Постанова

від 03.07.2024 по справі 761/1996/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Київ

Справа № 761/1996/24

Провадження: № 22-ц/824/9170/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Трушківської Лесі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Волошина В. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

у с т а н о в и в:

У січні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

20 березня 2024 року позивач подав заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що він звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики від 06 вересня 2021року, у сумі 112 865,37 доларів США. Підставою позову визначено те, що відповідач у передбачений у розписці строк, а саме до 31 грудня 2021 року не виконав грошове зобов`язання, не повернув отримані в борг грошові кошти. Вказує, що наразі відповідач уникає зустрічей та будь-якого спілкування з ним. Також зазначив, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС УКРАЇНА». Частка відповідача у статутному капіталі вказаного товариства складає 45 %, номінальною вартістю 23 861 250 грн. Тому, з метою запобігання вчиненню відповідачем таких дій, як приховування грошових коштів, зменшення їх кількості, перереєстрація прав на майно, що належить відповідачу, з метою ухилення виконання грошових зобов`язань за розпискою від 06 вересня 2021 року, просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» в розмірі 45% номінальною вартістю 23 861 250,00 грн у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 112 865,37 доларів США; заборонити тимчасово, до ухвалення рішення у справі, будь-якій особі, яка виконує функції державного реєстратора, вчиняти всі без виключень реєстраційні дії, спрямовані на відчуження відповідачем корпоративних прав з 45 % частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС УКРАЇНА», а так само на зменшення номінальної вартості вказаної частки у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року заяву адвоката Ткаченко Ірини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Трушківська Л. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що мотиви суду щодо ненадання позивачем доказів реальної небезпеки ускладнення чи неможливості виконання рішення суду є необґрунтованими, оскільки позивачем було підтверджено в заяві про забезпечення позову вищезазначені обставини та надано належні докази, оцінку яким не було надано судом першої інстанції.

Зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що згідно відповідних державних реєстрів за відповідачем не зареєстровано майно, за рахунок продажу якого можливо було б виконати зобов?язання за розпискою від 06.09.2021 року вартістю 100 000 доларів США. Вказує, що у межах виконавчого провадження №74266237, відкритого на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16.02.2024 року у справі № 761/5505/24 встановлено, що відповідач не отримує дохід з 3-го кварталу 2023 року, та на рахунках відповідача відсутні грошові кошти, які б могли забезпечити виконання судового рішення про стягнення боргу у разі задоволення вимог позивача, окрім того, вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач тривалий час не виконує зобов?язання за договором позики від 06.09.2021року, не повернув отримані грошові кошти у погоджений строк до 31.12.2021 року, тобто, вже більше двох років, тим самим в діях відповідача спостерігається свідоме нарощування боргових зобов?язань шляхом системного укладення договорів позики.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Ткаченко І. В. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та відповідачем 06.09.2021 року укладено договори позики на суму 112 865,37 доларів США.

Відповідач у передбачений у розписці строк, а саме до 31 грудня 2021 року, не виконав грошове зобов`язання, не повернув позивачу отримані грошові кошти.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС УКРАЇНА». Частка відповідача у статутному капіталі вказаного товариства складає 45 %, номінальною вартістю 23 861 250 грн.

Залишаючи заяву про забезпечення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому, в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність такого виду забезпечення позову. Доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина друга статті 149 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що:

«під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20); при цьому такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 756/4376/21 (провадження № 61-15587св21), зазначено, що: «звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову у справі про стягнення заборгованості, позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у тому числі на кошти у розмірі 101 704,50 грн, що становить 45 % частки в статутному капіталі ТОВ «ДНЕПРПРОМСТРОЙ». У цій частині заява про забезпечення позову судами першої та апеляційної інстанції задоволена.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що такий захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, а невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки він не зможе їх захистити в межах лише цього судового провадження, без нових звернень до суду, що потягне за собою додаткові витрати.

Разом з тим висновки судів, якими вони обґрунтували накладення арешту на кошти у розмірі 101 704,50 грн, що становить 45 % частки в статутному капіталі ТОВ «ДНЕПРПРОМСТРОЙ», є помилковими з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили право на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю і номінальну вартість такої частки.

Змістом корпоративних прав є майнові та організаційні (немайнові) права, що виникають з факту володіння часткою у статутному капіталі господарського товариства. До майнових корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю можна віднести: (а) участь у розподілі прибутку товариства (пункт 3 частини першої статті 5 Закону); (б) отримання у разі ліквідації товариства частини майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартості (пункт 4 частини першої статті 5 Закону). До організаційних (немайнових) корпоративних прав можна віднести такі права: (а) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства (пункт 1 частини першої статті 5 Закону); (б) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства (пункт 2 частини першої статті 5 Закону). Серед зазначених прав оборотоздатними є лише майнові. Оскільки організаційні права тісно пов`язані з особою їх носія, то за своїми властивостями вони не здатні до обороту.

Оскільки корпоративні майнові та організаційні права виникають у їх носія із права на частку у статутному капіталі, то в разі відчуження учасником своєї частки корпоративні права не переходять до набувача, а виникають у нього як в учасника товариства з обмеженою відповідальністю.

За своєю природою корпоративні права та обов`язки є змістом корпоративних правовідносин, а частка у статутному капіталі - об`єктом правовідносин. Разом з іншими складовими (суб`єкт, підстави виникнення правовідношення) ці елементи становлять структуру корпоративних правовідносин. Зазначене свідчить про певний правовий зв`язок між часткою в статутному капіталі, статутним капіталом та корпоративними правами. Цей зв`язок полягає в такому: 1) частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не збігається з поняттям «корпоративні права» чи «майнові права»; 2) частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю - це частина статутного капіталу товариства, яка виражена у вартісному еквіваленті у співвідношенні до статутного капіталу в цілому; 3) частка у статутному капіталі є об`єктом цивільних прав, що здатна обертатися у цивільному обороті та спадкуватися. Частка у статутному капіталі засвідчує участь особи у товаристві. Право на частку у статутному капіталі є майновим правом; 4) виходячи з юридичного факту набуття права на частку у статутному капіталі закон або статутні документи товариства наділяють її володільця правами та обов`язками як стосовно частки, так і стосовно власне товариства та інших учасників цього товариства. Слід розрізняти право на частку у статутному капіталі, та права, що випливають з володіння такою частковою; 5) корпоративні права та обов`язки учасника товариства з обмеженою відповідальністю є похідними від права учасника на частку в статутному капіталі; 6) корпоративні права виникають у тієї особи, якій належить частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, проте момент виникнення корпоративних прав не завжди збігається з моментом набуття права на частку в статутному капіталі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 911/1149/19).

Наведений юридичний зв`язок між правом на частку у статутному капіталі ТОВ і правами, що випливають з володіння такою часткою, дозволяє розглядати право на частку за критерієм підстав їх виникнення (стаття 11 ЦК України) як право на частку у майнових відносинах подружжя , та право на частку у корпоративних правовідносинах».

Суд першої інстанції не врахував, що право на частку є майновим правом і такий захід забезпечення позову як накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, а невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки він не зможе їх захистити в межах лише цього судового провадження, без нових звернень до суду, що потягне за собою додаткові витрати.

Поряд з цим, зі змісту заяви про забезпечення позову убачається, що окрім накладення арешту на належну відповідачу частку у статутному капіталі, позивач також просить суд заборонити тимчасово, до ухвалення рішення у справі, будь-якій особі, яка виконує функції державного реєстратора, вчиняти всі без виключень реєстраційні дії, спрямовані на відчуження у відповідача корпоративних прав з 45 % частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС УКРАЇНА», а так само на зменшення номінальної вартості вказаної частки у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/1 розмежував арешт майна та заборону відчуження майна як заходів забезпечення позову та дійшов наступного висновку.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Також, Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Тобто, застосування судами одночасно двох заходів забезпечення є взаємовиключним.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим та співмірним застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства, оскільки накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі, вартість яких не перевищує ціну позову, буде співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи те, що у такий спосіб відповідач позбавляється права розпоряджання майном, на яке накладено арешт. Водночас, накладені заходи забезпечення позову не обмежують права відповідача на володіння та користування нерухомим майном (див. постанову Верховного Суду у справі № 755/12931/23 від 24.01.2024 року).

Встановивши вищенаведені порушення судом першої інстанції процесуального закону при вирішенні заяви про забезпечення позову, що є обов`язковою підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для перевірки інших доводів скаржників щодо обґрунтованості та необґрунтованості вимог заявника.

За таких підстав, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року підлягає скасуванню з постановленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Трушківської Лесі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року скасувати та постановити нову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на право ОСОБА_3 на частку у розмірі 45 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС УКРАЇНА» (адреса: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська 56, ЄДРПОУ 33835113) у розмірі ціни позову 112 865, 37 доларів США, що станом на дату подачі позовної заяви еквівалентно 4 176 018, 69 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 10 липня 2024 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова