Постанова

від 09.07.2024 по справі 820/5778/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

справа № 820/5778/16

касаційне провадження № К/9901/68493/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у судовому засіданні з повідомленням сторін у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 (суддя Тітов О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді - Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.) у справі за позовом Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця») до Офісу великих платників податків ДФС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС (правонаступником якого є Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) про скасування податкових повідомлень-рішень,

секретар судового засідання - Cірак І.М.,

представник позивача - Мельник К.О.,

представники відповідача - Красножон М.С., Озацька О.В.,

УСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС в особі Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2016 №0000491400, №0000481400, від 25.05.2016 №0000141400, №0000171400.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог законодавства.

Зокрема, позивач вказував, що сума коефіцієнту коригування у розмірі 171110296,07 грн. (пункт 2.6 договору купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу) №УСВ-27/02-2015-02) відноситься до «інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу», яка відповідно до пункту 1.9 договору фінансового лізингу № 656П-ЦВСВ(зем-12.1005)ю від 28.08.2012 не змінює вартості предмету лізингу, та є сумою лізингових платежів, що відповідає вимогам статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415, та пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України. Також, позивач зазначив, що ліквідація рухомого складу на Підприємстві здійснювалася без згоди платника податків на підставі наказів Укрзалізниці, що відповідає положенням абзацу 2 пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, з огляду на що позивач не повинен був нараховували податок на додану вартість на таку операції. Щодо неоприбуткування готівки, то позивач вказав, що описка у прибутковому ордері не може вважатися неоприбутуванням готівки за відсутності самого факту такого неоприбуткування.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.04.2017 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність прийняття контролюючим органом зазначених вище податкових повідомлень-рішень з підстав підтвердження порушень, викладених в акті перевірки.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: витрати, понесені Підприємством на придбання напіввагонів за договором купівлі-продажу (викупу) майна №УСВ-27/02-2015-02 від 27.02.2015 у частині суми, визначеної, як «сума коефіцієнтів коригування», є вартістю придбаного майна та має збільшувати вартість основних засобів Підприємства, з огляду на що позивачем занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, та об`єкт оподаткування на 171110296,00 грн. за рахунок включення до вкладу витрат у бухгалтерському обліку та, відповідно, у податковому обліку, суми витрат, понесених у зв`язку з придбанням основних засобів (напіввагонів) за договором купівлі - продажу (викупу) №УСВ-27/02-2015-02 від 27.02.2015; Підприємством у 2014 році не надано до контролюючого органу документів про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, що свідчить про те, що в порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України Підприємством не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість на балансову вартість вагонів на момент ліквідації у сумі 4203429,00 грн.; згідно прибуткового касового ордера від 20.03.2014 №348 виручка їдальні складала 1464,00 грн., проте в касу підприємства згідно зазначеного прибуткового касового ордеру оприбутковано лише - 346,15 грн., чим порушено п. 2.6 Положення про порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.11.2018 скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2016 №0000171400 та прийняв в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 25.05.2016 №0000171400. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2016 №0000171400 та задовольняючи позов в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що вся готівка, яка надходила до каси, була своєчасно та в повній сумі оприбуткована позивачем, що підтверджується записами в Касовій книзі, а саме підсумком за весь день, а за допущення касиром описки, штрафні санкції, відповідно до абзацу 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 (далі - Указ №436/95, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не можуть бути застосовані, оскільки відповідальність за такі дії цим Указом не передбачена.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що Підприємством занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та об`єкт оподаткування на суму 171110296,00 грн за рахунок включення до складу витрат у бухгалтерському обліку та, відповідно, у податковому обліку, суму витрат, понесених у зв`язку з придбанням основних засобів (напіввагонів) за договором купівлі-продажу (викупу) від 27.02.2015 №УСВ-27/02-2015-02, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на суму 86478429,00 грн і занижено податок на прибуток на суму 10613758,00 грн. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що до контролюючого органу не надано документів про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, що свідчить про те, що платником порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України в частині не нарахування податкових зобов`язань по податку на додану вартість на балансову вартість вагонів на момент ліквідації у сумі 4203429,00 грн (20% від залишкової вартості ліквідованих основних засобів у 2014 році, яка складала 21017145,00 грн), оскільки така ліквідація проведена за волевиявленням позивача, з дотриманням процедури списання, що погоджена з вищестоячим органом.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

У доводах касаційної скарги позивач посилається на те, що судами неповно з`ясовані обставини у справі, не надано оцінку доказам, наданим позивачем в обґрунтування своїх доводів, викладених в позовній заяві, в доповненнях, наданих під час проведення судових засідань, не зазначено підстав їх відхилення, а лише викладені доводи контролюючого органу, викладені в акті перевірки. Скаржник доводить, що судами не надано оцінку доводам позивача щодо неможливості розгляду договору купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу) як чистий договір купівлі-продажу майна буз урахування договору фінансового лізингу з підстав того, що передача майна фактично не здійснюється, оскільки майно вже було отримано позивачем. Позивач доводить, що ним правомірно не включено суму 171110296,07 грн у вартість майна, оскільки за умовами пункту 1.9 договору фінансового лізингу коефіцієнт коригування KNBU застосовується до загальної суми лізингового платежу, при цьому застосування KNBU не змінює вартості предмета лізингу, та, відповідно, не відбувається збільшення вартості майна. Позивач також зазначає, що сума коефіцієнту коригування у розмірі 171110296,07 грн відноситься до інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу, яка відповідно до пункту 1.9 договору фінансового лізингу не змінює вартості предмету лізингу, та є сумою лізингових платежів. Вважає, що оскільки сума коефіцієнту коригування пов`язана із запозиченнями у вигляді фінансового лізингу та є фінансовими витратами платника податків, її слід віднести до фінансових витрат та не включати в первісну вартість придбаних напіввагонів, що підтверджується податковою накладною від 27.02.2015 №17, яку виписав ТОВ «Прем`єр лізинг», на загальну суму 171864266,13 грн, якій суди не надалі правової оцінки і не з`ясували її зміст. Зауважує, що судами не надано оцінку висновкам акта перевірки щодо декларування платником обсягу придбаних без податку на додану вартість з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які не підлягають оподаткуванню, зокрема, сплата відсотків за договором фінансового лізингу. Зокрема, позивач вказує, що в акті перевірки контролюючий орган, в розрізі декларування податку на прибуток, вважає суму коефіцієнту коригування в розмірі 171110296,07 грн, як вартість придбаваємого майна, а не фінансовими витратами, та відносить їх до витрат і приходить до висновку про зменшення позивачем об`єкту оподаткування податком на прибуток. В той же час, відповідач, в розрізі декларування податку на додану вартість, вважає суму коефіцієнту коригування в розмірі 171110296,07 грн відсотками (фінансовими витратами) та підтверджує правильність дій позивача, і не зобов`язує позивача скоригувати податкову декларацію з податку на додану вартість. Крім того, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції ухвалою від 04.07.2017 було призначено судово-економічну експертизу, на вирішення якої експерту поставлено перелік питань, наведених в ухвалі, за результатами якої отримано висновок від 12.04.2018 №13196, проте суд апеляційної інстанції у рішенні взагалі не згадує про призначення такої експертизи, не наводить висновків щодо прийняття або неприйняття її як доказу у справі, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки доказів та повного та всебічного з`ясування обставин справи. Стосовно висновків суду щодо заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість при здійсненні ліквідації рухомого складу, скаржник посилається на неврахування судами, що списання рухомого складу здійснювалось за наказами вищестоячого підприємства Укрзалізниці, що виключає можливість застосування у даному випадку положень частини першої пункту 189.9 статті 189 ПК України, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню лише у разі ліквідації майна за самостійним рішенням платника податку.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, просить залишити їх без змін у зазначеній частині, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.10.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.07.2024 призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 09.07.2024, а ухвалою від 03.07.2024 - задовольнив клопотання сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 29.02.2016, питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 29.02.2016, питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, інших питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 21.03.2016, за результатами якої складений акт від 29.04.2016 №40/28-09-14-04/01056362 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником, зокрема, вимог:

пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, П(С)БО №7, що призвело до заниження податку на додану вартість за періоди: січень 2014 - грудень 2014 року на загальну суму 4203429,00 грн та грудень 2014 року - листопад 2015 року на суму 2174331,00 грн;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135 ПК України, в результаті чого платником завищено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 55077,00 грн;

підпункту 138.4 статті 138 ПК України, в наслідок чого платником занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 120333,00 грн;

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №7, П(С)БО №31, що призвело до заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік в частині декларування від`ємного значення на загальну суму 86478429,00 грн, заниження податок на прибуток підприємств за 2015 рік на загальну суму 12462371,00 грн;

пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/1032 (далі - Положення №637, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником не оприбутковано готівку в сумі 1117,85 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.05.2016:

№0000101400, яким за порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9165022,50 грн, з яких за податковим зобов`язанням в сумі 6110015,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3055007,50 грн;

№0000111400, яким за порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України, позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2016 року на суму 267745,00 грн;

№0000121400, яким за порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, пункту 138.4 статті 138 ПК України, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №31, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 12543941,00 грн, з яких, за податковими зобов`язаннями в сумі 12527627,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 16314,00 грн;

№0000141400, яким за порушення платником вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України, позивачу збільшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 86478429,00 грн;

№0000171400, яким за порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/1032 (далі - Положення №637, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та згідно з абзацом 3 статті 1 Указу №436/95, до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5589,25 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, рішенням ДФС України від 05.10.2016 № 21577/6/99-99-11-01-02-25 частково задоволено скаргу позивача та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.05.2016 №0000101400, №0000111400, №0000121400, а податкові повідомлення-рішення від 25.05.2016 №0000141400, №0000171400 залишено без змін.

З урахуванням рішення ДФС України, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.10.2016:

№0000481400, яким за порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 6305143,50 грн, з яких: за податковим зобов`язанням в сумі 4203429,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2101714,50 грн;

№0000491400, яким за порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №7, П(С)БО №31, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на загальну суму 10558681,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Підприємства касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2016 № 0000491400, № 0000481400 та від 25.05.2016 № 0000141400, оскільки доводів та підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції щодо решти позовних вимог касаційна скарга Підприємства не містить.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині, що є предметом касаційного оскарження, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

За приписами пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

За визначенням, наведеним у пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансова оренда - це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов`язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак: 1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди; 2) орендар має можливість та намір придбати об`єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання; 3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об`єкта оренди; 4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об`єкта оренди; 5) орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання; 6) орендар може подовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату; 7) оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди; 8) доходи або втрати від змін справедливої вартості об`єкта оренди на кінець терміну оренди належать орендарю.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що роендар відображає в бухгалтерському обліку одержаний у фінансову оренду об`єкт одночасно як актив і зобов`язання за найменшою на початок строку оренди оцінкою: справедливою вартістю активу або теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів. Різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об`єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є фінансовими витратами орендаря і відображається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду. Розподіл фінансових витрат між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється із застосуванням орендної ставки відсотка на залишок зобов`язань на початок звітного періоду. Якщо в угоді про фінансову оренду не вказана орендна ставка відсотка, то для визначення теперішньої вартості суми мінімальних орендних платежів і розподілу фінансових витрат орендар застосовує ставку відсотка на можливі позики орендаря.

За визначеннями, наведеними у пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями; запозичення - це позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов`язань, на які нараховуються відсотки.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з положеннями пункту 140.1 статті 140 ПК України під борговими зобов`язаннями для цілей даного пункту слід розуміти зобов`язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов`язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення.

Положеннями підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання.

Стосовно висновків контролюючого органу про заниження фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, та заниження об`єкту оподаткування на суму 171110296,00 грн за рахунок включення до складу витрат суми витрат, понесених у зв`язку з придбанням основних засобів (напіввагонів) за договором купівлі - продажу (викупу) майна (предметів лізингу) від 27.02.2015 № УСВ-27/02-2015-02, колегія суддів зазначає про таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Прем`єр Лізинг» (Лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу від 28.08.2012 №656П-ЦВСВ(зеф-12.1005)ю (далі - договір лізингу) та додаткові угоди до договору, за умовами яких Лізингодавець зобов`язується передати Лізингоодержувачу у тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених договором предмети лізингу - «Напіввагони, придатні для експлуатації на залізницях колії 1520 мм і мають можливість виходу на колії 1435 мм» у кількості 3000 одиниць, що не були в експлуатації, побудови 2012-2013 років, відповідають встановленим Лізингоодержувачем технічним вимогам.

Пунктом 3.16 договору лізингу передбачено, що Лізингоодержувач має право достроково викупити Предмет лізингу, не менше, ніж за 2 місяці письмово повідомивши про це Лізингодавця. У цьому випадку здійснюється викуп Предмету лізингу Лізингоодержувачем за залишковою вартістю Предмету лізингу з урахуванням коригування. При достроковому викупі Предмета лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити Лізингодавцю лізингові платежі не сплачені до дати дострокового викупу Предмета лізингу (заборгованість з лізингових платежів) та Залишкову вартість Предмета лізингу. Для цілей дострокового викупу Предмета лізингу Залишкова вартість Предмета лізингу визначається за наступною формулою: ZV=(TV-SP)х КNBU, де: ZV - залишкова вартість предмета лізингу для цілей дострокового викупу, грн.; TV - вартість Предмета лізингу, грн.; SP - сума сплачених Лізингоодержувачем платежів з відшкодування вартості Предмета лізингу, грн.; КNBU - коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ грн./дол. США, між датою сплати авансу відповідної місячної партії Предмету лізингу та датою, що передує даті дострокового викупу Предмета лізингу».

Відповідно до пункту 1.9 договору фінансового лізингу «Коефіцієнт коригування КNBU - це коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ грн./дол. США, між датою сплати авансу відповідної місячної партії Предмету лізингу та датою, що передує даті сплати чергового Лізингового платежу. KNBU = Курс2/Курс1, де «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату сплати авансу по кожній щомісячній партії Предмету лізингу, а «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на день, що передує даті сплати Лізингового платежу. Під час сплати Лізинговий платіж підлягає коригуванню на коефіцієнт коригування KNBU. Коефіцієнт коригування KNBU застосовується до загальної суми Лізингового платежу. При цьому, застосування KNBU не змінює вартості Предмета лізингу. В Договорі визначається грошовий еквівалент загальної вартості Договору в іноземній валюті по курсу Долара США на момент підписання Договору.

На виконання умов зазначеного договору платнику поставлені напіввагони, які згідно з відомостями основних засобів Підприємства за період 2013 року оприбутковані та значаться на рахунку обліку 10553 «Вантажні вагони (напіввагони із нумерацією на « 5»), а саме: 373 напіввагонів вартістю у сумі 583333,34 грн за одиницю (без ПДВ) на суму 217583333,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди від 27.02.2015 №11 до договору фінансового лізингу від 28.08.2012 №656П-ЦВСВ (зеф-12.1005)ю, у зв`язку зі здійсненням дострокового викупу майна (напіввагонів), договір лізингу достроково припинено та укладено договір купівлі-продажу (викупу) від 27.02.2015 №УСВ-27/02-2015-02 (далі - договір купівлі-продажу).

За умовами підпункту 2.6 пункту 2 договору купівлі-продажу залишкова вартість майна складає 233229282,57 грн, що складалася із залишкової вартості по тілу майна (предметів лізингу) на суму 62118986,50 грн та суми коефіцієнту коригування у розмірі 171110296,07 грн.

Підприємством у 2015 році відповідно до Форми №2 «Звіт про фінансові результати» та даних бухгалтерського обліку операцій з придбання напіввагонів відповідно до договору купівлі-продажу віднесено до складу рядка №2250 «Фінансові витрати» у сумі 171110296,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов до висновку про заниження платником фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності відповідно до П(С)БО, та об`єкту оподаткування на загальну суму 171110296,00 грн за рахунок включення до складу витрат у бухгалтерському обліку та відповідно, у податковому обліку, суми витрат, понесених у зв`язку з придбанням основних засобів (напіввагонів) за договором купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу), правомірність висновків контролюючого органу про порушення платником вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №7, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на суму 86478429,00 грн, занижено податок на прибуток на суму 10613758,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками суду першої інстанції.

Водночас, колегія суддів вважає такі висновки передчасними з підстав неповного з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, ненадання оцінки доказам, наявним у матеріалах справи.

Так, суди попередніх інстанцій не здійснили аналізу умов договору викупу майна (предметів лізингу) з урахуванням положень договору фінансового лізингу та не надали оцінку доводам позивача щодо неможливості розгляду договору купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу) як чистого договору купівлі-продажу майна без урахування положень договору фінансового лізингу з підстав того, що передача майна фактично не здійснювалася, оскільки майно вже було отримано позивачем та, відповідно, вартість об`єкта фінансового лізингу вже була включена до вартості основних засобів з метою амортизації. Не перевірено доводи позивача щодо правомірного не включення ним суми 171110296,07 грн у вартість майна, оскільки за умовами пункту 1.9 договору фінансового лізингу коефіцієнт коригування KNBU застосовується до загальної суми лізингового платежу, при цьому застосування KNBU не змінює вартості предмета лізингу, та, відповідно, не відбувається збільшення вартості майна. Не з`ясовано, чи відноситься сума коефіцієнту коригування у розмірі 171110296,07 грн до інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу, яка відповідно до пункту 1.9 договору фінансового лізингу не змінює вартості предмету лізингу, та є сумою лізингових платежів. Не надано оцінку доводам скаржника щодо правомірності включення ним до складу фінансових витрат суми коефіцієнту коригування, яка пов`язана із запозиченнями у вигляді фінансового лізингу та є фінансовими витратами платника податків. Не надано правової оцінки податковій накладній від 27.02.2015 №17, виписаній ТОВ «Прем`єр Лізинг» на загальну суму 171864266,13 грн., у тому числі: 753970,06 грн. - сума коригування лізингових платежів, 171110296,07 грн. - сума коригування залишкової вартості, згідно якої застосована ставка податку на додану вартість - без податку на додану вартість. Не надано оцінку і висновкам акта перевірки щодо декларування платником обсягу придбаних без податку на додану вартість з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які не підлягають оподаткуванню, зокрема, сплата відсотків за договором фінансового лізингу.

Також судом апеляційної інстанції не перевірено доводи позивача щодо відображення відповідачем в акті перевірки протилежних правових позицій.

Так, в акті перевірки контролюючий орган, в розрізі декларування податку на прибуток, вважає суму коефіцієнту коригування в розмірі 171110296,07 грн, як вартість придбаного майна, а не фінансовими витратами, та відносить їх до витрат і приходить до висновку про зменшення позивачем об`єкту оподаткування податком на прибуток. В той же час, відповідач, в розрізі декларування податку на додану вартість, вважає суму коефіцієнту коригування в розмірі 171110296,07 грн відсотками (фінансовими витратами) та підтверджує правильність дій позивача, і не зобов`язує позивача скоригувати податкову декларацію з податку на додану вартість.

Окрім зазначеного, судом апеляційної інстанції ухвалою від 04.07.2017 було призначено судово-економічну експертизу, на вирішення якої експерту поставлено перелік питань, наведених в ухвалі, за результатами якої отримано висновок від 12.04.2018 №13196.

Разом з цим, рішення суду апеляційної інстанції взагалі не містить інформації про призначення такої експертизи, у судовому рішенні суд апеляційної інстанції не наводить мотивів щодо прийняття або неприйняття її як доказу у справі. Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2016 № 0000491400 та від 25.05.2016 № 0000141400 підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо висновків судів про заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість при здійсненні ліквідації рухомого складу, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основні засоби - матеріальні активи, які

підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об`єктом амортизації основних засобів є вартість, яка амортизується (пункт 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Також, пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що амортизація - це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується (у т. ч. основних засобів) протягом терміну їх корисного використання (експлуатації).

Відповідно до пункту 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який використовується підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції і модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Як установлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом під час перевірки встановлено порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 4203429,00 грн за рахунок ненарахування зобов`язань з податку на додану вартість при ліквідації рухомого складу Підприємства, а саме: напіввагонів, обкотишовозів, які обліковувались на балансі позивача.

Підприємство згідно із Статутом є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця).

Згідно з пунктами 4.1, 5.2 Статуту Підприємство є юридичною особою, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського віддання. Здійснюючи право господарського віддання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за погодженням з Уповноваженим органом управління та Укрзалізницею.

Положеннями пункту 5.6 Статуту передбачено, що списання з балансу майнових об`єктів підприємства, що належать до основних фондів, здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством та відомчими нормативними актами.

Підприємство здійснює ліквідацію основних засобів відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561, а саме: для оформлення вибуття рухомого складу Підприємства застосовує форму №03-3, акт на списання основних засобів відповідно до наказу Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» від 29.12.1995 №352.

Позивачем до перевірки надані акти на списання рухомого складу, в яких наведені дані, які характеризують кожен об`єкт: інвентарний номер, рік виготовлення, дата вводу в експлуатацію, вартість об`єкта на дату ліквідації, сума нарахованого зносу, причини вибуття, вид вагону та його номер, відомості щодо ліквідації рухомого складу за 2014 рік. Такі відомості сформовані позивачем окремо по кожному типу вагону (напіввагони, обкотишовози, мінераловози та зерновози).

У відомостях на ліквідацію рухомого складу відображається інвентарний номер, тип вагону та його номер, дата вибуття, підстава, ліквідаційна вартість.

Відповідно до наказу про облікову політику від 26.03.2009 №106 «Про затвердження облікової політики ДП «УКРСПЕЦВАГОН» зі змінами та доповненнями, внесеними наказами №505 від 21.12.2010, №117а від 14.03.2012, №540а від 25.11.2013 у розділі 13 «Податковий облік» зазначено, що нарахування амортизації провадиться до досягнення залишкової вартості об`єктом його ліквідаційної вартості протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється наказом по підприємству.

За даними відомостей ліквідації рухомого складу за 2014 рік залишкова вартість ліквідованих основних засобів склала 21017145,00 грн.

Положеннями підпункту 14.1.9 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - це сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 189.9 статті 189 ПК України передбачено, що у разі, якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається, як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Підприємством не було надано до контролюючого органу документів про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, з огляду на що висновок контролюючого органу про порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України з підстав ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на балансову вартість вагонів на момент ліквідації у сумі 4203429,00 грн. є правомірним.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з урахуванням того, що наявними в матеріалах справи наказами Укрзалізниці «Про списання рухомого складу Підприємства» підтверджується, що Укрзалізницею були надані дозволи на списання з балансу Підприємства об`єктів рухомого складу саме за зверненнями Підприємства, реквізити яких вказані у цих наказах, що свідчить про те, що рішення про списання рухомого складу було прийняте саме позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2016 №0000481400.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним, Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у визначеній Верховним Судом частині із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення судів попередніх інстанцій, з урахуванням меж касаційної скарги, підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2016 № 0000491400 та від 25.05.2016 № 0000141400, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 11.07.2024.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова