Окрема думка

від 10.07.2024 по справі 128/179/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 128/179/22 (провадження № 61-9167ск24)

за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Мурованокуриловецького селищного голови Цибульської Галини Миколаївни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунального підприємства «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня», про визнання незаконними та скасування розпоряджень про звільнення, поновлення на роботі

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником Куцим Ростиславом Андрійовичем , на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 13 червня 2024 року.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

31 січня 2022 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області прийнято даний позов до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19 грудня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла позовна заява в новій редакції.

30 квітня 2024 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області відмовлено в прийнятті заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката

Куцого Р. А. про збільшення позовних вимог, а також відмовив в залученні до участі у справі в якості співвідповідача Мурованокуриловецької селищної ради.

ОСОБА_1 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13 червня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року залишено без змін.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником Куцим Р. А. , на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 13 червня 2024 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26 червня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 128/179/22 за касаційним провадженням № 61-9167ск24 призначено судді-доповідачу Пророку В. В., судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Ситнік О. М.

10 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що суди обґрунтовано виснували про те, що заявниця пред`явила нові позовні вимоги, з іншим предметом та підставами позову, що є фактично поданням окремого позову, що виключає можливість прийняття до розгляду судом першої інстанції вказаної заяви.

З таким висновком не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У частині другій статті 6 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Згідно із частиною другою статті 17, частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (частина перша статті 388 ЦПК України).

Статтею 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Ухвала суду першої інстанції про повернення заяви після її перегляду в апеляційному порядку підлягає касаційному оскарженню.

Колегія суддів вважала правильним висновок судів про те, що порівняно з позовною заявою ОСОБА_1 , яка надійшла на адресу суду 27 січня 2022 року, «позовна заява про збільшення позовних вимог», яка була подана 19 грудня 2023 року, містить дві нові вимоги: 1) визнати незаконним та скасувати рішення №1818 від 06 грудня

2021 року 17 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» ОСОБА_1 ; 2) стягнути з КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Тобто подана ОСОБА_1 заява про збільшення позовних вимог, незважаючи на таку її назву, фактично такою не є, оскільки у цій заяві не порушується питання про збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру, яка, в свою чергу, серед первісних позовних вимог відсутня (позивачка звернулася з двома вимогами немайнового характеру)

Такі висновки вважаю помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду

від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня

2019 року в справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі

№ 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року в справі

№ 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18 та в справі

№ 904/5726/19, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 22 вересня

2021 року в справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19).

Отже, позивач може внести зміни до позову на певних етапах судового провадження у формі (способами), визначеній процесуальним законом.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 в справі № 908/299/18).

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15).

При поданні зазначених заяв позивач має дотримуватися вимог до вчинення відповідної процесуальної дії, зокрема, щодо об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основних та похідних позовних вимог згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України. Очевидно, що ці приписи щодо об`єднання вимог не є окремим процесуальним способом внесення змін у позов, а правилом, що має застосовуватися і до заяв позивача про зміну предмета позову.

Із матеріалів касаційного провадження вбачається, 27 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила: 1) визнати незаконними та скасувати: розпорядження Мурованокуриловецького селищного голови Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №390-ОС від 24 грудня 2021 року про дострокове розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 , директора КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області із займаної посади з 24 грудня 2021 року з підстав передбачених контрактом (пункт 8 статті 36 КЗпП України); розпорядження Мурованокуриловецького селищного голови Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №391-ОС від 24 грудня

2021 року про внесення змін до розпорядження від 24 грудня 2021 року №390-ОС «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» ОСОБА_1»; 2) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня».

«Позовна заява про збільшення позовних вимог», яка була подана 19 грудня

2023 року, містить дві вимоги: 1) визнати незаконним та скасувати рішення № 1818 від 06 грудня 2021 року 17 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» ОСОБА_1 ; 2) стягнути з КНП «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вважаю, що вимоги про збільшення позовних вимог пов`язані з поновленням

ОСОБА_1 на роботі, а тому подана ОСОБА_1 заява про збільшення позовних вимог не є окремим позовом з іншим предметом та підставами позову і предмет позову не змінився.

Заявницею оскаржено в касаційному порядку процесуальну ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін судом апеляційної інстанції.

Останній абзац частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд першої інстанції свою відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог мотивував тим, що в поданій заяві про збільшення позовних вимог наявна одночасна зміна і предмета і підстав позову. З такою позицією погодився суд апеляційної інстанції. Однак на думку заявниці, в позовній заяві про збільшення позовних вимог, яка по суті є збільшенням підстав позову, у прийнятті якої судом відмовлено, предмет позову не змінився, вона просила визнати її звільнення незаконним та поновити її на роботі, а от підстава позову (обставини) збільшилась. Отже в позовній заяві про збільшення позовних вимог збільшені підстави позову, а предмет позову не змінювався.

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.

Відмова у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на процесуальні ухвали порушує закріплений у статті 6 Конвенції принцип доступу до правосуддя.

Вважаю, що колегія суддів мала відкрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником Куцим Ростиславом Андрійовичем , на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2024 року та витребувати із Вінницького районного суду Вінницької області цивільну справу № 128/179/22 на підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, а пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у даному випадку не застосовний.

Суддя О. М. Ситнік