Рішення

від 10.07.2024 по справі 910/17116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2024Справа № 910/17116/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор»

про стягнення 13078951,21 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовну заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» про стягнення 13078951,21 грн, з яких 11944801,44 грн основного боргу, 353435,22 грн 3% річних та 780714,55 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №54 від 23.08.2022 не оплатив товар, поставлений позивачем у період з 01.09.2022 по 20.09.2022, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11944801,44 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 353435,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 780714,55 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відкрито провадження у справі №910/17116/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.12.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

27.11.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що значна частина видаткових накладних та актів приймання-передачі продукції не є належними доказами у справі, так як місять недоліки - відсутні реквізити особи, яка приймала товар від імені відповідача.

27.11.2023 відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без руху.

11.12.2023 позивачем подано відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

12.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, в якому відповідач просив суд призначити у справі №910/17116/23 судову експертизу, на вирішення експертів поставити питання, чи виконано підпис на видаткових накладних та актах приймання-передачі продукції від імені відповідача ОСОБА_1 чи іншою особою?

У підготовчому засіданні 13.12.2023 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17.01.2024.

19.12.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» надійшла зустрічна позовна заява, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 було повернуто заявнику.

26.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2023.

05.01.2024 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду було витребувано матеріали справи №910/17116/23, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 було зупинено провадження у справі №910/17116/23 до повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі №910/17116/23 без змін.

03.06.2024 матеріали справи №910/17116/23 повернулись до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 поновлено провадження у справі №910/17116/23, підготовче засідання призначено на 19.06.2024.

19.06.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.06.2024 суд розглянув клопотання відповідача про призначення у справі №910/17116/23 судової експертизи та відмовив в його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю; постановив протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.07.2024.

Представник позивача у судове засідання 10.07.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, 04.07.2024 подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, призначеному на 10.07.2024, за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 10.07.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, 09.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що представник відповідача (директор) раптово 08.07.2024 у другій половині дня почала себе погано почувати.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Відповідачем не надано суду доказів існування обставин, на які він посилається у клопотання про відкладення судового засідання.

Будь-яких поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання додаткових доказів, пояснень, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обгрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 10.07.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімвектор»(покупець) укладено Договір поставки №54, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар відповідно до специфікації, узгодженої до договору, а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.5 Договору поставки №54 від 23.08.2022 датою поставки та переходу ризиків вважається дата передачі товару від постачальника до покупця (перевізника), згідно умов поставки, узгоджених у відповідній специфікації, що зазначена у накладній.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки №54 від 23.08.2022 ціна товару договірна, узгоджується сторонами у специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Загальна сума договору складається із сум вартості всіх партій товару, поставка якого здійснена за цим договором, по всім узгодженим сторонами специфікаціям до даного договору (п. 3.3 Договору поставки №54 від 23.08.2022).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №54 від 23.08.2022 умови оплати товару узгоджуються сторонами у відповідній специфікації.

Договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 8.1 Договору поставки №54 від 23.08.2022).

У Специфікації №1 до Договору поставки №54 від 23.08.2022 (Додаток №1) сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 13416000,00 грн.

Крім того, сторони вказали, що покупець здійснює оплату партії товару протягом 3-х календарних днів з дати надходження партії товару.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №54 від 23.08.2022 не оплатив товар, поставлений позивачем у період з 01.09.2022 по 20.09.2022, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11944801,44 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 353435,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 780714,55 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що значна частина видаткових накладних та актів приймання-передачі продукції не є належними доказами у справі, так як місять недоліки - відсутні реквізити особи, яка приймала товар від імені відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки №54 від 23.08.2022, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що за видатковою накладною №РН-0001 від 01.09.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 1081866,24 грн, за видатковою накладною №РН-0002 від 02.09.2022 - товар на суму 1081866,24 грн, за видатковою накладною №РН-0003 від 03.09.2022 - товар на суму 1086696,00 грн, за видатковою накладною №РН-0004 від 04.09.2022 - товар на суму 542543,04 грн, за видатковою накладною №РН-0005 від 05.09.2022 - товар на суму 540128,16 грн, за видатковою накладною №РН-0006 від 06.09.2022 - товар на суму 540933,12 грн, за видатковою накладною №РН-0007 від 07.09.2022 - товар на суму 553812,48 грн, за видатковою накладною №РН-0008 від 08.09.2022 - товар на суму 1081061,28 грн, за видатковою накладною №РН-0010 від 09.09.2022 -товар на суму 543348,00 грн, за видатковою накладною №РН-0012 від 10.09.2022 - товар на суму 548177,76 грн, за видатковою накладною №РН-0015 від 12.09.2022 - товар на суму 540933,12 грн, за видатковою накладною №РН-0018 від 14.09.2022 - товар на суму 543348,00 грн, за видатковою накладною №РН-0022 від 16.09.2022 - товар на суму 1086696,00 грн, за видатковою накладною №РН-0024 від 17.09.2022 - товар на суму 540933,12 грн, за видатковою накладною №РН-0026 від 18.09.2022 - товар на суму 548177,76 грн, за видатковою накладною №РН-0028 від 19.09.2022 - товар на суму 543348,00 грн, за видатковою накладною №РН-0030 від 20.09.2022 - товар на суму 540933,12 грн, що разом становить 11944801,44 грн.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів приймання-передачі продукції на суму 11944801,44 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що значна частина видаткових накладних та актів приймання-передачі продукції не є належними доказами у справі, так як містять недоліки - відсутні реквізити особи, яка приймала товар від імені відповідача.

З приводу цього суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.5 зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За абз. 3 п. 2.4 вказаного Положення неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п. п. 2.15, 2.16 Положення).

Дійсно, ані у видаткових накладних, ані в актах приймання-передачі продукції не вказано реквізити особи, яка від імені відповідача поставила свій підпис на вказаних документах.

Однак, зважаючи на те, що як у суду, так і у відповідача не виникло жодних труднощів ідентифікувати вказану особу за її підписом - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» ОСОБА_1, чий підпис міститься на Договорі поставки №54 від 23.08.2022 - про що також вказав відповідач у клопотанні про призначення експертизи, суд відхиляє вище вказані заперечення відповідача як необґрунтовані.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних залізничних накладних на відвантаження спірного товару.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На переконання суду, наявними в матеріалах справи належними, допустимими та вірогідними доказами підтверджується факт поставки на умовах Договору поставки №54 від 23.08.2022 позивачем відповідачу товару на загальну суму 11944801,44 грн.

При цьому, відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і під час розгляду судом справи не заперечив факту отримання спірного товару від позивача, а його заперечення зводяться до того, що складені первинні документи не містять обов`язкових реквізитів, що не спростовує факту поставки товару.

До того ж, представник відповідача, чий підпис стоїть на первинних документах, не позбавлений був можливості дописати свої ініціали поряд з підписом, зважаючи й на те, що постачальник, складаючи видаткову накладну чи акт приймання-передачі, не зобов`язаний знати наперед, хто саме з представників покупця буде отримувати товар/ставити підпис про його отримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У Специфікації №1 до Договору поставки №54 від 23.08.2022 (Додаток №1) сторони вказали, що покупець здійснює оплату партії товару протягом 3-х календарних днів з дати надходження партії товару.

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у сумі 11944801,44 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» за Договором поставки №54 від 23.08.2022 у сумі 11944801,44 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» суми основного боргу у розмірі 11944801,44 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 353435,22 грн за період з 24.09.2022 по 18.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 780714,55 грн за жовтень 2022 року - серпень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» 3% річних у розмірі 353435,22 грн та інфляційних втрат у розмірі 780714,55 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімвектор» (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 2, літера А, 12 поверх, офіс 4; ідентифікаційний код: 41556090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрпромтрейд» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Ливарна, буд. 4, прим. 404; ідентифікаційний код: 42972241) суму основного боргу у розмірі 11944801 (одинадцять мільйонів дев`ятсот сорок чотири тисячі вісімсот одна) грн 44 коп., 3% річних у розмірі 353435 (триста п`ятдесят три тисячі чотириста тридцять п`ять) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 780714 (сімсот вісімдесят тисяч сімсот чотирнадцять) грн 55 коп. та судовий збір у розмірі 196184 (сто дев`яності шість тисяч сто вісімдесят чотири) грн 27 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 15.07.2024.

Суддя О.М. Спичак