Постанова

від 09.07.2024 по справі 196/658/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5811/24 Справа № 196/658/22 Суддя у 1-й інстанції - Бабічева Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_4 , Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про зобов`язання провести приватизацію квартири, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулися до суду з уточненим, 14 жовтня 2022 року, позовом до Виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_4 , Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про зобов`язання провести приватизацію квартири.

В обґрунтування позову посилалися на те, що на підставі ордера вони зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . На час вселення у квартиру позивач ОСОБА_1 був працівником МВС України та проходив службу в органах внутрішніх справ. 10 лютого 2009 року позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника Царичанського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 64 п «б» (через хворобу) на пенсію. У лютому 2022 року вони звернулись до відповідача із заявою про передачу у власність вказаної квартири, втім рішенням № 51 від 18 лютого 2022 року їм було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири, яка має статус службового житла, тому просили суд ухвалити рішення, яким визнати неправомірним рішення Виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 51 від 18 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири» та зобов`язати Виконавчий комітет Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області провести приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов є доведеним та обґрунтованим, спірне житлове приміщення не має статусу службового житла. Той факт, що позивач ОСОБА_1 скористався правом на приватизацію іншої квартири не може бути підставою для відмови у позві, оскільки право на приватизацію було використано лише частково.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першоїінстанції встановленота цепідтверджується матеріаламисправи,що постановоюАпеляційного судуДніпропетровської областівід 24 квітня 2018року,яка залишенабез змінпостановою ВерховногоСуду від29квітня 2020року,у справі №196/1525/15-ц відмовлено у позові Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням. Даною постановою суду встановлено такі фактичні обставини:14 листопада 2005 року за договором купівлі-продажу квартири Царичанська районна державна адміністрація купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням сесії Царичанської селищної ради від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV на баланс Царичанської селищної ради було прийнято придбану для поліпшення житлових умов працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням виконкому Царичанської селищної ради від 17 вересня 2008 року № 211-а було надано ордер на вселення у службове житлове приміщення новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України ОСОБА_1 .

Згідно з ордером право на вселення у службове житлове приміщення отримали ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Форма власності на вказану квартиру є державною.

Згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 09 лютого 2009 року №211 о/с ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних сил за пунктом 64 «б» (через хворобу).

18 вересня 2015 року від ОСОБА_1 на адресу Царичанської селищної ради надійшла заява щодо виключення зі службового житлового фонду квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням сесії Царичанської селищної ради від 15 жовтня 2015 року № 1366-69/VI було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви щодо виведення зі статусу службового житла вищевказаної квартири.

У мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року зазначено, що відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Позивач ОСОБА_1 був зареєстрований 29 вересня 2008 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , позивачка ОСОБА_2 зареєстрована у даній квартирі 10 лютого 2009 року.

25 квітня 2023 року позивачі зняті з реєстрації за вищевказаною адресою за заявою власника житла. При цьому сам по собі факт зняття з реєстрації місця проживання не стосується безпосередньо предмета судового розгляду у цій справі.

Згідно довідки ВАТ «Державний Ощадний Банк України» № 3646 від 13 листопада 2009 року ОСОБА_1 використав свій житловий чек у сумі 3,68 грн за адресою: АДРЕСА_4 .

Судом встановлено та не заперечується позивачем ОСОБА_1 , що він скористався своїм правом безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-XII, у відповідній частці шляхом приватизації разом з іншими членами сім`ї квартири за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта .

Згідно копії рішення сесії Царичанської селищної ради від 16 грудня 2015 року №44-3/VII «Про перейменування геонімів на території Царичанської селищної ради» квартал 50 років Жовтня перейменовано на ОСОБА_5 .

Отже, позивачам та третій особі у справі було видано ордер саме на службове жиле приміщення. Вказаний ордер є дійсним, доказів того, що ордер на службове жиле приміщення був визнаний недійсним у передбаченому законом порядку суду надано не було і сторони про це не заявляли.

Квартира за адресою: АДРЕСА_3 , являється службовою квартирою та не виключена зі статусу службового житла.

09 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Царичанської селищної ради з заявою про передачу у приватну квартири за адресою: АДРЕСА_2 , йому та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради №51 від 18 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири», позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка має статус службового житла .

У преамбулі змісту оскаржуваного рішення №51 від 18 лютого 2022 року відповідач посилається, зокрема на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Царичанської селищної ради від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV «Про прийняття на баланс житлового будинку, придбаного для поліпшення умов військовослужбовців», рішення виконавчого комітету Царичанської селищної ради від 17 вересня 2008 року № 211-а «Про видачу ордера на службове житлове приміщення начальнику Царичанського РВ УМВС гр. ОСОБА_1 ».

Згідно оскаржуваного рішення підставою відмови позивачу у приватизації квартири є те, що квартира має статус службового житла. Позивачі, обґрунтовуючи підстави позову, посилаються на ту обставину, що квартира не являється службовим житлом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених фактичних обставин у даній справі, позовні вимоги в частині визнання неправомірним рішення Виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 51 від 18 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири» не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають. Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести приватизацію квартири, то по-перше, така вимога має похідний характер, а по-друге, з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин право на приватизацію згідно наданого пакету документів. Суд, у даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо проведення приватизації житла та зобов`язання відповідача здійснити таку приватизацію.

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільногосудочинства єсаме ефективнийзахист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач, а у разі неможливості такого відновлення гарантувати отримання компенсації. Судове рішення, ухвалене на користь позивача, не має спонукати його знову звертатися за захистом до суду (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК України).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частини десята, одинадцята статті 8 цього Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 20червня 2018року усправі №200/18858/16-ц(провадження№ 14-165цс18) за позовом про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради провести приватизацію зазначеної квартири, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «у частині десятій статті 8 Закону № 2482-XII закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; далі - Закон № 500-VI), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII). Згідно з п. 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має бути і копія ордера про надання жилої площі, а також документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись у 2016 році до органу приватизації, позивач отримав консультацію та вичерпний перелік документів, які він мав надати для приватизації спірної квартири. Усі необхідні документи позивач додав до заяви про приватизацію нерухомого майна. Відмовляючи в наданні адміністративної послуги у вигляді безоплатної приватизації квартири, Управління житлового господарства Дніпровської міської ради у листі від 22 березня 2016 року зазначило підставу такої відмови - ненадання ордера про надання житлової площі, тоді як ОСОБА_3 надав ордер на право зайняття службового приміщення. Інших підстав відмови зазначено не було. При цьому необхідно врахувати, що зі зміною власника житлового фонду і категорії житла його статус як службового втрачено. Разом з тим чинний ЖК УРСР не вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується. Посилання заступника прокурора Дніпропетровської області на те, що площа спірного житлового приміщення перевищує норму безоплатної приватизації, тому наймач має сплатити вартість надлишку, є передчасними, оскільки спір між сторонами з цього питання відсутній і воно підлягає вирішенню в процесі приватизації відповідно до статті 3 Закону № 2482-XII, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції. З огляду на те, що на спірну житлову площу окрім ОСОБА_3, ніхто не претендує, квартира є єдиним об`єктом нерухомого майна, позивач вселився у житло на законних підставах і протягом тривалого часу (з 1998 року) добросовісно використовує квартиру як єдине житло, суди зробили правильний висновок про захист його житлових прав. Суди обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_3».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 758/9406/19 (провадження № 61-1832св22) зазначено, що «позивач з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований і проживає в однокімнатній квартирі з 2001 року, тобто на законних підставах, що відповідачем не оспорювалося. Спірна квартира виключена із числа службових розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 03 жовтня 2016 року № 642, належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону. При цьому преюдиційним судовим рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-4359/10 встановлено, що позивачу ордер не було видано у зв`язку із тим, що відповідач не забезпечив йому видачу ордера на квартиру та проживання у ній на постійній основі, не дивлячись на необхідність виконання умов укладеного між ними трудового контракту та неодноразові звернення позивача. З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши вищенаведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що порушене право ОСОБА_1 на приватизацію житла, в якому він проживає, зареєстрований та яким користується з дозволу відповідача з 2001 року, підлягає захисту».

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням сесії Царичанської селищної ради від 02 грудня 2005 року № 717-37/IV на баланс Царичанської селищної ради було прийнято придбану для поліпшення житлових умов працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України гарантовано кожному мати право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно положень ч.1 ст.118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Порядок надання службових жилих приміщень і користування ними регулюється «Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 №37.

Постановою Верховної Ради України №1545-XII від 12 вересня 1991 року Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до п.6 Порядку жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до п.3 Порядку жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа,організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Рішенням виконкому Царичанської селищної ради від 17 вересня 2008 року № 211-а було надано ордер на вселення у службове житлове приміщення новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України ОСОБА_1 .

Згідно з ордером право на вселення у службове житлове приміщення отримали ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Форма власності на вказану квартиру є державною.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено перелік об`єктів, які не підлягають приватизації. Так не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

09 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Царичанської селищної ради з заявою про передачу у приватну квартири за адресою: АДРЕСА_2 , йому та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради №51 від 18 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири», позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка має статус службового житла.

Тобто спірна квартира має статус службового житла, що підтверджується матеріалами справи і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Крім того, позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-XII, у відповідній частці шляхом приватизації разом з іншими членами сім`ї квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Доводи апеляційної скарги про те, що право на приватизацію позивачем ОСОБА_1 було використано частково, за встановлених фактичних обставин відхиляються.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 11 липня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

І.Ю. Ткаченко