Постанова

від 03.07.2024 по справі 297/306/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 297/306/22

провадження № 61-8828св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Громадська організація «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Жайворонок-Пачірта»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2023 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., у справі за позовом Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Жайворонок-Пачірта» про визнання договору іпотеки недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Громадська організація «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» (далі - ГО «ВФСТ «Колос») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Жайворонок-Пачірта» (далі - ТОВ «Жайворонок-Пачірта») про визнання договору іпотеки недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого володіння.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням від 20 жовтня 2014 року Господарський суд Закарпатської області в справі № 907/870/14 стягнув з Підприємства об`єднання громадян Експлуатаційно-виробниче підприємство «Учбово-спортивна база «Закарпаття» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України (далі - ПОГ ЕВП УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України) на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 904 786,83 грн.

20 травня 2015 року Відділом державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного судового рішення. Актом опису й арешту майна від 21 жовтня 2015 року державний виконавець описав та арештував, зокрема експлуатаційну свердловину АДРЕСА_1 Закарпатської області (далі - нерухоме майно, свердловина).

12 жовтня 2016 року в межах указаного виконавчого провадження спірне майно реалізовано на електронних торгах, які проводились Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), де переможцем торгів було визнано відповідача ТОВ «Жайворонок-Пачірта».

17 грудня 2020 року відділ примусового виконання рішень Південно-Західного МУЮ видав акт про проведені у жовтні 2016 року торги.

На підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х. М., ТОВ «Жайворонок-Пачірта» 22 грудня 2020 року зареєструвало за собою право власності на спірне майно - свердловину, яку в подальшому, 25 грудня 2020 року, передав в іпотеку ОСОБА_2 .

Однак наказом від 18 січня 2021 року № 483/5 «Про задоволення скарги» Міністерство юстиції України скасувало рішення про державну реєстрацію права власності відповідача ТОВ «Жайворонок-Пачірта» на предмет іпотеки від 22 грудня 2020 року № 55858015.

05 липня 2021 року постановою Західного апеляційного господарського суду в справі № 907/83/17, залишеною в силі ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, електронні торги від 12 жовтня 2016 року з реалізації арештованого майна, а саме спірної споруди свердловини, у системі «Сетам» визнані недійсними. Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що спірне майно не належало на праві власності боржнику у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 ПОГ ЕВП УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України, а є власністю позивача ГО «ВФСТ «Колос», яка не була учасником виконавчого провадження у будь-якому статусі. Крім того, під час здійснення виконавчого провадження були допущені порушення чинного законодавства.

Позивач зазначав, що вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено його право власності на спірну споруду експлуатаційної свердловини, про що було відомо ТОВ «Жайворонок-Пачірта», оскільки це товариство було учасником справи.

Також зазначав, що 06 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну свердловину в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», а 24 грудня 2021 року він її продав ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Вказував на те, що набуття відповідачами титульного права на спірне нерухоме майно відбувалось або під час оскарження електронних торгів від 12 жовтня 2016 року, або під час існування судових рішень про визнання торгів недійсними, про що було відомо учасникам справи. При цьому фактичного вступу в права володіння і користування спірною свердловиною не відбувалося і не відбувається. Право користування свердловиною належить позивачу ПОГ ЕВП УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України на підставі спеціального дозволу, виданого Державною службою геології та надр України строком до 2041 року.

На переконання позивача, зазначений договір іпотеки, укладений 25 грудня 2020 року між ТОВ «Жайворонок-Пачірта» та ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним, оскільки саме позивач є власником майна, переданого в іпотеку, що підтверджується свідоцтвом від 26 червня 2002 року № 52 про право власності на комплекс будівель, що складається з восьми будівель, естакади, теплиці і двох басейнів, яке було 12 жовтня 2012 року замінено на нове свідоцтво про право власності, та це майно розташоване на земельній ділянці, яка йому належить на праві постійного користування, державний акт серії ІІ-ЗК № 002129, від 05 травня 1997 року, кадастровий номер 2110200000:01:016:0174. При цьому до складу майна цілісного майнового комплексу будівель і споруд, з-поміж іншого, також входить як приналежне майно і спірна свердловина.

Позивач звертав увагу на те, що він, будучи власником предмета іпотеки і не будучи стороною оспорюваного договору іпотеки та не надаючи при цьому згоди на передачу майна в іпотеку, є обмежений у правомочності розпоряджатися належним йому майном і фактично зобов`язаний забезпечити виконання грошових зобов`язань між відповідачами, стороною яких він не є, а також нести ризик утрати права власності на належне йому майно в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», чим порушується його право власності на спірне майно.

Оспорюваний договір іпотеки фактично укладено за правовими наслідками недійсного правочину - електронних торгів від 12 жовтня 2016 року з реалізації арештованого майна, тому він не може створювати будь-яких правових наслідків.

Отже, у разі визнання цього договору іпотеки недійсним, то рішення державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та про реєстрацію заборони на нерухоме майно також підлягають скасуванню з метою ефективного захисту прав позивача.

Ураховуючи те, що спірне майно вибуло з володіння позивача на підставі електронних торгів, визнаних недійсними, то майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею та підлягає витребуванню у його останнього володільця, а саме ОСОБА_1 . При цьому зазначені особи знали про наявність судових спорів щодо спірного майна (справи № 807/217/17, № 907/310/18, № 907/83/17, № 907/840/20) та не проявили розумної обачності, а відтак не можуть вважатися добросовісними набувачами.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд:

- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 25 грудня 2020 року між ТОВ «Жайворонок-Пачірта» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А. та зареєстрований за номером 2436;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А. від 25 грудня 2020 року за індексним номером 55937391, на підставі якого зареєстровано іпотеку на спірну споруду свердловини (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2255991721102);

- скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А. від 25 грудня 2020 року за індексним номером 55937315, на підставі якого зареєстровано обтяження - заборона на нерухоме майно, спірну споруду;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 на його користь спірну споруду експлуатаційної свердловини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 17 січня 2023 року Берегівський районний суд Закарпатської області позов ГО «ВФСТ «Колос» задовольнив.

Визнав договір іпотеки, укладений 25 грудня 2020 року між ТОВ «Жайворонок-Пачірта» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А. та зареєстрований за номером 2436, недійсним.

Скасував рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А. від 25 грудня 2020 року за індексним номером 55937391, на підставі якого зареєстровано іпотеку спірної споруди експлуатаційної свердловини (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2255991721102).

Скасував рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А. від 25 грудня 2020 року за індексним номером 55937315, на підставі якого зареєстровано обтяження - заборона на нерухоме майно, спірну споруду.

Витребував з володіння ОСОБА_1 на користь ГО «ВФСТ «Колос» споруду експлуатаційної свердловини.

Вирішив питання про розподіл судових витрат, про повернення позивачу надлишково сплаченого судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги ГО «ВФСТ «Колос», суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів належності спірної споруди ПОГ ЕВП УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України на праві власності. Договір іпотеки від 25 грудня 2020 року укладено за правовими наслідками недійсного правочину, а саме електронних торгів від 12 жовтня 21016 року з реалізації арештованого майна, спірної свердловини, тобто не може створювати будь-яких правових наслідків, а тому підлягає визнанню недійсним.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про визнання недійсним договору іпотеки, суд вважав, що наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та про реєстрацію заборони на нерухоме майно, а також для витребування спірного майна з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача, оскільки таке майно вибуло з його володіння поза його волею на підставі недійсного правочину.

Постановою від 24 травня 2023 року Закарпатський апеляційний суд апеляційні скарги ТОВ «Жайворонок-Пачірта» та ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року скасував.

У задоволенні позову ГО «ВФСТ «Колос» відмовив.

Стягнув з ГО «ВФСТ «Колос» на користь ТОВ «Жайворонок-Пачірта» 16 748,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнув з ГО «ВФСТ «Колос» на користь ОСОБА_1 16 748,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що свідоцтво про право власності на комплекс будівель від 26 червня 2002 року № 52 про право колективної власності Центральної ради кооперативно-профспілкового ФСТ «Колос» АПК України передбачало, що комплекс будівель складається з восьми будівель, естакади, теплиці і двох басейнів. При цьому відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року, виданого позивачу, в описі об`єктів відсутня спірна споруда експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т, як і відсутній сам басейн, до якого як до головної речі, за твердженням позивача, приналежить спірна споруда свердловини, що начебто не потребувала державної реєстрації її як окремого нерухомого майна. Крім того, до 15 жовтня 2012 року ВФСТ «Колос» АПК України (теперішній позивач ГО «ВФСТ «Колос») не був власником будь-якого нерухомого майна на АДРЕСА_1 , оскільки таке майно перебувало на підставі свідоцтва від 26 червня 2002 року № 52 у колективній власності, лише 28 вересня 2012 року рішенням орану місцевого самоврядування за № 422 було вирішено переоформити право комунальної власності і, як наслідок, 12 жовтня 2012 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а 15 жовтня 2012 року проведено державну реєстрацію прав за ВФСТ «Колос» АПК України. Також суд врахував лист від 14 липня 2016 року № 281/01-5 ВФСТ «Колос» АПК України (після зміни найменування - ГО «ВФСТ «Колос»), відповідно до якого останнє стверджувало, що не є власником спірної свердловини.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими і достовірними доказами, що він є власником спірної споруди, експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т. Оскільки позивач не довів своє право власності на спірну споруду, то суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 червня 2023 року ГО «ВФСТ «Колос» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції відхилив обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, чим порушив норми частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України, та не врахував висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року в справі № 908/1090/18, від 17 грудня 2009 року в справі № 641/1793/17;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновки, сформовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 921/403/17, від 08 серпня 2019 року в справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 911/1455/1, щодо підстав (юридичних фактів) набуття права власності, безпідставно заперечив належність спірного майна позивачу без наведення доказів, якими таке право позивача могло бути спростоване;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 592/7963/16, від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17, від 15 березня 2023 року в справі № 464/232/17, внаслідок чого наведено помилкові висновки про добросовісність відповідачів;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20, від 11 листопада 2021 року в справі № 910/8482/18, від 02 червня 2021 року в справі № 904/7905/16, від 29 вересня 2021 року в справі № 910/5529/19, від 26 серпня 2021 року в справі № 916/2406/20, від 17 серпня 2021 року в справі № 909/387/16, від 09 серпня 2021 року в справі № 910/3372/19, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, внаслідок чого не надав належної правової оцінки оспорюваному договору іпотеки, який за своєю природою є фраудаторним, вчинявся з метою ускладнення відновлення володіння власника на спірне майно.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив обставини, встановлені в судових рішеннях в справах № 907/310/18, № 907/83/17, що набрали законної сили, за змістом яких свердловина № 2-т, як і інші складові майнового комплексу, належить позивачу на праві приватної власності і розташована на земельній ділянці, яка знаходиться у його постійному користуванні на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ЗК, № 002129, виданого 05 травня 1997 року.

Поза увагою суду апеляційної інстанції також залишилося те, що рішенням Закарпатського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року в справі № 807/217/17, яке набрало законної сили, було визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» спірного майна - свердловини № 2-т. Суд дійшов висновку про протиправність дій державного виконавця саме на тій підставі, що боржник у виконавчому провадженні не був власником спірного майна.

Вказує, що суди у справах № 907/83/17 та № 907/310/18 дійшли висновків, що майно належить саме ГО «ВФСТ «Колос» і є приналежним до комплексу будівель, право власності на який посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року.

Вказує на те, що позивач був колективним власником спірного майна з 2002 до 2012 року, до видачі свідоцтва про право приватної власності, при цьому був наділений правомочностями володіння, користування та розпорядження майном і був рівноправним відносно інших форм власності. Після видачі нового свідоцтва про право власності право колективної власності було трансформоване у право приватної власності з тим же обсягом правомочностей та обсягом рівноправності.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав спірне майно окремою нерухомою річчю та безпідставно пов`язував право власності на таку річ з моментом державної реєстрації. При цьому суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки тому, що право власності безпосередньо на свердловину ніколи і ніким не реєструвалося. Вперше право власності було зареєстроване відповідачем ТОВ «Жайворонок-Пачірта» за результатами оформлення недійсних торгів. Тобто в момент заволодіння спірним майном, його штучно було зареєстровано як окрему річ. Також суд, зазначаючи про те, що позивач не є власником майна, не встановив обставини про те, хто ж тоді є чи був власником майна, на якій підставі, якими документами це підтверджується, з чийого володіння вибуло майно внаслідок недійсних торгів.

Зазначає, що оскільки спірне майно вибуло із володіння позивача на підставі електронних торгів, визнаних недійсними постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року в справі № 907/83/17, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею та підлягає витребуванню у його останнього володільця.

Відповідач ОСОБА_1 під час укладення договору купівлі-продажу від 24 грудня 2021 року міг достеменно знати, чи, проявивши розумну обачність, не міг не знати про наявність численних судових спорів щодо спірного майна, не міг не звернути уваги на відсутність у продавця документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, а також на різницю вартості майна в порівнянні з попереднім договором (іпотеки), у зв`язку із чим не може вважатися добросовісним набувачем.

Заявник зазначає, що позовна вимога про визнання договору іпотеки не заявлена в цілях оскарження (розірвання) ланцюга правочинів щодо спірного майна, а спрямована на досягнення самостійної мети, а саме звільнення належного позивачу майна від встановлених іпотекою обтяжень, що є ефективним способом захисту у відповідній частині порушених прав позивача. Іпотекодавець ТОВ «Жайворонок-Пачірта» на момент укладення договору іпотеки достовірно знав, що дійсним власником спірного майна є ГО «ВФСТ «Колос», знав, що власник майна здійснює захист свого права власності у судовому порядку, отримав формальне право розпорядитися спірним майном і допустив зловживання таким правом, використав таке право протиправно шляхом передачі майна в іпотеку з метою унеможливлення захисту прав позивача за результатами вирішення зазначених судових спорів, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним на підставі пункту 6 статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Берегівського районного суду Закарпатської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ГО «ВФСТ «Колос» є постійним землекористувачем земельної ділянки, площею 8,5060 га, з кадастровим номером 2110200000:01:016:0174, розташованої на АДРЕСА_1 , підстава державний акт на право постійного землекористування земельною ділянкою, серії ІІ-ЗК, № 002129, від 05 травня 1997 року (т. 1, а. с. 91).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на комплекс будівель від 26 червня 2002 року № 52, виданого виконавчим комітетом Берегівської міської ради, Центральній раді кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України на праві колективної власності в цілому належить комплекс будівель, який складається з восьми будівель, естакади, теплиці та двох басейнів, що розташований на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 89).

Рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28 вересня 2012 року № 422 вирішено: 1) переоформити право комунальної власності на комплекс будівель на АДРЕСА_1 на ім`я ВФСТ «Колос» АПК України в цілому; 2) видати свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна на ім`я ВФСТ «Колос» АПК України взамін свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2002 року серії № 52; 3) КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради» провести зміни в реєстрації об`єкта нерухомого майна згідно з пунктами 1, 2 цього рішення. Як видно з преамбули цього рішення, підставою для його прийняття його слугувала заява ВФСТ «Колос» АПК України про переоформлення права колективної власності на комплекс будівель на АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві колективної власності в цілому, у зв`язку зі зміною установчих документів юридичної особи (т. 1, а. с. 88).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року серії САС, № НОМЕР_3, виданого Берегівською міською радою, ВФСТ «Колос» АПК України у цілому на праві приватної власності на АДРЕСА_1 належить комплекс, що складається з: 1) будівлі готелю; 2) будівлі головного корпусу; 3) котельні; 4) двох гаражів; 5) будівлі грп; 6) убиральні; 7) мийки; 8) теплиці; 9) їдальні (т. 1, а. с. 85).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав серії ОТТ, № 385199, від 15 жовтня 2012 року, виданого КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради», за ВФСТ «Колос» АПК України зареєстрований у цілому на праві приватної власності комплекс на АДРЕСА_1 , на підставі зазначеного свідоцтва про право власності серії САС, № НОМЕР_3 від 12 жовтня 2012 року (т. 1, а. с. 86).

Протоколом від 12 жовтня 2016 року № 204258 проведення ДП «Сетам» електронних торгів визнано переможця, а саме учасника № 5 на спірну споруду експлуатаційної свердловини (т. 1, а. с. 30, 31).

17 грудня 2020 року оформлено акт державного виконавця про проведені електронні торги, відповідно до якого з 10 жовтня 2016 року до 12 жовтня 2016 року ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме лоту № 172345 - споруда експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т на АДРЕСА_1 . Згідно з наявними документами це майно належить боржнику ПОГ ЕВП УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України, на підставі паспорта свердловини № 2-т від 2003 року, спеціального дозволу на користування надрами № 3476, виданого 25 жовтня 2004 року Державною службою геодезії та надр України. Переможцем торгів є ТОВ «Жайворонок-Пачірта». Кошти за придбане майно переможцем торгів сплачено повністю у сумі 887 250,00 грн 17 жовтня 2016 року на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішення (т. 1, а. с. 32, 33).

19 грудня 2020 року приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х. М. видала свідоцтво, яким посвідчено належність ТОВ «Жайворонок-Пачірта» на праві власності майна, що складається зі спірної споруди експлуатаційної свердловини, вартістю 887 250,00 грн, відповідно до протоколу від 12 жовтня 2016 року № 204258 проведення електронних торгів ДП «Сетам» та акта державного виконавця про проведені електронні торги. Право власності на зазначене майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано (т. 1, а. с. 34).

25 грудня 2020 року ОСОБА_2 та ТОВ «Жайворонок-Пачірта» уклали нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позичальник ТОВ «Жайворонок-Пачірта» отримало від позикодавця ОСОБА_2 гроші у розмірі 1 000 000,00 грн, які зобов`язалося повернути до 11 січня 2021 року (т. 1, а. с. 27, 28).

Також 25 грудня 2020 року ОСОБА_2 та ТОВ «Жайворонок-Пачірта» уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно з яким забезпечувалися вимоги іпотекодержателя ОСОБА_2 до іпотекодавця ТОВ «Жайворонок-Пачірта» за вказаним договором позики, де на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань в іпотеку було передано спірне нерухоме майно - споруду експлуатаційної свердловини, розташовану на земельній ділянці, площею 8,506 га, кадастровий номер 2110200000:01:016:0174 (пункт 1.2 договору іпотеки) (т. 1, а. с. 23-26).

Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки споруда експлуатаційної свердловини належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х. М. 19 грудня 2020 року за реєстровим номером 3072, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 грудня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2255991721102, номер запису про право власності 39849319.

Іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на момент визначеного терміну виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, воно не буде виконано. За рахунок майна іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя в повному обсязі (пункт 2.14).

На підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням цього договору іпотеки приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 грудня 2020 року, індексний номер 55937315, яким накладено заборону відчуження на спірне майно до припинення договору іпотеки (т. 1, а. с. 26, 93).

12 січня 2021 року ОСОБА_2 пред`явив ТОВ «Жайворонок-Пачірта» вимогу про виконання зобов`язання з погашення боргу за договором позики від 25 грудня 2020 року та повідомлення про те, що у разі невиконання цієї вимоги і непогашення заборгованості в установлений законодавством термін, ним будуть учинені дії на захист свого порушеного права, а саме передбачені договором іпотеки від 25 грудня 2020 року. Згідно з наявною відміткою про отримання цю вимогу ТОВ «Жайворонок-Пачірта» отримало 12 січня 2021 року (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору іпотеки за ОСОБА_2 06 грудня 2021 року зареєстровано право приватної власності на споруду експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т (т. 1, а. с. 92).

24 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної споруди експлуатаційної свердловини № НОМЕР_1 , розташованої на земельній ділянці, площею 8,506 га, кадастровий номер 2110200000:01:016:0174 (т. 1, а. с. 95-97).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2022 року ОСОБА_1 із 24 грудня 2021 року є власником цієї споруди експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т (т. 1, а. с. 99, 100).

Наказом Міністерства юстиції України від 08 лютого 2021 року № 483/5 скасовано рішення від 22 грудня 2020 року № 55858015, прийняте державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Д. В., щодо державної реєстрації за ТОВ «Жайворонок-Пачірта» спірної споруди експлуатаційної свердловини, у тому числі з підстави прийняття такого рішення не нотаріусом Гарапко Х. М., яка вчиняла 19 грудня 2020 року нотаріальну дію щодо цієї споруди (т. 1, а. с. 35-38).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року в справі № 907/83/17, яка набрала законної сили, визнано недійсними електронні торги від 12 жовтня 2016 року та протокол проведення електронних торгів № 204258 із реалізації арештованого майна, а саме спірної споруди експлуатаційної свердловини, в системі «Сетам» (т. 1, а. с. 42-56).

Цією постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття» ВФСП «Колос» АПК України користувалося свердловиною № 2-т із 1997 року до 2016 року згідно з державним актом на право постійного користування землею від 05 травня 1997 року, спеціальним дозволом на користування надрами, наданим Державною службою геології та надр України від 25 жовтня 2004 року № 3476, і технічним паспортом. Згідно з повідомленням ВФСТ «Колос» АПК України (після зміни найменування - ГО «ВФСТ «Колос») на запит державного виконавця (лист від 14 липня 2016 року № 287/01-5) описане державним виконавцем майно, на яке накладено арешт, перебуває на балансі ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття», а власником свердловини є Державний фонд надр, який видає спеціальні дозволи на користування надрами (т. 1, а. с. 192).

Разом з тим, судом встановлено, зокрема із пояснень Фонду державного майна, що згідно з відомостями в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності споруда експлуатаційної свердловини термальних вод № 2-т не обліковується, а за змістом інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно експлуатаційна свердловина № 2-т перебуває у приватній власності ВФСТ «Колос» АПК України.

Спірне майно є приналежним до майнового комплексу, який належить на праві власності третій особі - ГО «ВФСТ «Колос», тому таке майно не могло розглядатися як окрема річ та, відповідно, не підлягало реалізації у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд врахував, що ВФСТ «Колос» АПК України, яке в подальшому перейменоване в ГО «ВФСТ «Колос», не було стороною (боржником) спірного виконавчого провадження, тому у державного виконавця не було підстав для опису спірного майна та продажу його на торгах.

Висновки Західного апеляційного господарського суду та встановлені обставини підтверджено і в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 листопада 2021 року в справі № 907/83/17.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у справі, що переглядається, є визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого володіння. Як на підставу позову ГО «СФСТ «Колос» посилався на те, що спірне майно вибуло з його власності поза його волею на підставі електронних торгів, які визнанні недійсними, та в подальшому передано в іпотеку та відчужено.

Щодо права власності ГО «СФСТ «Колос» на спірне нерухоме майно, свердловину № 2-т

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ГО «ВФСТ «Колос», вважав, що позивач довів факт належності йому на праві власності спірної свердловини № 2-т.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції та вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він є власником спірної свердловини № 2-т. Оскільки позивач не довів своє право власності на спірну споруду, то суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції у постанові не визначив, хто є власником спірного майна.

Колегія судів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14 (провадження № 61-11сво17)).

Спірна свердловина була предметом розгляду у справах № 907/310/18 та № 907/83/17, стороною яких, зокрема було ТОВ «Жайворонок-Пачірта».

Так, у справі № 907/310/18 до суду з позовом звертався заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ДП «Сетам», ТОВ «Жайворонок-Пачірта», Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ВФСТ «Колос» АПК України, ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України, Державна служба геології та надр України, про визнання права власності на споруду експлуатаційної свердловини термальних вод № 2-т, звільнення з-під арешту нерухомого майна.

Рішенням від 04 грудня 2018 року Господарський суд Закарпатської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, посилаючись на лист Державної служби геології та надр України від 05 травня 2016 року № 9398/13/12-16 та пояснення Фонду державного майна України, дійшли висновків, що у Фонду державного майна України немає будь-яких правовстановлюючих документів на спірне майно, тому він не є власником цього майна у розумінні положень статті 317 ЦК України. Крім цього, суди не встановили, що Фонд державного майна України є особою, яка набула право власності на спірне майно на законних підставах, чи того, що Фонд державного майна України користується таким майном на законних підставах як власник, чиє право власності підлягає захисту, за яким прокурор звернувся у судовому порядку.

Водночас суди встановили, що право власності ВФСТ «Колос» АПК України на спірне майно підтверджується свідоцтвом про право власності на комплекс будівель від 26 червня 2002 року № 52, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28 травня 2002 року, яке є чинним, що спростовує твердження про державний статус спірного майна. Також суди зазначали, що факт відсутності у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року спірної свердловини у переліку об`єктів, які належать ВФСТ «Колос» АПК України, не може свідчити про наявність права власності у держави, оскільки його основу становлять непідтверджені будь-якими доказами припущення, які за змістом статті 73 ГПК України не є доказами. У зв`язку із зазначеним суди дійшли висновку, що прокурор не надав належних і допустимих доказів наявності законного права державної власності на спірне майно, як доказів володіння чи користування таким майном, а також доказів, які засвідчують право власності Фонду державного майна України на зазначене майно.

У справі № 907/83/20 з позовом зверталося ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України до ДП «Сетам», ТОВ «Жайворонок-Пачірта», Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), треті особи: ВФПТ «Колос» АПК України, яке в подальшому перейменоване на ГО «ВФПТ «Колос», Державна служба геології та надр України, Фонд державного майна України, ТОВ «СПД-К», про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна та визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів.

Постановою від 05 липня 2021 року Західний апеляційний господарський суд в справі № 907/83/17, яка набрала законної сили, визнав недійсними електронні торги від 12 жовтня 2016 року та протокол проведення електронних торгів № 204258 із реалізації арештованого майна, а саме спірної споруди експлуатаційної свердловини, в системі «Сетам».

Під час розгляду вказаної справи встановлено, що ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття» користувався свердловиною № 2-т із 1997 року до 2016 року згідно з державним актом на право постійного користування землею від 05 травня 1997 року, спеціальним дозволом на користування надрами, наданим Державною службою геології та надр України від 25 жовтня 2004 року № 3476, і технічним паспортом.

Згідно з повідомленням ВФСТ «Колос» АПК України на запит державного виконавця (лист від 14 липня 2016 року № 287/01-5) описане державним виконавцем майно, на яке накладено арешт, перебуває на балансі ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття», а власником свердловини є Державний фонд надр, який видає спеціальні дозволи на користування надрами.

Разом з тим, суд встановив, зокрема із пояснень Фонду державного майна, що згідно з відомостями у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності споруда експлуатаційної свердловини термальних вод № 2-т не обліковується, а за змістом інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно експлуатаційна свердловина № 2-т перебуває у приватній власності ВФСТ «Колос» АПК України.

Право власності на комплекс будівель ВФСТ «Колос» АПК України підтверджується свідоцтвом про право власності від 26 червня 2002 року № 52, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28 травня 2002 року.

Одночасно суд встановив, що експлуатаційна свердловина № 2-т не зареєстрована як окремий об`єкт, при цьому, збудована для плавального басейну республіканської учбово-спортивної бази «Закарпаття» та використовувалася ПОГ ЕВП «УСБ «Закарпаття».

Спірне майно є приналежним до майнового комплексу, який належить на праві власності третій особі - ГО «ВФСТ «Колос», тому таке майно не могло розглядатися як окрема річ та, відповідно, не підлягало реалізації у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач ТОВ «Жайворонок-Пачірта» було учасником вказаних справ та не скористалося можливістю спростувати встановлені під час їх вирішення факти.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоч і не були учасниками вказаних справ, однак не спростовували преюдиційних фактів у загальному порядку на підставі будь-яких доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судовими рішеннями у справах № 907/310/18 та № 907/83/17 підтверджено право власності ГО «ВФСТ «Колос» на спірну свердловину № 2-т.

Вказані обставини підтверджено і наявними у матеріалах справи доказами, які суд першої інстанції визнав належними та допустимими, та, якіспростовані відповідачами, а саме: копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2012 року, виданого Берегівською міською радою; копією витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради» від 15 жовтня 2012 року; копією рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28 вересня 2012 року № 422; копією свідоцтва про право власності на комплекс будівель від 26 червня 2002 року № 52, виданоговиконавчим комітетом Берегівської міської ради (т. 1, а. с. 85-89).

Отже, позивач довів належними, допустимими і достовірними доказами, що він є власником спірної споруди експлуатаційної свердловини.

Отже, помилковими є висновки апеляційного суду, що позивач не довів належними, допустимими і достовірними доказами, що він є власником спірної спорудиексплуатаційної свердловини. Суд апеляційної інстанції відхилив обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, фактично без мотивів та без жодних на те підстав, чим порушив положення частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції відхилив обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, чим порушив норми частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України, та не врахував правову позицію Верховного Суду у наведених заявником у касаційній скарзі постановах, є обґрунтованими.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що спірне майно на праві власності належало позивачу та вибуло з його власності поза його волею на підставі недійсного правочину - протоколу електронних торгів від 12 жовтня 2016 року з реалізації арештованого майна, споруди експлуатаційної свердловини термальної води № 2-т, дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий правочин не може створювати будь-яких правових наслідків, а право позивача підлягає захисту.

Щодо захисту прав власника нерухомого майна та вимог ГО «ВФСТ «Колос» про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року в справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (пункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Як відомо з матеріалів справи, ТОВ «Жайворонок-Пачірта» набуло право власності на спірне майно на електронних торгах, які в подальшому визнані недійсними постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року в справі № 907/83/17.

25 грудня 2020 року ТОВ «Жайворонок-Пачірта» передало в іпотеку ОСОБА_2 спірну свердловину на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки, яким забезпечувалися вимоги іпотекодержателя ОСОБА_2 до іпотекодавця ТОВ «Жайворонок-Пачірта» за договором позики. У зв`язку з посвідченням цього договору іпотеки приватним нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні записи про обтяження.

ОСОБА_2 звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та надалі відчужив спірне майно ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2021 року.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 5 Закону № 898-IV передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому відповідно до частини першої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що узгоджується з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, за змістом якого іпотека підлягає державній реєстрації як речове право, похідне від права власності.

Пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV визначав обтяження як заборону розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлену законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або таку, що виникла на підставі договору.

Аналіз наведених норм Законів № 898-IV та № 1952-IV дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись таким майном.

Беручи до уваги викладене, а також враховуючи, що оспорюваний договір іпотеки від 25 грудня 2020 року фактично укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за правовими наслідками недійсного правочину, а також враховуючи, що ГО «ВФСТ «Колос» як власник спірного майна не передавала його в іпотеку за договором, не була стороною цього правочину та не перебувала з відповідачами у зобов`язальних відносинах, вказаний договір безпосередньо стосується її прав та охоронюваних законом інтересів, адже за цим правочином в іпотеку було передано майно, яке є її власністю, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання такого договору недійсним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та про реєстрацію заборони на нерухоме майно. Незаконність державної реєстрації права іпотеки на спірне майно створює позивачу перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про витребування спірного майна з володіння ОСОБА_1 на користь ГО «ВФСТ «Колос» з огляду на таке.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Оскільки спірне майно вибувало з власності ГО «ВФСТ «Колос» поза її волею, через дії осіб, з якими вона не перебувала у зобов`язальних відносинах, то позивач є неволодіючим власником, який прагне повернути своє право власності з чужого незаконного володіння. Отже колегія суддів погоджується з обраним позивачем способом захисту шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою (титулом).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. Незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника або законного володільця.

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі 922/3537/17 вказала, що «добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень» (пункт 38 постанови).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Встановивши, що спірне майно вибуло від власника поза його волею на підставі недійсного правочину та в подальшому набуте у власність ОСОБА_1 від особи, яка не мала права його відчужувати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування майна у його останнього володільця на користь позивача.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачам під час відчуження спірного майна починаючи з 2020 року, достеменно було відомо про наявність судових спорів у справах № 807/217/17, № 907/310/18, № 907/83/17, № 907/840/20, у зв`язку із чим відповідачі не можуть вважатися добросовісними набувачами.

Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 є добросовісними набувачем спірного майна, оскільки він участі у справах № № 907/310/18, 907/83/17, 907/840/20 не брав, а відтак і не міг знати про наявність судових спорів із приводу спірної свердловини, є помилковими, оскільки ОСОБА_1 під час укладення договору купівлі-продажу від 24 грудня 2021 року міг достеменно знати чи, проявивши розумну обачність, не міг не знати про наявність численних судових спорів, у яких вирішувалася юридична доля спірного майна, не міг не звернути уваги на відсутність у продавця документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, а також на різницю вартості майна в порівнянні з попереднім договором (іпотеки), у зв`язку із чим не може вважатися добросовісним набувачем.

Враховуючи швидкість у часі переходу права власності на спірне нерухоме майно, декілька змін власників майна за короткий період, ОСОБА_1 міг би проявити розумну обачність при придбанні спірного нерухомого майна, перевірити, чому за такий короткий період часу відбулась зміна декількох власників майна, поцікавитись інформацією про кількість попередніх власників цього нерухомого майна, підставами переходу права власності на майно від попередніх власників до нових тощо.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів враховує поведінку сторін у цій справі, тому Верховний Суд вважає, що витребування майна на користь позивача не свідчить про незаконність втручання у право мирного володіння майном відповідача, який набув це майно за відплатним договором, при цьому таке втручання (витребування майна) не покладатиме надмірний тягар на відповідача, оскільки він не позбавлений можливості та права звернутися з вимогами про відшкодування коштів за спірне майно.

Апеляційний суд на наведене належної уваги не звернув та помилково вважав, що немає підстав для задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги ГО «ВФСТ «Колос» сплатила судовий збір у розмірі 41 503,50 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Жайворонок-Пачірта» на його користь, тобто по 13 834,50 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасувати, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Жайворонок-Пачірта» на користь Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» по 13 834,50 грн з кожного судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік