Ухвала

від 02.07.2024 по справі 175/2519/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1789/24 Справа № 175/2519/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з секретарем ОСОБА_5

за участюпрокурора ОСОБА_6

потерпілої ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

захисниці ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_9 , прокурора Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_10 , поданих на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, раніше не судимого, мешкає у АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.299 КК України, із призначенням покарання:

-за ч.4 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, із конфіскацією майна;

-за ч.2 ст.299 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, із конфіскацією майна.

Початок строку відбування для ОСОБА_8 суд визначив з моменту його фактичного затримання з 17 квітня 2023 року.

Доля речових доказів вирішена у відповідності до ст.100 КПК України.

Стягнуто із ОСОБА_8 судові витрати у розмірі 1434 грн.

Вироком суду встановлено, що 17 квітня 2023 року, приблизно о 08 годині 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи з корисливими намірами, з умислом, спрямованим на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, в умовах воєнного стану, знаходячись біля території домоволодіння АДРЕСА_2 , без дозволу мешканців проник на територію вказаного домоволодіння, а потім - до будинку. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні будинку, тримаючи у лівій руці ніж-мачете моделі «SKIF Latino 18», підійшов до потерпілої ОСОБА_11 та, погрожуючи ним, відкрито заволодів мобільним телефоном марки «Redmi Note 8 Pro», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 , вартістю 4100 гривень 00 копійок, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 4100 гривень 00 копійок.

Крім того, 17 квітня 2023 року, приблизно о 08 годині 35 хвилин, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи з умислом, спрямованим на жорстоке поводженняз тваринами, що належать до хребетних,знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_2 , у присутності неповнолітньої ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,порушуючивимоги п. 6 ч. 2 ст. 18, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», наніс рубаючою частиною ножа-мачете моделі «SKIF Latino 18», який тримав у лівій руці, удар по голові собаки породи «алабай» білого окрасу по кличці «Імір», яка була прив`язана металевим тросом до споруди вольєру на території домоволодіння, чим заподіяв собаці тілесні ушкодження у виді різаної рани на голові над лівим оком, довжиною 15 см.

У поданій апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_9 просить про зміну вироку суду у частині правової кваліфікації дій її підзахисного ОСОБА_8 : перекваліфікувати його дії з ч.4 ст.187 КК України на ст.356 КК України, з ч.2 ст.299 КК України на ч.1 ст.299 КК України і призначити ОСОБА_8 покарання, не пов`язане із позбавленням волі.

Посилається при цьому, що ОСОБА_8 визнає свою провину у нанесенні удару ножом-мачете по голові собаці, який вхопив його за лікоть руки, і заперечує наявність у нього умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, адже, приїхав до будинку ОСОБА_11 , перебуваючи у впевненості, що та викрала його телефон і мав намір забрати свою річ.

ОСОБА_11 раніше здійснювала крадіжку майна ОСОБА_8 у 2013 році, про що свідчить відповідь Дніпровського районного управління поліції №8 про реєстрацію такої заяви від ОСОБА_8 16.09.2013 року, тому, він був упевнений про її причетність до крадіжки майна свого телефону і на цей раз, оскільки ОСОБА_11 бачила цю річ напередодні, під час сумісного святкування.

Захисниця посилається на недоведеність провини ОСОБА_8 у скоєнні саме розбійного нападу та жорстокого поводження із твариною у присутності неповнолітніх; вважає, що надані потерпілою та свідками покази є неправдивими, суперечливими та плутаними за змістом.

Апелянт вважає, що ОСОБА_8 скоїв самоуправство, оскільки, приїхав забрати свій телефон, і у присутності потерпілої та свідків гарантував повернення ОСОБА_11 її телефону, оскільки, був упевнений, що потерпіла викрала його річ і наявність у обвинуваченого в руках ножа-мачете при цьому не спростовує наявність у останнього умислу саме на самоуправство.

Прокурор у поданій апеляційній скарзі вважає невідповідним розмір призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості скоєних кримінальних правопорушень та характеристиці його особи внаслідок м`якості.

Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 10 років, із конфіскацією майна; за ч.2 ст.299 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років, із конфіскацією майна.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції під час призначення покарання недостатньо врахував, що ОСОБА_8 , використовуючи заздалегідь підготовлене знаряддя злочину, будучи упевненим у своєму беззаперечному праві заходити до орендованого потерпілою помешкання у будь-який час, зухвало нехтуючи конституційними правами особи на недоторканість власності, у присутності двох неповнолітніх дітей вчинив розбійний напад та жорстоко спричинив тварині тілесні ушкодження.

Крім того, прокурор звертає увагу на недотримання судом положень п.2 ч.4 ст.374 КПК України: не зазначив у резолютивній частині рішення про залік досудового тримання ОСОБА_8 під вартою.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання, у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першої цієї статті.

17 квітня 2023 року ОСОБА_8 було затримано у порядку ст.208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, а 19 квітня 2024 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; ці докази долучені прокурором під час дослідження письмових доказів.

З огляду на це, прокурор просить на підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк призначеного покарання термін його перебування під вартою у період з 17 квітня 2023 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Під час апеляційного перегляду:

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисниця ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу сторони захисту у повному обсязі викладених у ній доводів, просили змінити вирок суду та перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.4 ст.187 на ст.356 КК України, з ч.2 ст.299 на ч.1 ст.299 КК України та призначити покарання, не пов`язане із позбавленням волі; проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували;

-прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_11 заперечували проти доводів апеляційної скарги захисниці та пояснень обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду справи; підтримали апеляційну скаргу представника державного обвинувачення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження у межах поданих апеляційних скарг та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Зазмістом пункту1статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Апеляційний судвважає,що висновкимісцевого судупро доведеністьвини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненнікримінальних правопорушеньпри обставинах,встановлених вирокомсуду,а такожправова кваліфікаціяйого дійза ч.4 ст.187, ч.2 ст299 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, є обґрунтованими та належним чином умотивованими.

Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду матеріалів кримінального провадження не визнавав свою вину, вона повністю підтверджується дослідженими в установленому порядку доказами, які наведені в оскаржуваному вироку.

Щодо посилання захисника на недоведеність провини ОСОБА_8 у скоєнні саме розбійного нападу та жорстокого поводження із твариною у присутності неповнолітніх, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

З об`єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного, зокрема, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу.

При цьому форма висловлення погрози не обмежується конкретними словами про можливе застосування насильства, вона має місце й тоді, коли винна особа, зокрема, своїми жестами, демонстрацією зброї або інших предметів, які потерпілий об`єктивно може розцінити як такі, що при їх застосуванні його здоров`ю чи життю загрожуватиме небезпека, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, то ця погроза буде реалізована, а в потерпілого дійсно таке враження склалося.

Так, суд першої інстанції зазначив, що під час судового розгляду було встановлено і доведено факт того, що обвинувачений проник на територію чужого домоволодіння, без дозволу власника чи володільця цього домоволодіння, де зайшов до приміщення будинку, який йому не належить. Про те, що в цьому будинку мешкає родина потерпілої обвинуваченому було відомо. Обвинувачений приїхав до потерпілої з метою забрати мобільний телефон, під час проходу на територію домоволодіння він взяв із собою ніж-мачете, який під час перебування у будинку тримав у руці. Зазначені обставини не заперечувались і самим обвинуваченим. В подальшому він без жодних вагань чи попереднього з`ясування обставин накинувся на потерпілу, погрожував їй застосуванням насильства, свідомо вихопив із рук потерпілої мобільний телефон, при цьому не пересвідчувався, чий насправді цей телефон, а одразу поклав його собі до кишені та залишив приміщення будинку. Така поведінка обвинуваченого підтверджує направленість його дій та бажання заволодіти чужим майном, що повністю спростовує посилання захисника на наявність в його діях самоправства. Тому такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 є злочином, який повинен кваліфікуватися як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.

Апеляційний судпогоджується зданим висновком,оскільки вінвипливає ізнаданих всудовому засіданніпоказів потерпілої ОСОБА_11 ,свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 ,які вказалина те,що обвинувачений ОСОБА_8 ,після відкриттядверей потерпілою,заскочив доних удім кричав,розмахував мачете,який вінтримав уруці,погрожувавпотерпілій і кричав, де його телефон. ОСОБА_11 показала йому, що у неї тільки її мобільний телефон, а обвинувачений вихопив у неї з рук телефон та вийшов з будинку.

Крім того, аналогічні покази в судовому засіданні надала й співмешканка обвинуваченого свідок ОСОБА_14 , яка приїхала разом з ним, пояснивши, що після того, як ОСОБА_8 пішов до будинку, вона почула крики, зайшла до будинку та побачила як обвинувачений махав мачете і кричав, щоб йому повернули телефон.

Вищенаведене покази свідків та потерпілої є послідовними, логічними, такими, що не викликають у суду апеляційної інстанції сумніву у їх правдивості, та вказують на бажання обвинуваченого заволодіти чужим майном при цьому погрожуючи потерпілій мачете, а тому судом першої інстанції дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК України.

Версія сторони захисту про те, що ОСОБА_8 скоїв самоуправство, оскільки, приїхав забрати свій телефон, і у присутності потерпілої та свідків гарантував повернення ОСОБА_11 її телефону, оскільки, був упевнений, що потерпіла викрала його річ і наявність у обвинуваченого в руках ножа-мачете при цьому не спростовує наявність у останнього умислу саме на самоуправство не заслуговує на увагу у звязку із вищенаведеним.

Також, суд першої інстанції вказав на те, що не можна прийняти до уваги посилання захисника адвоката ОСОБА_9 на необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 299 КК України на ч. 1 ст. 299 КК України, оскільки жорстоке поводження з твариною відбулось не у присутності неповнолітньої ОСОБА_12 . Зазначені посилання захисника є безпідставними і повністю спростовуються дослідженими у провадженні доказами, зокрема показаннями свідків.

Апеляційний суд також вважає такі висновками правильними, оскільки вони підтверджуються наданими в судовому засіданні показами неповнолітнього свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що вона перебувала у дворі, коли обвинувачений заподіяв собаці тілесні ушкодження. Також, свідок ОСОБА_13 пояснив, що обвинувачений забравши телефон вийшов з будинку та через 1-2 хвилини за ним з будинку вийшла донька сестри ОСОБА_15 , він бачив у вікно як обвинувачений заподіяв собаці тілесні ушкодження. Крім того, потерпіла ОСОБА_11 пояснила, що обвинувачений забрав у неї телефон та вийшов з будинку, за ним на вулицю вийшла її донька ОСОБА_16 , а через 2-3 хвилини вона забігла до будинку і сказала, що обвинувачений порубав собаку.

Вищенаведені покази потерпілої та свідків є послідовними, логічними, такими, що не викликають у суду апеляційної інстанції сумніву у їх правдивості, та вказують на вчинення ОСОБА_8 жорстокого поводження з твариною, яке відбулось у присутності неповнолітньої ОСОБА_12 , а тому судом першої інстанції правильно кваліфіковано дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 299 КК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, є безпідставними та правильність вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Так, переглядаючи кримінальне провадження в ході апеляційної процедури, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що місцевий суд урахував усі обставини справи, взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії не тяжких та особливо злочинів, дані про особу винного, який офіційно працює, має постійне місце мешкання, за місцем мешкання характеризується задовільно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога як особа, яка страждає будь-якими захворюваннями наркологічного та/або психічного характеру, не значиться, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, яка обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано призначив винному покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 299 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі та, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточно призначив ОСОБА_8 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Призначене судом першої інстанції покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є законним та справедливим, сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного обвинуваченому за вироком суду, в апеляційній скарзі не наведено, у зв`язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання є не тільки справедливим, але й необхідним і достатнім для його виправлення та не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, вважаючи доводи останнього в цій частині необґрунтованими.

В свою чергу, слушними є доводи апеляційної скарги прокурора про недотримання судом положень п.2 ч.4 ст.374 КПК України та необхідності зарахувати ОСОБА_8 у строк призначеного покарання термін його перебування під вартою у період з 17 квітня 2023 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

17.04.2023 року ОСОБА_8 було затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Згідно з наявною в матеріалах провадження ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року (а.п. 36) ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 червня 2023 року. Ухвалами Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2023 року, 08 серпня 2023 року, 05 жовтня 2023 року, 22 листопада 2023 року, 17 січня 2024 року, раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 продовжувався.

Таким чином, в цій частині вирок суду необхідно змінити, зарахувавши ОСОБА_8 у строк призначеного покарання термін його попереднього ув`язнення з 17 квітня 2023 року по день набрання вироком законної сили (02.07.24 р) з розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі

У решті цей вирок суду першої інстанції щодо нього - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.405.407,418 та 419 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_9 залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 за ч.4 ст.187, ч.2 ст.299 КК України змінити у частині визначення строку відбування покарання.

Початок строку відбування покарання для ОСОБА_8 визначити з моменту набрання вироком законної сили, тобто, з 02 липня 2024 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк призначеного покарання термін його попереднього ув`язнення з 17 квітня 2023 року по день набрання вироком законної сили (02.07.24 р), із розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена учасниками кримінального провадження у касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду, протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали апеляційного суду, а для ОСОБА_8 , який утримується під вартою, - у той же строк та спосіб, починаючи з моменту вручення йому копії ухвали суду апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3