Постанова

від 12.07.2024 по справі 500/1213/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1213/24 пров. № А/857/14118/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду, головуючий суддя Осташ А.В., постановлена о 10:40 год. у м. Тернопіль, повний текст якої складено 20.05.2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Золотопотіцької селищної ради про визнання дій протиправними та поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Золотопотіцької СР про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на посаді.

20.03.2024 року Золотопотіцька СР подала відзив на позов, у якому заявила клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

08.04.2024 року представник позивача подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку в якій вказав, що вчасно звернувся до Бучацького районного суду і суд відкрив провадження, проте, тільки 28.02.2024 року закрив провадження у справі та роз`яснив, що даний спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Вважає, що саме ця обставина і є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року клопотання відповідача задоволено; позов ОСОБА_1 до Золотопотіцької селищної ради про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні відпусток, скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що з моменту звернення до Бучацького районного суду позивач не мала права звертатись до суду іншої юрисдикції, оскільки це суперечить нормам процесуального законодавства. Відтак строк нею пропущено з поважних причин, оскільки Бучацький районний суд протягом п`яти місяців розглядав її позов, а в кінцевому результаті закрив провадження у справі. Таким чином, період пропущеного строку з 25.09.2023 року по 28.02.2024 року слід вважати таким, що пропущено з поважних причин.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що викладені позивачем доводи не доводять підстав поважності пропуску строку звернення до суду.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд зауважує, що підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги).

Отже, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При цьому, пропущення строку звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків порушення цього строку, оскільки суд може визнати причину пропуску такого строку поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку встановленому КАС України.

Як слідує з матеріалів справи, розпорядженням Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області №179-К від 22.08.2023 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, та 23.08.2023 року була ознайомлена із розпорядженням про своє звільнення.

25.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася із позовом про захист своїх трудових прав до суду загальної юрисдикції Бучацького районного суду, вважаючи вказаний спір таким, що підлягає розгляду саме в суді загальної юрисдикції.

Ухвалою від 16.10.2023 року Бучацький районний суд Тернопільської області відкрив провадження за вказаною позовною заявою за правилами загальної юрисдикції.

При цьому, лише 28.02.2024 року Бучацький районний суд Тернопільської області закрив провадження у справі з підстав підсудності даного спору суду адміністративної юрисдикції та роз`яснив право звернення до суду адміністративної юрисдикції.

А вже 01.03.2024 року позивач звернулась до адміністративного суду із розглядуваним позовом.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 у справі № 540/2608/18 при вирішенні питання поважності причин пропуску строку звернення до суду дійшов висновку:

«52. За таких обставин очікування позивача на завершення апеляційного перегляду є виправданим, логічним та має правомірну мету - не нести зайвих витрат та не створювати паралельних процесів. Маючи вибір - подати новий позов (формально щоб дотриматися строку звернення до суду) чи дочекатися апеляційного перегляду ухвали про передачу справи до іншого суду за підсудністю, обираючи другий варіант, позивач діяв добросовісно. Щойно результат апеляційного перегляду став відомим, позивач наступного дня звернувся до суду.

53. Суд також враховує поведінку позивача та звертає також увагу на те, що вперше позивач звернувся до суду у встановлені строки, що свідчить про його незгоду з рішенням відповідача та намір захистити свої права. Про такі ж наміри свідчить подання «другої» позовної заяви у найкоротший строку після завершення апеляційного перегляду ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 30.05.2018. Протягом усього часу розгляду справи позивач не втрачав інтересу до справи.

54. Оцінюючи поведінку заявника та обставини справи в сукупності, Суд дійшов висновку, що позбавлення позивача права на звернення до суду через пропуск строку у зв`язку із тим, що він очікував рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності визначення підсудності у його справі, було б явно непропорційним.».

Судом не враховано, що позивач вживав заходи, спрямовані на захист порушених, на його думку, прав, вчиняв для цього активні дії, однак звернувся до суду з порушенням правил юрисдикції, дотримуючись строку позовної давності.

Суд також враховує поведінку позивача та звертає також увагу на те, що подання розглядуваного позову до Тернопільського окружного адміністративного суду відбулось у найкоротший строк після отримання ухвали Бучацького районного суду Тернопільської області про закриття провадження.

У своїй сукупності такі обставини свідчать, що передбачений КАС України строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин.

Аналогічні правові висновки щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду за наявності попереднього звернення з порушенням правил юрисдикції викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.2024 року у справі № 560/13155/22.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа Меньшакова проти України (Заява №377/02) пункт 52 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд, яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (див., наприклад, рішення у справі Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

У справі Мушта проти України (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/1213/24 скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар В. Я. Качмар