Ухвала

від 09.07.2024 по справі 916/1271/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

про повернення зустрічної позовної заяви

"09" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1271/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши зустрічну позовну заяву у справі

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 00152307, 39610, Полтавська обл., м. Кременчуг, вул. Свіштовська, 3)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" (код ЄДРПОУ 31886323, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Північна, 2)

про стягнення 7367975, 58 грн.

в с т а н о в и в:

Позивач Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про стягнення 7367975, 58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №575/2/2118 від 25.08.2021 в частині оплати бензолу нафтового, виробництва ПАТ "Укртатнафта".

Ухвалою суду від 29.03.2024 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

04.07.2024 до суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача з клопотанням про поновлення строку на її подання.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви відповідач посилається на відмову суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи щодо питань, які стосуються підстав та предмету позову, та відповіді на які є необхідними для ухвалення рішення у цій справі.

На переконання заявника, відмова у проведенні експертизи унеможливлює правильне вирішення спору в подальшому, оскільки за відсутності висновку експерта спірна ціна товару може бути визначена лише АТ "Укртатнафта" відповідно до умов договору і лише шляхом вчинення належного правочину - Додаткової угоди до Договору поставки нафтопродуктів №575/2/2118 від 25.08.2021.

З огляду на те, що обрахунок кінцевої ціни товару АТ "Укртатнафта" самостійно здійснено не було, такі дії можуть бути виконані відповідачем за цим позовом лише у примусовому порядку - на виконання рішення суду зобов`язального характеру.

Відповідач зазначає, що, враховуючи, що під час встановленого судом строку на подання відзиву питання проведення експертизи щодо ціни товару не розглядалось, а відповідне рішення прийнято судом лише 20.06.2024, тобто після спливу визначеного процесуальним законом строку на подання зустрічного позову, беручи до уваги, що звернення з зустрічним позовом зумовлено безпосередньо вказаним рішенням суду, на думку заявника наявні підстави для поновлення відповідного строку для подання зустрічного позову у цій справі.

Розглянувши клопотання про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Отже, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним. Подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо її подання.

Частиною першою статті 46 ГПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Нормою пункту 3 частини другої статті 46 ГПК України передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 180 ГПК України, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Отже, право пред`явити зустрічний позов може бути реалізоване у строк, встановлений ГПК України, а саме для надання відзиву, який є строком, встановленим законом, оскільки в нормах п.3 ч.2 ст.46 та ч.1 ст.180 ГПК України не йдеться про встановлення ними строку для подання відзиву судом, а імперативно законом встановлено період часу для подання зустрічного позову, який має відповідати строку для подання відзиву.

За приписами частини шостої статті 180 ГПК України, зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Отже, з норми частини восьмої статті 165 ГПК України вбачається, що для подачі відзиву строк встановлює суд в межах граничного строку - 15 днів з дня вручення ухвали.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

За змістом ст.114 зазначеного Кодексу, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Частиною першою статті 116 ГПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно зі статтею 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання зустрічного позову може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.12.2019 у справі №910/5172/19.

Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі.

Так, ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.03.2024 суд встановив відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду від 29.03.2024 про відкриття провадження у справі №916/1271/24, згідно з довідкою про доставку електронного листа, отримана відповідачем 01.04.2024 о 20:00 год. Відтак, з огляду на наведені норми, зокрема норми частини першої статті 180 ГПК України, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву, а відповідно й пред`явити зустрічний позов, у строк до 16.04.2024 (включно).

Із зустрічним позовом відповідач звернувся 03.07.2024.

Відповідно до статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша).

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (частина третя).

За змістом наведеної статті 119 ГПК України, пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови звернення учасника із заявою про поновлення такого строку, в якій він має навести причини пропуску строку, а суд оцінити наведені заявником причини на предмет їх поважності.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.

Під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Питання щодо поновлення встановленого законом строку безпосередньо пов`язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов`язком та спрямоване на реалізацією саме його суб`єктивних процесуальних прав (обов`язків).

При цьому суд зазначає, що вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності.

Наведені вище норми процесуального закону пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку, в розумінні ст.86 ГПК України, вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13).

Із правового контексту норм ст.ст. 118, 119 ГПК України вбачається, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №910/15481/19, від 19.05.2021 у справі №916/2657/20.

Так, обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви відповідач посилається на відмову суду у задоволенні клопотання заявника про призначення у справі судової експертизи.

У зв`язку з наведеним суд зауважує, що ухвалою від 20.06.2024 у цій справі було відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про призначення комплексної судової економічно-товарознавчої експертизи з тих підстав, що суд, розглянувши клопотання про призначення експертизи, встановив відсутність сукупності умов, визначених ч.1 ст.99 ГПК України; в свою чергу, Приватним акціонерним товариством "Чорноморський паливний термінал" не було доведено, що для з`ясування обставин, які мають значення для справи, враховуючи підстави та предмет позову, необхідні додаткові спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Виходячи з предмета спору та доказів, наданих в сукупності як на підтвердження позовних вимог так і на їх спростування, господарський суд зазначив, що у матеріалах справи наявні належні докази, за результатами оцінки яких суд може встановити фактичні обставини справи.

Водночас, наведені заявником доводи на обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, на думку суду, не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії з подання зустрічного позову у встановлений строк.

Суд не приймає до уваги твердження відповідча відносно того, що звернення до суду із зустрічним позовом зумовлено виключно відмовою суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки 29.04.2024 відповідач вже звертався до суду із зустрічною позовною заявою, в якій, крім іншого, також просив зобов`язати постачальника - Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" примусово виконати зобов`язання за Договором поставки нафтопродуктів № 575-2- 2118 від 25.08.2021 в натурі, а саме: скласти і направити покупцеві - ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" Додаткову угоду, яка фіксує кінцеву ціну однієї метричної тонни Товару - Бензолу нафтового, поставленого, поставленого згідноз Актом приймання-передачі від 25.08.2021 в кількості 200,885 тонн.

Ухвалою від 06.05.2024 було відмовлено відповідачу у поновленні строку для подання зустрічної позовної заяви, заяву повернуто заявнику без розгляду.

Аналогічна вимога міститься у зустрічній позовній заяві, що надійшла 04.07.2024. при цьому

Отже, враховуючи обізнаність відповідача з перебігом судового провадження, господарський суд констатує, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" строку на подання до суду зустрічного позову, у зв`язку з чим відсутні правові та фактичні підстави для поновлення процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви та задоволення клопотання про поновлення процесуального строку для подання зустрічної позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Ciricosta and Viola v. Italy" (заява №19753/92) зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв "розумності строку" є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16, від 24.02.2021 у справі №916/160/20, від 05.07.2022 у справі №914/1804/18 тощо).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2023 у справі №910/3600/22, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження з питання застосування статті 180 ГПК України, зазначено, що положення статті 180 Господарського процесуального кодексу України, яка є спеціальною нормою, що регулює правовідносини, пов`язані з поданням зустрічного позову, не передбачає право суду на поновлення строку звернення до суду з зустрічним позовом, а суд, відповідно до статті 19 Конституції України, зобов`язаний діяти лише в межах, які надані Конституцією України та чинним законодавством, в тому числі Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно вимог частини 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на не доведення поважності причин пропуску строку.

Згідно з ч.7 ст.119 ГПК України, про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Враховуючи наведене вище, суд відмовляє відповідачу у поновленні строку для пред`явлення зустрічного позову та повертає його заявнику.

При цьому суд зауважує, що позивач (за зустрічним позовом) не позбавлений права у встановленому законодавством порядку передати спір на вирішення суду в окремому позовному провадженні за загальними правилами подання позовів.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 118, 119, 174, 180, 234 ГПК України, суд, -

у х в а л и в:

1. Відмовити Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" у поновленні строку для подання зустрічної позовної заяви.

2. Зустрічну позовну заяву повернути заявнику.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку і строки, встановлені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 09.07.2024.