Постанова

від 11.07.2024 по справі 134/575/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 134/575/23

провадження № 61-582св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Купрія Олександра Миколайовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , у власності якого була земельна ділянка площею 3,8421 га, кадастровий номер 0521980800:03:001:001:0019. На момент смерті батька він був неповнолітнім та прийняв спадщину, а 14 лютого 2023 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до договору оренди землі від 10 листопада 2011 року земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача, строк дії договору становить 49 років.

Вказував, що 13 березня 2023 року він повідомив відповідача про те, що є власником земельної ділянки.

Відповідач не сплачував орендну плату з 2011 року ні його батьку, ні йому.

ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 10 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, площею 3,8421 га, у тому числі рілля, кадастровий номер 0521980800:03:001:001:0019;

- припинити право оренди за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, зареєстроване державним реєстратором Брацлавської селищної ради Вінницької області Манятовською А. А., номер запису про інше речове право - 44352918.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 липня

2023 року, ухваленим у складі судді Зарічанського В. Г., позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 10 листопада 2011 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, площею 3,8421 га, в тому числі рілля, кадастровий номер земельної ділянки 0521980800:03:001:001:0019 та припинено право оренди за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, зареєстроване державним реєстратором Брацлавської селищної ради Вінницької області Манятовською А. А., номер запису про інше речове право: 44352918.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073, 60 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів, на підставі яких можна встановити нарахування та виплату орендних платежів у період 2011-2022 років, що є підставою для розірвання договору оренди.

При цьому суд зазначив, що хоча у пункті 4.4 договору оренди зазначено: «Орендодавець підтверджує, що на момент укладення цього договору отримав від Орендаря 30 000 грн (тридцять тисяч гривень)», проте з наданих відповідачем доказів суд позбавлений можливості встановити факт отримання ОСОБА_3 цих коштів і той факт, що означені кошти є орендною платою, оскільки у договорі не визначена правова природа коштів у сумі 30 00,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 липня 2023 року скасовано та прийнято нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 755,08 грн, понесених ним судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції допустив порушення частини 5 статті 12 ЦПК України, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та потягло за собою ухвалення судом висновків, які суперечать умовам договірних відносин, які виникли на підставі договору оренди. Суд апеляційної інстанції витребував оригінал договору оренди для огляду в судовому засіданні та визнав обов`язковою участь відповідача. Надавши оцінку зібраним доказам, установив, що за період з 19 листопада 2011 року до 21 грудня 2022 року розмір орендної плати без врахування індексу інфляції становив 26 050,78 грн, сума інфляційних втрат - 3 529,82 грн, а всього за вказаний період, з урахуванням індексу інфляції, орендар мав сплатити 29 580,60 грн.

Суд апеляційної інстанції вказав, що під час укладення договору оренди ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 30 000 грн, тому до 21 грудня 2022 року заборгованість за орендною платою відсутня, а період сплати орендної плати з 21 грудня 2022 року до 21 грудня 2023 року ще не настав. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду не доведено систематичність несплати орендної плати орендарем, отже, підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди через систематичну невиплату орендної плати немає.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Купрій О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Купрія О. М. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

26 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Крижопільського районного суду Вінницької області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2024 року матеріали справи надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 193/805/20 (провадження № 61-647св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 479/210/21 (провадження № 61-8008св22), від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), від 06 квітня 2020 року у справі № 179/277/18 (провадження № 61-12548св19).

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, неправильно з`ясував усі обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Відсутні докази сплати орендної плати у розмірі 30 000,00 грн, тобто квитанції, платіжні доручення тощо.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом серії ЯБ №961302, виданим Крижопільською районною адміністрацією Вінницької області 16 квітня 2007 року, ОСОБА_3 був власником земельної ділянки 3,8421 га, кадастровий номер 0521980800:03:001:001:0019, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Крижопільської територіальної громади Тульчинського району (колишньої Голубецької сільської ради Крижопільського району) Вінницької області.

10 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір оренди землі.

У пункті 1 цього договору сторони погодили, що ОСОБА_3 надав, а ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування вказану земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва.

Надана позивачем копія договору оренди (пункт 2.3) не містить суми грошової оцінки (стоїть прочерк).

Судом апеляційної інстанції оглянуто оригінал договору оренди, з якого встановлено, що нормативно-грошова оцінка об`єкта оренди становить 78 348,50 грн (пункт 2.3 договору оренди), що підтверджено оглянутим оригіналом акта прийому-передачі землі.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що з огляду на розмір орендної плати (2 350, 45 грн на рік), 30 000 грн перекривають орендну плату за 12 років, тобто з 2011 року до 2023 рік включно (2350,45 х 12 = 28 205,40 грн).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцем ОСОБА_3 став син - ОСОБА_1 , який 14 лютого 2023 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .

Представник позивача надав суду апеляційної інстанції власний розрахунок того, як має бути зараховано 30 000 грн. Відповідно до наданого розрахунку за період з 2011 року до 2022 рік з урахуванням індексу інфляції за договором мало бути сплачено 59 160, 65 грн, із яких: 28 205, 40 грн - орендна плата без індексації, 30 955,25 грн - інфляційні втрати. Згідно з розрахунком представника позивача, орендна плата сплачена у повному обсязі лише включно до 2017 року, а за період з 2018 року по 2022 рік існує заборгованість у розмірі 29 160,65 грн.

Розрахунок, проведений судом апеляційної інстанції:

- у пункті 4.1 договору оренди сторони домовилися про те, що орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 3 % на рік від нормативно-грошової оцінки землі;

- у пункті 2.3. договору вказано, що нормативно-грошова оцінка землі становить 78 348,50 грн. Розмір орендної плати - 2 350,45 грн на рік (78 348,50 х 3 %) та відповідно 195,83 грн на місяць (2 350,45 : 12);

- у пункті 4.2 сторони договору погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Отже, орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцеві орендну плату за весь період дії договору, починаючи з 19 листопада 2011 року, з індексом інфляції;

- обов`язок зі сплати орендної плати виконаний орендарем за домовленістю з орендодавцем на момент укладення договору у розмірі 30 000 грн, що підтверджено пунктом 4.4. договору.

Апеляційний суд навів розрахунок того, який розмір орендної плати мав би бути сплачений, починаючи з дати підписання договору.

Коефіцієнт індексації розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується орендна плата. Відтак розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Оскільки орендна плата у відповідності до пункту 4.3 договору має сплачуватися один раз на рік не пізніше 21 грудня кожного року оренди, взято розрахунковий період з 21 грудня одного року до 21 грудня кожного наступного року, а за 2011 рік - з розрахунку 1 місяць з 19 листопада 2011 року до 21 грудня 2011 року.

Отже, за період з 19 листопада 2011 року до 21 грудня 2022 року розмір орендної плати без врахування індексу інфляції становить 26 050,78 грн, сума інфляційних втрат - 3 529,82 грн, а всього за вказаний період з урахуванням індексу інфляції орендар мав сплатити 29 580,60 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Купрія О. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України «Про оренду землі» та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник, вказав, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшов висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач систематично не виконує взяті на себе зобов`язання щодо щорічної виплати орендної плати у визначеному в договорі розмірі, що є підставою для його розірвання.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції надав належну оцінка умовам договору оренди від 10 листопад 2011 року, згідно з яким позивач фактично виразив волю на отримання орендної плати на майбутні періоди у погодженому сторонами розмірі - 30 000,00 грн (розділ 4 договору оренди «Орендна плата»).

Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умови договору оренди і дії орендаря за обставин цієї справи свідчать про погодження сторонами порядку сплати орендної плати за майбутні періоди і не спростовані позивачем.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що його батько не отримував грошових коштів від орендаря на підставі вказаних умов договору оренди.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України «Про оренду землі».

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 183/5051/16 (провадження № 61-12790св20), від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22 (провадження № 61-2169св23).

У розділі 4 договору оренди земельної ділянки від 04 квітня 2002 року сторони погодили, що орендна плата сплачується у грошовому вигляді у розмірі 3 % на рік від нормативно-грошової оцінки землі (пункт 4.1 договору); обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції (пункт 4.2 договору); орендна плата сплачується один раз на рік, не пізніше двадцять першого грудня кожного року (пункт 4.3 договору); орендар за погодженням з орендодавцем може перенести термін виплати орендної плати, а також внести орендну плату на майбутній період оренди за весь строк дії договору, у погодженому сторонами розмірі; орендодавець підтверджує, що на момент укладення цього договору отримав від орендаря 30 000,00 грн (пункт 4.4 договору).

Врахувавши положення статті 531 ЦК України, зміст пункту 4.4 договору оренди від 10 листопада 2011 року, який свідчить про те, що ОСОБА_3 погодився на отримання орендної плати за майбутні періоди згідно з цим договором оренди, а також дії орендаря, який сплатив вказану суму, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони погодили у письмовій формі вказаний порядок сплати орендної плати і цей порядок було реалізовано сторонами.

Встановивши, що за період з 19 листопада 2011 року до 21 грудня 2022 року з урахуванням індексу інфляції орендар мав сплатити 29 580,60 грн, а при укладенні договору оренди ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 30 000 грн орендної плати, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що у орендаря станом на день пред`явлення позову була відсутня заборгованість перед орендодавцем зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Позивач не довів належними та допустимим доказами істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки (стаття 651 ЦК України).

Позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що його батько не отримував від відповідача грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн наперед у рахунок сплати орендної плати на час укладення ним договору оренди землі.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18)).

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Купрія О. М. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 193/805/20 (провадження № 61-647св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 479/210/21 (провадження № 61-8008св22), від 06 квітня 2020 року у справі № 179/277/18 (провадження № 61-12548св19), не заслуговують на увагу, оскільки не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові.

Інші доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Судом апеляційної інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Купрія Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник