Постанова

від 11.07.2024 по справі 1640/2616/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 1640/2616/18

адміністративне провадження № К/9901/10360/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, ухвалене суддею Чесноковою А. О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів Кононенко З.О., Спаскіна О. А., Бенедик А. П, у справі № 1640/2616/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба безпеки Вітязь» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У липні 2018 року до Полтавського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба безпеки Вітязь» (далі - позивач, ТОВ «Служба безпеки Вітязь») з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 липня 2018 року:

- № 0009491405 про збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 24650,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 6162,50 грн;

- № 0009501405 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем в розмірі 510,00 грн за ненадання документів для перевірки.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як уважає податковий орган, фактично не відбулися. Позивач наполягає, що господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів), тоді як порушення податкової дисципліни його контрагентом не може автоматично тягнути за собою відповідальність позивача.

Крім того позивач не погоджується із застосуванням до нього штрафних санкцій за ненадання документів до перевірки, оскільки позивач надавав на запит контролюючого органу письмові пояснення разом із достатнім документальним підтвердженням реального виконання спірних господарських операцій.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 25 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, адміністративний позов задовольнив.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та належним чином документально оформлені, а позивач дотримався передбачених Податковим кодексом України умов для формування даних податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

Головне управління ДФС у Полтавській області у період з 19 червня 2018 року по 26 червня 2018 року провело документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Служба безпеки Вітязь" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками: ТОВ "Логиторг" (код ЄДРПОУ 40477563) за вересень 2016 року, з ТОВ "Апек-Інвест" (код ЄДРПОУ 40171207) за вересень 2016 року, з ТОВ "Файзер Компані" (код ЄДРПОУ 40761014) за грудень 2016 року, з ТОВ "ТК Прод-Маркет" (код ЄДРПОУ 40714048) за лютий 2017 року, з ПП "Охорона-Гуард" (код ЄДРПОУ 35924283) за серпень-вересень 2017 року, ТОВ "Грант Капітал" (код ЄДРПОУ 40711450) за листопад 2016 року, ТОВ "Фірма "Славія" (код ЄДРПОУ 40977337) за березень-травень 2017 року, ТОВ "Фінейро" (код ЄДРПОУ 40700014) за липень 2017 року та по взаємовідносинам з контрагентами-покупцями товарів (робіт, послуг), придбаних у вказаних постачальників, правомірність відображення операцій в податковій звітності.

Результати перевірки оформлені актом від 05 липня 2018 року № 796/16-31-14-05-09/39871754, у якому вказано на порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 24650,00 грн.

При цьому, свій висновок про завищення позивачем податкового кредиту контролюючий орган обґрунтовував нереальністю господарських операцій щодо надання позивачеві рекламних послуг та посередницьких послуг з пошуку клієнтів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Файзер Компані» у грудні 2016 року, оскільки наявний вирок щодо засновника і керівника зазначеного контрагента, в якому він зізнався у фіктивному підприємництві, що підтверджує неможливість підписання ним первинних документів, які були надані для перевірки. Тому, такі документи не можуть бути підставою для податкового обліку. Також платник податку не надав на запит податкового органу оформлені результати наданих послуг, тоді як відповідно до положень наявних договорів звіт за результатами проведеної роботи обов`язково надається замовнику разом з актом приймання-передачі виконаних робіт, що також свідчить про відсутність реального виконання зазначених безтоварних операцій.

На підставі виявлених під час перевірки порушень контролюючий орган 18 липня 2018 року прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду цієї справи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДФС у Харківській області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та прийнятими без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «Файзер Компані», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів та договорів.

Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій обмежилися перевіркою формального дотримання платником податкового законодавства без надання будь-якої оцінки доводам відповідача щодо відсутності у платника податків обов`язкових документів, складання яких передбачено договорами.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, уважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно ж з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (зокрема, податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, а саме: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей їх відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Файзер Компані" (виконавець) 01 грудня 2016 року укладено договір про надання рекламних послуг № 74, згідно з умовами якого виконавець за завданням замовника надає рекламні послуги шляхом виготовлення та розміщення на рекламних щитах, обладнаним спеціальним освітленням, реклами охоронних послуг, що надаються замовником.

На виконання умов указаного договору ТОВ "Файзер Компані" у грудні 2016 року надало позивачу послуги з розміщення на рекламних щитах, обладнаним спеціальним освітленням, реклами охоронних послуг, що надаються замовником.

Звітом від 31 грудня 2016 року до договору про надання рекламних послуг від 01 грудня 2016 року № 74 та додатками у формі ескізів та графічних матеріалів до нього підтверджено, що за результатами спільного обстеження місць розміщення реклами сторонами підтверджено фактичне виконання обов`язків, взятих на себе ТОВ "Файзер Компані".

Зі змісту наявних в матеріалах справи актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31 грудня 2016 року № 193 та № 194 суди встановили, що вартість наданих позивачу послуг склала 84000,00 грн, замовник не має претензій до виконавця щодо якості та своєчасності обумовлених послуг.

Також, 01 грудня 2016 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Файзер Компані" (виконавець) укладено договір про надання посередницьких послуг з пошуку об`єктів № 73. Згідно умов зазначеного договору виконавець зобов`язується здійснити пошук клієнтів для замовлення послуг охорони у ТОВ "Служба безпеки Вітязь" в Чернігівській області.

02 грудня 2016 року між позивачем та його контрагентом укладено додаткову угоду до договору від 01 грудня 2016 року № 73, якою розширено перелік областей, у яких виконавець зобов`язується здійснити пошук клієнтів для замовлення послуг охорони у ТОВ "Служба безпеки Вітязь".

Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) підтверджено, що на виконання умов вказаного договору ТОВ "Файзер Компані" у грудні 2016 року надало позивачу послуги з пошуку клієнтів для замовлення послуг охорони у ТОВ "Служба безпеки Вітязь" в Чернігівській, Харківській та Полтавській областях, вартість яких склала 63900,00 грн.

Звітом від 31 грудня 2016 року до договору про надання посередницьких послуг з пошуку об`єктів від 01 грудня 2016 року № 73 та додатком № 1 до нього підтверджено, що за результатами проведеного пошуку клієнтів ТОВ "Файзер Компані" проведено переговори з 14 потенційними клієнтами (із зазначенням найменувань таких суб`єктів господарювання).

Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням підтверджено факт часткової оплати позивачем наданих за договором від 01 грудня 2016 року № 73 послуг ТОВ "Файзер Компані" на суму 41538,00 грн. Решта суми дебіторської заборгованості позивача перед вказаним суб`єктом господарювання була сплачена ТОВ "Компанія "Будтехмонтаж" (новий кредитор) на підставі договорів переуступки боргу від 16 січня 2017 року № 26 та № 27, що підтверджується платіжними дорученнями від 19 січня 2017 року № 135-136.

На підтвердження факту придбання послуг за вищевказаними договорами позивач надав копії податкових накладних від 31 грудня 2016 року № 193, № 194, № 195.

Позивач стверджував, що у ході перевірки ним подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із цими контрагентами, а також того, що укладені договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Зі свого боку відповідач зазначав, що згідно з умовами договору від 01 грудня 2016 року № 74 (пункти 1.5 та 3.7) реклама готується за ескізом, який надається замовником, а разом з актом приймання-передачі наданих послуг виконавець зобов`язаний надати замовнику звіт з графічними матеріалами, які підтверджують факт розміщення реклами. Проте такі документи не були надані до перевірки.

Суди попередніх інстанцій, встановивши наявність у матеріалах справи (том 2 а. с. 26-36) документів, на відсутності яких наполягав контролюючий орган, залишили поза увагою доводи відповідача, що такі документи не були подані під час перевірки, а тому на них не може посилатися платник податку під час судового розгляду з огляду на приписи пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати їх природу, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.

Дійсно законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення підтвердження фактичного їх здійснення на підставі наявних документів.

Умовою належного документального підтвердження операцій є можливість зробити обґрунтований висновок про те, що витрати фактично понесені, а роботи чи послуги виконані (надані). З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті наданих послуг, розкривати їх господарську доцільність.

Таким чином, з огляду на умови укладених договорів та враховуючи наявність спору між учасниками справи щодо ненадання під час перевірки документів, які за умовами договору обов`язково супроводжують господарські операції між позивачем та його контрагентом (звіти, графічні матеріали тощо), суди першої та апеляційної інстанцій передчасно послалися на ті первинні документи, які були надані позивачем разом з відповіддю на відзив без надання оцінки доводам відповідача про їх ненадання під час проведення перевірки.

Окрім цього, суди попередніх інстанцій, зазначаючи про наявність вироку Подільського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року у кримінальній справі № 758/9102/17, яким директора ТОВ "Файзер Компані" було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, не надали правової оцінки обставинам справи, встановленим у цьому вироку, тоді як на вказаний вирок контролюючий орган посилався як на підставу фіктивності операцій між позивачем та ТОВ "Файзер Компані".

Зокрема, у цьому вироку зазначено, що аналізуючи об`єктивну сторону діяння обвинуваченого, суд у кримінальній справі встановив, що після перереєстрації ТОВ "Файзер Компані", вказаний громадянин самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, не укладав правочини з суб`єктами господарювання - резидентами України, які в свою чергу, не мали на меті настання реальних наслідків, не користувався печаткою підприємства, не використовував банківських рахунків підприємства, не здійснював перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам підприємства, не формував податкові зобов`язання та податковий кредит, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленій слідством особі на ім`я ОСОБА_1 . Надання особистих даних, документів, підписання реєстраційних документів ТОВ "Файзер Компані" дало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, в тому числі: укладати правочини з суб`єктами господарювання - резидентами України, які в свою чергу не мали на меті настання реальних наслідків, користуватися печаткою підприємства, використання банківських рахунків підприємства, здійснювати перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам підприємства, формувати податкові зобов`язання та податковий кредит, що, в свою чергу, є фіктивним підприємством. Незважаючи на те, що ТОВ "Файзер Компані" було зареєстровано на цю особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа, останній сприяв у його створенні не з метою здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, а саме з метою сприяння суб`єктам господарювання реального сектору економіки, в тому числі Товариству.

Наведені обставини, встановлені у вироку, не були досліджені судами попередніх інстанцій і таким обставинам не було надано належну оцінку, а лише зазначено про те, що він не є достатнім доказом, який свідчить про нереальність господарських операцій.

Проте колегія суддів звертає увагу, що такі обставини не можуть залишатися поза увагою судів та без відповідної правової оцінки.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (його несумісність з легальною підприємницькою діяльністю) й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання. ВП ВС зазначила, що сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Тобто, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності, у разі, коли іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати негативних наслідків, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце.

Проте у цій справі, визнавши необґрунтованими посилання контролюючого органу на наявність вироку та застосувавши принцип індивідуальної відповідальності платника податку, суди першої та апеляційної інстанцій продемонстрували формальний підхід до з`ясування обставин, що були встановлені у вироку, а також інших фактичних обставин щодо виконання зобов`язань за господарськими договорами

Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, які були передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суди першої та апеляційної інстанцій, не надавши правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням всіх обставин справи, дійшли передчасних висновків по суті позовних вимог.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що порушення допущені судами обох інстанцій, колегія суддів уважає, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 1640/2616/18.

Указану справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко