Ухвала

від 07.10.2024 по справі 476/467/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 476/467/19

провадження № 61-12454ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Калинівської сільської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , Єланецької селищної ради Миколаївської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права постійного користування на земельну ділянку у порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері до складу спадщини ввійшло право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 07 квітня 1997 року серії МК № 690. Отримати свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку у нотаріуса він не має можливості, оскільки відділ Держземагенства в Єланецькому районі Миколаївської області відмовляє йому у видачі відповідних документів на земельну ділянку.

Посилаючись на положення статей 1218, 1225 ЦК України, статті 141 ЗК України, статті 11 Закону України «Про особисте селянське господарство» просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 07 квітня 1997 року серії МК № 690 в порядку спадкування за законом.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області 07 грудня 2023 року, залишеним без змінпостановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що померлій ОСОБА_4 надана земельна ділянка площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства. 26 квітня 2011 року зареєстровано фермерське господарство «Валентина». Засновником і головою вказаного господарства стала ОСОБА_4 . З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримала саме для ведення такого господарства його засновниця, переходить до цього господарства. Постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника ОСОБА_4 залишається фермерське господарство «Валентина», тому зазначене право не може бути об`єктом спадкування.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції. Зазначив, що посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 за життя не могла на законних підставах на той час створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що ФГ «Валентина» було створено та зареєстровано 26 квітня 2011 року відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», який передбачає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації. Позивач не надав доказів, що існувала інша земельна ділянка, на якій ФГ «Валентина» здійснювало господарську діяльність.

23 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, з пропуском строку на касаційне оскарження.

У скарзі міститься клопотання про те, що позивач отримав повний текст оскарженого судового рішення 26 липня 2024 року.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд на підставі статті 390 ЦПК України поновлює його.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 23 червня 2020 року у справі

№ 179/1043/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення суперечать матеріалам справи та не відповідають нормам матеріального права, відсутні будь-які докази, які б свідчили про передачу спірної земельної ділянки ФГ «Валентина». Суди у порушення норм процесуального права не залучили до участі у справі ФГ «Валентина», чим порушили права фермерського господарства; не звернули увагу на те, що після смерті матері позивач постійно користується земельною ділянкою, а не фермерське господарство, у матеріалах справи відсутні докази, що спірна земельна ділянка була передана ФГ «Валентина» і сплату ним податків за землю.

Суди не звернули увагу на те, що на час державної реєстрації ФГ «Валентина» діяв Закон України «Про фермерське господарство» в редакції від 01 квітня 2011 року, тобто надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не було передбачено законом. Разом з цим, право постійного користування земельною ділянкою не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем. Спадкодавиця за своє життя не мала можливості зареєструвати фермерське господарство, якому могла б передати право постійного користування земельною ділянкою, тому позивач має право на визнання права постійного користування на земельну ділянку у порядку спадкування за законом.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, на підставі рішення ІХ серії ХІІ скликання Єланецької районної ради народних депутатів Миколаївської області від 26 грудня 1995 року отримала право постійного користування земельною ділянкою площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Маложенівської сільської ради, що підтверджується копією державного акту на право постійного користування землею від 07 квітня 1997 року серії МК № 690, виданого на підставі розпорядження держадміністрації Єланецького району Миколаївської області від 04 березня 1996 року № 89.

26 квітня 2011 року зареєстровано ФГ «Валентина», засновником та головою якого стала ОСОБА_4 та яке є діючим господарством на цей час.

Починаючи з 2011 року ФГ «Валентина» сплачувало земельний податок за період з 2011 року по 2020 рік.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

14 вересня 2015 року Єланецькою державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу № 110/2015 щодо майна померлої ОСОБА_4 . З заявами про прийняття спадщини звернулися позивач ОСОБА_1 - син, відповідачі - ОСОБА_5 - чоловік, ОСОБА_2 - донька.

З відповіді в.о. державного нотаріуса Єланецької державної нотаріальної контори Миколаївської області від 30 червня 2021 року вбачається, що померлій ОСОБА_4 надана земельна ділянка площею 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акту на право постійного користування землею, виданого 07 квітня 1997 року Єланецькою райдержадміністрацією Єланецького району Миколаївської області. Також зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право. Свідоцтво ОСОБА_5 про право на спадщину на земельну ділянку площею 40,7 га після смерті ОСОБА_4 не видавалося.

Як слідує з відповіді ГУ ДПС у Миколаївській області від 14 лютого 2022 року, згідно з даними інформаційних систем ДПС України платником ФГ «Валентина» в податковій звітності з фіксованого сільськогосподарського податку (2013, 2014, 2015 роки), єдиного податку четвертої групи (2016, 2017, 2019, 2020 роки), плати за землю за 2018 рік, задекларовано до оподаткування земельну ділянку площею 40,7 га без зазначення кадастрового номеру. Задекларовані до сплати податкові зобов`язання сплачено в повному обсязі. За податкові періоди 2021 та 2022 рік податкова звітність ФГ «Валентина» відсутня.

Згідно з інформацією начальника відділу в Єланецькому районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 сформована за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 40,7 га, яка на підставі Державного акту на право постійного користування серії МК № 690 перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 . Формування земельної ділянки з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 здійснено за проектом землеустрою щодо її відведення, розробленого на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 23 листопада 2018 року № 410.

Земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 передана в оренду ОСОБА_3 строком до 03 червня 2026 року з правом пролонгації згідно договору оренди землі від 03 червня 2019 року.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 15-ОТГ від 07 грудня 2020 року територіальній громаді в особі Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 4743,2236 га, які розташовані в межах території Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області, згідно з актом приймання-передачі, зокрема, земельна ділянка площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416 передана у комунальну власність під номером 153.

19 вересня 2023 року комісією в складі старости Маложенівського старостинського округу, інспектора-землевпорядника, діловода обстежено земельну ділянку площею 39,6639 га з кадастровим номером 4823082400:01:000:0416, що знаходиться в межах Маложенівського старостинського округу № 6 Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та встановлено, що на протязі останніх п`яти років вказану земельну ділянку обробляє ОСОБА_1 без договору оренди. Користувач проводить обробіток ґрунту, просіви та щорічне збирання врожаю власною технікою і в результаті не сплачує жодного виду податків, про що складено акт.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції на момент отримання ОСОБА_4 державного акту на право постійного користування землею від 07 квітня 1997 року) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) вказано, що:

«після отримання позивачем державного акта на право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації останнім засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи. Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 937-IV (далі - Закон № 937-IV), у статті 1 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

З комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц та від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблені такі висновки:

«21. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

22. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

59. Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

60. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

61. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

62. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

63. У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що спірну земельну ділянку ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, на підставі рішення ІХ серії ХІІ скликання Єланецької районної ради народних депутатів Миколаївської області від 26 грудня 1995 року отримала для ведення селянського (фермерського) господарства. 26 квітня 2011 року зареєструвала ФГ «Валентина», засновником та головою якого стала ОСОБА_4 . Починаючи з 2011 року ФГ «Валентина» сплачувало земельний податок за період з 2011 року по 2020 рік, задекларовано до оподаткування земельну ділянку площею 40,7 га. Позивач не надав доказів, що існувала інша земельна ділянка, на якій ФГ «Валентина» здійснювало господарську діяльність. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що право постійного користування спірною земельною ділянкою не було об`єктом спадкування на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки у зв`язку з державною реєстрацією нею фермерського господарства відбулася фактична заміна землекористувача і відповідні права та обов`язки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Інші доводи касаційної скарги на правильність вказаного висновку судів не впливають та/або не є самостійними підставами касаційного оскарження судових рішень.

Висновки, викладені в оскаржених судових рішеннях, не суперечать висновкам, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, на які є посилання в касаційній скарзі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у справі № 476/467/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко