Постанова

від 10.07.2024 по справі 476/467/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.07.24

22-ц/812/383/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 476/467/19

Номер провадження 22-ц/812/383/24 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023року, ухвалене під головуванням судді - Чернякової Н.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Калинівської сільської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_3 , Єланецької селищної ради Миколаївської області за участю третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання права постійного користування на земельну ділянку у порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовує тим, що він є спадкоємцем за законом після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері до складу спадщини ввійшло право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії МК № 690 від 07 квітня 1997 року. Отримати свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку у нотаріуса він не має можливості, оскільки відділ Держземагенства в Єланецькому районі Миколаївської області відмовляє йому у видачі відповідних документів на земельну ділянку.

Посилаючись на положення ст. ст. 1218, 1225 ЦК України, ст. 141 ЗК України, ст. 11 Закону України «Про особисте селянське господарство» просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради, що належала померлій ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК № 690 від 07 квітня 1997 року в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Калинівську сільську об`єднану територіальну громаду та в якості третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_4 .

Наступними ухвалами того ж суду від 18 грудня 2019 року та від 21 жовтня 2021 року до участі у справі залучено в якості співвідповідачів - ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та Єланецьку селищну раду Миколаївської області.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що право постійного користування земельною ділянкою не дає право користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадковувати її за заповітом або за законом. Земельним законодавством передбачено можливість успадкування права оренди земельної ділянки та права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), проте успадкування права постійного користування земельною ділянкою не передбачено, тому право постійного користування ОСОБА_5 припинилося у зв`язку зі смертю.

У додаткових поясненнях Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області зазначало, що на даний час вищевказана земельна ділянка передана в комунальну власність і її розпорядником є Єланецька громада Вознесенського району Миколаївської області. А відтак, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не здійснює розпорядження земельною ділянкою, яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК № 690 перебувала у користуванні ОСОБА_5 , отже, не є зобов`язаною особою за вимогою визнання права постійного користування на цю земельну ділянку.

Єланецька селищна рада Миколаївської області у відзиві на позов просила відмовити у задоволенні позову. Вказувала у відзиві, що земельна ділянка кадастровий номер 4823082400:01:000:0416, площею 39,6639 га згідно наказу № 15-ОТГ від 07 грудня 2020 року була передана від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до комунальної власності Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, а також 02 листопада 2021 року виконавчим комітетом Вознесенської міської ради зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за Єланецькою селищною радою в Державному реєстрі речових прав за № 44832879. За результатами торгів вказана земельна ділянка передана в оренду ОСОБА_4 . ОСОБА_2 використовує земельну ділянку без документів, що посвідчують право користування або оренди земельної ділянки, що є порушенням вимог статей 125, 126, п. «Б» ст. 211 Земельного кодексу України. 31 травня 2019 року було проведено розрахунок шкоди за самовільне зайняття позивачем земельної ділянки в розмірі 49 065,83 грн., яку на сьогоднішній день позивач добровільно не сплатив. Вважає, що позивач використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, тим самим перешкоджає використанню земельної ділянки ОСОБА_4 , який має законні підстави користуватися вказаною земельною ділянкою згідно договору оренди. До того ж ОСОБА_2 перешкоджає Єланецькій селищній раді у виконанні завдань щодо наповнення бюджету, а саме не сплачує орендну плату за земельну ділянку згідно договору оренди від 13 червня 2019 року.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області 07 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Позивач ОСОБА_2 не може набувати в порядку спадкування право постійного користування землею набуте спадкодавцем на підставі державного акту, оскільки відповідно до норм чинного законодавства зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника ОСОБА_5 залишається фермерське господарство «Валентина». З урахуванням вищевказаних норм законодавства, обставин встановлених в ході розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, що розташована на території Маложенівської сільської ради, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримала саме для ведення такого господарства його засновниця, переходить до цього господарства. Отже, у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було повідомлено ОСОБА_2 та його представника про розгляд справи 06 грудня 2023 року (07 грудня 2023 року), у зв`язку з чим суд розглянув справу у його відсутність, тим самим порушив права, передбачені ЦПК України. Між тим, у разі повторної неявки відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України повинен був залишити його позов без розгляду. Судом не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутній будь-який документ який би засвідчив факт передачі відповідно до ЦК України, ГК України земельної ділянки ФГ «Валентина» в момент реєстрації чи в подальшому. Вирішуючи питання про перебування з 26 квітня 2011 року права постійного користування спірної земельною ділянкою у ФГ «Валентина», суд зробив такий висновок навіть не залучивши останнє до участі у справі в якості сторони процесу, не допитавши з цього приводу керівника чи представника даного господарства. Крім того, суд не звернув уваги на те, що станом на час державної реєстрації ФГ «Валентина» діяв Закон України «Про фермерське господарство» в редакції від 01 квітня 2011 року. Зазначає, що оскільки спадкодавець ОСОБА_5 до своєї смерті не змогла на законних підставах, відповідно до діючого законодавства на той час створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство, якому могла передати право постійного користування спірною земельною ділянкою, то згідно ст. 1220 ЦК України на нього відкрилася спадщина.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У судове засідання позивач, відповідач, представники відповідачів та третя особа не з`явилися, про місце й час судового розгляду повідомлені належними чином, причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача, на підставі рішення ІХ серії ХІІ скликання Єланецької районної ради народних депутатів Миколаївської області від 26 грудня 1995 року отримала право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради, що підтверджується копією державного акту на право постійного користування землею серії МК № 690 від 7 квітня 1997 року на підставі розпорядження держадміністрації Єланецького району Миколаївської області від 4 березня 1996 року № 89 (том 1 а.с. 10, 160-175).

26 квітня 2011 року було зареєстровано фермерське господарство «Валентина» (код ЄДРПОУ 34337018), засновником та головою вказаного господарства стала ОСОБА_5 та яке є діючим господарством на теперішній час, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 3 а.с. 181-185, 216-220, 239).

Починаючи з 2011 року ФГ «Валентина» сплачувало земельний податок за період з 2011 року по 2020 рік (том 3 а.с. 241).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (том 1 а.с. 88).

14 вересня 2015 року Єланецькою державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу № 110/2015 щодо майна померлої ОСОБА_5 . З заявами про прийняття спадщини звернулися позивач ОСОБА_2 - син, відповідачі - ОСОБА_6 - чоловік, ОСОБА_3 - донька (том 1 а.с. 79-98).

З відповіді в.о. державного нотаріуса Єланецької державної нотаріальної контори Миколаївської області від 30 червня 2021 року, вбачається, що померлій ОСОБА_5 надана земельна ділянка площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акту на право постійного користування землею, виданого 07 квітня 1997 року Єланецькою райдержадміністрацією Єланецького району Миколаївської області. Також зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право. Свідоцтво ОСОБА_6 про право на спадщину на земельну ділянку площею 40,7 га після смерті ОСОБА_5 не видавалося (том 2 а.с. 180).

Як слідує з відповіді Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14 лютого 2022 року згідно даних інформаційних систем ДПС України платником ФГ «Валентина» в податковій звітності з фіксованого сільськогосподарського податку (2013, 2014, 2015 роки), єдиного податку четвертої групи (2016, 2017, 2019, 2020 роки), плати за землю за 2018 рік, наданій до ГУ ДПС у Миколаївській області (Єланецька ДПІ), задекларовано до оподаткування земельну ділянку площею 40,7 га без зазначення кадастрового номеру. Задекларовані до сплати податкові зобов`язання з вищезазначених податків сплачено в повному обсязі. За податкові періоди 2021 та 2022 рік податкова звітність ФГ «Валентина» відсутня (том 3 а.с. 134-135).

Згідно інформації начальника відділу в Єланецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 сформована за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 40,7 га, яка на підставі Державного акту на право постійного користування серії МК № 690 перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 (том 1 а.с. 153-155).

З наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області інформації вбачається, що формування земельної ділянки з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 здійснено за проектом землеустрою щодо її відведення, розробленого на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23 листопада 2018 року № 410.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 серпня 2019 року, земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 передана в оренду ОСОБА_4 строком до 03 червня 2026 року з правом пролонгації згідно договору оренди землі від 03 червня 2019 року (том 1 а.с. 51).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 15-ОТГ від 07 грудня 2020 року територіальній громаді, в особі Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 4743,2236 га, які розташовані в межах території Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області, згідно з актом приймання-передачі (том 2 а.с. 184, том 3 а.с. 37).

Згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної в комунальну власність від 07 грудня 2020 року, земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 передана у комунальну власність під номером 153 (том 2 а.с. 185-186).

19 вересня 2023 року комісією в складі старости Маложенівського старостинського округу, інспектора-землевпорядника, діловода обстежено земельну ділянку площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416, що знаходиться в межах Маложенівського старостинського округу № 6 Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та встановлено, що на протязі останніх п`яти років вказану земельну ділянку обробляє ОСОБА_2 без договору оренди. Користувач проводить обробіток ґрунту, просіви та щорічне збирання врожаю власною технікою і в результаті не сплачує жодного виду податків, про що складено Акт (том 3 а.с. 240).

За правилами статей 12,81ЦПКУкраїни року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).

За змістом статті 13ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПКУкраїни предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89ЦПКУкраїни встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що до складу спадщини після смерті його матері - ОСОБА_5 входить і право постійного користування земельною ділянкою земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради, що належала померлій на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК № 690 від 07 квітня 1997 року.

У пунктах 35-37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 179/1043/16-ц вказано:

- Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

- Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

- Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.

Отже, враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, для вирішення вказаного спору необхідно встановити, чи було здійснено ОСОБА_5 реєстрацію селянського (фермерського) господарства і, встановивши вказані обставини, ухвалити відповідне судове рішення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_5 у 1997 році було надано земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства площею 40,7 га, і яка у 2011 році створила ФГ «Валентина», зареєструвавши його у встановленому законом порядку та здійснювавши на наданій земельній ділянці господарську діяльність, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно частинами другою та п`ятою статті 7ЗК Української РСР (тут і надалі в редакції, що діяла на час отримання ОСОБА_5 права постійного користування землею) постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського ) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

За частиною першою статті 23ЗК Української РСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50ЗК Української РСР).

Відповідно до частини першої та другої статті 51ЗК Української РСР громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки .

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27ЗК Української РСР).

Аналіз зазначених норм ЗК Української РСР свідчить про те, що земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства; право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства) сформулювала наступний правовий висновок: За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Згідно із частиною 4 статті 263 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_5 отримала спірну земельну ділянку саме для ведення селянського (фермерського) господарства, з моменту державної реєстрації ФГ «Валентина» до останнього як юридичної особи перейшло право постійного користування земельною ділянкою та зберігається за цією юридичною особою на весь час існування фермерського господарства до часу припинення його діяльності. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 579/1304/16-ц.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваного рішення з підстав неналежного повідомлення позивача та його представника про розгляд справи на 06 грудня 2023 року (07 грудня 2023 року) є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи ( т. 4 а.с. 18, 19 зв., 22, 24).

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу не залучивши ФГ «Валентина» до участі у справі в якості сторони процесу та не допитав керівника чи представника даного господарства стосовно обставин справи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє (ст.13 ЦПК України).

Отже, враховуючи вказані вище положення, суд першої інстанції розглядаючи справу не мав повноважень з власної ініціативи залучати до участі у справі фермерське господарство, а позивач таким правом під час розгляду справи не скористався.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що мати позивача спадкодавець ОСОБА_5 за життя до своєї смерті не змогла на законних підставах, відповідно до діючого законодавства на той час створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство також не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено матеріалами справи ФГ «Валентина» було створено та зареєстровано 26 квітня 2011 року відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», який передбачає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, яка діяла на дату державної реєстрації ФГ «Валентина).

До того ж, позивач під час розгляду справи не надав доказів, що існувала інша земельна ділянка, на якій ФГ «Валентина» здійснювало господарську діяльність.

Інші доводи апеляційної скарги, про те, що судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 15 липня 2024 року.