Рішення

від 10.07.2024 по справі 759/13185/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13185/19

пр. № 2/759/54/24

10 липня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Шум Л.М.

при секретарі: Мовчані О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , Відповідач-1), ОСОБА_3 (далі ОСОБА_4 , Відповідач-2) про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. за реєстровим № 1280 посвідчений договір позики між позивачем (Позикодавцем) та Відповідачем ОСОБА_2 (Позичальником) (надалі - Договір). Відповідно п. 1.1. Дoroвopy позики, Позикодавець передав у власність Позичальнику рошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, а Позичальник зобов`язався повернути позику у визначений цим договором строк. Крім того вказаний договір був укладений за згодою Відповідача 2 ОСОБА_5 - дружини ОСОБА_2 , про що нею була надана нотаріусу відповідна письмова заява, справжність підпису на якій було засвідчено 07 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. за реєстровим № 1279. П. 2.1 Договору передбачено, що розмір позики становить 317 400 (триста сімнадцять тисяч чотириста) доларів США, що на день укладення договору становить еквівалент 7 887 390 (сім мільйонів вісімсот вісімдесяти тисяч трьохсот дев`яноста) гривень 00 копійок, за курсом міжбанківського валютного курсу продажу долара США. Факт передачі Позикодавцем Позичальнику суми позики в повному обсязі підтверджується п. 3.1 договору та заявою про підтвердження отримання грошових коштів, підписаною ОСОБА_2 . За умовами договору позичальник зобов`язувався повернути грошові кошти, відповідно до визначеного сторонами графіку, до 08 жовтня 2029 року. 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 сплачена ОСОБА_1 в якості повернення позики сума у розмірі 62 118 доларів США.

Крім того, 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського округу Приятельчук В.А. з реєстровим № 2378 посвідчено договір про внесення змін до Договору позики від 07.07.2016 року, яким були внесені зміни до п. 5.1 договору, а саме: позичальник зобов`язався повернути позикодавцю грошові кошти в національній валюті України - гривні до 31 липня 2018 року. Сторони передбачили графік, який визначає розмір та періодичність повернення позики. Даний Договір по внесення змін до договору позики був також укладений за згодою Відповідача 2 ОСОБА_5 - на час підписання вже колишньої дружини ОСОБА_2 , про що нею була надана нотаріусу відповідна письмова заява, справжність підпису на якій було засвідчено 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приятельчук В.А. за реєстровим № 2375.

Разом з тим, з 30 листопада 2017 року Відповідач-1 ОСОБА_2 не здійснює повернення позики, згідно визначеного у договору графіку. 09 січня 2018 року Позивачем була направлена Відповідачу-1 ОСОБА_2 заява з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. за реєстровим №31.

Відповідачем-1 ОСОБА_2 вимога не була виконана, а порушення зобов`язань за договором позики не усунуті у повній мірі. У березні 2018 року ОСОБА_2 було здійснено дві оплати в якості повернення позики: сума в національні валюті України - гривні, що на момент оплати становила еквівалент 3 000,00 доларів США та сума в національні валюті України - гривні, що на момент оплати становила еквівалент 7 000,00 доларів США.

19 березня 2018 року Позивачем була повторно направлена Відповідачу-1 ОСОБА_2 заява з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. за реєстровим №522.

Відповідачем-1 ОСОБА_2 дана вимога також не була виконана, у зв`язку з чим 07 травня 2018 року Позивачем була направлена Відповідачу-1 ОСОБА_2 третя заява з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. за реєстровим №829, за якою Позивач вимагає повернення всієї суми позики, а також сплати штрафу і пені, передбачених умовами Договору, у строк до 20 травня 2018 року.

Сума основного боргу Позичальника ОСОБА_2 перед Позивачем становить 245 282 долари США 03 центи (за курсом станом на 17 липня 2019 року - 6 350 351 гривня 76 копійок.

П. 5.1. Договору передбачено (в редакції Договору про внесення змін), що за несвоєчасне повернення позики Позичальник сплачує штраф на користь Позикодавця у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний місяць прострочення. За період з 17 липня 2018 року по 17 липня 2019 року розмір штрафу становить 762 042 гривня 12 копійок.

Згідно п. 6.6. Договору, за несвоєчасне повернення позики Позичальник сплачує на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. За період з 17 липня 2018 року по 17 липня 2019 року розмір пені становить 2 268 902 гривні 40 копійок.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яку позивач просить суд стягнути з відповідачів становить 9 381 296 гривень 28 копійок.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р. від 01 серпня 2019 року у вищезазначеній справі відкрито провадження за правилам загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 16 вересня 2019 року (т. 1, а.с. 30).

Протокольною ухвалою від 16 вересня 2019 року задоволено клопотання представника позивача, продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче судове засідання на 06 листопада 2019 року (т. 1, а.с. 37).

18 жовтня 2019 року на адресу суду від представника Відповідача-2 ОСОБА_5 - адвоката Титаренко Т.А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просив відмовити у задоволенні позову в частині солідарного стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження, що кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Зокрема, у договору позики від 07 липня 2016 року, договору про внесення змін до Договору позики від 02 листопада 2017 року та в заяві про підтвердження отриманих грошових коштів від 07 липня 2016 року, не зазначено, на які цілі була отримана позика. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року № 759/3149/16-ц задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який було подано у лютому 2016 року. Щодо надання згоди ОСОБА_3 на підписання договору позики від 07 липня 2016 року, адвокат зазначав, що на момент підписання договору шлюб юридично ще існував, тому нотаріус відмовлявся посвідчувати договір без письмової згоди ОСОБА_3 , у зв`язку з чим ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 з проханням надати свою згоду на підписання договору позики. Крім того, Відповідачу-2, стало відомо з ЄДРСР, а саме з рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року № 756/15896/18, 24 травня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Трубінською Л.О. вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з Відповідача-1 на користь Позивача невиплачені в строк на підставі договору позики від 07 липня 2016 року грошові кошти. Виконавчий напис зареєстровано у реєстрі за № 953. Даний виконавчий напис нотаріуса перебуває на примусовому виконанні у Святошинському РВ ДВС м. Київ, про що свідчить постанова державного виконавця про відкриття ВП № НОМЕР_3. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року № 756/15896/18 не визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Отже, виконавче провадження буде поновлено. Представником відповідача було зазначено, що звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису позивач реалізував своє право на захист цивільного права, а звернувшись до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідачки грошових коштів за одним і тим самим кредитним договором, за умови чинності на час звернення до суду виконавчого напису, позивач намагається вчинити подвійне стягнення (т. 1, а.с. 46-72).

Протокольною ухвалою від 06 листопада 2019 року відкладено розгляд справи на 22 січня 2020 року (т. 1, а.с. 84).

21 листопада 2019 року представником позивача - адвокатом Отрощенко Ю.М. подано заяву про забезпечення позову (т. 1, а.с. 88-91).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р. від 25 листопада 2019 року заяву представника позивача - адвоката Отрощенко Ю.М. про забезпечення позову повернуто заявнику(т. 1, а.с. 93).

06 грудня 2019 року представником позивача - адвокатом Отрощенко Ю.М. подано заяву про забезпечення позову (т. 1, а.с. 97-168).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р. від 13 грудня 2019 року відмовлено у задоволення заяви представника позивача - адвоката Отрощенко Ю.М. про забезпечення позову (т. 1, а.с. 172-173).

27 грудня 2019 року представником позивача - адвокатом Отрощенко Ю.М. подано заяву про забезпечення позову (т. 1, а.с. 175-186).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р. від 02 січня 2020 року заяву представника позивача - адвоката Отрощенко Ю.М. про забезпечення позову повернуто заявнику(т. 1, а.с. 188).

Протокольною ухвалою від 22 січня 2020 року відкладено розгляд справи на 11 лютого 2020 року (т. 1, а.с. 211).

Протокольною ухвалою від 11 лютого 2020 року відкладено розгляд справи на 25 лютого 2020 року (т. 1, а.с. 218).

25.02.2020 року представником позивача - адвокатом Отрощенко Ю.М. до суду подано заяву про зменшення позовних вимог, а саме: стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 штраф у сумі 762 042,12 грн., пеню в сумі 2 268 902,40 грн., судовий збір в сумі 9 605,00 грн., а всього - 3 040 549 гривень 52 копійки (т. 1, а.с. 222-227).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Марко Я.Р. від 25 лютого 2020 року прийнято до розгляду заяву представника позивача - адвоката Отрощенко Ю.М. про зменшення позовних вимог.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями цивільну справу, відповідно до розпорядження № 187 від 03 квітня 2020 року № 759/13185/19 передано судді Криленко Т.В. у зв`язку із закінченням повноважень судді Марко Я.Р.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Криленко Т.В. від 07 квітня 2020 року справу прийнято до провадження судді в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 червня 2020 року (т. 1, а.с. 232).

Протокольною ухвалою від 15 червня 2020 року відкладено розгляд справи на 03 вересня 2020 року (т. 1, а.с. 239).

03 вересня 2020 року представником позивача адвокатом Отрощенко Ю.М. до суду подано клопотання про зупинення провадження (т. 2, а.с. 1-3).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Криленко Т.В. від 03 вересня 2020 року провадження по справі зупинено до розгляду справи № 756/15898/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса КМНО Трубінської Олександри Олександрівни, третя особа: Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (т. 2, а.с. 21-22).

11 червня 2021 року представником позивача адвокатом Отрощенко Ю.М. до суду подано клопотання про поновлення провадження у справі (т. 2, а.с. 23).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Криленко Т.В. від 14 червня 2021 року відновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 30 вересня 2021 року (т. 2, а.с. 48).

Відповідно до довідки від 30 вересня 2021 року складеної секретарем судових засідань Істаміновою О.Г. , судове засідання було відкладено до 17 листопада 2021 року .

Відповідно до довідки від 17 листопада 2021 року складеної секретарем судових засідань Істаміновою О.Г. , судове засідання було відкладено до 26 січня 2022 року.

25.01.2022 року представником позивача адвокатом Отрощенко Ю.М. до суду подано уточнену позовну заяву зі збільшенням позовних вимог, а саме: за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року розмір штрафу становить 2 916 452 гривні 32 копійки, розмір пені становить 5 730 915 гривень 58 копійок.

Протокольною ухвалою від 26 січня 2022 року відкладено розгляд справи на 17 лютого 2022 року.

Протокольною ухвалою від 17 лютого 2022 року відкладено розгляд справи на 17 березня 2022 року.

Протокольною ухвалою від 30 серпня 2022 року оголошено перерву до 22 вересня 2022 року.

21.09.2022 року на адресу суду від представника Відповідача-1 ОСОБА_2 - адвоката Тененіки Т.А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просила відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу спеціальної (річної) позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення пені та штрафу. Відзив обгрунтовано тим, що позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором позики одночасно здійснюючи заходи стягнення заборгованості у позасудовому порядку. Позивач в 2020-2021 році задовольнив всі свої вимоги в повному обсязі за рахунок належного нерухомого майна Відповідача-1 та заявляє до стягнення повторно всю суму позики та нарахованих пені і штрафів на всю суму заборгованості.

Відповідно до Розпорядження Святошинського районного суду м. Києва № 83 від 06.06.2023 р., у зв`язку зі звільненням ОСОБА_8 з посади судді, зазначене вище цивільне провадження шляхом повторного автоматичного розподілу було передано у моє провадження(ас.186-188, том 2).

Ухвалою суду від 07.06.2023 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого засідання(ас.189, том 2)

Ухвалою суду від 30.11.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду(ас.247, том2).

Суд, заслухавши учасників процесу та розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 07 липня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 317 400 доларів США зі строком повернення до 08 жовтня 2029 року (т. 1, а.с. 9-15).

Договір позики посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1280.

Згідно з пунктом 5.1 договору позики позичальник зобов`язався повернути позикодавцю позику в національній валюті України - гривні, що на день повернення позики буде становити еквівалент 317 400 доларів США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 долар США до 08 жовтня 2029 року. Договором позики сторони також погодили розмір та періодичність повернення позики за визначеним графіком.

В пункті 6.5 договору позики сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором (в тому числі в разі порушення строків повернення позики, несплати чергового платежу за договором) позикодавець має право звернутися до органів нотаріату за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на грошові кошти незалежно від того, яка сума позики вже повернута.

Відповідно до пункту 6.6 договору позики за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 6.7 договору позики сторони домовилися, що підтвердженням невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором є направлення листа на адресу позичальника, вказану в цьому договорі, письмової вимоги про виконання порушеного зобов`язання.

02 листопада 2017 року сторони уклали договір про внесення змін до договору позики від 07 липня 2016 року, за умовами якого дійшли згоди викласти пункт 5.1 договору позики в новій редакції. Цим договором сторони змінили строк повернення позики до 31 липня 2018 року та погодили новий графік, який передбачає розмір та періодичність повернення позики. Крім того, договором про внесення змін до договору позики сторони визначили, що за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує штраф на користь позикодавця в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожний місяць прострочення (т. 1, а.с. 16).

Договір про внесення змін до договору позики засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. та зареєстрований в реєстрі за №31.

09 січня 2018 року позивач направив ОСОБА_2 заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики у розмірі 56 729,34 доларів США та сплати штрафу у розмірі 567,30 доларів США зі строком до 31 січня 2018 року (т. 1, а.с. 19).

19 березня 2018 року позивач направив ОСОБА_2 заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики у розмірі 103 458,68 доларів США та сплати штрафу у розмірі 1034,59 доларів США зі строком до 31 березня 2018 року (т. 1, а.с. 20).

07 травня 2018 року позивач направив ОСОБА_2 заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики у розмірі 245 282,03 доларів США, сплати штрафу у розмірі 106 800,80 гривень та сплати пені у розмірі 308 752,41 гривень зі строком до 20 травня 2018 року (т. 1, а.с. 21).

Таким чином, з наведеного вище прослідковується, що згідно умов договору позики відповідач отримав від позивача суму грошових коштів, яку у визначений договором строк не повернув, у зв`язку із чим за ним виникла заборгованість, яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. А частиною 2 ст. 1047 цього Кодексу передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначено грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За нормою ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом стст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, що за умовами договору позики та договору про внесення змін до договору позики, зокрема п. 1. Договору позики, сторони погодили загальну суму заборгованості, яка становить 317 400 дол. США та строк остаточного розрахунку, а саме до 31 липня 2018 року. При цьому, п. 2. встановлено, що позика повертається у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики.

Наявні в матеріалах справи договір позики та договір про внесення змін до договору позики є дійсними і не оспорювався в судовому порядку.

У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, при цьому законодавець не пов`язує визначення грошового еквівалента з конкретним видом іноземної валюти.

Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.

За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об`єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об`єкта.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За таких обстави, оскільки сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі п. 2. вказаного договору, має визначатися за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день платежу.

Загальна сума позики, яка підлягає поверненню за договором позики становить 317 400,00 дол. США., однак з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач здійснив погашення основного зобов`язання на загальну суму 72 117,97 дол. США, а відтак сума, яка підлягає поверненню становить 245 282,03 дол. США.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що задля забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики, 24 травня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 953, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 запропоновано стягнути невиплачені в строк на підставі Договору позики, посвідченого 07 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О.О. зареєстрованого в реєстрі за № 1280, грошові кошти у розмірі 6 460 728 гривень 67 копійок, 1 % штрафу у Національній валюті - гривні, що становить 106 800 гривень 80 копійок, пеню, що становить 308 752 гривні 41 копійка та грошові кошти у розмірі 8000 гривень 00 копійок - витрати за вчинення виконавчого напису.

У червні 2018 року державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телейчук Т.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, за виконавчим написом 953 від 24 травня 2018 року, щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 6 884 281,88 грн.

В рамках вказаного виконавчого провадження 08 жовтня 2018 року до Київської філії ФП «СЕТАМ» виконавчою службою було направлено документи для проведення реалізації арештованого майна. Відповідно до інформації, зазначеної на веб-сайті https://setam.net.ua/, були визначені дати проведення електронних торгів арештованого майна, належного ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3: 1) 11 грудня 2018 року - земельна ділянка 0.1030 га., К/Н 3222480801:01:007:0071, розташованої в АДРЕСА_1 , за початковою ціною 259 900,00 грн. -№ лоту 312453; 2) 07 грудня 2018 року - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, площею 298.1 кв.м. та земельна ділянка площею 0.1 га, К/Н 3210800000:01:040:0097, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , за початковою ціною 5 117 200,00 грн. - № лоту 313887. Торги за вказаними об`єктами не відбулися, що підтверджується протоколами.

Матеріали справи містять докази того, що постановами державних виконавців від 29 листопада 2019 року та 08 січня 2020 року вищезазначене майно було передано стягувачу - ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості. В подальшому, 29 липням 2021 року позивач відчужив будинок та земельну ділянку третім особам, що підтверджується інформаційною довідкою № 351481436 від 23 жовтня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Тобто, кошти від такої реалізації повинні бути враховані в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики 07 липня 2016 року.

Водночас позивач категорично заперечує можливість врахування вартості реалізованого майна в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором позики.

Здійснення особою права на захист повинно ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок реалізованого майна основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється предмет та строки виконання, встановлених позикодавцем при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом позики) в повному обсязі, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації належного ОСОБА_6 майна під час виконання виконавчого напису.

В матеріалах справи містяться декілька висновків про орієнтовну вартість нерухомого майна замовлених позивачем та відповідачем.

Згідно із звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки: земельна ділянка загальною площею 0.1030 га кадастровий номер 3222480801:01:007:0071 за адресою: АДРЕСА_1 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, експертна грошова оцінка об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 259 900,00 грн.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, вартість об`єкту оцінки станом на 18 вересня 2018 року становить 3 964 100,00 грн.

Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки: земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.1 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_1 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, експертна грошова оцінка об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 1 153 100,00 грн.

Згідно висновку про орієнтовну середню вартість нерухомого майна: земельна ділянка загальною площею 0.1030 га кадастровий номер 3222480801:01:007:0071 за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкт оціночної діяльності: ТОВ «КА «Святозар та партнери», замовник: адвокат Тененіка Тетяна Андріївна, орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 290 000,00 грн.

Відповідно до висновку про орієнтовну середню вартість нерухомого майна: житлового будинку «А» 92018 р.п.) загальною площею 298.1 кв.м., житловою площею 149.4 кв.м. розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкт оціночної діяльності: ТОВ «КА «Святозар та партнери», замовник: адвокат Тененіка Тетяна Андріївна, орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 29 жовтня 2019 року становить 6 624 000,00 грн.

Висновок про орієнтовну середню вартість нерухомого майна: житлового будинку «А» 92018 р.п.) загальною площею 298.1 кв.м., житловою площею 149.4 кв.м. розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкт оціночної діяльності: ТОВ «КА «Святозар та партнери», замовник: адвокат Тененіка Тетяна Андріївна, орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 29 липня 2021 року становить 7 098 500,00 грн.

Суд, враховуючи різницю у даних щодо орієнтовної вартості майна, відповідно до вищезазначених висновків вартості нерухомого майна, для справедливого визначення вартості будинку та земельної ділянки, вважає за можливе застосувати середню арифметичну вартість нерухомості на основі здійснених оцінок.

А саме, вартість житлового будинку «А» 92018 р.п.) загальною площею 298.1 кв.м., житловою площею 149.4 кв.м. розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,1 га кадастровий номер 3210800000:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_1 :

(181 933,9 дол. США + 264 250,8 дол. США)/2 =223 092,35 дол. США

Вартість земельної ділянки загальною площею 0.1030 га кадастровий номер 3222480801:01:007:0071 за адресою: АДРЕСА_1 :

(9 240,3 дол. США + 10 310,5 дол. США)/2 = 9 775,4 дол. США

Отже, внаслідок передачі майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості з відповідача на користь позивача фактично було стягнуто 232 868,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за договором позики.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного суду, викладеній у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. Так, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, оскільки розмір боргу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, визначений договором позики строк для повернення грошових коштів закінчився, з врахування оцінки середньої ринкової вартості майна відповідача, яке було передано позивачу (стягувачу) - ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми позики підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 12 414, 00 доларів США.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення в частині солідарного стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_3 , то дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження, що кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Зокрема, у договору позики від 07 липня 2016 року, договору про внесення змін до Договору позики від 02 листопада 2017 року та в заяві про підтвердження отриманих грошових коштів від 07 липня 2016 року, не зазначено, на які цілі була отримана позика. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року № 759/3149/16-ц задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який було подано у лютому 2016 року, і в якому зокрема встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами не підримуються із травня 2015 року, сім`я існує формально. Тобто, факти, установлені в наведеному судовому рішенні мають для суду преюдиційний характер.Щодо надання згоди ОСОБА_3 на підписання договору позики від 07 липня 2016 року, то на момент підписання договору шлюб юридично ще існував, але нотаріус не мав права посвідчувати договір нотаріально без письмової згоди ОСОБА_3 у відповідності до ч. 3 ст. 65 СК України. Разом з цим, позивачем було подано уточнено позовну заяву в січні 2022 року в прохальній частині якої він не просить суд стягнути солідарно з Відповідача-2 суму позики, тим самим, позивач підтвердив відсутність будь-яких претензій до Відповідача-2.

Щодо вимог позивача про стягнення 2 916 452, 32 грн. - штрафу за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року та 5 730 915,58 грн. - пені за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Такі правові висновки викладено Верховним Судом України в постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц.

Зокрема, в заяві від 07 травня 2018 року, направленій відповідачу, крім основної заборгованості за договором позики, зазначено про необхідність сплатити передбачені договорами штраф та пеню, тобто застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань (постанова Верховного суду від 19 травня 2021 року по справі 7576/15898/18).

Договором позики із змінами до нього був встановлений термін виконання зобов`язання до 31 липня 2018 року, проте 09.01.2018, 19.03.2018, та 07.05.2018 позивачем були направлені заяви з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики у яких відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України останній просив дострокового погашення заборгованості, а вчинення виконавчого напису відбулося 24.05.2018, що зумовило зміну строку виконання зобов`язання.

19.06.2024 від представника відповідача-адвоката Тененіки Т.А. до суду надійшла заява про застосування позовної давності стосовно вимог про стягнення пені та штрафу, в якій представник зазначає, що в частині стягнення 2 916 452, 32 грн. - штрафу за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року та 5 730 915,58 грн. - пені за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року, станом на день подання позову сплив строк позовної давності.

При вирішенні даного питання суд виходить з наступного.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок ( ст. 253 ЦК).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 частини другої ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог по стягненню неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договором позики від 07 липня 2016 року, збільшення строку позовної давності щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) не передбачено.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до матеріалів справи, право на стягнення неустойки виникло одночасно з направленням вимог про виконання зобов`язань та дострокового повернення коштів до 24 травня 2018 року, що зумовило зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

З даним позовом позивач звернувся до суду 19 липня 2019 року, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду від 19 липня 2019 року за вхідним №42173 (т. 1 а. с. 3).

З огляду на вище викладене та заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року за порушення зобов`язань за договором позики не підлягають задоволенню як такі, що пред`явлені за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, спеціального строку позовної давності в один рік.

Враховуючи встановлені обставини справи, з відповідача на користь позивача може підлягати стягненню заборгованість за договором лише в межах строку дії договору, тобто до 24 травня 2018 року.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу поза межами строку дії договору позики є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем, на виконання вимог ст. 81 ЦПК України, доведені позовні вимоги, у зв`язку з чим підлягають частковому повному задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 49, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) заборгованість за Договором позики від 07 липня 2016 року у розмірі 12 414(дванадцять тисяч чотириста чотирнадцять) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі359 (триста п"ятдесят дев"ять) гривень 75 копійок.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Л.М. Шум