Ухвала

від 12.07.2024 по справі 541/3642/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

12 липня 2024 року

м. Київ

справа № 541/3642/23

провадження № 61-8501 ск 24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

1. У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. Проте касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на таке.

3. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України В. О. Зеленського були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.

4. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.

5. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

5.1 якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

5.2 якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

5.3 якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

5.4 якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

6. Неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без наведення визначених випадків є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України:

6.1 ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;

6.2 ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал.

7. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, щоб у касаційній скарзі повинно, зокрема, було зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

9. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

10. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

11. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

12. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

13. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

14. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.

15. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

16. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», а і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

17. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.

18. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступавати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.

19. Крім цього частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

20. Водночас, скаржник у своїй касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанцій посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

21. При цьому скаржник посилається на не дослідження судом апеляційної інстанції доказів та на ненадання їм оцінки, зокрема показань свідків.

22. Однак зазначене касатором посилання не відповідає дійсності, оскільки як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суд дослідив показання свідків, а скаржник фактично не згоден з результатом такого дослідження доказів, оцінка яких не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

23. Більш того пункт 1 частини третьої стаття 411 ЦПК України визначає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Водночас скаржник на пункти 1, 2 чи 3 частини другої статті 389 ЦПК України не посилається.

24. Верховний Суд зауважує, що формальне посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України без його належного обґрунтування та підтвердження належними доказами не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.

25. Таким чином касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку, тобто подана з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

26. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

27. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

28. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повернути скаржнику.

2. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Пророк