Постанова

від 10.07.2024 по справі 201/4289/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5841/24 Справа № 201/4289/24 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради, третя особа: Первинна профспілкова організація працівників охорони здоров`я Комунального некомерційного підприємства «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради про скасування наказів та поновлення на роботі

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

12 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційногопідприємства «Солонянськабагатопрофільна лікарня»Солонянської селищноїради,третя особа:Первинна профспілковаорганізація працівниківохорони здоров`яКомунального некомерційногопідприємства «Солонянськабагатопрофільна лікарня»Солонянської селищноїради проскасування наказівта поновленняна роботі (а.с. 1-13).

15 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву в якій в порядку забезпечення позову просить

- зупинити дію наказу від 28 лютого 2024 року № 94/01-05 про скорочення штату працівників;

- заборонити Комунальному некомерційному підприємству «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради покладати виконання обов`язків заступника медичного директора на медичного директора ОСОБА_2 або інших осіб.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що предметом спору по даній справі є, зокрема, наказ від 28 лютого 2024 року № 94/01-05 про скорочення штату працівників, яким 01 травня 2024 року буде скорочено посаду заступника медичного директора, яку займає ОСОБА_1 . Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки оскаржуваний наказ має бути приведений до виконання з 01 травня 2024 року та це призведе до порушення трудових прав позивача у формі його незаконного звільнення з роботи. Наказ про звільнення очевидно суперечить закону, що дає підстави для процесуального реагування. Вжиття заходів забезпечення позову матимуть позитивний вплив на охорону прав та інтересів позивача, а невжиття заходів забезпечення позову створює наслідки, які не можливо компенсувати тільки рішенням про задоволення позову, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль (а.с.19-21).

Ухвалою судді Жовтневогорайонного суду м.Дніпропетровська від17квітня 2024року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 прозабезпечення позову відмовлено (а.с.24-25).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали судді, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала порушує його матеріально-правові інтереси. Крім того, апелянт зазначає, що суду першої інстанції було надано достатньо доказів про те, що між сторонами дійсно виник спір та існують обставини щодо невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. (а.с.29-32).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Судом1інстанції встановлено,що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради, третя особа: Первинна профспілкова організація працівників охорони здоров`я Комунального некомерційного підприємства «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради про скасування наказів та поновлення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя виходив з того, що заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (частина 3 ст. 150 ЦПК України).

Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Як роз`яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

Таким чином, із цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття саме таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Також заявник у своїй заяві не навів відомостей про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, крім того, відповідно до вимог ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із оскаржуваної ухвали вбачається, що вона має належне обґрунтування відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та постановлена відповідно до норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Таким чином, висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються виділеними матеріалами справи.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала судді першої інстанції - залишенню без змін, що не перешкоджає апелянту повторно звернутися до суду з відповідною заявою.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу судді Жовтневогорайонного суду м.Дніпропетровська від17квітня 2024року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Судді: