Постанова

від 10.07.2024 по справі 910/19915/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2024 р. Справа№ 910/19915/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Дюкарєвої І.М.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.07.2024 у справі №910/19915/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024, повний текст якого складений 28.03.2024,

у справі № 910/19915/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Соіл»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг»

про стягнення пені у розмірі 397 883,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення пені в сумі 397 883,02 грн., нарахованої за період з 12.02.2022 по 12.08.2022 на суму основного боргу (2 516 937,64 грн.) за поставлений позивачем за договором поставки №РА0027-TSP від 05.08.2019, але неоплачений товар.

У відзиві на позов відповідач просив закрити провадження у справі та відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що стягнення пені за договором поставки №РА0027-TSP від 05.08.2019 вже було предметом судового розгляду в межах справи №910/12703/23, рішенням у якій позивачу було відмовлено у стягненні пені. Крім того, відповідач звернув увагу суду на сплив строку спеціальної позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої за період з 12.02.2022 по 12.08.2022, а до відзиву долучив заяву про застосування строку позовної давності.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:

- при поданні позовної заяви у справі №910/12703/23 ним було заявлено до стягнення пеню за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, а рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/12703/23 відмовлено у стягненні пені з тих підстав, що строк оплати боргу для відповідача настав 11.02.2022 та починаючи з 12.02.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання;

- твердження відповідача щодо порушення спеціального строку позовної давності єнеобґрунтованими з тих підстав, що пунктами 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зупинено строки позовної давності з 12.03.2020 і по сьогодні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню у розмірі 198 ,51 грн. та судовий збір у розмірі 5 968,25 грн., в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:

- матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за договором поставки №РА0027-TSP від 05.08.2019 товару на суму 2 516 937,64 грн., наявність якого підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023, у справі №910/1493/22;

- водночас при розгляді справи №910/12703/23, предметом розгляду у якій були позовні вимоги про стягнення пені в сумі 354 188,56 грн., нарахованої за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, інфляційних втрат в сумі 1 407 662,09 грн. та 3 % річних в сумі 256 628,62 грн., нарахованих за період з 13.09.2020 по 10.07.2023 та судовими рішеннями у якій позовні вимоги було задоволено частково, судом було встановлено, що відповідач був зобов`язаний оплатити товар у строк до 11.02.2022, тож, починаючи з 12.02.2022, відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання;

- обставини, встановлені у рішеннях Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/1493/22 та від 02.11.2023 у справі №910/12703/23, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують. Такими обставинами, які не підлягають повторному доказуванню, зокрема є: наявність та обсяг боргу відповідача за поставлений позивачем товар за договором поставки №РА0027-TSP від 05.08.2019 у розмірі 2 516 937,64 грн, сплату якого відповідачем було прострочено з 12.02.2022, а також сплата відповідачем 11.07.2023 боргу, що підтверджується платіжною інструкцією №6900 від 11.07.2023.

З огляду на вказані обставини, а саме те, що заявлені в межах справи №910/12703/23 та №910/19915/23 періоди нарахування пені є відмінними, а відтак і предмети у вказаних справах також є відмінними, в той час як неправомірність нарахування пені за один період не завжди має своїм наслідком неправомірність нарахування пені за інші періоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для закриття провадження у справі №910/19915/23 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України відсутні.

Також судом першої інстанції було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГПК України, якими обмежено нарахування пені піврічним строком, та, з вказаного приводу зауважено на тому, що відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені у інформаційно-пошуковій системі «Ліга:Закон» з врахуванням визначеного позивачем періоду нарахування пені - з 12.02.2022 по 12.08.2022, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірним є нарахування відповідачу пені на прострочений борг (у сумі 2 516 937,64 грн.) у розмірі 397 883,02 грн.

При цьому суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності (позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за період з 12.02.2022 по 12.08.2022, проте позивач звернувся до суду із позовом про її стягнення лише у грудні 2023 року, а відтак пропустив строк спеціальної позовної давності - примітка суду), так як згідно з положеннями п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (карантин тривав у період з 12.03.2020 по 30.06.2023), а згідно з положеннями п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (з 24.02.2022), а відтак, враховуючи, що право вимоги сплатити нараховану за період з 12.02.2022 по 12.08.2022 пеню виникло у позивача під час дії запровадженого в Україні карантину, дія якого припинилась лише 30.06.2023, а після введення воєнного стану в Україні (з 24.02.2022) перебіг строків позовної давності зупинено, то станом на дату подання позову строк позовної давності за даною вимогою не був пропущений позивачем.

Водночас суд першої інстанції, врахувавши, що загальний розмір нарахованих відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені сягає понад 50% від суми боргу, яка існувала станом на дату звернення позивача до суду у лютому 2022 року в межах справи №910/1493/22, а також з огляду на характер спірних правових відносин, виходячи із принципу збалансованості інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, визнав справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру неустойки на 50% від заявленої суми, тобто до 198 941,51 грн. та, з огляду на вказане, частково задовольнив позовні вимоги.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить в повному обсязі скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки, які викладені у рішенні, ухвалені з неправильним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, в наслідок неправильної оцінки доказів та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строку спеціальної позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої за період з 12.02.2022 по 12.08.2022, зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції дійшов помилкового (хибного висновку) про те, що строки спеціальної позовної давності також автоматично продовжені до закінчення дії карантину та автоматично продовжуються у період дії воєнного стану в України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022, оскільки судом першої інстанції не взято до уваги що: ані у період дії карантину, ані у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану робота судів на території України та робота самого позивача не припинена; позивач не перебуває в зоні бойових дій, або території, що наближене до зони бойових дій; позивач, як у період дії карантину, так і у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану безперешкодно звертався і з позвами до суду, про що є підтвердження у матеріалах справи (позов про стягнення боргу за договором поставки - справа №910/1493/22, позов про стягнення пені - справа № 910.12703/23), тобто він не був жодний чином обмежений у своїх правах на звернення до суду, викликаних впровадженням карантину чи військового стану;

- отже, дія карантину та воєнний стан в України, що триває, саме для позивача не були перешкодою для його звернення з позовом в межах законодавчо встановленого строку, і суд не може в обґрунтування пропуску строку позовної давності покладати факти впровадження карантину та воєнного стану, оскільки наявність цих обставин не перешкоджала своєчасному пред`явленню позовної заяви;

- зазначену позицію висловив Верховний Суд у постанові Великої Палати від 10.11.2022 по справі № 990/115/22, у якій вказаного про те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, а питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, при цьому сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку, а такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;

- за таких обставин, враховуючи, що спеціальний строк звернення до суду позивачем був пропущений, а останній не надав ані клопотання про поновленнях пропущеного строку, ані будь яких доказів, що підтверджують унеможливлення дотримання такого строку позивачем через повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, та введення воєнного стану, а судом жодним чином не встановлювалися та не досліджувалися обставини пропуску такого строку з боку позивача, вирішуючи справу суд прийшов до невірного висновку про автоматичне продовження спеціального строку позовної давності на період дії воєнного стану.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024, справу № 910/19915/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/19915/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/19915/23.

13.05.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

28.05.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- в апеляційні скарзі відповідач вказує, що судом не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 10.11.2022 року у справі 990/115/22, проте вказаний висновок стосується строку позовної давності у адміністративній справі, а саме строку, який встановлений у статті 122 КАС України, а відтак такий висновок суду стосується виключно адміністративних справ та немає прийматися судом до уваги;

- за таких обставин доводи відповідача щодо порушення спеціального строку позовної давності є необґрунтованими і для скасування рішення немає підстав, адже пунктами 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зупинено строки позовної давності з 12.03.2020 і по сьогодні,

просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2098/24 від 13.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/19915/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

14.06.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі, в якому заявник просив провести судове засідання, що призначена на 18.06.2024 о 10:15 год. без участі позивача та його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А., розгляд апеляційної скарги призначено на 10.07.2024 о 14:00 год.

18.06.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі, в якому заявник просив провести судове засідання, що призначена на 10.07.2024 о 14:00 год. без участі позивача та його представника.

Станом на 10.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

05.08.2019 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки №РА0027-ТSР (далі Договір), умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Найменування та кількість товару, вид упаковки зазначається у специфікації (специфікаціях) до даного договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник здійснює поставку покупцю товару, зазначеного в специфікації (специфікаціях) протягом строку дії договору на умовах поставки визначених у відповідній специфікації відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2010 (Правил МТП з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі) з урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору.

Згідно п. 2.8 Договору при поставці товару на умовах СРТ або FCA обов`язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару першому перевізнику, з цього моменту до покупця переходить право власності та покупець несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару, в тому числі покупець несе ризик природної втрати, пов`язаної із його перевезенням.

За умовами п. 3.3.1 Договору товар постачається на умовах повної попередньої оплати, якщо сторони не погодили інше у відповідній специфікації.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що покупець зобов`язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацією, протягом трьох днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.

Відповідно до п. 4.4 Договору за порушення строків оплати товару та/або вартості його перевезення (п. 3.6, п. 3.7 Договору), покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості товару та/або вартості його перевезення, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання (п. 5.6 Договору).

Специфікацією №1 до Договору визначено товар, що необхідно поставити, а саме: «Потрійний суперфосфат (TSP)», у кількості 3 000 тонн, загальною вартістю 35 550 000,00 грн (з урахуванням ПДВ).

Пунктом 4 Специфікації №1 сторони погодили умови оплати, а саме - відстрочення платежу строком на 1 (один) рік, за першою вимогою постачальника.

У лютому 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 2 516 937,64 грн боргу за Договором (справа № 910/1493/22).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023, у справі №910/1493/22, позовні вимоги задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 2 516 937,64 грн. заборгованості, а також 37 754,06 грн. витрат зі сплати судового збору.

Під час розгляду справи №910/1493/22 судами встановлено, що залишок заборгованості відповідача за поставлений позивачем за Договором товар становить 2 516 937,64 грн. Відповідачем факт поставки товару та розмір заборгованості за Договором у межах справи №910/1493/22 не оспорювався.

У серпні 2023 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення пені в сумі 354 188,56 грн., нарахованої за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, інфляційних втрат в сумі 1 407 662,09 грн. та 3 % річних в сумі 256 628,62 грн., нарахованих за період з 13.09.2020 по 10.07.2023 (справа № 910/12703/23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/12703/23 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 106 332,00 грн 3% річних, 772 776,83 грн інфляційних втрат та 13 186,63 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Часткове задоволення позовних вимог в межах справи №910/12703/23 мотивоване тим, що у Специфікації №1 до Договору сторони визначили, що оплата за поставлений товар здійснюється за першою вимогою постачальника, в свою чергу 01.02.2022 позивачем було надіслано на адресу відповідача позовну заяву про стягнення заборгованості за договором, яку відповідач мав отримати 04.02.2022, відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк оплати настав 11.02.2022 та починаючи з 12.02.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання, а відтак саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування та стягнення пені.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи те, що у справі №910/12703/23 позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, а інфляційні втрати та 3 % річних - за період з 13.09.2020 по 10.07.2023, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені було відмовлено повністю, а позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволені частково- за період з 13.09.2020 по 10.07.2023.

Також при розгляді справи №910/12703/23 судом було встановлено, що відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22 виконав 11.07.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 6900 від 11.07.2023.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача пеню в сумі 397 883,02 грн., нараховану за період з 12.02.2022 по 12.08.2022 на суму основного боргу за поставлений позивачем за Договором, але неоплачений товар.

Заперечення відповідача проти позову детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах № 910/1493/22 та №910/12703/23 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/19915/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справ № 910/1493/22 та №910/12703/23 зокрема щодо поставки позивачем відповідачу за Договором товару та часткової оплати його відповідачем, а також строку виконання останнім такого обов`язку та дата його фактичного виконання є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, обставинами, які не підлягають повторному доказуванню, зокрема є: наявність та обсяг боргу відповідача за поставлений позивачем товар за Договором у розмірі 2 516 937,64 грн, сплату якого відповідачем було прострочено з 12.02.2022, а також погашення відповідачем вказаного боргу 11.07.2023

Як встановлено вище, відповідач у відзив на позов, з посланням на те, що спір між сторонами з приводу стягнення пені, нарахованої на підставі Договору за прострочення сплати боргу у розмірі 2 516 937,64 грн, був вирішений в межах справи №910/12703/23, просив закрити провадження у справі №910/19915/23.

Щодо вказаного клопотання слід зазначити таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 2 чт. 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 1 ст. 175 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- з рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/12703/23 слідує, що предметом розгляду у цій справі були позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, в той час як у цій справі - №910/19915/23 предметом спору є стягнення пені, нарахованої за період з 12.02.2022 по 12.08.2022;

- отже заявлені в межах справи №910/12703/23 та №910/19915/23 періоди нарахування пені є відмінними, а відтак і предмети у вказаних справах також є відмінними. При цьому неправомірність нарахування пені за один період не завжди має своїм наслідком неправомірність нарахування пені за інші періоди.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави для закриття провадження у справі №910/19915/23 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до п. 4.4 Договору, за порушення строків оплати товару та/або вартості його перевезення (п. 3.6., п. 3.7. договору), покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості товару та/або вартості його перевезення, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт не своєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач, відповідно до положень Договору, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню та звернутися за її стягненням до суду.

При цьому, як встановлено вище, судовими рішеннями у справах № 910/1493/22 та №910/12703/23 встановлено, що прострочення обов`язку сплати основного боргу в сумі 2 516 937,64 грн. тривало у період з 12.02.2022, а такий обов`язок відповідачем був виконаний 11.07.2023.

Отже, у період з 12.02.2022 по 12.08.2022, тобто у період за який позивачем у цій справі № 910/19915/23 заявлено до стягнення пеню, прострочення відповідача щодо сплати основного боргу було наявне.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з цим позовом, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 1 ст. 258 ЦК України вказано, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач зазначає, що позивачами було пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки, оскільки позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за період з 12.02.2022 по 12.08.2022, проте позивач звернувся до суду із позовом про її стягнення лише у грудні 2023 року, а відтак пропустив строк спеціальної позовної давності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В свою чергу, положеннями п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, позивачем не було пропущено строк спеціальний позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, а у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану, а відтак, враховуючи, що право вимоги сплатити нараховану за період з 12.02.2022 по 12.08.2022 пеню виникло у позивача під час дії запровадженого в Україні карантину, дія якого припинилась лише 30.06.2023, а після введення воєнного стану в Україні (з 24.02.2022) перебіг строків позовної давності зупинено, то станом на дату подання позову строк позовної давності за даною вимогою не був пропущений позивачем.

Колегія суддів зауважує апелянту на тому, що строк позовної давності не є процесуальним строком, який встановлюється та регулюється положеннями відповідних процесуальних кодексів, а його дію продовжено/зупинено в силу норм закону (п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України), застосування яких не поставлено в залежність від будь-яких інших обставин окрім дії карантину або дії воєнного стану. При цьому правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 по справі № 990/115/22 стосується саме процесуальних строків, встановлених КАС України, а відтак така правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин та, відповідно, до них застосована бути не може.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виконаний позивачем розрахунок пені, є арифметично вірним, а відтак позивач має право на стягнення пені у заявлені до стягнення сумі.

Водночас при розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, врахувавши, що загальний розмір нарахованих відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені сягає понад 50% від суми боргу, яка існувала станом на дату звернення позивача до суду у лютому 2022 року в межах справи №910/1493/22, а також з огляду на характер спірних правових відносин, виходячи із принципу збалансованості інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, визнав справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру неустойки на 50% від заявленої суми, тобто до 198 941,51 грн. та, з огляду на вказане, частково задовольнив позовні вимоги.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем в частині зменшення розміру пені фактично не оскаржується, а відтак, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині зменшення розміру пені на 50 %.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення пені в сумі 198 941,51 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алет Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/19915/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19915/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров