Рішення

від 03.07.2024 по справі 906/1541/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1541/23

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Грицик А.В., довіреність №5 від 16.11.2023,

Макаренко І.Я., ордер серії АМ №1087983 від 28.05.2024;

від відповідачів-1, 2: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Е Н Е Й"

до 1. Романівської селищної ради Житомирської області;

2. Комунального підприємства "Комфорт" Романівської селищної ради

про визнання незаконними рішень Романівської селищної ради, скасування права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Е Н Е Й" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Романівської селищної ради Житомирської області та Комунального підприємства "Комфорт" Романівської селищної ради, у якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення 45 позачергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1409-45/23 від 30.08.2023 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Комфорт»;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію речового права - права постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 Комунального підприємства «Комфорт» Романівської селищної ради, зареєстрованого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Лисканюк О.А. 01.09.2023, номер запису про право 51620775;

- визнати незаконним та скасувати рішення 47 чергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1436-47/23 від 28.09.2023 «Про розгляд клопотання ТОВ «Еней» щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки» щодо відмови в задоволенні клопотання ТОВ «Еней» про надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки;

- зобов`язати Романівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ТОВ "Е Н Е Й" щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 та прийняти рішення про надання дозволу ТОВ "Е Н Е Й" на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування (код згідно КВЦПЗ 03.12), яка розташована в смт. Романів, вул. Заводська, 29.

Ухвалою суду від 04.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

14.12.2023 на поштову адресу суду на виконання вимог ухвали від 04.12.2023 від представника позивача надійшло клопотання від 11.12.2023, до якого приєднано, зокрема, позовну заяву у новій редакції (а.с.44-52).

Ухвалою суду від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2024.

09.01.2024 до суду від Романівської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву від 01.01.2024 №4/04-32, у якому відповідач-1 зазначив, що не визнає позов у повному обсязі, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, при цьому просив закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що позовні вимоги пов`язані зі спором, який виник з публічно-правових відносин і не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Відповідач-1 посилався на те, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, тому, якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Проте у позивача немає жодного речового права щодо земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 (а.с.62-69).

18.01.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання від 18.01.2024 про долучення до матеріалів справи в якості письмового доказу листа-пропозиції Романівської селищної ради Житомирської області №3323/04-32 від 06.12.2023 (а.с.70-73).

Ухвалою суду від 18.01.2024 відкладено підготовче засідання на 15.02.2024.

Ухвалою суду від 15.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 14.03.2024.

Ухвалою суду від 14.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 15.04.2024.

15.04.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшла заява від 12.04.2024 про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що позовні вимоги не входять до предметної юрисдикції господарського суду, адже пов`язані зі спором, який виник з публічно-правових відносин. В обґрунтування вказаної заяви відповідач-2 вказав ті ж обставини, що й відповідач-1 у своєму відзиві на позовну заяву, а також просив здійснювати розгляд даної заяви без його участі та участі його представника (а.с.95-98).

Ухвалою суду від 15.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.05.2024.

Ухвалою суду від 29.05.2024 відкладено розгляд справи по суті на 03.07.2024.

Представники відповідачів у судові засідання 29.05.2024, 03.07.2024 не з`явилися, хоча про дату, час та місце їх проведення останні повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку ухвал суду від 15.04.2024, 29.05.2024 у справі №906/1541/23 в електронній формі до їх електронних кабінетів (а.с.107-110).

02.07.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення облікових даних та проходження ВЛК, відповідно, відповідач-2 буде позбавлений права на правничу допомогу (а.с.111-114).

Згідно з приписами ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; п о в т о р н о ї неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Слід відзначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст.129 Конституції України,ст.2 ГПК України,одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмета спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін.

Більше того, коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства, представництво юридичних осіб забезпечується через самопредставництво (ч.3ст.56 ГПК України) або через представника (ч.1ст.58 ГПК України).

Враховуючи викладене та заслухавши заперечення представників позивача проти відкладення розгляду справи, оскільки явка представників відповідачів в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу протокольною ухвалою від 03.07.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про відкладення (перенесення) розгляду справи від 02.07.2024 та визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників відповідачів за наявними матеріалами.

Щодо клопотань відповідачів про закриття провадження у справі суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права застаттею 16 Цивільного кодексу Українита пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (такий правовий висновок викладено у пунктах 30-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17). У даному випадку позивачем як власником об`єкту нерухомого майна, що розташований на відповідній земельній ділянці, і що не заперечується відповідачами, подано цей позов про визнання рішення незаконним з метою оспорювання цивільного речового права Комунального підприємства, що виникло в результаті та після реалізації рішення селищної ради, та з метою захисту свого порушеного цивільного права, тому спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер і такий спір підвідомчий господарському суду.

Представники позивачів заперечили проти клопотань відповідачів про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України за їх необґрунтованістю.

Приймаючи до уваги предмет спору, зміст і характер спірних правовідносин, протокольною ухвалою від 03.07.2024 суд відмовив у задоволенні клопотань відповідачів про закриття провадження у справі за їх безпідставністю і необґрунтованістю.

Представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься проєкт оскаржуваного рішення №1409-45/23 від 30.08.2023, судом, відповідно ч.7 ст.82 ГПК України, було оглянуто вебсайт (сторінку) Романівської селищної ради в мережі "Інтернет" та долучено до матеріалів справи роздруківку вказаного рішення (а.с.115-116).

03.07.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником каналізаційних насосних станцій (очисних споруд), які відповідач-2 використовує на умовах оренди. При цьому земельну ділянку, на якій знаходяться вказані об`єкти нерухомого майна, належні позивачу, було передано в постійне користування відповідачу-2 і у зв`язку з цим відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з метою виділення земельної ділянки для обслуговування будівель і споруд, належних позивачу на праві власності, які ним використовуються як очисні споруди для каналізування стоків, що утворюються в результаті господарської діяльності товариства як переробного підприємства (а.с.1-6).

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву від 01.01.2024 №4/04-32 зазначив, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, при цьому заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач-1 не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не наведено (а.с.62-65).

Відповідач-2 письмового відзиву на позовну заяву відповідно до ст.165 ГПК України не подав, жодних заперечень проти позову, окрім того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не навів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи, ТОВ «Е Н Е Й» (який є правонаступником ДП «ЕНЕЙ», а.с.26)) є власником двох каналізаційних насосних станцій: літ А-1 загальною площею 12,5 кв.м. та літ Б-1 загальною площею 32,1 кв.м., розташованих по вул. Заводська, буд. 29, смт. Романів, Романівський район (нині - Житомирський район), Житомирська область, що підтверджується рішенням 40 сесії 4 скликання Романівської селищної ради №5 від 22.12.2005; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24.01.2006, виданим виконкомом Романівської селищної ради, витягом Державного комунального підприємства «Бердичівське міжміське бюротехнічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.01.2006 (а.с.21-23).

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вищевказані об`єкти нерухомого майна (каналізаційні насосні станції) знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 площею 0,45 га, з цільовим призначенням 03.12 для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Романів, вул. Заводська і з 11.11.2022 перебуває у комунальній власності Романівської селищної ради (а.с.16-18, 27).

Вищезгадані очисні споруди знаходились у строковому платному користуванні Романівського комунального підприємства «СЕРВІС» згідно укладених із ТОВ «Е Н Е Й» договорів (зокрема, договір оренди очисних споруд №01.06/1 від 01.06.2020, а.с.28-30).

01.08.2023 між ТОВ «Е Н Е Й» (орендодавець) та Комунальним підприємством «Комфорт» Романівської селищної ради (орендар) було укладено договір оренди очисних споруд №01.08/1, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування очисні споруди, належні орендодавцю на праві власності, склад і вартість яких зазначені в акті прийому-передачі (а.с.31-33).

Рішенням Романівської селищної ради №1409-45/23 від 30.08.2023 за клопотанням КП «Комфорт» у зв`язку зі зміною замовника будівельних робіт по об`єкту «Нове будівництво очисних споруд каналізації в смт. Романів Житомирського району, Житомирської області. Коригування» на КП «Комфорт» Романівської селищної ради, з метою ефективного управління будівництвом очисних споруд каналізації в смт. Романів, передано у постійне користування КП «Комфорт» Романівської селищної ради земельну ділянку площею 0,45 га, кадастровий номер 1821455100:05:017:0308, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування (код згідно КВЦПЗ 03.12), розташовану в смт. Романів, вул. Заводська (а.с.14-15, 116).

01.09.2023 в державному реєстрі прав за КП «Комфорт» Романівської селищної ради зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га, кадастровий номер 1821455100:05:017:0308 (а.с.16-18).

Зважаючи на викладені обставини, ТОВ «Е Н Е Й» звернулось до Романівської селищної ради з клопотанням вих.№80 від 07.09.2023 про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 площею 0,45 га з метою виділення ТОВ «Е Н Е Й» земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для обслуговування будівель та споруд, належних останньому на праві власності, які використовуються товариством в господарській діяльності як КНС (а.с.19).

Рішенням Романівської селищної ради від 28.09.2023 №1436-47/23 відмовлено ТОВ «Е Н Е Й» у наданні дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га, кадастровий номер 1821455100:05:017:0308, у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка була передана у постійне користування КП «Комфорт» згідно рішення Романівської селищної ради №1409-45/23 від 30.08.2023 (а.с.20).

Романівська селищна рада з метою врегулювання спірних правовідносин звернулася до ТОВ «Е Н Е Й» з листом-пропозицією від 06.12.2023 №3323/04-32 розглянути питання щодо відчуження на користь селищної ради належних товариству об`єктів нерухомого майна двох насосних (каналізаційних) станцій, розташованих за адресою: смт. Романів, вул. Заводська, 29, із наявним на них обладнанням (устаткуванням) (а.с.70 на звороті 71).

Однак сторонам не вдалося врегулювати спір мирним шляхом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

За змістомст.1 ГПК України, ст.ст.15,16 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з п. г) ч.3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20.

Отже підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено врішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

До виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належать, зокрема: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ст.12 ЗК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Згідно з ч.ч.1, 10 ст.59ЗаконуУкраїни «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частинами 1, 2 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.1ст.120 ЗК України (у редакції на час реєстрації за позивачем права власності), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

Відповідно до ч.1ст.377 ЦК України (у редакції на час реєстрації за позивачем права власності), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Обставини даної справи свідчать про те, що на момент набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна земельна ділянка під нерухомим майном не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахстатті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, устатті 120 Земельного кодексу Українитастатті 377 Цивільного кодексу України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18). У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до ч.11 ст.120 ЗК України (у редакції станом на час існування спірних правовідносин), якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченомустаттями 118,123або128цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Незважаючи на те, що позивач не оформив речове право на земельну ділянку під належним йому майном, позивач як особа, яка законно набула у власність об`єкт нерухомого майно, безумовно, має майновий інтерес в оформленні права на земельну ділянку під цим майном, виходячи з необхідності дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди.

Земельне законодавство вимагає оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності за певною процедурою, початковим етапом якої є звернення особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення.

Тобто ініціатива в отриманні земель державної або комунальної власності у власність або користування належить саме заінтересованій особі, а не органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначенихст.122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення 45 позачергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1409-45/23 від 30.08.2023 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Комфорт» та рішення 47 чергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1436-47/23 від 28.09.2023 «Про розгляд клопотання ТОВ «Еней» щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки» щодо відмови в задоволенні клопотання ТОВ «Еней» про надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки не відповідають статтям 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, і водночас порушують охоронюваний законом інтерес позивача, який полягає у прагненні до користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, а відтак є незаконними і підлягають скасуванню, а позов у цих частинах задоволенню.

Згідно з п.1 ч.1ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

За змістом правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі №597/977/21, від 17.08.2022 у справі №450/441/19 та від 17.01.2024 у справі №904/9070/21, у розумінні положень частини другоїстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.3ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цьогоЗакону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомоїстатті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

З огляду на визнання незаконним та скасування рішення 45 позачергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1409-45/23 від 30.08.2023 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Комфорт», на підставі якого було проведено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 за відповідачем-2, враховуючи вищевстановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію речового права - права постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 КП «Комфорт» Романівської селищної ради, зареєстрованого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Лисканюк О.А. 01.09.2023, номер запису про право 51620775.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Крім того, відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13.04.2018, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Здійснюючи судочинство, ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Романівську селищну раду Житомирської області повторно розглянути клопотання ТОВ "Е Н Е Й" вих.№ 80 від 07.09.2023 щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308.

Поряд із цим, зважаючи на природу й підстави даного спору, враховуючи науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд відмовляє у позові в частині вимоги щодо зобов`язання Романівської селищної ради Житомирської області прийняти рішення про надання дозволу ТОВ "Е Н Е Й" на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування (код згідно КВЦПЗ 03.12), яка розташована в смт. Романів, вул. Заводська, 29, оскільки суд не може фактично перебрати на себе функції і повноваження, які належать відповідачу-1 як органу місцевого самоврядування, з розгляду та вирішення клопотання ТОВ "Е Н Е Й" за вих.№ 80 від 07.09.2023.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.73 ГПК України).

Згідно з ч.1ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевстановлені обставини та дослідивши відповідно до ст.ст.76-78, 86 ГПК України наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень Романівської селищної ради №1409-45/23 від 30.08.2023 та №1436-47/23 від 28.09.2023, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 за відповідачем-2 та зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути клопотання позивача вих.№80 від 07.09.2023; у задоволенні решти позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1ч.3 ст.123 ГПК України).

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачів понесені ним у справі витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 8052,00 грн та витрати на правничу допомогу у фіксованій сумі 40000,00 грн (а.с.6).

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1); інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.4).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Правову допомогу ТОВ «Е Н Е Й» надавав адвокат Грицик А.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №468 від 16.10.2008, видане Житомирською обласною КДКА), повноваження та обсяг прав якого підтверджуються довіреністю №5 від 16.11.2023 (а.с.36-37), та адвокат Макаренко І.Я., повноваження та обсяг прав якого підтверджуються ордером серії АМ №1087983 від 28.05.2024 (а.с.103).

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

10.11.2023 між ТОВ «Е Н Е Й» (замовник) та адвокатом Грициком А.В. (виконавець) укладено угоду про надання правничої допомоги №1 (далі угода №1 від 10.11.2023) (а.с.34), згідно з п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу допомогу з приводу захисту прав та законних інтересів ТОВ «Е Н Е Й» на отримання земельної ділянки в оренду для обслуговування належних товариству об`єктів нерухомого майна шляхом звернення до господарського суду з позовом.

Виконавець зобов`язується виконати комплекс організаційно-правових міроприємств, спрямованих на захист прав та законних інтересів замовника шляхом підготовки та подання до суду позовних матеріалів, а також участі в судових засіданнях з розгляду справи по суті позовних вимог (п.2.2 угоди №1 від 10.11.2023).

Розмір винагороди та порядок розрахунків визначено у розділі 3 угоди №1 від 10.11.2023. Зокрема, згідно з п.3.1, зважаючи на складність справи, очікувану тривалість її розгляду та важливість її результатів для замовника, загальна вартість визначених п.1.1 даної угоди робіт по наданню правничої допомоги, сторонами визначена в розмірі 40000,00 грн.

Факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 40000,00 грн підтверджується платіжним дорученням №434 від 16.11.2023 (а.с.35).

За приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Разом із тим, згідно з ч.4ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст.126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд також враховує положення ч.5 ст.129 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем адвокатських послуг та понесення ним витрат на їх оплату в сумі 40000,00 грн.

Відповідач зі свого боку не подав до суду клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу, доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність, нереальність такого розрахунку або про неналежність наданих адвокатом послуг до цієї справи.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5 та 6ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (такий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 40000,00 грн є співмірнимизі складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критеріям обґрунтованості та розумності їхнього розміру.

Враховуючи викладене, а також висновок суду про часткове задоволення позову, в силу п.2 ч.1, п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які заявлено до кожного з них, а відтак з відповідача-1 слід стягнути на користь позивача 5368,00 грн судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, з відповідача-2 - 4026,00 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; решта залишається за позивачем.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 45 позачергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1409-45/23 від 30.08.2023 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Комфорт».

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію речового права - права постійного користування земельною ділянкою площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308 Комунального підприємства «Комфорт» Романівської селищної ради (код ЄДРПОУ 45083031), зареєстрованого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Лисканюк О.А. 01.09.2023, номер запису про право 51620775.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення 47 чергової сесії VIII скликання Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №1436-47/23 від 28.09.2023 «Про розгляд клопотання ТОВ «Еней» щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки» щодо відмови в задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Еней» про надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки.

5. Зобов`язати Романівську селищну раду Житомирської області (вул. Лялевича С., буд. 2, смт. Романів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13001, код ЄДРПОУ 04345185) повторно розглянути клопотання вих. № 80 від 07.09.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю "Е Н Е Й" (вул. Київський Шлях, буд. 86, 43, м. Бориспіль, Бориспільський р-н, Київська обл., 08301, код ЄДРПОУ 30077313) щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки площею 0,45 га з кадастровим номером 1821455100:05:017:0308.

6. У задоволенні решти позову відмовити.

7. Стягнути з Романівської селищної ради Житомирської області (вул. Лялевича С., буд. 2, смт. Романів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13001, код ЄДРПОУ 04345185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Е Н Е Й" (вул. Київський Шлях, буд. 86, 43, м. Бориспіль, Бориспільський р-н, Київська обл., 08301, код ЄДРПОУ 30077313) 5368,00 грн судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

8. Стягнути з Комунального підприємства "Комфорт" Романівської селищної ради (пров. Костельний, буд. 6, смт. Романів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13001, код ЄДРПОУ 45083031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Е Н Е Й" (вул. Київський Шлях, буд. 86, 43, м. Бориспіль, Бориспільський р-н, Київська обл., 08301, код ЄДРПОУ 30077313) 4026,00 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.07.24

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

2-4 - сторонам, представнику позивача - адвокату Грицику А.В. (до ел.каб.).