Постанова

від 04.07.2024 по справі 917/1426/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року м. Харків Справа № 917/1426/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явилися;

від відповідача (апелянта): не з`явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ареал", с. Степне, Полтавська область, Полтавський район (вх. №1119 П/1),

на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 (повний текст складено 12.04.2024) у справі №917/1426/23 (суддя Тимощенко О.М.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Околиця", с. Малі Будища, Полтавський район, Полтавська область,

до Приватного підприємства "Ареал", с. Степне, Полтавська область, Полтавський район,

про стягнення 652850,77грн заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Околиця" (надалі - ТОВ "Околиця", позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Ареал" (надалі - ПП "Ареал", відповідач) про стягнення 652850,77грн заборгованості за договором поставки №26/01-23 від 26.01.2023, з яких: 632500,72грн - сума основної заборгованості та 20350,05грн - штрафна неустойка.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №26/01-23 від 26.01.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі №917/1426/23 позовні вимоги задоволено частково.

В частині стягнення 350000,00грн основної заборгованості - закрито провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Стягнуто з ПП "Ареал" на користь ТОВ "Околиця" 282500,72грн основної заборгованості, 20350,05грн неустойки та 4542,76грн витрат по сплаті судового збору.

Повернуто ТОВ "Околиця" з Державного бюджету України 5250,00грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №1541 від 28.07.2023 на загальну суму 9792,77грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором поставки зі своєчасної сплати на користь позивача суми заборгованості на суму 632500,72грн. При цьому, в ході розгляду справи відповідачем було сплачено позивачу частину суми боргу в розмірі 350000,00грн, а отже, між сторонами відсутній предмет спору в цій частині, що стало підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України. З урахуванням сплаченої суми заборгованості в розмірі 350000,00грн, суд встановив, що сума боргу складає 282500,72грн, і в цій частині позовні вимоги задоволено.

Зважаючи на відсутність доказів впливу обставин, які відповідач вважає форс-мажорними, на реальну можливість виконання останнім своїх зобов`язань за договором, а також приймаючи до уваги те, що договір поставки був укладений між сторонами 26.01.2023, тобто вже після введення воєнного стану в Україні, до того ж, ПП "Ареал" не було повідомлено ТОВ "Околиця" у відповідності до вимог п.п. 7.1. - 7.2. договору про настання обставин непереборної сили, господарський суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача з приводу необхідності звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафної неустойки в сумі 20350,05грн, нараховананої на підставі п. 8.2 договору за порушення строків оплати у розмірі 0,01% від своєчасно несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, відповідач - ПП "Ареал" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 в частині стягнення з ПП "Ареал" на користь ТОВ "Околиця" 282500,72грн основної заборгованості і 20350,05грн неустойки, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:

1) судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача про наявність під час виконання умов поставки договору форс-мажорних обставин, зумовлених введенням на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії рф проти України, які були засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1; зокрема, згідно зі статистичними даними повітряних тривог по всій Україні (за період з дати першої заявки покупця на поставку) кількість оголошень сигналів повітряних тривог на Полтавщині складає 218 разів, середня тривалість кожної 00:55:41 хв; до того ж, у жовтні - грудні 2023 року було пошкоджено інфраструктурні об`єкти енергозабезпечення, що призвело до відсутності протягом декількох днів або декількох годин за добу у вказаний період часу електроенергії на підприємстві та виробничих площах відповідача; наведені обставини у сукупності призвели до порушення строків поставки продукції, що є предметом договору поставки; відповідач листом №9 від 19.04.2023 повідомив позивача про те, що у нього сталася складна ситуація, а саме: падіння попиту та ціни на ринках збуту на готову продукцію, а також поломка обладнання, що спричинило аварійну ситуацію та неможливість відвантаження готової продукції покупцям;

2) місцевий господарський суд також не врахував, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки товару складені з порушенням законодавства щодо поставки та перевезення вантажів, не відповідають вимогам первинних документів та не стосуються предмету спору, зокрема:

- рахунок-фактура №СФ-0000019 від 19.02.2023 не містить обов`язкових реквізитів, передбачених п.п.2.1-2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (надалі - Положення №88);

- у видатковій накладній №PH-0000038 від 19.02.2023 на зерно сої кількістю 25,200 тон вказано отримувача директора за довіреністю №9 від 19.02.2023; у той же час, вказана довіреність була виписана на директора для отримання матеріальних цінностей на підставі рахунку №СФ-0000019 від 14.02.2023, який відсутній в матеріалах справи, а надано рахунок №СФ-0000019 від 19.02.2023;

- товарна-транспортна накладна №0019 від 27.01.2023 не відповідає вимогам Положення №88 та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363 від 14.10.1997, оскільки в реквізитах "Відпуск за довіреністю вантажоодержувача: серія №_ від_ виданою_" не зазначено обов`язкових даних; крім того, оскільки не надано документів на уповноважену особу вантажовідправника, тому остання не може бути прийнята судом до уваги;

- у ТТН №0008 від 10.02.2023 визначено вантаж "кукурудза" масою брутто 40,280 тон, тоді як за рахунком-фактурою №СФ-0000017 від 10.02.2023 та видатковою накладною №РН-0000035 від 10.02.2023 поставлено було зерної сої;

- до ТТН №0009 від 14.02.2023 та ТТН №0010 від 14.02.2023 не надано документів на підтвердження того, хто прийняв товар, і печатка стоїть не гербова, а для документів;

- роздруківки з начебто направлених позивачем документів відповідачу та роздруківки з СМС переписки не можуть бути прийняті в якості належних та достовірних доказів по справі, оскільки в них не зазначено, що це копії електронних документів, або роздруківки з оригіналу електронних доказів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Ареал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі №917/1426/23; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №917/1426/23 на 04.07.2024 о 15:15 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 28.06.2024 від ТОВ "Околиця", позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін. Свою позицію обґрунтовує наступним:

- відповідачем не було надано доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема, у справі відсутній відповідний сертифікат ТПП, який засвідчує такі обставини для ПП "Ареал", а саме лише посилання щодо впливу повітряних тривог на можливість вчасної оплати за поставлений товар не може бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки відповідач ані під час укладення договору, ані в ході поставки товару про відповідні обставини ТОВ "Околиця" не повідомляв;

- щодо наявності певних недоліків у видаткових документах, які підтверджують факт поставки відповідачеві насіння сої 14.02.2023, то останні не спростовують самого факту поставки продукції на вказану позові суму; керівник підприємства відповідача здійснив прийняття сої в інший день та фактично такими діями схвалив (погодив) іншу дату поставки продукції; в процесі виконання умов договору претензій у жодної зі сторін не було, а факт його виконання в цій частині підтверджується прийняттям продукції відповідачем;

- що стосується ТТН №0019 від 27.01.2023, то вона є лише одним з документів на підтвердження факту здійснення поставки товару, який має бути оцінено судом разом з іншими доказами у сукупності; зазначений документ містить всі необхідні реквізити та записи, що вимагаються Законом до первинних документів, а відсутність посилання на довіреність не спростовує сам факт поставки і не впливає на недійсність документу в цілому; сторони схвалили зазначену форму, не пред`явили жодних зауважень одна до одної, виконали зобов`язання по відвантаженню товару, що підтверджується у т.ч. і підписами продавця та покупця на зазначеному документі;

- відносно заперечень відповідача щодо ТТН №008 від 10.02.2023, то цей документ необхідно оцінювати у сукупності з іншими доказами, наданими позивачем на підтвердження фактичного постачання партії сої 10.02.2023 в кількості 24,8400 тон, а саме, з видатковою накладною №РН-0000035 від 10.02.2023, яка містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому ця видаткова накладна є первинними документами, яка фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Водночас, 28.06.2024 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання ПП "Ареал" про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, відповідач має намір врегулювати існуючий між сторонами спір мирним шляхом, що підтверджується частковим відшкодуванням боргу в ході розгляду справи в суді першої інстанції на суму 350тис.грн.

Уповноважені представники відповідача (апелянта) та позивача у судове засідання 04.07.2024 не з`явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги всі сторони повідомлені у встановленому порядку.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 ст. 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

У той же час, за положеннями ст. 129 Конституції України та ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З урахуванням наведеного, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України) (наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19).

Судова колегія зазначає, що відповідачем до свого клопотання не було надано доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, у т.ч. документального підтвердження ведення переговорів (листування) з позивачем, а також не наведено строків можливого врегулювання спору між сторонами та його наслідків. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що в ході розгляду справи в суді першої відповідач аналогічно цьому зазначав про введення переговорів з позивачем та намагання врегулювати спірні правовідносин, однак узгодження спірних питань та доказів погашення заборгованості до моменту ухвалення рішення суду так і не надав.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ст. 46 ГПК України передбачено, зокрема, право сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

За загальним правилом, сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Тобто, сторони не позбавлені права укласти мирову угоду і в процесі виконання судового рішення.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.01.2023 між ТОВ "Околиця" (надалі - постачальник) та ПП "Ареал" (надалі - покупець) укладено договір поставки №26/01-23 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати окремими партіями у власність покупцеві зерно сої (далі - твар) насипом, а покупець зобов`язаний прийняти і сплатити за товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору)

За умовами п. 1.2. договору ціна на кожну окрему партію товару, вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

У п. 2.1. договору сторони погодили, що кількість та асортимент кожної окремої партії товару визначається згідно рахунків - фактур і товарних накладних від постачальника, які узгоджуються сторонами до постачання кожної партії товару. Кількість товару - 300,00 т. +/- 10% за вибором продавця.

Відповідно до п. 2.2. договору, якщо при прийнятті товару буде виявлено його невідповідність за кількістю та якістю, складається відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками обох сторін, а неякісний товар чи той, якого не вистачає підлягає заміні або додатковій поставці постачальником за його рахунок протягом 7 (семи) днів з моменту отримання постачальником акту (висновку), щодо неякісного товару. Всі претензії покупця щодо якості товару приймаються постачальником протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару.

За умовами п. 3.1. договору ціна за 1 тону товару без ПДВ складає 15350,88грн, ПДВ 2149,12грн, всього з ПДВ складає 17500,00грн. Покупець зобов`язаний оплачувати товар за ціною, встановленою в рахунку-фактурі. Загальна вартість товару по цьому договору без ПДВ складає 4605264,00грн., ПДВ - 644736,96грн, всього з ПДВ складає 5250000,00грн +/-10%, залежно від кількості поставленого товару.

Оплата за товар здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати рахунку-фактури, виставленого постачальником, в національній валюті України - гривні, на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в рахунку (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3. договору часом оплати вважається списання грошових коштів з розрахункового рахунка покупця.

Приймання товару за кількістю здійснюється покупцем у місці завантаження товару. Кількість товару зазначається у товарно-транспортній накладній. Зобов`язання постачальника передати товар покупцю вважається виконаним в момент навантаження товару в транспортний засіб, наданий покупцем за свій рахунок (п. 4.2 договору).

За умовами п. 4.4. договору одночасно з вантаженням товару покупець зобов`язаний передати постачальнику довіреність на товар, форма якого повинна відповідати формі, встановленій чинним законодавством України і заповнена належним чином. Постачальник у свою чергу, зобов`язаний передати покупцеві наступні товаророзпорядчі і інші документи, що відносяться до товару, у тому числі:

- видаткову накладну;

- товарно-транспортну накладку.

Відповідно до п. 5.1. постачальник зобов`язався: здійснювати поставку товару, згідно термінів попередньо узгоджених та вказаних в специфікації до кожної партії товару до 01.05.2023 року.

У свою чергу, згідно п. 5.2. договору, покупець зобов`язався: своєчасно здійснювати оплату за товар, що набуває, згідно виставленим рахункам і розділу 3 цього договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023, а в частині взаємних розрахунків між сторонами до повного виконання своїх зобов`язань.

Як вбачається із змісту розділу 7 договору ("Форс-мажор"):

- в разі настання обставин непереборної сили (форс-мажор), які знаходяться поза контролем сторін, які сторонами не могли бути передбаченими і бути врахованими, дії які неможливо попередити, такі як, стихійні лиха, технічні аварії, військові дії, страйки (окрім персоналу сторін), дії влади, блискавка, пожежа, повінь, землетрус, епідемія, епізоотія, сторона, яка потрапила під дію таких обставин, звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, за умови підтвердження факту існування форс-мажорних обставин довідкою Торговельно-промислової палати України (п. 7.1 договору);

- при настанні обставин, які вказані в п. 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін будь-яким засобом повідомити іншу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торговельно- промислової палати України (п. 7.2 договору);

- відсутність повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором (п. 7.3 договору);

- існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка потрапила під їх дію від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором, але не звільняє від обов`язку виконати свої зобов`язання після припинення форс - мажорних обставин (п. 7.4 договору);

Відповідальність сторін урегульована розділом 8 договору.

Так, за п. 8.1 договору сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежного виконання цим договором, включаючи відшкодування збитків. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від сплати штрафних санкцій, пені і виконання своїх зобов`язань за даним договором.

В разі порушення покупцем термінів оплати, вказаних в п. 3.2 цього договору, він оплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 0,01% від своєчасно несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язань (п. 8.2 договору).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що на виконання своїх договірних зобов`язань, він поставив відповідачу товар у розмірі 219,00 тон зерна сої на загальну суму 3832500,72грн, що підтверджується наступними документами:

- рахунками-фактурами: №СФ-0000009 від 27.01.2023, №СФ-0000015 від 07.02.2023, №СФ-0000016 від 08.02.2023, №СФ-0000017 від 10.02.2023, №СФ-0000018 від 14.02.2023, №СФ-0000019 від 19.02.2023;

- видатковими накладними: №РН-0000021 від 27.01.2023, №РН-0000031 від 07.02.2023, №РН-0000034 від 08.02.2023, №РН-0000035 від 10.02.2023, №РН-0000036 від 14.02.2023, №РН-0000038 від 19.02.2023;

- довіреностями: №3 від 27.01.2023, №4 від 07.02.2023, №5 від 08.02.2023, №6 від 10.02.2023, №7 від 14.02.2023, №9 від 19.02.2023;

- товарно-транспортними накладними: №0019 від 27.01.2023, №0002 від 07.02.2023, №0007 від 08.02.2023, №0008 від 10.02.2023, №0009 від 14.02.2023, №0010 від 14.02.2023, №0011 від 14.02.2023, №0012 від 14.02.2023, №0013 від 19.02.2023 (а.с. 30-47, 63-71, т.1).

Відповідачем здійснювалась часткова сплата заборгованості у загальному розмірі 3200000,00грн, а саме: 03.02.2023 року - 240000,00грн, 07.02.2023 - 100000,00грн, 10.02.2023 - 70000,00грн, 23.02.2023 - 310000,00, 24.02.2023 - 90000,00грн, 28.02.2023 - 100000,00грн, 02.03.2023 - 300000,00грн, 03.03.2023 - 150000,00грн, 16.03.2023 - 289500,00грн, 17.03.2023 - 189000,00грн, 181500,00грн, 31.03.2023 - 250000,00грн, 160000,00грн, 28.04.2023 - 100000,00грн, 09.05.2023 - 150000,00грн, 08.06.2023 - 100000,00грн, 14.06.2023 - 100000,00грн, 27.06.2023 - 320000,00грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи кредитними повідомленнями (а.с. 72-78, 105-107, т.1).

18.04.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу про сплату заборгованості (вих. №77), у відповідь на яку відповідач листом (вих. №9 від 19.04.2023) повідомив, що погоджується з вимогами ТОВ "Околиця" та зазначає, що на підприємстві склалася складна ситуація (падіння попиту та ціни на ринках збуту на готову продукцію та поломка обладнання), у зв`язку з чим докладає зусиль та планує здійснити погашення заборгованості орієнтовно до 07.05.2023.

16.05.2023 та 31.05.2023 позивачем на адресу відповідача повторно було надіслано претензії-вимоги про сплату заборгованості (вих. №95 та №107), у відповідь на які відповідач листом (вих. №19 від 15.06.2023) повідомив про здійснення погашення заборгованості перед позивачем наступним чином: 20.06.2023 - 200000,00грн, 23.06.2023 - 200000,00грн, до 05.07.2023 - залишок боргу.

Також матеріали справи свідчать, що між сторонами здійснювалась спілкування за допомогою СМС-повідомлень.

Проте, як стверджував позивач, станом на дату подання даного позову основна заборгованість відповідача складає 632500,72грн та не була погашена відповідачем у добровільному порядку.

Зважаючи на те, що ПП "Ареал" було отримано поставлений товар від ТОВ "Околиця" на умовах укладеного між сторонами договору поставки №26/01-23 від 26.01.2023, однак оплачено несвоєчасно та не у повному обсязі, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача 652850,77грн заборгованості, яка складається з 632500,72грн - основного боргу та 20350,05грн штрафної неустойки, нарахованої на підставі п. 8.2. цього договору.

З матеріалів справи вбачається, а також визнається учасниками спору, що відповідачем після відкриття провадження у цій справі 24.10.2023 та 02.11.2023 було перераховано на рахунок позивача частину заборгованості у розмірі 350000,00грн, що підтверджується платіжними інструкціями №478143197.1 та №188 (а.с. 154-155, т.1).

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позову Господарським судом Полтавської області 02.04.2024 ухвалено оскаржуване рішення у справі №917/1426/23, яким позовні вимоги задоволено частково: в частині стягнення 350000,00грн основної заборгованості - закрито провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору; стягнуто з відповідача на користь позивача 282500,72грн основної заборгованості та 20350,05грн неустойки з підстав, зазначених раніше.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір №26/01-23 від 26.01.2023 за своєю правовою природою є договором поставки, тому до спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору, слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.

Стаття 712 ЦК України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 ЦК України.

За приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що факт поставки позивачем товару відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями:

1) рахунку-фактури №СФ-0000009 від 27.01.2023, видаткової накладної №РН-0000021 від 27.01.2023, довіреності №3 від 27.01.2023, ТТН №0019 від 27.01.2023 - на суму товару 410550,07грн;

2) рахунку-фактури №СФ-0000015 від 07.02.2023, видаткової накладної №РН-0000031 від 07.02.2023, довіреності №4 від 07.02.2023, ТТН №0002 від 07.02.2023 - на суму товару 411250,08грн;

3) рахунку-фактури №СФ-0000016 від 08.02.2023, видаткової накладної №РН-0000034 від 08.02.2023, довіреності №5 від 08.02.2023, ТТН №0007 від 08.02.2023 - на суму товару 429800,08грн;

4) рахунку-фактури №СФ-0000017 від 10.02.2023, видаткової накладної №РН-0000035 від 10.02.2023, довіреності №6 від 10.02.2023, ТТН №0008 від 10.02.2023 - на суму товару 434700,08грн;

5) рахунку-фактури №СФ-0000018 від 14.02.2023, видаткової накладної №РН-0000036 від 14.02.2023, довіреності №7 від 14.02.2023, ТТН №0009, №0010, №0011, №0012 від 14.02.2023 - на суму товару 1705200,32грн;

6) рахунку-фактури №СФ-0000019 від 19.02.2023, видаткової накладної №РН-0000038 від 19.02.2023, довіреності №9 від 19.02.2023, ТТН №0013 від 19.02.2023 - на суму товару 441000,00грн;

Згідно вказаних документів отримання ПП "Ареал" товару на загальну суму 3832500,72грн підтверджується підписом представника останнього (директора Щербаня Д.В.) та засвідченні відтиском печатки підприємства відповідача.

За доводами апеляційної скарги відповідач не заперечує факту здійснення йому поставки товару за договором поставки №26/01-23 від 26.01.2023, однак посилається на наявність певних недоліків у наданих позивачем первинних документах.

Зокрема, як вказує відповідач, долучений до справи рахунок-фактура №СФ-0000019 від 19.02.2023 не містить обов`язкового реквізиту, передбаченого п.п.2.1-2.5 Положення №88. При цьому, у видатковій накладній №PH-0000038 від 19.02.2023 на зерно сої кількістю 25,200 тон вказано отримувача директора за довіреністю №9 від 19.02.2023, тоді як вказана довіреність була виписана на директора для отримання матеріальних цінностей на підставі рахунку №СФ-0000019 від 14.02.2023, який відсутній в матеріалах справи, а надано рахунок №СФ-0000019 від 19.02.2023.

Проаналізувавши наведені відповідачем доводи, колегія суддів зазначає наступне.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надається визначення, згідно з яким господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Тобто, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Апеляційним господарським судом встановлено, що всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні №РН-0000021 від 27.01.2023, №РН-0000031 від 07.02.2023, №РН-0000034 від 08.02.2023, №РН-0000035 від 10.02.2023, №РН-0000036 від 14.02.2023, у тому числі і спірна №РН-0000038 від 19.02.2023 (видана на підставі рахунку-фактура №СФ-0000019 від 19.02.2023) містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "Від постачальника" та "Отримав(ла)". Крім того, на видаткових накладних містяться відтиски печаток сторін.

Відповідач прийнявши товар на підставі вищевказаних видаткових накладних набув на нього право власності. Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплати ти поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

У той же час, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та кількості товару не подавав.

Тобто, на підставі підписаних видаткових накладних товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином замовником без застережень щодо недоліків за кількістю та якістю.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що рахунок-фактура №СФ-0000019 від 19.02.2023 не містить всіх обов`язкових реквізитів первинного документу, зважаючи на те, що:

по-перше, рахунок-фактура це документ, на підставі якого оплачуються отримані товари відповідно до вказаних умов договору, а також, за своїм призначенням такий документ не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер;

по-друге, факт виконання замовлення товару, на підставі якого було видано рахунок-фактуру №СФ-0000019 від 19.02.2023, підтверджується наявною у справі видатковою накладною №РН-0000038 від 19.02.2023, яка і є первинним документом на підтвердження отримання 19.02.2023 товару (зерно сої 25,200 тон на суму 441000,09грн) та підписана зі сторони відповідача без жодних зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, скріплені печатками підприємств.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що у видатковій накладній №PH-0000038 від 19.02.2023 вказано отримувача директора за довіреністю №9 від 19.02.2023, яка була виписана для отримання матеріальних цінностей на підставі рахунку №СФ-0000019 від 14.02.2023, який відсутній в матеріалах справи (надано рахунок №СФ-0000019 від 19.02.2023), колегія суддів зазначає наступне.

Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі №804/15389/15).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства (аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише у поданні доказів, а й у доведенні їх переконливості (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №910/17819/17).

Згідно з п. 4.4. договору одночасно з вантаженням товару покупець зобов`язаний передати постачальнику довіреність на товар, форма якого повинна відповідати формі, встановленій чинним законодавством України і заповнена належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, на всіх видаткових та товарно-транспортних накладних містяться підписи осіб, які отримали товар від імені відповідача, скріплені печаткою ПП "Ареал".

Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Згідно п.п. 1, 5, 9, 10 глави 3 розділу 2 Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 №1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Зазначене свідчить про те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, інших первинних бухгалтерських документах.

У той же час, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що його печатка, відбиток якої було проставлено на видаткових та товарно-транспортних накладних, була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Отже, приймаючи до уваги, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки та за відсутності доказів того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, враховуючи наявність відбитку печатки відповідача на видаткових та товарно-транспортних накладних, апеляційний господарський суд дійшов висновку про реальність господарської операції з поставки відповідачу товарів на суму 632500,72грн на підставі перелічених документів.

За встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи документи (видаткові накладні та ТТН), які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають вимогам ст. 9 цього Закону, та фіксують факт здійснення господарської операції (постачання товару), що в свою чергу є підставою для настання у відповідача обов`язку з оплати поставленого товару в повному обсязі, згідно з приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Сама лише наявність певних (несуттєвих) помилок у товарно-транспортних накладних за договором постачання не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер операції постачання продукції та спростовується як змістом видаткових накладних, так і фактом їх підписанням відповідачем без жодних зауважень.

Крім того, судова колегія враховує, що відповідачем була сплачена переважна частина заборгованості за договором в сумі 3550000,00грн, що підтверджується платіжними документами та сторонами не заперечується. При цьому, у листі-відповіді №9 від 19.04.2023 відповідач фактично визнав загальну суму боргу та посилався на неможливість її своєчасної сплати.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії.

Що стосується заперечень відповідача про те, що додані до позовної заяви роздруківки з начебто направлених документів позивачем до відповідача та роздруківки переписки не можуть бути прийняті в якості належних та достовірних доказів по справі, останні не зазначені що це копії електронних документів, або роздруківки з оригіналу електронних доказів, останні не можуть обґрунтовувати позовні вимоги, колегія суддів зазначає таке.

У розділі 10 договору сторони вказали свої адреси електронної пошти - ТОВ "Околиця" - kolhoz _1@urk.net та ПП "Ареал" _areal@urk.net.

На підтвердження факту направлення відповідачу рахунків за договором позивач надав до матеріалів справи знімки екрана комп`ютера, де відображено надсилання з електронної адреси позивача на електронну адресу відповідача листів (а.с. 48-53, т. 1), а також знімки екрана телефона з СМС-перепискою представника позивача та директора підприємства відповідача - Щербаня Д.В. (а.с. 86 -90, т.1).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20).

Роздруківки знімків екранів комп`ютера є паперовою копією електронного доказу. Звідси, вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п. 82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21). При цьому, осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).

Лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20).

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем роздруківки знімків екранів комп`ютера і СМС-повідомлення з мобільного телефона підтверджують факт обміну між сторонами листами щодо погашення та визнання відповідачем боргу.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, а матеріали справи підтверджують ті обставини, що позивач свої зобов`язання за договором виконав повністю, поставив відповідачу товар на загальну суму 3832500,72грн, термін оплати якого відповідно до умов договору настав. Зі своєї сторони відповідач свої зобов`язання за вказаним договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав (залишок боргу складає 632500,72), чим порушив майнові права позивача.

Разом з тим, в ході розгляду справи, 16.01.2024 від відповідача до суду надійшла заява, в якій останній повідомив, що 24.10.2023 та 02.11.2023 ним сплачено позивачу частину основного боргу в сумі 350000,00грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №478143197.1 від 24.10.2023 на суму 100000,00грн та №188 від 02.11.2023 на суму 250000,00грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість ПП "Ареал" перед ТОВ "Околиця" становить 282500,72грн; а в частині вимог про стягнення 350000,00грн основної заборгованості - судом обґрунтовано закрито провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

При цьому часткову оплату здійснену відповідачем, у даному випадку слід розцінювати як визнання ним основного боргу.

За встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 282500,72грн основного боргу.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штрафну неустойку в сумі 20350,05грн.

Відповідно до п. 8.2 договору в разі порушення покупцем термінів оплати, вказаних в пункті 3.2 цього договору, він оплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 0,01% від своєчасно несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог щодо стягнення пені, мотивуючи свою позицію тим, що він листом №9 від 19.04.2023 повідомив позивача, що у нього сталася складна ситуація: падіння попиту та ціни на ринках збуту на готову продукцію, а також поломка обладнання, що спричинило аварійну ситуацію, і як наслідок неможливість відвантаження готової продукції покупцям. Крім того, зазначив, що у зв`язку з введенням воєнного стану на всій території України, що є обставиною непереборної сили (форс-мажорні обставини), за котру не відповідають жодні із сторін договору, штрафні санкції не можуть бути нараховані в даний період.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на падіння попиту та ціни на ринках збуту на готову продукцію та поломку обладнання, що спричинило аварійну ситуацію та неможливість відвантаження готової продукції покупцям, зважаючи на таке.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку).

Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його підприємницьким ризиком, що свідчить про відсутність у суду правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Крім того, в обґрунтування заперечень щодо стягнення штрафної неустойки, відповідач посилається на лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Колегія суддів зазначає, що листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента № 64/2022 від 28.02.2022 "Про ведення воєнного стану".

Загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за договором, оскільки згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Судова колегія зазначає, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Відповідач не надав жодних доказів того, що ПП "Ареал" повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, відсутність грошових коштів на рахунках для виконання зобов`язань за договором тощо.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується виконання умов договору в частині своєчасної оплати платежів ТОВ "Ареал", відповідач суду не надав.

Крім того, відповідачем не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між війною та невиконанням своїх зобов`язань за договором перед позивачем.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача за недоведеністю документально і як такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність, а виходячи з того, що відповідач після введення воєнного стану (26.01.2023) уклав договір на поставку товару, свідчить, що продовжує господарську діяльність. А отже, всі обставини та ризики, пов`язані із веденням господарської діяльності у період такого стану були відомі ПП "Ареал" при підписанні договору.

Як вже вказувалося раніше, за умовами п. 7.1 договору, в разі настання обставин непереборної сили (форс-мажор), які знаходяться поза контролем сторін, які сторонами не могли бути передбаченими і бути врахованими, дії які неможливо попередити, такі як, стихійні лиха, технічні аварії, військові дії, страйки (окрім персоналу сторін), дії влади, блискавка, пожежа, повінь, землетрус, епідемія, епізоотія, сторона, яка потрапила під дію таких обставин, звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, за умови підтвердження факту існування форс-мажорних обставин довідкою Торговельно-промислової палати України.

При настанні обставин, які вказані в п. 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін будь-яким засобом повідомити іншу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торговельно- промислової палати України (п. 7.2 договору).

Відсутність повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором (п. 7.3 договору).

Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка потрапила під їх дію від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором, але не звільняє від обов`язку виконати свої зобов`язання після припинення форс - мажорних обставин (п. 7.4 договору).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до Торгово-промислової палати за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат Торгово-промислової палати може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Судова колегія зазначає, що укладеним між сторонами договором поставки не встановлено такої умови, як те, що ненадання сертифікату в певний строк позбавляє сторону договору посилатися на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення від відповідальності.

Проте, відсутність передбачених умовами договору юридичних наслідків порушення строків повідомлення стороною договору свого контрагента про настання форс-мажорних обставин не свідчить про те, що таке повідомлення про форс-мажор не має бути здійснено (направлено) іншій стороні взагалі.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили, а також про надання відповідачем відповідно письмового документального підтвердження уповноваженого державного органу щодо факту наявності форс-мажорних обставин (Сертифікату про настання форс-мажорних обставин).

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення пені є необґрунтованим та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ПП "Ареал" на користь ТОВ "Околиця" 282500,72грн основного боргу та 20350,05грн неустойки. В іншій частині заявлених вимог на суму 350000,00грн обґрунтовано закрито провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ПП "Ареал" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі №917/1426/23 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ареал" на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі №917/1426/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.04.2024 у справі №917/1426/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.07.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко