для її учасників та з огляду на об`єктивні чинники, які позбавляли можливості проводити засідання суду, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.

В процесі розгляд справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник ОМР підтримував позицію Прокурора та наполягав на задоволенні позову, представники ФОП ОСОБА_2 та ТОВ ЮІГ натомість заперечували проти заявлених позовних вимог та наполягали на відмові у задоволенні позову.

27.06.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Відповідно до представленої довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20.09.2023 р. № 347227895 щодо об`єкта нерухомого майна (за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), на земельній ділянці за вказаною адресою розташована нежитлова будівля площею 582 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101), право власності на яку зареєстровано 11.12.2019 р. державним реєстратором Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеська області за ТОВ ЮІГ на підставі поданих документів: акт приймання-передачі нерухомого майна від 11.12.2019 р. між ТОВ ЮІГ та ОСОБА_2 (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В.); декларації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про готовність об`єкта до експлуатації від 24.02.2020 р. № ОД 141200552149; технічного паспорту від 05.04.2021 р., виданий ФОП ОСОБА_5 та довідкою останньої.

06.12.2019 р. державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі поданих документів: технічного паспорту від 06.12.2019 р., виданий ФОП ОСОБА_6 , довідкою останньої від 22.11.2019 р. № 26/15/197; загальна площа об`єкту нерухомості 295,3 кв.м., житловою площею 108,6 кв.м.

06.12.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. внесено зміни до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, змінено стан об`єкту з житлового на нежитловий, загальна площа об`єкту нерухомості 295,3 кв.м.

05.03.2020 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. здійснено реєстрацію виправлені права власності документи подані для державної реєстрації: технічний паспорт від 09.12.2019 р., виданий ФОП ОСОБА_6 ; декларація Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про готовність об`єкта до експлуатації від 24.02.2020 р. № ОД 141200552149.

08.04.2021 р. державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області здійснено реєстрацію змін до права власності документи подані для державної реєстрації: технічний паспорт від 05.04.2021 р., виданий ФОП ОСОБА_5 та довідка останньої; видалено технічний паспорт ФОП ОСОБА_6 від 09.12.2019 р.

08.04.2021 р. державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області внесено зміни до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та збільшено площу з 295,3 кв.м до 582 кв.м нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

26.09.2022 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. внесено запис про реєстрацію договору іпотеки від 26.09.2022 р., укладеного між ТОВ ЮІГ (Іпотекодавець) та ОСОБА_7 (Іпотекодержатель).

Відповідно до довідки від 22.11.2019 р. № 26/15/197, на якій поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_6 остання повідомляє, що за даними поточної інвентаризації від 22.11.2019 р., встановлено, що у зв`язку з тим, що житловий будинок літ. «А», побудовано, до 05.08.1992 р., відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р., за № 127, зареєстрованого в Мінюсті України 10.07.2001 р., за № 582/5773 (із змінами та доповненнями), вони не є самочинними, за адресую: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного паспорту від 22.11.2019 р., на якому поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_6 , на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, та в якому окремо зазначено, що у зв`язку з тим, що житловий будинок літ. "А", побудовано, до 05.08.1992 р., відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р., за № 127, зареєстрованого в Мінюсті України 10.07.2001 р., за № 582/5773 (із змінами та доповненнями), вони не є самочинними. Замовник інвентаризації ОСОБА_2

Технічні показники приміщення: 1 тамбур площею 5,3 кв.м., 2 зала площею 55,1 кв.м., 3 коридор площею 10,2 кв.м., 4 основне приміщення площею 18,2 кв.м., 5 основне приміщення площею 8,4 кв.м., 6 основне приміщення площею 11,2 кв.м., 7 кухня площею 54,4 кв.м., 8 сходи площею 3,8 кв.м., 9 кабінет площею 45,2 кв.м., 10 лоджія площею 6,0 кв.м., 11 коридор площею 1 8,7 кв.м., 12 основне приміщення площею 25.6 кв.м., 13 тераса площею 33,2 кв.м., загальною площею 295,3 кв.

Відповідно до довідки від 06.12.2019 р. № 26/15/197, на якій поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_6 остання повідомляє, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресую: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом від 06.12.2019 р. № 1980220051101. Склад об`єкта: Житловий будинок літ. «А» загальною площею 295.3 кв.м., житловою площею 108,6 кв.м., 1 тамбур площею 5,3 кв.м., 2 зала площею 55,1 кв.м., 3 коридор площею 10,2 кв.м., 4 житлова кімната площею 18,2 кв.м., 5 житлова кімната площею 8,4 кв.м., 6 житлова кімната площею 11,2 кв.м., 7 кухня площею 54,4 кв.м., 8 сходи площею 3,8 кв.м., 9 кабінет площею 45,2 кв.м., 10 лоджія площею 6,0 кв.м., 11 коридор площею 18,7 кв.м., 12 житлова кімната площею 25,6 кв.м., 13 тераса площею 33,2 кв.м., розташовано на земельній ділянці площею 193,0 кв.м., за адресую: АДРЕСА_1 .

За даними поточної інвентаризації від 06.12.2019 р. встановлено, що житловий будинок загальною площею 295,3 кв.м., житловою площею 108,6 кв.м., за адресую: АДРЕСА_1 , може бути використовуватися як нежитлова будівля площею 295,3 кв.м., з наступними технічними показниками 1 тамбур площею 5,3 кв.м., 2 зала площею 55,1 кв.м., 3 коридор площею 10,2 кв.м., 4 основне приміщення площею 18,2 кв.м., 5 основне приміщення площею 8,4 кв.м., 6 основне приміщення площею 11,2 кв.м., 7 кухня площею 54,4 кв.м., 8 сходи площею 3,8 кв.м., 9 кабінет площею 45,2 кв.м., 10 лоджія площею 6,0 кв.м., 11 коридор площею 1 8,7 кв.м., 12 основне приміщення площею 25.6 кв.м., 13 тераса площею 33,2 кв.м., загальною площею 295,3 кв.м., що згідно п. 2.4 "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р., № 582/5773 (із змінами та доповненнями) не є самочинним та не потребує введення об`єкта в експлуатацію, слід вважати що нежитлова будівля загальною площею 295,3 кв.м., належить ОСОБА_2 , за адресую: АДРЕСА_2 .

Аналогічні технічні показники відображено у технічному паспорті від 06.12.2019 р., на якому поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_6 , на громадський будинок з господарським (допоміжними), нежитлова будівля площею 295,3 кв.м., замовником інвентаризаціє є ОСОБА_2 , інвентаризаційна справа № 261/25/19.

Аналогічні технічні показники відображено у технічному паспорті від 09.12.2019 р., на якому поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_6 , на громадський будинок з господарським (допоміжними), нежитлова будівля площею 295,3 кв.м., замовником інвентаризаціє є ТОВ ЮІГ, інвентаризаційна справа № 261/25/19.

11.12.2019 р. між ОСОБА_2 та ТОВ ЮІГ підписано акт приймання-передачі, за яким ОСОБА_2 передано в якості внеску до статутного капіталу Товариства, а ТОВ ЮІГ прийняло в якості внеску до статутного капіталу Товариства нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 295,3 кв.м., яка належить йому на праві приватної власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 грудня 2019 року за номером запису про право власності 34509272, реєстраційний номер 1980220051101. Акт приймання-передачі засвідчено 11.12.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В.

Відповідно до представленої декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (відомості з єдиного реєстру документів), інформація про об`єкт капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмір фундаментів у плані: АДРЕСА_1 , 1220.9 Будівля для конторських та адміністративних цілей інше; замовник та підрядник ТОВ ЮІГ; документ, який надає право на виконання будівельних робіт виданий 14.02.2020 р. Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за № ОД 061200450482.

Відповідно до технічного паспорту від 05.04.2021 р., на якому поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_5 , на будинок громадського типу комплекс будівель та споруд нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будівлі 582 кв.м, площа земельної ділянки 317 кв.м. Замовник інвентаризації ТОВ ЮІГ.

Відповідно до довідки без дати та номеру, на якій поставлений підпис та печатка ФОП ОСОБА_5 остання повідомляє, що ТОВ ЮІГ є власником нежитлові будівлі, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.03.2020 р., реєстраційний номер об`єкта 1980220051101, за адресою: АДРЕСА_1 .

Склад об`єкта: Основна будівлі ліг. «А» загальною площею 295,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення технічної інвентаризації від 05.04.2021 р., було встановлено склад об`єкта, літ. «А» основна будівля загальною площею 582,0 кв.м., що згідно п. 2.4 "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. № 582/5773 (із змінами та доповненнями) не є самочинним та не потребує введення об`єкта в експлуатацію, тому слід вважати загальну площу літ. «А» 582,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Примітка: літ. «А» переобладнано та збільшення за рахунок перепланування, то на підставі "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. № 582/5773 (із змінами та доповненнями) не є самочинним та не потребує введення об`єкта в експлуатацію.

08.11.2021 р. Комунальним підприємством «ПРАВО» Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що адреса: м. Одеса, вул. Офіцерська, буд. 29, відсутня в Адресному реєстрі міста Одеси, резервування відповідно до Положення про Адресний реєстр міста Одеси не здійснювалось та відповідні довідка не видавалась.

09.11.2021 р. Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що в перевірених документах Одеської міської ради за 1971-2011 рр. рішення про затвердження державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не знайдено.

16.11.2021 р. Київською районною адміністрацією Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що за наявними в архіві райадміністрації документами розпорядження про надання адреси (вул. Офіцерська, буд. 29) відсутнє.

18.11.2021 р. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що відповідно до наявної інформації нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність чи/або користування не передавалась.

01.12.2021 р. ТОВ ЮІГ звернулось до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про погодження роботі з комплексного благоустрою території, прилеглої до нежилої будівлі, яка належить ТОВ ЮІГ, на праві приватної власності (до заяви додано, зокрема копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

03.12.2021 р. Київською районною адміністрацією Одеської міської ради надано відповідь на звернення ТОВ ЮІГ, в якій не заперечує проти проведення заходів з комплексного благоустрою території прилеглої до нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , із дотриманням наведених умов.

03.12.2021 р. Комунальним підприємством «БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що станом на 31.12.2012 р. право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, буд. 29, у підприємстві не зареєстровано, технічні інвентаризація об`єкту нерухомого майна за вказаною адресою не здійснювалась.

14.12.2021 р. Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської на запит Прокурора повідомлено, що за даними архіву та відділу загального листування Департаменту будівельні паспорти, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровані.

05.01.2022 р. Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що Одеською міською радою рішення про передачу у власність, користування фізичних або юридичним особам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось.

10.01.2022 р. ФОП ОСОБА_5 на запит Прокурора повідомлено, що не проводила технічну інвентаризацію, не виготовляла на те видала будь-яких довідок та документів на будівлю, загальною площею 582 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . По факту створення технічного паспорту та довідки, які дали підстави для реєстрації прав власності на вищезазначене нерухоме майно, нічого не відомо. Підписів та відтисків печатки на технічному паспорті та довідці не робила.

20.01.2022 р. ФОП ОСОБА_6 на запит Прокурора повідомлено, що підпис та печатка, проставлені на технічних паспортах на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 22.11.2019 р., на громадський будинок з господарськи (допоміжними) нежитловою будівлею площею 295,3 кв.м від 09.12.2019 р., довідками за місцем вимогами від 06.12.2019 р. та 22.11.2019 р. № 26/15/197 виконані не нею, а невідомою особою. Повідомляє, що не проводила технічну інвентаризацію об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; особа на ім`я ОСОБА_2 їй не відома.

09.02.2022 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області на запит Прокурора повідомлено, що станом на 31.12.2012 р. відсутні відомості щодо реєстрації правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; згідно даних Державного земельно кадастру відсутні відомості щодо реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; документація із землеустрою на відповідну земельну ділянку не надходила.

14.02.2022 р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на запит Прокурора повідомлено, що в реєстрі будівельної діяльності зареєстровано повідомлення про початок виконання робіт від 14.02.2020 р. № ОД 061200450482 та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 21.02.2020 р. № ОД 141200552149 (Капітальний ремонт нежитлової будівлі без змін зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, буд. 29/Замовник ТОВ ЮІГ).

В ході позапланової перевірки 13.03.2020 р. (копії матеріалів перевірки додано) із залученням представників Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з виїздом на місце за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, встановлено, що замовником будівництва ТОВ ЮІГ у повідомленні про початок виконання будівельних робіт № ОД 061200450482 «Капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29» та декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ОД141200552149 «Капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за вул. Офіцерська, 29», наведено недостовірні дані.

Повідомляє, що наказом Управління від 16.03.2020 р. за № 01-13109/ДАБК (копію додано) скасовано право на виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) (належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) № ОД061200450482 «Капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29».

Повідомляє, що наказом Управління від 16.03.2020 р. за № 01-13/110ДАБК (копію додано) було скасовано декларацію № ОД141200552149 про готовність до експлуатації об`єкта «Капітальний ремонт нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29».

У травні 2022 року керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом (справа № 947/9842/22), в якому просив:

-визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіополького району Одеської області ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності на об`єкт самочинного будівництва по АДРЕСА_1 , загальною площею 295,3 кв.м, житловою площею 108,6 кв.м, за ОСОБА_2 ;

-визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. від 07 грудня 2019 року з індексним номером 50082014, яким зареєстровані зміни об`єкта нерухомого по м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, з реєстраційним номером 1980220051101;

-визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2075, 2076 від 11 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЮІГ», на передачу останньому в якості внеску до статутного капіталу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 295,3 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В.;

-визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Заболотного О. О. від 13 грудня 2019 року, індексний номер рішення: 50192182, яким зареєстровано право власності на об`єкт самочинного будівництва по м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, загальною площею 295,3 кв. м, за ТОВ «ЮІГ»;

-визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіополького району Одеської області Турецького О. С. від 08 квітня 2021 року з індексним номером 57528540, яким внесені зміни до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо будівлі з реєстраційним номером 1980220051101, яка знаходиться по м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, з 295,3 кв. м на 582 кв. м;

-припинити право власності ТОВ «ЮІГ» на нежитлове приміщення площею 582 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, шляхом скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1980220051101);

-зобов`язати ТОВ «ЮІГ» звільнити земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва по м. Одеса, вул. Офіцерська, 29.

03.06.2022 р. ТОВ ЮІГ звернулось до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га для експлуатації нежитлової будівлі, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Офіцерська, буд. 29. Повідомляє, що на вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля, яка належить ТОВ ЮІГ на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

30.06.2022 р. Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради надано відповідь на звернення ТОВ ЮІГ із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, в якому повідомляє, що для подальшого розгляду поданого клопотання необхідно надати документи за неведеним переліком.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26.08.2022 р. провадження у справі № 947/9842/22 закрито, у зв`язку із тим, що спір виник з господарських відносин та не підсудний суду цивільної юрисдикції.

26.09.2022 р. між ТОВ ЮІГ (Іпотекодавець) та ОСОБА_8 (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, за умовами пункту 1.1 якого Іпотекодавець за цим договором передає в іпотеку нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Офіцерська, будинок 29 (двадцять дев`ять), загальною площею 582,0 кв.м. («Нерухоме майно»).

Предмет іпотеки передано в забезпечення виконання зобов`язань перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" зобов`язань забезпечених іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку Предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця (пункт 1.2).

За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮІГ", що випливають з договору позики, укладеного 26 вересня 2022 року між ОСОБА_8 (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" (Позичальник) (Договір Позики), згідно з яким Позичальнику надано позику в сумі 18284300 (вісімнадцять мільйонів двісті вісімдесят чотири тисячі триста) гривень 00 копійок, що на день підписання цього договору за курсом Національного банку України (1 доллар США 36,5686 грн) еквівалентно 500000 (п`ятсот тисяч) долларів США, 00 центів, строком повернення до « 26» березня 2023 року (двадцять шостого березня дві тисячі двадцять третього року) включно (пункт 1.3).

Іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги по виконанню зобов`язань, передбачених Договором Позики і звернення стягнення на Предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження Предмету іпотеки, якщо Предмет іпотеки буде прийнятий на у гримання Іпотекодержателем; збитків, які можуть бути завдані Іпотеко держателю внаслідок порушення Іпотекодавцем умов Договору Позики, або умов цього договору (пункт 1.4).

Предмет іпотеки, який передається в забезпечення виконання зобов`язань за Договором Позики належить Іпотекодавцю на праві приватної власності. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Заболотним О.О., Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради, Одеська обл., 11 грудня 2019 року за номером запису про право власності: 34618368: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1980220051101 (пункт 1.6).

Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором Позики, за цим договором і всіма додатковими договорам до них (пункт 4.1).

Договір підписано представниками Іпотедержателя та Іпотекодавця, а також посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. 26.09.2022 р. та зареєстровано в реєстрі за № 437.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14.10.2022 р. скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2022 р. в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності на об`єкт самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 295,3 кв.м, житловою площею 108,6 кв.м за ОСОБА_2 ; визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 07.12.2019 з індексним номером 50082014, яким зареєстровані зміни об`єкту нерухомого за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером 1980220051101; та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 28.06.2023 р. у справі № 947/9842/22 залишено без змін постанову Одеського апеляційного суду від 14.10.2022 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 р. у справі № 420/11519/22 визнано протиправним та скасовано наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 16.03.2020 р. № 01-13/109 ДАБК про скасування права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (ССІ) № ОД061200450482; визнано протиправним та скасовано наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 16.03.2020 р. № 01-13/110 ДАБК про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 21.02.2020 р. № ОД 141200552149.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2023 р. зупинено провадження у справі № 420/11519/22 до набрання законної сили судом рішенням у справі № 947/9482/22.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30.03.2023 р. у справі № 947/3331/23 зазначено, що суд, не даючи оцінку зібраним у справі доказам, з`ясувавши наявність підстав для закриття кримінального провадження, дійшов висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_2 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього підлягає закриттю у зв`язку із закінченням строків давності. На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , та на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.3 ст.197-1 КК України, закрито.

26.07.2023 р. Прокурор звернувся до Одеської міської ради із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якій посилається на звернення в інтересах держави в особі Одеської міської ради із позовом до Київського районного суду міста Одеси (справа № 947/9842/22), постановлені в межах справи ухвалу місцевого суду від 26.08.2022 р., постанови суду апеляційної інстанції від 14.10.2022 р. та касаційної інстанції від 28.06.2023 р., з`ясовує, чи вживались Одеською міською радою заходи представницького характеру щодо звернення із позовом до Господарського суду Одеської області до ТОВ ЮІГ стосовно захисту прав територіальної громади міста Одеси шляхом знесення самочинно об`єкта будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, буд. 29, загальною площею 582 кв.м. При цьому повідомляє, що у випадку невжиття заходів на захист інтересів територіальної громади міста Одеси і держави Прокурором буде подано позов до суду.

11.08.2023 р. Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради надано відповідь на повідомлення Прокурора, в якому посилається на викладені в листі від 14.02.2022 р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради факти та обставини, додатково повідомляє, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 р. у справі № 420/11519/22 скасовано накази Управління від 16.03.2020 р., втім ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2023 р. зупинено провадження у справі № 420/11519/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 947/9842/22. Повідомляє, що Одеською міською радою позов до ТОВ ЮІГ до Господарського суду Одеської області про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, визнання недійсним акту приймання-передачі, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва не подавався.

19.09.2023 р. Прокурором складено до Одеської міської ради повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому повідомляє, що у зв`язку із невжиттям Одеської міською радою заходів щодо захисту інтересів держави буде подано відповідний позов в її інтересах до Господарського суду Одеської області про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29. Відповідно до залишеної відмітки загальним відділом Виконавчого комітету Одеської міської ради вказане повідомлення отримано 19.09.2023 р.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому частина 4 статті 53 ГПК України визначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в України місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 4 Закону України Про місцеве самоврядування в України одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в України сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 Земельного кодексу України та статті 373 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01 січня 2002 року нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01 січня 2002 року перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України .

Разом з цим 01 січня 2013 р. набув чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (чинному на час реєстрації за Відповідачами права власності на спірний об`єкт нерухомості) у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пункту 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

При цьому пункт 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" встановлює, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", господарський суд доходить до висновку, що Одеська міська рада є власником відповідної земельної ділянки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Офіцерська, 29, адже остання перебуває в межах території міста Одеси, а доказів наявності права приватної власності на вказану земельну ділянку до матеріалів справи не представлено.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20 вказав, що за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013 р. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 911/488/18. Також Верховним Судом сформовано правовий висновок, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 р. у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 р. не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Враховуючи викладене, господарським судом встановлено, що Прокурором надано розумний строк для звернення Ради (як особи, чиї інтереси порушено шляхом самочинного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності), що вбачається як із судових рішень у справі № 947/9842/22, в межах якої Прокурором представлено позов в інтересах Ради, так і повідомлення Прокурора від 26.07.2023 р., на яке Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради надано 11.08.2023 р. відповідь, тобто до моменту пред`явлено позову до господарського суду Рада мала розумний строк для відповідного звернення, втім не вчинено спрямованих на захист порушених інтересів дій.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 2 статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 3 статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 звернуто увагу на те, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зауважено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 визначено, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду послідовно підтримує позицію, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17), так само як і застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3 - 5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини 3 та 5 статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 р. у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Як зазначалось, однією з підстав звернення із позовом до суду, Прокурором визначено те, що органами місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність або користування, так само як і не приймалось рішення про реєстрацію земельної ділянки та/або присвоєння її відповідного номеру за адресою: АДРЕСА_1 , із посиланням серед іншого, на приписи статей 90,95,102-1,152 Земельного кодексу України, частин 1,2 та 4 статті 376 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», як на правове обґрунтування для знесення самочинного будівництва.

Згідно із положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин реєстрації права власності за Відповідачами) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 р. у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 зауважено, що у випадку, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Як зазначалось, та не заперечується учасниками справи 06.12.2019 р. державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі поданих документів: технічного паспорту від 06.12.2019 р., виданий ФОП ОСОБА_6 , довідкою останньої від 22.11.2019 р. № 26/15/197 (загальна площа об`єкту нерухомості 295,3 кв.м., житловою площею 108,6 кв.м.) (стан якого в подальшому змінено на нежитлову будівлю), надалі ОСОБА_2 на підставі дослідженого акту приймання-передачі 11.12.2019 р. передано нежитлову будівлю за вказаною адресою до статутного капіталу ТОВ ЮІГ, яким зареєстровано право власності та внесено до реєстру зміни стосовно площі об`єкту нерухомості (шляхом збільшення до 582 кв.м.).

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду неодноразово звернуто увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею).

Приписами частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час реєстрації права власності за Відповідачами на спірний об`єкт нерухомості) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (в редакції чинній на час реєстрації права власності за Відповідачами на спірний об`єкт нерухомості) право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відзивах на позовну заяву Відповідачі, серед іншого посилаються на викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц позицію стосовно того, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння), у той же час, в контексті приписів статті 120 ЗК України та 377 ЦК України, принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) та того, що юридична доля самочинно побудованого майна вирішується в процесі розгляду справи про його знесення, підлягає дослідженню факт того, чи мала особа, яка першою зареєстровала за собою право власності на спірний об`єкт нерухомості відповідний обсяг прав для її побудови та законні підстави для реєстрації відповідного права власності.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18) зазначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 р. у справі № 916/675/15.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 р. у справі 359/3373/16-ц звернуто увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Отже, внесення державним реєстратором до реєстру запису про право власності є офіційним підтвердженням існування юридичного факту права власності відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією реєстратора.

У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 р. у справі № 752/14334/19 зроблено висновок, що «право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.06.2012 р. № 6-54цс12 та постанові Верховного Суду від 10.10.2018 р. у справі № 557/1209/16-ц. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30.12.2004 р., було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Поряд із цим, статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що для проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, необхідно надати наступні документи:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

В абзаці 6 пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що заявником щодо такої реєстрації права власності є особа, за якою закріплений особовий рахунок у погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

У пункті 42 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на час державної реєстрації права власності за Відповідачами на спірний об`єкт нерухомого майна) визначено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Відповідно ж до пункту 43 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на час державної реєстрації права власності за Відповідачами на спірний об`єкт нерухомого майна) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Таким чином, для проведення реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, побудовані до 05 серпня 1992 року, слід враховувати, що:

- для реєстрації права власності на об`єкти, побудовані у період до 05 серпня 1992 року, не вимагається прийняття їх в експлуатацію та вони не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію (постанова Верховного Суду від 15.01.2021 р. у справі № 1540/3952/18);

- для реєстрації таких об`єктів необхідні правоустановчі документи на земельну ділянку, або рішення відповідної ради про надання земельної ділянки в користування чи власність;

- необхідним є отримання документа про присвоєння поштової адреси об`єкту будівництва (для садового/дачного будинку - кооперативом/товариством видається довідка);

- у разі, коли у земельної ділянки вже є адреса і вона зареєстрована у реєстрі, присвоєння адреси не вимагається, а реєстрація будинку відбувається за адресою земельної ділянки;

- в абзаці 6 пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що заявником щодо такої реєстрації права власності є особа, за якою закріплений особовий рахунок у погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 517/713/18) (близька за змістом правова позиція викладена у поставові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 520/5081/19).

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15.07.2019 р. у справі № 263/8226/16-ц, від 01.04.2020 р. у справі № 760/1651/16-ц, від 30.11.2022 р. у справі № 753/7476/16.

Поряд із цим Верховним Судом у постанові від 09.02.2022 р. у справі № 752/9104/18 зазначено, що технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта; не має строку дії.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Відтак, господарський суд доходить до висновку, що першочерговою підставою, яка надає можливість здійснення правомірної та законної реєстрації права власності на об`єкт, побудований у період до 05.08.1992 р., є наявність відповідного правоустановчого документа на земельну ділянку, із розташованим об`єктом нерухомості, втім в процесі розгляду справи відповідного документа до матеріалів справи не представлено ані ФОП ОСОБА_2 , ані ТОВ ЮІГ, у той же час, із дослідженої відповіді Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради, вбачається, що протягом 1971-2011 рр. рішення про затвердження державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не знайдено.

Правова конструкція частини 1 статті 376 ЦК України визначає, що підставою для визначення нерухомого майна самочинним є встановлені статтею окремі та самостійні факти, а саме: нерухоме майно збудовано/будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутній відповідний документи, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затверджений проект; наявні істотні порушення будівельний норм і правил.

Як зазначалось, положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин реєстрації права власності за Відповідачами) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1). Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України).

Поряд із цим, частина 2 статті 376 ЦК України визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Враховуючи вищеневедене, дослідивши та оцінивши представлені до матеріалів справи докази, господарський суд доходить до висновку, що об`єкт нерухомості, право власності на яке зареєстроване 06.12.2019 р. за ОСОБА_2 є самочинним будівництвом у відповідності до правової конструкції частини 1 статті 376 ЦК України, оскільки до матеріалів справи не представлено правоустановчого документа на земельну ділянку, який передбачає наявність в останнього відповідного обсягу прав на зведення відповідної будівлі, представлені до матеріалів справи досліджені довідки та технічні паспорти на відповідний об`єкт нерухомості не змінюють його статусу як самочинного будівництва, та не спростовують заявлене Прокурором у позовній заяві обґрунтування.

Зазначення того, що об`єкт нерухомості побудовано до 05.08.1992 р. не змінює факт обов`язкової наявності правоустановчого документа на відповідну земельну ділянку, що визначено однією із умов для реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомості згідно із статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень лише визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до наведеного закону державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, тобто не може собою підмінувати або заміняти положення профільного закону, на виконання якого розроблений.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, господарський суд у відповідності до правової конструкції частини 2 статті 376 ЦК України вважає відсутніми правові підстави стверджувати, що ТОВ ЮІГ правомірно набуто право власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , адже, в особи, якою передано відповідний об`єкт нерухомості, не виникло право власності на відповідний об`єкт, в силу того, що він є самочинним будівництвом за відсутності відповідного правоустановчого документа на земельну ділянку, а відтак ТОВ ЮІГ не є ані власником, ані правомірним землекористувачем відповідної земельної ділянки, та подальші дії (як то реконструкція та збільшення площі майна тощо) стосуються саме дій із самочинним будівництвом, адже як було встановлено, відповідна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Одеської міської ради в силу закону у зв`язку із розташуванням в межах міста Одеси та відсутністю інших правоустановчих документів на неї.

Окрім того, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам статті 376 ЦК України.

Викладена Відповідачами у відзивах позиція стосовно належної та законної реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомості не знайшла свого підтвердження в процесі розгляду справи, та спростовується вищенаведеним.

Згідно із частиною 1 статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Як передбачено пунктом ґ) частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Приписами частини 2 статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Аналогічні правові конструкції викладено у статті 375 ЦК України.

В господарського суду відсутні підставі для зупинення до розгляду справи № 420/11519/22, в межах якої розглядається правомірність наказів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування права ТОВ ЮІГ на виконання будівельних робіт та про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, адже саме власник/користувач земельної ділянки наділений правом її забудови/перебудову, однак в процесі розгляду справи встановлено, що ТОВ ЮІГ не є ані власником, ані землекористувачем, наділеним відповідним правом у відповідності до законодавства, а розташована на відповідній земельній ділянці побудова є самочинним будівництвом.

Так само, як і відсутні підстави для призначення у справі комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи для встановлення факту побудови житлового будинку у 1990х роках, оскільки встановлення факту наявності правоустановчого документа на відповідну земельну ділянку, який надає право на її забудову, є першочерговим для встановлення правомірності побудованого об`єкту нерухомості.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002 р., земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 р. у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховним Судом у постанові від 19.03.2024 р. у справі № 915/1439/21 наголошено, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Як встановлено судом, у цій справі власником земельної ділянки, на якій здійснено самовільне будівництво, є Одеська міська рада, яка не відводила дану земельну ділянку, тобто не давала згоди на її забудову, що з урахуванням висунутої позовної вимоги про знесення самочинної будови та того, що Одеською міською радою підтримано позицію Прокурора в повному обсязі свідчить про незгоду із визнанням права власності на об`єкт самочинного будівництва за особою, яка здійснила дане будівництво на земельній ділянці, що належить до комунальної власності. Дана обставина є підставою для застосування правових наслідків, передбачених частиною 4 статті 376 ЦК України, що полягають у знесенні самочинної будови.

Таким чином, виходячи з приписів частини 4 статті 376 ЦК України, відсутність письмової згоди власника на оформлення права власності та тривале використання земельної ділянки за відсутності будь-яких правоустановчий документів (як то оформлення договору оренди або придбання у власність), оформлене в даному випадку рішенням Одеської міської ради, поряд з заявленою вимогою знести самовільно збудований об`єкт, є достатньою підставою для прийняття судом рішення про знесення самочинної споруди.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації та досліджених судових рішень у справі № 947/9842/22 вбачається, що після звернення Прокурора у травні 2022 р. із позовом до Київського районного суду міста Одеси, ТОВ ЮІГ звернулось у червні 2022 р. із клопотанням до Ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації нежитлової будівлі, тобто з моменту реєстрації права власності та здійснення, за посиланням останнього, реконструкції будівлі, ним використовувалась земельна ділянка під будовою без будь-яких правоустановчих документів, що додатково свідчить про порушення приписів статті 206 ЗК України, яка прямо передбачає, що використання землі в Україні є платним.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Протоколу гарантує кожному майнове право право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу статті першої. Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності. Повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми (рішення Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 р.)

Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном). У рішенні Щокін проти України від 14.10.2010 р. Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Говорячи про закон, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р.).

Щодо дотримання державою справедливого балансу при втручанні у право на мирне володіння майном суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу та з дотриманням справедливого балансу.

У рішенні East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) від 23.01.2014 р. Суд зазначив: …будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…

Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати справедливий баланс між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.

У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення суспільного інтересу, проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі 916/2791/13 зазначила, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

Щодо першого питання, то на думку суду власник земельної ділянки, а саме Одеська міська рада, здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право Відповідача на мирне володіння майном останнього, шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади.

Окрім того, суд вважає, що у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном ТОВ ЮІГ, оскільки, як було встановлено вище, Відповідач не міг набути права власності на об`єкт самочинного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

Щодо другого питання, суд вважає, що у даному випадку власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самочинно побудованої споруду переслідує легітимну мету, оскільки дана самочинно побудована споруда була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Одеса.

По-третьому питанню, суд зазначає, що даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений частиною 4 статті 376 ЦК України. Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для Відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки територіальній громаді міста Одеса.

В процесі розгляду справи ТОВ ЮІГ посилається на приписи частини 7 статті 376 ЦК України та відсутність доказів істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам, втім частини 4 та 7 вказаної статті містять різні правові підстави для знесення самочинного будівництва, а враховуючи те, що в процесі розгляду справи Рада підтримувала позицію Прокурора та наполягала на задоволенні позову, тобто заперечувала проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на її земельній ділянці, господарський суд вважає наявними правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 19.03.2024 р. у справі № 915/1439/21 наголошено, що як КГС ВС, так і КЦС ВС зараз дотримуються усталеної позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови від 02.06.2021 р. у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 р. у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 р. у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 р. у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 р. у справі № 201/4483/20).

Приписи частини 4 статті 75 ГПК України передбачають, що відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу, а стаття 162 ГПК України конкретизує позовна заява повинна містити ідентифікаційні данні відповідача та зміст пред`явлених до нього вимог.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, пункт 31, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, пункт 63, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 71).

Відтак, враховуючи те, що Відповідачами у справі визначено ТОВ ЮІГ та ФОП ОСОБА_2 , однак вимог до останнього не заявлено, у той же час, ухвалою від 19.12.2023 р. закрито провадження у справі в частині заявлених позовних вимог, господарський суд доходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених Прокурором позовних вимог в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ФОП ОСОБА_2 . В процесі розгляду справи судом не встановлено ознак зловживання Прокурором процесуальними правами, на чому наголошував ФОП ОСОБА_2 у відзиві на позов.

У той же час, враховуючи вищезазначене, господарський суд вважає наявними правовими підстави для задоволення заявлених позовних вимог в частині зобов`язання ТОВ ЮІГ за власний рахунок звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

При цьому в контексті справи, що розглядається, права Ради як власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю або споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явилися безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Господарський суд зазначає, що скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 08.04.2021 р. за індексним номером 57528540 не є ефективним способом захисту порушених прав Одеської міської ради, адже задоволення відповідної вимоги не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, відповідно до приписів статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, зокрема в разі знищення об`єкта нерухомого майна.

Відтак у задоволені заявлених позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. від 08.04.2021 р. за індексним номером 57528540 суд відмовляє.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,45,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва відмовити.

Позов керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ЮІГ про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ЮІГ (65089, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 66А, Код ЄДРПОУ 43396236) за власний рахунок звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 582 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Офіцерська, 29 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1980220051101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮІГ (65089, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 66А, Код ЄДРПОУ 43396236) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) 2684/дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 08 липня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут