Постанова

від 03.07.2024 по справі 761/1996/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Київ

Справа № 761/1996/24

Провадження: № 22-ц/824/9170/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Трушківської Лесі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Волошина В. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

у с т а н о в и в:

У січні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

05 лютого 2024 позивач подав заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що він звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики від 06 вересня 2021рокуу сумі 112 865,37 доларів США. Підставою позову є те, що відповідач у передбачений у розписці строк, а саме до 31 грудня 2021 року, не виконав грошове зобов`язання, не повернув отримані грошові кошти. Вказує, що відповідач уникає зустрічей та будь-якого спілкування з ним, позивачем. В результаті здійснення заходів, щодо виявлення рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності відповідачу, шляхом здійснення пошуку інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було з`ясовано, що відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , проте є предметом договору іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань за іншим договором позики, відповідно, не може бути обтяжена арештом у межах вказаної справи. Зазначив, що інші об`єкти нерухомості у відповідача відсутні. Тому, з метою запобігання вчиненню відповідачем таких дій, як приховування грошових коштів, зменшення їх кількості, перереєстрація прав на майно, що належить відповідачу, з метою ухилення виконання грошових зобов`язань за розпискою від 06 вересня 2021 року, просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачу, у межах заявленої суми позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року заяву адвоката Ткаченко Ірини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Трушківська Л. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом при постановленні ухвали не враховані обставини, на які позивач посилається у заяві, а саме те, що згідно відповідних державних реєстрів за відповідачем не зареєстровано майно, за рахунок продажу якого можливо було б виконати зобов`язання за розпискою від 06.09.2021 року. Зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що ціна позову є суттєвою, а саме 112 865, 37 доларів США, відповідач тривалий час не виконує зобов`язання за договором позики від 06.09.2021 року, тобто, вже більше двох років, і невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Ткаченко І. В. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 06.09.2021 року укладено договори позики на суму 112 865,37 доларів США.

Відповідач у передбачений у розписці строк, а саме до 31 грудня 2021 року, не виконав грошове зобов`язання, не повернув позивачу отримані грошові кошти.

З інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, убачається, що відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , проте є предметом договору іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань за іншим договором позики.

Інші об`єкти нерухомості у відповідача відсутні.

Залишаючи заяву про забезпечення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому, в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність обраного виду забезпечення позову. Доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цимКодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів.

Як убачається із частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150цього Кодексузаходів забезпеченняпозову.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьоїстатті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічних висновків дійшовВерховний Суд, у постановах від 17.06.2022 року у справі № 908/2382/21, та у справі № 320/3560/18від 25 вересня 2019 року.

Із змісту прохальної частини заяви убачається, що позивач просить вжити заходи забезпечення позову у вказаній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, які знаходяться на усіх рахунках відповідача, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог.

Верховним Судом неодноразово зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Як зазначено вище, відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, вбачається, що вказана квартира обтяжена іпотекою, де іпотекодержателем є інша особа, а відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції, накладення арешту, на вказану квартиру порушить право іпотекодержателя.

Поряд з цим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у зв`язку з ненаданням відповідних доказів позивачем.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновками суду першої інстанції про ненадання позивачем належних доказів про рахунки, які має відповідач у фінансових та банківських установах, є неприйнятними.

Доводам позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд надасть оцінку виключно під час розгляду справи по суті.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, в результаті чого постановлена законна та обґрунтована ухвала, яка відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Трушківської Лесі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 липня 2024 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова