Постанова

від 10.07.2024 по справі 370/702/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 370/702/21 Головуючий у суді першої інстанції - Косенко А.В.

Номер провадження № 22-ц/824/7899/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом Керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області Дмитруня Юрія Олександровича в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпорядження, державних актів на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області Дмитрунь Ю.О. в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області звернувся до суду із позовом до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження, державних актів на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що усупереч положень законодавства розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області № 107 від 28 лютого 2005 року «Про передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам України для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради» затверджено проекти землеустрою ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , по 2 га для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га для обслуговування житлового будинку кожному, загальною площею 15, 75 га.

Так, на підставі розпорядження за № 107 від 28 лютого 2005 року відповідачі отримали державні акти на земельні ділянки.

Водночас, прокурор вважає зазначене вище розпорядження Макарівської районної державної адміністрації, а також видані в подальшому на його підставі державні акти про право власності на земельні ділянки не відповідають вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, адже накладаються на землі водного фонду.

Враховуючи викладене в позові, прокурор просив суд: визнати недійсним розпорядження Макарівської районної державної адміністрації за №107 від 28 лютого 2005 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність та передання безоплатно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію права власності земельних ділянок. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду шляхом їх витребування (повернення) на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

В подальшому, у листопаді 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області подав заяву про забезпечення позову та просив суд:

накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0112 площею 1.5046 га, що належить ОСОБА_3 , а також заборонити проведення на вказаній ділянці будь яких робіт;

накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0122 площею 1.5 га, що належить ОСОБА_2 , а також заборонити проведення на вказаній ділянці будь яких робіт;

накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0119 площею 2 та, що належить ОСОБА_1 , а також заборонити проведення на вказаній ділянці будь яких робіт;

накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0123 площею 0.3409 та, що належить ОСОБА_5 , а також заборонити проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача посилався на необхідність забезпечити можливість реального виконання рішення у справі та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову, оскільки державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами, у разі відсутності забезпечення позову, дає їм право вільно ними розпоряджатись, у тому числі, відчужувати на користь третіх осіб.

Вказано, що у такому разі для належного захисту та поновлення порушених прав, позивач буде змушений вживати додаткових заходів, зокрема, вирішувати питання щодо збільшення позовних вимог або зміни предмета позову, визначати підсудність вказаного спору та замінювати неналежного відповідача у справі, що згідно вимог чинного законодавства можливо лише на стадії підготовчого провадження.

При цьому, відсутність на даний час будь-яких дій відповідача, які могли б підтвердити наміри вчинення дій щодо відчуження, поділу чи об`єднання земельних ділянок, не спростовують наявність у відповідачів, як в одноособових власників спірних земельних ділянок можливості вільно розпорядитися ними, якщо не вжити заходи забезпечення позову, у тому числі, враховуючи попередню протиправну поведінку під час набуття права власності.

Таким чином, позивач вважає обґрунтованим припущення про високу ймовірність відчуження, реєстрації, поділу, об`єднання, зміни конфігурації спірної земельної ділянки, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів держави.

Разом з тим, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельні ділянки не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки вони залишаються у їх володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися вказаним майном обмежується на певний час, отже має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до розгляду цієї справи по суті.

Також вказаний захід забезпечення не може перешкодити здійсненню будь-якої діяльності відповідачів на земельній ділянці.

Прокурор вважає, що захід забезпечення позову, про який йдеться у заяві, є співмірним із заявленими позовними вимогами та забезпечує збалансованість інтересів сторін, також він є засобом тимчасового характеру та має на меті збереження існуючого становища до ухвалення судового рішення у справі та набрання ним законної сили для забезпечення можливості ефективного поновлення прав держави в особі позивача.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року клопотання позивача про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0112 площею 1.5046 га, що належить ОСОБА_3 , а також заборонено проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0122 площею 1.5 га, що належить ОСОБА_2 , а також заборонено проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0119 площею 2 та, що належить ОСОБА_1 , а також заборонено проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:05:001:0123 площею 0.3409 та, що належить ОСОБА_5 , а також заборонено проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Приходько С.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що заява про забезпечення позову не відповідала вимогам ст. 151 ЦПК України, оскільки не містила ні ціни позову, про забезпечення якого просив прокурор, ні пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Відтак, на підставі положень ст. 151 ЦПК України суд мав повернути заяву заявникові.

Представник апелянтів наголошує й на тому, що позивач взагалі не пояснив і жодним чином не обґрунтував у своїй заяві як саме та яким чином, якими своїми діями відповідачі можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Натомість відповідачі за два роки розгляду справи навіть не намагалися вчиняти якісь дії, які б навіть гіпотетично могли свідчити про їхню недобросовісність, зокрема, не намагалися відчужити належні їм земельні ділянки, не намагалися самостійно обтяжити належні їм земельні ділянки, здійснивши так зване «контрольоване забезпечення», не намагалися змінити цільове призначення земельних ділянок, не намагалися об`єднати чи поділити належні їм земельні ділянки, створивши тим самим інші об`єкти нерухомого майна, ніж ті, що є предметом спору, не створювали під час розгляду даної справи так званих «процесуальних диверсій», спрямованих на безпідставне та тривале затягування розгляду справи.

Вважає, що в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції взагалі не зазначено, яка ж все-таки необхідність у забезпечення позову та які обставини свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі адвокат Приходько С.В. скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

При апеляційному розгляді справи представник позивача - прокурор Недвига Н.О. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просила її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явились (а.с.147-154).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_10 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи подану заяву позивача по справі про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що позивачем у повному обсязі доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення його позову. Суд вказав, що у даному випадку застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача. При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.Невжиття таких заходів унеможливить ефективний захист та поновлення прав позивача, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення таких прав, оскільки на даний час відповідачі можуть розпорядитись спірними земельними ділянками, що є предметом спору.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Як вбачається із матеріалів вказаної справи позивач звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив: визнати недійсним розпорядження Макарівської районної державної адміністрації за №107 від 28.02.2005 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність та передання безоплатно ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 3222782300:05:001:0119 для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0122 для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,3409 га за кадастровим номером 3222782300:05:001:0123 для ведення особистого селянського господарства; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5046 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0112 для ведення особистого селянського господарства; Скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:05:001:0119 площею 2,0000 га, що зареєстрована за ОСОБА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:05:001:0122 площею 1,5000 га, що зареєстрована ОСОБА_2 ; земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:05:001:0123 площею 0,3409 га, що зареєстрована за ОСОБА_5 , земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:05:001:0112 площею 1,5046 га, що зареєстрована за ОСОБА_3 ; Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду: площею 2,0000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0119; площею 1,5000 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0122; площею 0,3409 гам з кадастровим номером 3222782300:05:001:0123; площею 1,5046 га з кадастровим номером 3222782300:05:001:0112 шляхом їх витребування (повернення) на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2005 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,5046 га. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.26,48-50).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2005 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,5000 га. (а.с.51).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,000 га. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.55, 57-58).

Таким чином, предметом розгляду в даній справі є саме спірні земельні ділянки, які зареєстровані за відповідачами по справі.

Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Крім того, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянтів в частині того, що спірні земельні ділянки вже тривалий час перебувають в їх володінні та користуванні й вони не вчиняли дій щодо їх відчуження, а тому відсутні правові підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідачів права володіння та користування майном, а лише обмежує їх право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки спірне майно фактично перебуває у їх володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не було зроблено пропозицію щодо зустрічного забезпечення позову, то апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, подана заява про забезпечення позову не підпадає під вказані положення статті 154 ЦПК України, коли суд зобов`язаний вжити заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання в Україні.

Належних і допустимих доказів того, що позивач не має майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, відповідачем по справі надано не було.

Суду не було надано доказів, які б свідчили, що майновий стан позивача або його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються вирішення питання по суті спору, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, заявлені заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О. Фінагеєв