Ухвала

від 04.07.2024 по справі 924/133/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

УХВАЛА

"04" липня 2024 р.Справа № 924/133/24

Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Грамчука І.В., при секретарі судового засідання Іщуку О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волочиської міської ради м.Волочиськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ

до комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" м. Волочиськ, Хмельницька область

про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 26.01.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;

визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 01.02.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;

визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 18.04.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;

визнання недійсною додаткової угоди № 4 від 21.09.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" ;

стягнення 364 941,87 грн. безпідставно набутого майна (коштів)

Представники учасників :

позивача : не з`явились

відповідачів : Булат В. адвокат (в режимі відеоконференції)

за участю : прокурора Ленчика В.М.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України ухвала у даній справі постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

04.07.2024р. в судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини ухвали відповідно до ст. 240ГПК України.

встановив: керівник Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волочиської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м. Київ про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 26.01.2022р., № 2 від 01.02.2022р., № 3 від 18.04.2022р., № 4 від 21.09.2022р. до договору № 1 від 02.01.2022р., укладеного між ТОВ "Артлекс Енерджі" та Волочиським комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело", а також стягнення 364 941,87 грн. безпідставно набутого майна (коштів).

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України від 14.03.2022р. № 133/2022, від 18.04.2022р. № 259/2022, від 17.05.2022р. № 341/2022, від 12.08.2022р. № 573/2022, від 06.02.2023р. № 58/2023, від 01.05.2023р. № 254/2023, від 26.07.2023р. № 451/2023, від 06.11.2023р. № 734/23, від 05.02.2024р. № 49/2024. Зокрема, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 05.02.2024р. № 49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Ухвалою від 23 квітня 2024р. суд постановив відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Артлекс Енерджі" м. Київ (вх. № 05-08/861/24 від 28.02.2024р.) про передачу справи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва, а також задоволенні заяви керівника Волочиської окружної прокуратури (вх. № 05-08/560/24 від 08.02.2024) про залучення Волочиського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело" (вул. С. Бандери, 36а, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200, код ЄДРПОУ 14152618) до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Цією ж ухвалою суд закрив підготовче провадження у справі № 924/133/24, залучивши співвідповідачем Волочиське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Джерело", призначивши справу до судового розгляду по суті вимог у загальному позовному провадженні на 22.05.2024р.

До початку судового розгляду представником ТОВ "Артлекс Енерджі" м. Київ подано заяву (вх. № 05-22/3622/24 від 20.05.2024р.), згідно якої представник переконаний, що поданий прокурором позов в інтересах держави в особі Волочиської міської ради слід залишити без розгляду, з огляду на таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закон України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторонни процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Виходячи з вищенаведених положень законодавства вважаємо, що прокурор не обґрунтував належним чином існування обставин порушення інтересів держави, а також не дотримався встановленої процедури для набуття повноважень представництва інтересів держави, з огляду на таке.

Відповідно до укладеного Договору оплата за електричну енергію здійснювалася за рахунок власних коштів споживача.

Обґрунтовуючи наявність повноважень для звернення у цій справі в інтересах держави в особі Волочиської міської ради прокурор посилався на те, що ВКП «Джерело» є одержувачем бюджетних коштів, закупівля продукції здійснювалася за бюджетні кошти, а тому наявні підстави для звернення до суду із наведеним позовом.

Погодитись із такими доводами неможливо враховуючи наступні обставини.

Договір було укладено відповідно до умов тендерної документації згідно з процедурою закупівлі (ідентифікатор процедури UA-2021-11-12-003022-b).

Так, згідно із оголошенням про проведення прилюдних торгів (prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-11-12-003022-b/print/open/html) джерелом фінансування закупівлі є власний бюджет, у розмірі 6 500 000 грн.

Таким чином, твердження прокурора про те, що ВКП «Джерело» є одержувачем бюджетних коштів, закупівля продукції здійснювалася за бюджетні кошти, а тому наявні підстави для звернення до суду із наведеним позовом спростовується вищенаведеною обставиною.

Прокурор також посилається на те, що відповідно до листа замовника від 03.01.2024 року №6 фінансування закупівлі здійснювалося за рахунок власних коштів та коштів місцевого бюджету.

Дійсно, згідно із наведеним листом ВКП «Джерело» зазначило, що відповідно до Договору кількість спожитої електричної енергії протягом 2022 року складає 776 728 кВт*год, вартістю 4 217 512,65 грн, сплачених, у тому числі за рахунок: власних коштів підприємства 3 917 512,65 грн; за рахунок коштів місцевого бюджету 300 000 грн.

Водночас, згідно із оголошенням про проведення прилюдних торгів джерелом фінансування закупівлі є власний бюджет.

При цьому, відповідно до Додаткової угоди № 3/1 від 08 вересня 2022 року сторони вирішили внести зміни до Договору, виклавши п.5.1. Договору в наступній редакції:

«Вартість цього Договору становить 4 880 803,75 грн. з ПДВ (чотири мільйони вісімсот вісімдесят тисяч вісімсот три гривні 75 коп.), в т.ч. ПДВ: 813 467,29 грн. (вісімсот тринадцять тисяч чотириста шістдесят сім гривень 29 коп.), в тому числі: - власні кошти підприємства 4 780 803,75 грн. з ПДВ; - кошти місцевого бюджету 100 000 грн. з ПДВ.»

Таким чином, до моменту укладення зазначеної ДУ № 3-1 підприємство розраховувалося за придбану електричну енергію виключно за рахунок власних коштів.

При цьому, слід зазначити, що предметом оскарження є чотири додаткові угоди від 26.01.2022 року, від 01.02.2022 року, від 18.04.2022 року, від 21.09.2022 року.

Таким чином, прокурор не набув права на звернення в інтересах держави у частині оскарження додаткових угод від 26.01.2022 року, від 01.02.2022 року та від 18.04.2022 року, оскільки оплата за зазначеними угодами відбувалася виключно за рахунок власних коштів споживача.

Що ж до додаткової угоди № 4 від 21.09.2022 року, то слід зазначити, що обсяг бюджетних коштів у загальному обсязі коштів за договором відповідно до наведеної ДУ №3-1 склав лише 2,18 % від загальної суми договору і прокурор не довів, що оплата електричної енергії відповідно до ДУ №4 від 21.09.2022 року відбулася саме за рахунок бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного, твердження прокурора про те, що закупівля продукції здійснювалася за бюджетні кошти, є нічим іншим, як намагання введення суду в оману; такі твердження суперечать фактичним обставинам та фактично є припущеннями, які спростовуються вищенаведеними доказами.

2. Прокурором неправильно визначений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор мотивував позов тим, що укладення додаткових угод порушило вимоги статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон № 922-VIII, Закон про закупівлі), оскільки зміна ціни внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним, що є прямим порушенням процедури закупівлі.

Відповідно до преамбули Закону № 922-VIII його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно зі статтею 5 Закону № 922-VIII публічні закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

З наведених норм права вбачається, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій.

Досягнення зазначених вище мети та принципів публічних закупівель здійснюється шляхом державного регулювання та контролю, запровадженого в розділі ІІ Закону № 922-VIII.

Зокрема, у статті 7 Закону № 922-VIII вказано на наявність повноважень у цій сфері у центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах публічних закупівель, казначейського обслуговування бюджетних коштів та державного фінансового контролю, а також у банків, Рахункової палати та Антимонопольного комітету України.

Зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Закону № 922-VIII моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору прозакупівлю та його дії (частина перша). Рішення про початок моніторингу процедури закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник (або уповноважена керівником особа) за наявності однієї або декількох із таких підстав: 1) дані автоматичних індикаторів ризиків; 2) інформація, отримана від органів державної влади, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення законодавства у сфері публічних закупівель; 3) повідомлення в засобах масової інформації; 4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушень в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; 5) інформація, отримана від громадських об`єднань. Для аналізу даних, що свідчать про ознаки порушення законодавства у сфері публічних закупівель, може використовуватися: інформація, оприлюднена в електронній системі закупівель; інформація, що міститься в єдиних державних реєстрах; інформація в базах даних, відкритих для доступу центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (частина друга статті 8).

Зі змісту частин шостої - одинадцятої статті 8 Закону № 922-VIII вбачається, що за результатами моніторингу закупівлі органом державного фінансового контролю складається висновок про результати моніторингу (в якому зазначається про наявність або відсутність порушень законодавства у сфері публічних закупівель; у разі наявності порушення вказується його опис та зобов`язання щодо його усунення). Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання. Протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку замовник оприлюднює через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушень законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявлених порушень. У разі незгоди замовника з інформацією, викладеною у висновку, він має право оскаржити висновок до суду протягом 10 робочих днів з дня його оприлюднення. Якщо замовник не усунув порушення, визначене у висновку, і не оскаржив висновок до суду, орган державного фінансового контролю вчиняє дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (в редакції від 03 липня 2020 року, далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

За статтею 2 Закону № 2939-XII до головних завдань органу державного фінансового контролю, в тому числі, належить здійснення державного фінансового контролю: за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 2939-XII до основних функцій органу державного фінансового контролю належать, зокрема: здійснення державного фінансового контролю та контролю за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів, усуненням виявлених недоліків і порушень; вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

За змістом статті 5 Закону № 2939-XII контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом № 922-VIII, проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Перевірка закупівель у замовників проводиться за місцезнаходженням юридичної особи, що перевіряється, чи за місцем розташування об`єкта права власності, щодо якого проводиться перевірка, і полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання замовником законодавства про закупівлі. Результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки закупівель. Моніторинг закупівлі здійснюється за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю. Відповідно до пунктів 7 - 10, 13, 15 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:

- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушеннямзаконодавства;

- накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку;

- порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, визначено, що Державна аудиторська служба України (далі - Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (пункт 1).

Згідно з пунктом 4 вказаного Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі:

- здійснює контроль на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (підконтрольні установи);

- реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель;

- здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі;

- вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог;

- звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства;

- передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь;

- здійснює розгляд листів, заяв і скарг про факти порушення законодавства з фінансових питань та бюджетного законодавства, вживає згідно із законодавством відповідних заходів для їх усунення.

Таким чином, закони № 922-VIII, 2939-XII та Положення про Державну аудиторську службу України чітко визначають Держаудитслужбу як орган, який зобов`язаний здійснювати державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, зокрема на підприємствах, які отримують кошти з бюджету або використовують державне майно, і в тому числі, під час здійснення такими підприємствами публічних закупівель шляхом перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. У разі виявлення порушень процедури здійснення закупівлі вказаний орган державного фінансового контролю пред`являє відповідному підприємству (замовнику закупівлі) обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень. Якщо підконтрольним підприємством не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень, Держаудитслужба відповідно до наведених вище положень законодавства уповноважена, в тому числі: 1) накладати адміністративні стягнення на посадових осіб, винних у порушенні законодавства; 2) звертатися до суду в інтересах держави.

У спірних правовідносинах Держаудитслужба виконувала описані вище функції. Так, Держаудитслужбою складено Висновок від 10 червня 2022 року про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2021-11-12-003022-b, за результатами якого, зокрема порушень у частині внесення змін до договору про закупівлю та їх оприлюднення порушень встановлено не було.

Резюмуючи наведене, слід зазначити, що держава в разі порушення її інтересів у сфері публічних закупівель має право звертатись до суду за їх захистом через орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист таких інтересів держави. У спірних правовідносинах таким органом є Держаудитслужба. І, у свою чергу, в разі неналежного виконання Держаудитслужбою своїх повноважень із захисту інтересів держави у сфері публічних закупівель прокурор отримує підстави для представництва в суді законних інтересів держави відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.

Однак, прокурор в порушення до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо не звертався до Держаудитслужби та не повідомляв про намір здійснювати представництво інтересів держави в особі Держаудитслужби. Та обставина, що у наведених спірних правовідносинах належним органом, уповноваженим на захист держави, є саме Держаудитслужба, підтверджена і чисельною практикою Верховного Суду (Постанова ВП ВС від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, постанови ВС у справах №№ 924/1237/17, 826/9672/17, 924/1256/17, 906/296/18, 925/682/18, 909/545/18 та 927/1058/21, де позивачем була визначена саме Держаудитслужба).

Таким чином, прокурор у своєму позові неправильно визначив позивача.

3. Волочиська міська рада у зазначених правовідносинах не є належним позивачем.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що він звертався до Волочиської міської ради та у відповідь отримав листа, згідно із яким остання не має наміру вжиття представницьких заходів.

Вочевидь, така відповідь обґрунтовується тим, що, як вже було зазначено вище, закупівля здійснювалася за рахунок власних коштів споживача, а також тим, що, належним органом у даному випадку є Держаудитслужба.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор може заявляти позивачем не будь-який орган, а лише той орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у даному випадку компетенції звертатися в інтересах держави з метою захисту інтересів територіальної громади щодо витрат місцевого бюджету.

Як вже зазначалося, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічне положення міститься й у статті 172 ЦК України, відповідно до якої територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як зазначено у абз.3 п.3 Рішення Конституційного Суду № 7-рп/2009 від 16.04.2009р. «гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.»

Водночас, слід зазначити, що ані у Законі України «Про місцеве самоврядування», ані у Законі про закупівлі до повноважень міської ради не віднесено право на звернення до суду із позовом у разі порушення процедур закупівлі.

Про зазначене, зокрема свідчить те, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні(!!!) справи за позовом органів місцевого самоврядування, поданих в інтересах держави за власною ініціативою, без участі прокурора із аналогічним предметом спору.

Про відсутність зазначених повноважень також свідчить, те, що Закон України «Про місцеве самоврядування» чітко визначає, у яких випадках у органу місцевого самоврядування є повноваження на звернення до суд із позовом :

- звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п.4 ч.1 ст.38 Закону);

- звернення до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів (п.15 ч.4 ст.42 Закону);

- прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів (п.30 ч.1 ст.43 Закону);

Таким чином, Закон України «Про місцеве самоврядування» наділяє повноваженнями на звернення до суду виключно у випадку необхідності визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.

4. Звернення прокурора в спірних правовідносинах порушує взяті на себе Україною міжнародні зобов`язання та рішення ЄСПЛ.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад) : «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Отже виключність випадків є одним із важливих критеріїв можливості звернення до суду в інтересах держави.

Як вже зазначалося вище, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні справи за позовом органів місцевого самоврядування, поданих в інтересах держави за власною ініціативою, без участі прокурора із аналогічним предметом спору.

Натомість аналіз реєстру дає підстави стверджувати, що за позовами прокурорів у аналогічних спорах, починаючи з січня 2020 року розглянуто щонайменше 1015 справ.

Наведене безумовно свідчить, що прокурори підміняють собою уповноважені органи на звернення до суду із відповідними позовами та фактично майже у 100% є ініціаторами позовів у випадку збільшення ціни у договорах закупівлі.

Отже, зазначені обставини порушують не тільки вимоги Конституції щодо виключності випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, а і міжнародні правові стандарти та правила.

Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В обґрунтування повноважень на звернення до суду із зазначеним позовом прокурор зазначив, що орган місцевого самоврядування, який ніби-то уповноважений діяти в інтересах держави, не вживав та не має наміру вживати представницькі заходи у цій справі.

При цьому, відповідно до статті 367 КК України окремим складом правопорушення є службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Однак, прокурором не надано у цій справі жодного судового рішення про притягнення до кримінальної відповідальності керівництва Волочиської міської ради за неналежне невиконання обов`язків, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам.

Більше того, враховуючи кількість подібних позовів прокурорів в інтересах держави в особі органів місцевого самоврядування, можна зробити висновок про те, що невиконання та небажання цими органами виконувати належним чином свої обов`язки є системною, всеукраїнською проблемою, однак, чомусь, службові особи до кримінальної відповідальності не притягаються.

Вочевидь, зазначений факт є додатковим підтвердженням відсутності відповідних повноважень та обов`язків у органів місцевого самоврядування звертатися до суду із відповідними позовами.

У протилежному випадку у органів прокуратури мають з`являтися питання не до сторін договору, які належним чином виконують свої обов`язки, а до органів місцевого самоврядування, які своєю бездіяльністю завдають істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам громадян та держави.

Про зазначене свідчить і положення статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування», згідно із яким шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Отже наведеним положенням спеціального закону встановлено належний спосіб та порядок поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті бездіяльності органів місцевого самоврядування і прокурор у данному випадку мав би звертатися до суду із позовом до органу місцевого самоврядування у порядку статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування».

На думку представника, зазначене свідчить про упереджену вибірковість органів прокуратури у питанні захисту порушених прав територіальної громади, що полягає у небажанні пред`являти позови із вимогами до органів місцевого самоуправління, про існування якої свідчить також наступна обставина.

Так, Хмельницькою обласною прокуратурою за результатами проведенням публічної закупівлі (prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-11-24-009401-c) 28.12.2020 року укладено договір № 7118, за яким прокуратура, як споживач купувала електричну енергію у ТОВ "Хмельницькелектрозбут".

Надалі між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди.

Так, згідно із додатковою угодою № 5 від 03.12.2021 року вартість електричної енергії за договором було збільшено до 4.28213 грн (без ПДВ), що є на 66,81% (!!!) більше за початкову ціну (2,567 грн. без ПДВ).

Тобто, з одного боку прокурор тієї самої прокуратури звертається до суду із цим позовом про визнання додаткових угод недійсними, а з іншого боку ця ж сама прокуратура укладає подібні договори, які за обґрунтуванням прокурора у цій справі не відповідають вимогам закону.

Чи буде прокурор оскаржувати зазначені договори - питання скоріше риторичне.

Однак подібні факти є непоодинокими та вони дуже красномовно ілюструють очевидну упередженість, вибірковість суб`єктів, до яких прокуратура може заявляти позови, та суперечливу непослідовну поведінку прокурора у подібних спорах.

Резюмуючи, можна стверджувати, що участь прокурора у спірних прововідносинах у цій справі порушує вищенаведені принципи та вимоги закону, оскільки:

1) Закупівля здійснювалася за рахунок власних коштів;

2) Належним органом, уповноваженим на захист інтересів держави, є Держаудитслужба;

3) Органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями на звернення до суду із позовом у разі порушення процедур закупівлі;

4) Звернення прокурора у спірних правовідносинах порушує взяті на себе Україною міжнародні зобов`язання, рішення ЄСПЛ та національне законодавство.

Встановлення після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без розгляду (подібна позиція викладена в пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року № 912/2385/18).

З урахуванням наведеного, представник просив суд позов Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волочиської міської ради м.Волочиськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ" про визнання недійсними угод та стягнення грошових коштів залишити без розгляду.

Разом з тим, зважаючи на отримання вказаного клопотання до розгляду справи по суті вимог прокурора - на стадії підготовчого провадження, завдання якого визначено ч.1 ст.177 ГПК України та не передбачає оцінку судом наявних у матеріалах справи доказів, у задоволенні клопотання представника ТОВ "Артлекс Енерджі" м.Київ (вх. № 05-22/3622/24 від 20.05.2024р.) про залишення позову без розгляду, поданого всупереч ст. 226 ГПК України, слід відмовити.

Окрім того від відповідача 1 - представника товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м. Київ адвоката Булата В. через електронний суд надійшло клопотання та про зупинення провадження у справі № 924/133/24 до закінчення перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 904/1557/23 за позовом керівника Криворізької східної окружної прокуратури, місто Кривий Ріг, в інтересах держави в особі Зеленодольської міської ради та Виконавчого комітету Зеленодольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про визнання недійсними додаткових угод та про стягнення грошових коштів.

У відповідності до цього клопотання Відповідач звертається до суду із заявою про необхідність зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 904/1557/23 виходячи з наступного.

На думку представника, наведена справа (904/1557/23) є аналогічною до справи, що розглядається, а саме, позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваних додаткових угод сторони порушили приписи пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII "Про публічні закупівлі" в редакції Закону України № 114-IX від 19.09.2019 з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 1530-IX від 03.06.2021, чинним з 26.06.2021, відповідно до яких збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків повинно відбуватись пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання його ціни на ринку. Прокурор зазначив, що сторонни документально не підтвердили наявності підстав для підвищення ціни за одиницю товару з моменту укладення основного договору до моменту виникнення необхідності внесення змін до нього шляхом укладення спірних додаткових угод. За таких обставин убачаються підстави для визнання недійсними оспорюваних правочинів, унаслідок вчинення яких ціна за електричну енергію в порівнянні з основним договором збільшилася більш як на 210 % за відсутності доказів значного коливання (зростання) ціни на електричну енергію на ринку як передумови для внесення змін до основного договору в частині ціни товару. Також прокурор доводив, що в порядку статті 670 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з відповідача підлягають стягненню надмірно сплачені позивачем 2 грошові кошти на суму 495 209,74 грн, які відповідач отримав як оплату за товар, однак не поставив електричної енергії на цю суму за договором про закупівлю.

При цьому, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 справу № 904/1557/23 за касаційною скаргою ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2023 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 щодо застосування статей 670, 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин із повернення грошових коштів, отриманих постачальником товару за результатами публічної закупівлі від споживача як оплата за недопоставлений товар, шляхом його уточнення/конкретизації до застосування зазначених норм Цивільного кодексу України.

Зокрема, в ухвалі зазначено, що, взявши до уваги доводи касаційної скарги у справі, що розглядається, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме абзацу 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України в сукупності з пунктом 1 частини 3 статті 1212 цього Кодексу, колегія суддів зауважує, що вбачається неузгодженість висновків Верховного Суду у справах № 927/491/19 і № 922/2321/22 щодо того, які норми підлягають застосуванню до цих правовідносин у спорі із приводу підставності зміни ціни товару шляхом укладення додаткових угод до договору про закупівлю, які визнано судом недійсними, а саме положення статті 216 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтею 670 (правові наслідки порушення умов договору щодо кількості товару) чи зі статтею 1212 (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) цього Кодексу. При цьому з огляду на подібність правовідносин у справах № 927/491/19 та № 922/2321/22 зі справою, що переглядається (№ 904/1557/23), Верховний Суд як орган, який забезпечує однакове застосування норм права та висновки якого мають враховуватись іншими судами, не може допустити різного тлумачення/правозастосування одних і тих же норм права (статей 216, 670, 1212 Цивільного кодексу України) в однакових правовідносинах (у справах № 927/491/19, № 922/2321/22, № 904/1557/23) та за однакового правового регулювання таких відносин.

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2024 справу № 904/1557/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Повертаючи справу для розгляду, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (у подібних до цієї справи № 904/1557/23 правовідносинах), ухваленій вже після прийняття об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, задовольняючи позов в частині стягнення коштів, керувалася зокрема, положеннями частини 1 статті 216, частиною 1 статті 1212, пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду не враховано, що, окрім іншого, передаючи справу на її розгляд ВС посилався на те, що : "дії постачальника та споживача електричної енергії з укладення додаткових угод до договору про закупівлю із порушенням приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" підпадають під регулювання положень частини третьої статті 228 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 27 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 зазначила, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Частина третя статті 228 ЦК України є спеціальною відносно статті 1212 цього Кодексу.

Стягнення коштів у порядку статей 216, 1212 ЦК України призведе до повернення таких коштів органу місцевого самоврядування, який безпосередньо підписував оспорювані додаткові угоди, результатом яких стало збільшення ціни за одиницю електричної енергії на 210 % від початкової ціни товару. Натомість в порядку частини третьої статті 228 ЦК України кошти стягуються в дохід держави."

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі у справі № 922/2321/22 не висловлювалася з приводу застосування до спірних правовідносин положення статті 228 ЦК України.

Таким чином, у справі № 904/1557/23 вирішується питання щодо застосування до спірних правовідносин положення статті 228 ЦК України, а саме, чи підлягають стягненню грошові кошти на користь органу місцевого самоврядування чи в дохід держави.

Враховуючи, що у справі, що розглядається (№ 924/133/24), прокурор просить стягнути грошові кошти на користь органу місцевого самоврядування, на думку адвоката, провадження у справі необхідно зупинити до вирішення іншої справи - № 904/1557/23.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до викладеного вище, керуючись чинним законодавством України, представник ТОВ "Артлекс Енерджі" м.Київ просив зупинити провадження у справі № 924/133/24 до закінчення перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 904/1557/23.

У межах підготовчого провадження судом отримано (вх. № 05-22/3859/24 від 29.05.2024р.) заперечення керівника Волочиської окружної прокуратури на клопотання відповідача про зупинення, на думку якого, аргументи заявника суперечать фактичним обставинам справи.

Наразі ухвалою від 25.06.2024р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі N 904/1557/23 закрив, що виключає можливість задоволення клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ (вх. № 05-08/1863/24 від 21.05.2024р.) про зупинення провадження у справі № 924/133/24.

З врахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 1-15, 41, 42, 49, 50, 73-80, 91, 92, 120, 121, 161, 169, 170, 177-182, 185, 194-196, 201-216, 226-228, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотань представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Артлекс Енерджі" м.Київ (вх. № 05-22/3622/24 від 20.05.2024р.) про залишення позову без розгляду та (вх. № 05-08/1863/24 від 21.05.2024р.) про зупинення провадження у справі № 924/133/24 - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 04.07.2024р. та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано 11.07.2024р.

СуддяІ.В. Грамчук