Ухвала

від 01.11.2024 по справі 175/2519/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 175/2519/23

провадження № 51 - 4558 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041440000229 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 299 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 299 КК України та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 299 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів.

Відповідно до обставин, детально наведених у вироку, 17 квітня 2023 року, приблизно о 08:30 год, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, в умовах воєнного стану, знаходячись біля території домоволодіння АДРЕСА_2 , без дозволу мешканців проник на територію вказаного домоволодіння та до будинку. Надалі ОСОБА_5 , знаходячись у приміщенні будинку, тримаючи у лівій руці ніж-мачете моделі «SKIF Latino 18», підійшов до потерпілої ОСОБА_6 та, погрожуючи застосуванням вказаного ножа-мачете, шляхом ривку з рук, відкрито заволодів мобільним телефоном марки «Redmi Note 8 Pro», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 , чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 4100 грн.

Крім того, 17 квітня 2023 року, приблизно о 08:35 год, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи з умислом, спрямованим на жорстоке поводження з тваринами, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_2 , у присутності неповнолітньої ОСОБА_7 , порушуючи вимоги п. 6 ч. 2 ст. 18, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», наніс рубаючою частиною ножа-мачете моделі «SKIF Latino 18», який тримав у лівій руці, удар по голові собаки породи «Алабай» білого окрасу по кличці «Імір», яка була прив`язана металевим тросом до споруди вольєру на території домоволодіння, чим заподіяв собаці тілесні ушкодження у виді різаної рани на голові над лівим оком, довжиною 15 см.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року змінив у частині визначення строку відбування покарання. Початок строку відбування покарання для ОСОБА_5 визначив із моменту набрання вироком законної сили, тобто з 02 липня 2024 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахував ОСОБА_5 у строк призначеного покарання термін його попереднього ув`язнення з 17 квітня 2023 року по день набрання вироком законної сили (02 липня 2024 року), із розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. У решті вирок залишив без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій вона порушує питання про перегляд вищевказаних судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:

? у матеріалах провадження відсутні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України;

? у діях останнього відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 299 КК України. Вказує, що потерпіла ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_7 на досудовому слідстві та безпосередньо в судовому засіданні надавали різні показання за цим епізодом;

? хоча у судовому засіданні потерпіла також неодноразово змінювала свої показання, проте суд першої інстанції безпідставно їх у повному обсязі не врахував, не здійснив оцінку їх на предмет достовірності, а також не відобразив у рішенні достовірних показань свідка ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , всупереч ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не надав їм належної оцінки та не співставив з іншими доказами, отже був упередженим під час розгляду кримінального провадження;

? апеляційний суд вказаних суперечностей не усунув, у порушення вимог ст. 404 КПК України, залишив поза увагою клопотання про повторне дослідження обставин провадження (безпідставно повторно не допитав свідка ОСОБА_7 );

? рішення судів є невмотивованими, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , якими вона обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Щодо доводів касаційної скарги захисника, що у матеріалах провадження відсутні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України

Свої доводи захисник обґрунтовує тим, що потерпіла неодноразово змінювала свої показання, проте суд першої інстанції безпідставно їх у повному обсязі не врахував, не здійснив оцінку їх на предмет достовірності. Зазначає, що потерпіла вказувала, що ОСОБА_5 гарантував повернути належний їй телефон, після того як вона поверне викрадений у нього телефон.

Так, за результатами апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 299 КК України, за обставин, наведених у вироку, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілу ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , зміст показань яких детально викладений у вироку.

Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 17 квітня 2023 року, відповідно до якого проведено огляд території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у вольєрі виявлено собаку породи «Алабай» на голові якої над лівим оком присутнє пошкодження у виді рубаної рани гострим предметом, зі слідами речовини бурого кольору. Під час огляду встановлено, що виведена з вольєру собака не може наблизитися до будинку, відстань становить більше 1,8 м до місця перебування; інформацією ветеринарного лікаря ветеринарної клініки « Хатіко » від 17 квітня 2023 року, згідно з якою огляд ветеринарного лікаря підтверджує, що у собаки породи «Алабай» різана рана довжиною 15 см на голові, накладено 15 швів від ока до вух; даними протоколу огляду від 17 квітня 2023 року, згідно з яким на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , було проведено огляд добровільно виданих обвинуваченим ОСОБА_5 мобільного телефону марки «Redmi Note 8 Pro», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 та ножа-мачете моделі «SKIF Latino 18»; даними протоколу слідчого експерименту від 19 квітня 2023 року, в ході якого ОСОБА_5 детально відтворив обставини свого проходу та перебування 17 квітня 2023 року на території домоволодіння по АДРЕСА_2 та у будинку за цією адресою, а також механізм заподіяння ним тілесних ушкоджень собаці; даними протоколу огляду від 25 травня 2023 року, відповідно до якого оглянуто ніж-мачете чорного кольору; висновками експертиз.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що оцінюючи докази в сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ці докази доводять вчинення обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Так, допитаний в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 299 КК України, визнав частково та в ході допиту, зокрема зазначив, що коли він прокинувся зранку, після вживання алкогольних напоїв ввечері, не знайшов свого мобільного телефона та вирішив, що ОСОБА_6 його вкрала. Він поїхав до потерпілої, взяв із собою мачете, щоб захиститись від собаки. Коли у дворі потерпілої він сходив у туалет, вибігла собака і схопила його за руку, тому він ударив її ножем-мачете. Він зайшов у будинок та запитав у потерпілої де його телефон. Остання мовчки дала йому свій телефон, а оскільки телефон був чорного кольору, то він подумав, що це його телефон.

Водночас суди критично оцінили показання обвинуваченого ОСОБА_5 з приводу того, що він забрав мобільний телефон потерпілої, помилково вважаючи, що це його мобільний телефон, при цьому ножом-мачете не розмахував і нікому не погрожував, а собаку він вдарив цим ножом виключно захищаючись від її нападу та визнали їх неспроможними, так як вони повністю спростовуються та суперечать іншим зібраним у провадженні доказам і розцінили таке не визнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини як його спосіб захисту та бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.

Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що допитані у судовому засіданні місцевим судом потерпіла ОСОБА_6 та свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вказали на те, що обвинувачений ОСОБА_5 , після відкриття дверей потерпілою, заскочив до них у дім, кричав, розмахував мачете, який тримав у руці, погрожував потерпілій і кричав, де його телефон. ОСОБА_6 показала йому, що у неї тільки її мобільний телефон, а обвинувачений вихопив у неї з рук телефон та вийшов з будинку.

Крім того, як зазначено судами у своїх рішеннях, свідок ОСОБА_9 , яка є співмешканкою обвинуваченого, надала аналогічні показання, пояснивши, що після того, як ОСОБА_5 пішов до будинку, вона почула крики, зайшла в будинок та побачила як обвинувачений махав мачете і кричав, щоб йому повернули телефон.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Судами встановлено, що показання потерпілої та свідків є послідовними, логічними, такими, що не викликають сумніву у їх правдивості та вказують на бажання обвинуваченого заволодіти чужим майном, погрожуючи потерпілій мачете, а тому дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК України.

У зв`язку з вищевикладеним доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що у діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 299 КК України, оскільки потерпіла ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_7 на досудовому слідстві та під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції надавали різні показання за цим епізодом

Так, зокрема, захисник стверджує, що у потерпілої та свідка ОСОБА_7 наявна плутанина в показаннях за фактом жорстокого поводження з тваринами, тобто має місце фальсифікація обставин кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що вказані посилання захисника є безпідставними і повністю спростовуються дослідженими у провадженні доказами, зокрема показаннями свідків.

Як встановлено судами, обвинувачений під час розгляду справи не заперечував, що саме він наніс собаці удар ножем-мачете. Однак, місцевий суд не виключив можливість того, що собака вкусила обвинуваченого, коли він відійшов зі стежки відправити свою природню потребу, водночас обставин, які б свідчили про наявність небезпечного посягання на обвинуваченого чи обстановки захисту, під час судового розгляду встановлено не було.

Також судами встановлено, що неповнолітня свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона перебувала у дворі, коли обвинувачений заподіяв собаці тілесні ушкодження, після чого собака заскавчала. Також свідок ОСОБА_8 зазначив, що він бачив у вікно як обвинувачений заподіяв собаці тілесні ушкодження, саме після чого собака заскавчала. Крім того, суд урахував показання потерпілої ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона чула як собака заскавчала, це було після того як обвинувачений пішов з будинку.

Разом з тим, суд першої інстанції зауважив, що вказані показання потерпілою та свідками були надані безпосередньо в судовому засіданні, з дотриманням чинного законодавства. Потерпіла та свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Крім того, іх показання узгоджуються як одні з одними, так і відповідають та не суперечать обставинам, відомості про які містяться в інших досліджених у провадженні доказах. Жодних підстав для обмовляння обвинуваченого у потерпілої і свідків під час судового розгляду встановлено не було.

Місцевим судом у вироку зазначено, що показання потерпілої та свідків були оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів наголошує, що сторона захисту, реалізуючи свої права відповідно до приписів статей 22, 26 КПК України, не була позбавлена можливості звертатися до правоохоронних органів із заявами з приводу надання завідомо неправдивих показань свідком. Проте подана захисником касаційна скарга, а також оскаржувані судові рішення не містять інформації про притягнення зазначеного свідка до кримінальної відповідальності за неправдиві показання або звернення сторони захисту з цього приводу до правоохоронних органів. До того ж, будь яких інших підстав для визнання недопустимими доказами показання свідка ОСОБА_7 сторона захисту не наводить.

Тож, доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги захисника, що суд першої інстанції був упередженим, оскільки не відобразив достовірних показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , не надав їм належної оцінки та не співставив з іншими доказами

Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес щодо результату розгляду справи, конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі.

У кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень.

Водночас, касаційна скарга захисника не містить будь яких посилань на те, що сторона захисту була позбавлена скористатися правом заявити відвід судді або, що заявлений стороною захисту відвід не був розглянутий.

Колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК України.

Більш того, варто зауважити, що, крім показань свідків, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується іншими належними та допустимими доказами, яким судами надана вірна оцінка.

Отже, доводи захисника в цій частині не є слушними.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд, у порушення вимог ст. 404 КПК України, залишив поза увагою клопотання про повторне дослідження обставин провадження

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник посилається на те, що апеляційний суд залишив поза увагою клопотання про повторне дослідження обставин провадження, проте доводи в цій частині не конкретизує. Водночас у своїй касаційній скарзі фактично стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно повторно не допитав свідка ОСОБА_7 та суперечностей у її показаннях не усунув.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Водночас апеляційний суд зазначив, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 проведено з дотриманням норм КПК України, місцевий суд дослідив у повному об`ємі та без порушень і дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв`язку щодо їх допустимості, достатності та достовірності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів.

З огляду на що апеляційний суд погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, а тому підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цього суду не було.

Разом з тим, сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Тож, відсутність належного обґрунтування клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України.

Отже, з огляду на викладене, доводи захисника у цій частині є необґрунтованими.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок урахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 299 КК України.

Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкціями інкримінованих статей КК України, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Решта доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2024 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3