Рішення

від 05.12.2024 по справі 820/5778/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.12.2024 р. справа №820/5778/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В., представника позивача - Цісар Г.І. (у режимі відеоконференцзв"язку), представників відповідача - Озацька О.В., Красножон М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі за текстом - позивач, заявник)до Північне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України від 10.10.2016 №0000491400, №0000481400, від 25.05.2016 №0000141400, №0000171400.

Аргументуючи заявлені вимоги, зазначив, що не вчиняв інкримінованих податкових правопорушень. Наголошував на правильності справляння податку на прибуток, помилковості викладених в акті перевірки суджень контролюючого органу, застосуванні міри юридичної відповідальності на підставі перекручених, викривлених, спотворених в акті обставин факчтиної дійсності. Стверджував, що сума коефіцієнту коригування у розмірі 171.110.296,07грн. (пункт 2.6 договору купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу) №УСВ-27/02-2015-02; далі за текстом Договір купівлі-продажу) повинна відноситись до «інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу», яка відповідно до пункту 1.9 договору фінансового лізингу № 656П-ЦВСВ(зем-12.1005)ю від 28.08.2012р. (далі за текстом Договір лізингу) не змінює вартості предмету лізингу, та є сумою лізингових платежів, що відповідає вимогам статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415, та пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що відображені в акті від 29.04.2016 №40/28-09-14-04/01056362 судження свідчать про неналежне виконання особою податкового обов"язку в частині правильності та повноти обчислення податку на прибуток.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017р. у справі №820/5778/16 позов було залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018р. у справі №820/5778/16 постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017р. у справі №820/5778/16 була скасована в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по РВПП у м.Харкові МГУ ДФС від 25.05.2016 №0000171400 із прийняттям нового рішення про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ по РВПП у м.Харкові МГУ ДФС від 25.05.2016 №0000171400. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2024р. у справі №820/5778/16 постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 у справі №820/5778/16 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 у справі №820/5778/16 були скасовані в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ по РВПП у м.Харкові МГУ ДФС від 10.10.2016 № 0000491400 та від 25.05.2016 № 0000141400, а справу в цій частині було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 у справі №820/5778/16 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 у справі №820/5778/16 були залишені без змін.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Контролюючим органом (компетенційним правонаступником якого є Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платника податків) було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Укрспецвагон» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрзалізниця») з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 29.02.2016, питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 29.02.2016, питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, інших питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 21.03.2016.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 29.04.2016 №40/28-09-14-04/01056362 (далі за текстом - Акт №40).

Згідно із викладеними в Акті №40 власними судженнями субєкта владних повноважень заявником було вчинено низку податкових правопорушень, а саме:

пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, П(С)БО №7, що призвело до заниження податку на додану вартість за періоди: січень 2014-грудень 2014 року на загальну суму - 4.203.429,00грн. та грудень 2014 року-листопад 2015 року на суму - 2.174.331,00грн.;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135 ПК України, в результаті чого платником завищено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму - 55.077,00грн.;

підпункту 138.4 статті 138 ПК України, в наслідок чого платником занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 120.333,00 грн;

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №7, П(С)БО №31, що призвело до заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік в частині декларування від`ємного значення на загальну суму 86.478.429,00 грн, заниження податок на прибуток підприємств за 2015 рік на загальну суму 12.462.371,00 грн;

пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/1032 (далі Положення №637, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником не оприбутковано готівку в сумі 1.117,85 грн.

25.05.2016р. із посиланням на Акт №40 субєктом владних повноважень були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000101400, яким за порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 91.65022,50 грн (основний платіж 6.110.015,00грн, штраф 3.055.007,50грн);

№0000111400, яким за порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України, позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2016 року на суму 267.745,00 грн;

№0000121400, яким за порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, пункту 138.4 статті 138 ПК України, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №31, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 12.543.941,00 грн, з яких, за податковими зобов`язаннями в сумі 12527627,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 16.314,00 грн;

№0000141400, яким за порушення платником вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України, позивачу збільшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 86.478.429,00 грн;

№0000171400, яким за порушення платником пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/1032 (далі Положення №637, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та згідно з абзацом 3 статті 1 Указу №436/95, до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5.589,25 грн.

У процедурі адміністративного оскарження рішень контролюючих органів рішенням ДФС України від 05.10.2016 № 21577/6/99-99-11-01-02-25 були скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ по РВПП у м.Харкові МГУ ДФС від 25.05.2016 №0000101400, №0000111400, №0000121400.

10.10.2016р. на виконання рішення ДФС України від 05.10.2016 № 21577/6/99-99-11-01-02-25 субєктом владних повноважень були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2016:

№0000481400, яким за порушення платником вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.9 статті 189 ПК України, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 6.305.143,50 грн. (основний платіж 4.203.429,00грн., штраф 2.101.714,50 грн.);

№0000491400, яким за порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(С)БО №7, П(С)БО №31, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на загальну суму 10.558.681,00 грн.

Стверджуючи про невідповідність закону означених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу (тобто податкових повідомлень-рішень СДПІ по РВПП у м.Харкові МГУ ДФС від 10.10.2016 № 0000491400 та від 25.05.2016 № 0000141400), заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014), витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

За приписами пункту 8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

За визначенням, наведеним у пункті 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 №181; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансова оренда - це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов`язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак: 1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди; 2) орендар має можливість та намір придбати об`єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання; 3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об`єкта оренди; 4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об`єкта оренди; 5) орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання; 6) орендар може подовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату; 7) оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди; 8) доходи або втрати від змін справедливої вартості об`єкта оренди на кінець терміну оренди належать орендарю.

Пунктом 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 №181; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що орендар відображає в бухгалтерському обліку одержаний у фінансову оренду об`єкт одночасно як актив і зобов`язання за найменшою на початок строку оренди оцінкою: справедливою вартістю активу або теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів. Різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об`єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є фінансовими витратами орендаря і відображається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду. Розподіл фінансових витрат між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється із застосуванням орендної ставки відсотка на залишок зобов`язань на початок звітного періоду. Якщо в угоді про фінансову оренду не вказана орендна ставка відсотка, то для визначення теперішньої вартості суми мінімальних орендних платежів і розподілу фінансових витрат орендар застосовує ставку відсотка на можливі позики орендаря.

За визначеннями, наведеними у пункту 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 №415; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями; запозичення - це позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов`язань, на які нараховуються відсотки.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з положеннями пункту 140.1 статті 140 ПК України під борговими зобов`язаннями для цілей даного пункту слід розуміти зобов`язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов`язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення.

Положеннями підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання.

Застосовуючи положення перелічених вище норм матеріального права до обставин спірних правовідносин суд зазначає, що між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Прем`єр Лізинг» (Лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу від 28.08.2012 №656П-ЦВСВ(зеф-12.1005)ю (далі за текстом Договір лізингу) та додаткові угоди до договору, за умовами яких Лізингодавець зобов`язується передати Лізингоодержувачу у тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених договором предмети лізингу «Напіввагони, придатні для експлуатації на залізницях колії 1520 мм і мають можливість виходу на колії 1435 мм» у кількості 3000 одиниць, що не були в експлуатації, побудови 2012-2013 років, відповідають встановленим Лізингоодержувачем технічним вимогам. (т.1 а.с.120-187).

У межах Договору лізингу заявником було отримано 373 напіввагонів вартістю у сумі 583.333,34 грн за одиницю (без ПДВ) на загальну суму 217.583.333,00 грн., які обліковані як основні засоби на рахунку обліку 10553 «Вантажні вагони (напіввагони із нумерацією на « 5»).

Пунктом 3.16 Договору лізингу передбачено, що Лізингоодержувач має право достроково викупити Предмет лізингу, не менше, ніж за 2 місяці письмово повідомивши про це Лізингодавця. У цьому випадку здійснюється викуп Предмету лізингу Лізингоодержувачем за залишковою вартістю Предмету лізингу з урахуванням коригування. При достроковому викупі Предмета лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити Лізингодавцю лізингові платежі не сплачені до дати дострокового викупу Предмета лізингу (заборгованість з лізингових платежів) та Залишкову вартість Предмета лізингу. Для цілей дострокового викупу Предмета лізингу Залишкова вартість Предмета лізингу визначається за наступною формулою: ZV=(TV-SP)х КNBU, де: ZV - залишкова вартість предмета лізингу для цілей дострокового викупу, грн.; TV - вартість Предмета лізингу, грн.; SP - сума сплачених Лізингоодержувачем платежів з відшкодування вартості Предмета лізингу, грн.; КNBU - коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ грн./дол. США, між датою сплати авансу відповідної місячної партії Предмету лізингу та датою, що передує даті дострокового викупу Предмета лізингу».

Відповідно до пункту 1.9 Договору лізингу «Коефіцієнт коригування КNBU це коефіцієнт, що розраховується за фактом зміни офіційного курсу НБУ грн./дол. США, між датою сплати авансу відповідної місячної партії Предмету лізингу та датою, що передує даті сплати чергового Лізингового платежу. KNBU = Курс2/Курс1, де «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату сплати авансу по кожній щомісячній партії Предмету лізингу, а «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на день, що передує даті сплати Лізингового платежу. Під час сплати Лізинговий платіж підлягає коригуванню на коефіцієнт коригування KNBU. Коефіцієнт коригування KNBU застосовується до загальної суми Лізингового платежу. При цьому, застосування KNBU не змінює вартості Предмета лізингу. В Договорі визначається грошовий еквівалент загальної вартості Договору в іноземній валюті по курсу Долара США на момент підписання Договору.

27.02.2015р. додатковою угодою від 27.02.2015 №11 до Договору фінансового лізингу від 28.08.2012 №656П-ЦВСВ (зеф-12.1005)ю дію Договору лізингу було достроково припинено. (т.1 а.с.188-189).

Додаткова угода №11 від 27.02.2015 є останнім правочином у межах правовідносин з одержання заявником майна у режимі лізингу і містить досягнуті сторонами правочину домовленості відносно лізингових платежів виключно у сумі 1.027.687,40грн. (т.1 а.с.188).

Отже, після 27.02.2015р. жодних зобов"язань у межах Договору лізингу (у тому числі і проведення будь-яких грошових платежів у якості лізингових) сторонами правочину об`єктивно виконано бути не може.

Натомість, 27.02.2015р. заявником було укладено договір купівлі-продажу (викупу) від 27.02.2015 №УСВ-27/02-2015-02 (далі за текстом - Договір купівлі-продажу). (т.1 а.с.190-203).

Згідно з п.1.1 Договору купівлі - продажу сторони досягли згоди про передачу майна у власність покупця.

Отже, змістом п.1.1 Договору купівлі-продажу спростовуються доводи заявника про те, що право власності на 373 напіввагонів була набута саме у межах Договору лізингу.

Наведене додатково підтверджується змістом п.1.2 Договору купівлі-продажу, де чітко та однозначно указано, що предмет Договору лізингу перебуває саме у користуванні заявника, а не у власності.

Згідно з п.2.1 Договору купівлі-подажу продаж майна - предмету Договору лізингу відбувається за викупною вартістю, визначеною відповідно до п.2.7 цього ж договору.

Наведеним спростовуються доводи заявника про те, що викупна вартість майна за Договором купівлі-продажу є останнім лізинговим платежем за Договором лізингу.

Згідно з п.п.2.2 Договору купівлі-продажу витрати заявника на придбання у власність майна 373 напіввагонів склали 79.800.710,63грн. (що складає 213.942,93грн. за одиницю).

При цьому, суд зважає, що за процедурою амортизації основних фондів заявником раніше вже було віднесено на обчислення податку на прибуток платежів із розрахунку вартості кожної одиниці основного засобу (напіввагонів) - 583.333,34 грн за одиницю.

За умовами підпункту 2.6 пункту 2 Договору купівлі-продажу залишкова вартість майна складає 233.229.282,57 грн. і складається із залишкової вартості по тілу майна (предметів лізингу) на суму 62.118.986,50 грн та суми коефіцієнту коригування у розмірі 171.110.296,07 грн.

Спору стосовно обчислення арифметичного показника остаточної викупної вартості майна за п.2.6 та п.2.7 Договору купівлі-продажу між сторонами справи не існує.

Згідно з п.2.7 Договору купівлі-продажу остаточним лізинговим платеем є платіж у сумі - 1.027.687,40грн.

Відтак, при первісно визначеній вартості одинці майна (напіввагона) у 583.333,34грн., заявником за Договором купівлі-продажу додатково було віднесено на розрахунки з Державою по податку на прибуток у спірних правовідносинах 625.279,58грн. у розрізі кожної окремої одиниці майна (напіввагону).

Заявником у 2015 році відповідно до Форми №2 «Звіт про фінансові результати» та даних бухгалтерського обліку операцій з придбання напіввагонів відповідно до договору купівлі-продажу віднесено до складу рядка №2250 «Фінансові витрати» у сумі 171.110.296,00 грн.

Отже, платіж за Договором купівлі-продажу у сумі - 171.110.296,07 грн. було кваліфіковано заявником у якості фінансових витрат та віднесено на формування валових витрат обігу та виробництва без застосування процедури амортизації.

Між учасниками спору відсутні будь-які суперечності стосовно правильності проведених обчислень чи розрахунків.

Тому спір у справі стосовно правової кваліфікації платежу за Договором купівлі-продажу у сумі - 171.110.296,07 грн. є суто спором про право.

Згідно з ч.2 ст.101 КАС України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017р. у справі №820/5778/16 на вирішення судово-економічної експертизи було поставлено питання: «Чи не суперечить правилам ведення бухгалтерського обліку віднесення Державним підприємством «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» до витрат, на суму яких зменшується фінансовий результат до оподаткування, суми коефіцієнту коригування за Договором купівлі-продажу (викупу майна) №УСВ-27/02-2015-02 від 27.02.2015р. ?».

Оскільки облік результатів конкретної господарської операції у бухгалтерському обліку субєкта владних повноважень обєктивно не здатен призвести до зміни сутності правової природи згаданої господарської операції, а є суто похідним явищем документальної фіксації реальної події (факту) матеріального світу, то стосовно складеного на виконання ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017р. по справі №820/5778/16 висновку судово-економічної експертизи від 12.04.2018р. №13196 суд зазначає, що цей висновок не може бути кваліфікований судом у якості доказу, бо фактично містить відповідь на питання права.

Суд вважає, що з урахуванням додаткової угоди від 27.02.2015 №11 до Договору фінансового лізингу від 28.08.2012 №656П-ЦВСВ (зеф-12.1005)ю господарські операції заявника у межах Договору купівлі-продажу слід кваліфікувати саме у якості поставки товару та компенсації вартості майна, а не лізингового платежу чи будь-яких відсотків (процентів),

Платіж на суму - 171.110.296,07 грн. за правовою природою є саме компенсацією вартості придбаного майна, а не фінансовими витратами, позаяк протилежне тлумачення призводить до визнання правомірною ситуації, коли платник, попередньо отримавши у власність актив - основний засіб у вигляді напіввагону вартістю - 583.333,34грн. за одиницю, додатково за Договором купівлі-продажу набуває право на збільшення витрат з податку на прибуток на - 458.740,74грн. за кожну одиницю з 373 напіввагонів.

Суд зауважує, що згідно з ч.2 ст.8 Закону України від 16.12.1997р. №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Суд вважає, що зміст ч.2 ст.8 Закону України від 16.12.1997р. №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» спростовує доводи заявника про відсутність підстав для оцінки договору купівлі-продажу (викупу) майна (предметів лізингу) як чистого договору купівлі-продажу майна без урахування договору фінансового лізингу, позаяк саме договором купівлі-продажу предмета лізингу визначається вартість майна, а розмір лізингових платежів повинен визначатись договором лізингу.

За змістом Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509) основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік); обєкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Як то указано у п.8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», первісна вартість об`єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв`язку з придбанням (отриманням) прав на об`єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв`язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Первісна вартість об`єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов`язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об`єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Відповідно змісту норм до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/

діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) є основними засобами. Об`єкт основних засобів це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством/

установою.

Відповідно до п. 22 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» об`єктом амортизації основних засобів є вартість, яка амортизується. Як то указано у п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7, амортизація систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується (у т. ч. основних засобів) протягом терміну їх корисного використання (експлуатації).

Пунктом 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» передбачено, що нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» та Розділу 5 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів» від 30 вересня 2003 року №561 із змінами та доповненнями, об`єктом амортизації є первісна або переоцінена вартість, яка амортизується (крім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій), зменшена на їх ліквідаційну вартість.

Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» визначено, що у разі якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Відповідно до п.п 15.2 п. 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» до складу загальновиробничих витрат включається, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Згідно п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за

фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

За визначенням Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» (затверджене наказом міністерства фінансів України від 28.04.2006р. №415, зареєстрований в міністерстві юстиції України 26.05.2006р. за №610/12484) фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями.

У ході вирішення спору суд зважає, що за матеріалами справи платіж за Договором купівлі-продажу на суму - 171.110.296,07 грн. не повязаний із жодними запозиченнями чи виплатою процентів (відсотків).

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин фактичної дійсності: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Зваживши на усі доводи позивача, суд зазначає, що оскільки платіж за Договором купівлі-продажу на суму - 171.110.296,07 грн. не повязаний із жодними запозиченнями чи виплатою процентів (відсотків) і був обчислений поза межами дії договору лізингу, то цей платіж повинен відноситись на збільшення первісної вартості об"єктів основних засобів і впливати на обрахування суми податку на прибуток через процедуру амортизації, а не відноситись безпосередньо на зменшення фінансового результату до оподаткування, бо у такому випадку, сформувавши первісну вартість основного засобу у вигляді напіввагону у - 583.333,34грн. за одиницю, заявник безпідставно додатково за Договором купівлі-продажу набуває право на збільшення витрат з податку на прибуток на - 458.740,74грн. за кожну одиницю з 373 напіввагонів.

Окремо суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як то указано у ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За положеннями ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту наведених норм матеріального права слідує, що у податковій декларації з податку на прибуток учасник суспільних відносин повинен відобразити реальний стан власних активів та зобов"язань станом на останню календарну дату звітного податкового періоду за діючими правочинами або за правочинами, де зобов"язання можуть бути кваліфіковані або у якості припинених, або у якості таких, що не підлягають виконанню.

Станом на 31.03.2015р. у межах спірних правовідносин діяв Договір купівлі-продажу майна, за яким предмет Договору лізингу підлягав оплатному відчуженню у власність заявника із проведенням грошової компенсації у вигляді викупної вартості.

Відтак, викупна вартість майна за Договором купівлі-продажу (171.110.296,07 грн.) підлягає кваліфікації у даному конкретному випадку саме у якості ціни відчуженого у власність заявника товару, а не останнього лізингового платежу, бо станом на 31.03.2015р. Договір лізингу вже не діяв, а матеріали справи не містять доказів реальності перерахування заявником у власність лізингодавця - 171.110.296,07 грн. до моменту вчинення Договору купівлі-продажу.

Стосовно посилання заявника на податкову виписану ТОВ "Прем"єр" податкову накладну від 27.02.2015р. №17 суд відмічає, що відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п. «а» п.185.1 ст.185 та п.п. «б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу та операції платників податків з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За визначенням п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України різновидом правочину є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки норми Цивільного кодексу України не містять загальних визначень правової категорії «роботи» та правової категорії «послуги», але згідно з ч.1 ст.177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага, то суд доходить до переконання про те, що обєкт справляння податку на додану вартість (господарська операція з постачання товару, господарська операція з постачання результатів робіт, господарська операція з постачання послуги) за загальним правилом має місце у межах правочину, вчиненого як у спосіб укладання окремого письмового договору, так і шляхом обміну відповідними письмовими (електронними) документами та вчинення конклюдентних дій (ст.638 Цивільного кодексу України).

У розумінні п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.156 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Як то указано у п.п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність -діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.231 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За правилами п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

За приписами п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У силу спеціального застереження п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У силу п.201.10 ст.201 названого кодексу реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).

Отже, відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість (рівно як і першої події виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість) виключає як правомірність виписування податкової накладної контрагентом - постачальником, так і легальність включення такої податкової накладної покупцем до складу податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного податкового періоду.

Системно аналізуючи положення наведених вище норм права у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України суд доходить висновку про те, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату (тобто відповідність стандарту розумної та обачливої поведінки комерсанта); 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) настання події реєстрації контрагентом-постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вимоги до змісту та форми первинних документів викладені законодавцем у ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України, де передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окремі вимоги до податкової накладної сформульовані законодавцем у п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, і за приписами ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", і за приписами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна у якості первинного документа повинна містити відомості, котрі поза розумним сумнівом детально висвітлюють зміст та обсяг господарської операції і є достовірними.

На виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України суд бере до уваги, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. по справі №826/16776/18 (адміністративне провадження №К/9901/29228/19) "Для цілей оподаткування ПДВ операції з постачання (придбання) товарів (послуг) мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку.

Наявність у платника ПДВ первинних документів, які складені для оформлення операції з постачання, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів.".

При цьому, суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.09.2020р. у справі №819/1250/17 "Норми Податкового кодексу України Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.".

Застосовуючи положення наведених норм права до обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що за виписаною ТОВ "Прем"єр Лізинг" податковою накладною від 27.02.2015р. №17 заявник не формував податкового кредиту з ПДВ і об"єктивно не мав фізичної змоги здійснити означене діяння, адже указана податкова накладна виписана на суму 171.864.266,13грн. БЕЗ ПДВ.

Відтак, суб"єкт владних повноважень у ході проведеного закону податкового контролю і не виявив жодних порушень з боку заявника у сфері справляння ПДВ за цим епізодом.

Між тим, суд зауважує, що надана ТОВ "Прем"єр Лізинг" кваліфікація відображеній у виписаній ТОВ "Прем"єр Лізинг" податковій накладній від 27.02.2015р. №17 відповідній господарській операції як такій, що не є об"єктом справляння ПДВ, з наведених судом вище міркувань стосовно правової природи Договору купівлі-продажу майна та викупної вартості як ціни оплатно відчудженого у власність заявника майна є явно та очевидно помилковою.

Тому виписана ТОВ "Прем"єр Лізинг" податкова накладна від 27.02.2015р. №17 не може бути кваліфікована у якості доказу невідповідності закону оскаржених рішень контролюючого органу, а висновки Акту №40 у дійсності не містять з цього приводу жодних неузгодженостей, суперечностей чи протиріч.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, бо викладені в Акті №40 судження контролюючого органу відповідають обсягу поданих заявником до перевірки документів, ураховують реальні чинники здійснення заявником господарської діяльності, обставини спірних правовідносин були з`яcовані субєктом владних повноважень із достатньою повнотою, положення належних норм матеріального права витлумачені правильно, діяння заявника кваліфіковано вірно, унаслідок чого оскаржені волевиявлення субєкта владних повноважень відповідають як змісту нормативного регламентування, так і справжнім обставинам фактичної дійсності, не призводять до безпідставного погіршення правового становища заявника.

У ході розгляду справи судом не знайдено об"єктивних даних для кваліфікації показника викупної вартості майна - 171.110.296,07 грн. саме у якості останнього лізингового платежу, а відтак, указана сума як ціна товару правильно була віднесена суб"єктом владних повноважень на збільшення вартості основних фондів із застосуванням процедури амортизації.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб`єктивних прав та інтересів приватної особи.

Наведені вище міркування та мотиви суду засвідчують відсутність у заявника порушеного права, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат підлягає за правилами ст.ст.132-143 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 13.12.2024р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко