Постанова

від 02.07.2024 по справі 909/282/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/282/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Пріма МЕД"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2023 (суддя Малєєва О. В.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 (головуючий суддя Зварич О. В., судді Кравчук Н. М., Малех І. Б.)

у справі № 909/282/23

за позовом Приватного підприємства "Пріма МЕД"

до 1) Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області і 2) Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради"

про визнання відсутнім права власності на нежитлове приміщення, скасування рішення державного реєстратора і визнання права власності на нежитлове приміщення,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Поронюк І. Б., відповідача-1 - Тарновська І. Я., відповідача-2 - Міськів О. Т., Яців Ю. М.)

СУТЬ СПОРУ

1. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення, посилаючись на незаконність державної реєстрації права власності на зазначене приміщення за відповідачем-1 та вимагаючи її скасувати.

2. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність права власності у позивача на спірне приміщення (яке є складовою об`єкту, а не окремим об`єктом), оскільки останнє було створено в результаті реконструкції за дозволом відповідача-1, а право власності на весь об`єкт належить відповідачу-1.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи є у особи можливість визнати за собою право власності на приміщення, яке є частиною об`єкту нерухомого майна, що було нею реконструйоване з дозволу компетентного органу, та яке особа вважає новоствореним майном.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої позивачем, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Приватне підприємство "Пріма МЕД" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач-1) та Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради" (далі - відповідач-2), в якій просило:

- визнати відсутнім право власності (право оперативного управління) відповідача-1 та відсутнім право користування відповідача-2 на нежитлове приміщення "кабінет" № 148-А площею 68,9 кв. м на 1-му поверсі корпусу № 2 літера А2 за адресою: АДРЕСА_1 , як частини об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 182202026101, та похідно скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Лисецької селищної ради Івано-Франківської області Шнайдер Богдани Дмитрівни № 64043371 від 29.06.2022 й відповідні йому записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зміни до розділу від 01.07.2022 та про виправлення розділу від 04.07.2022;

- визнати за позивачем право власності на нежитлове приміщення "кабінет" № 148-А площею 68,9 кв. м на 1-му поверсі корпусу № 2 літера А2 за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником приміщення, його право власності існує, однак не може бути зареєстроване у державному реєстрі через перешкоди, зокрема через державну реєстрацію за відповідачем-1 права власності на спірне приміщення та невизнання за позивачем права власності відповідачами.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2023 у справі № 909/282/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

8. Суди попередніх інстанції виходили з того, що позивач не набув право власності на спірне нежитлове приміщення. Вказане приміщення було створено в результаті реконструкції, а право власності на такий об`єкт до проведення його реконструкції належало відповідачу-1. Позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого права навіть за відсутності оспорюваної державної реєстрації прав. Відповідач як замовник будівництва здійснював реконструкцію об`єкта будівництва, власником якого не був, при відсутності будь-яких договорів з цього приводу з власником майна. Спірне приміщення, яке створене в результаті реконструкції, не є окремим об`єктом, а є складовою приміщення Центральної міської клінічної лікарні. Той факт, що позивач був замовником будівництва не є безумовною правовою підставою для набуття ним права власності на об`єкт будівництва. За наведених обставин у позивача були відсутні будь-які правові підстави для легітимних очікувань щодо набуття права власності на спірне приміщення.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у взаємозв`язку з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для передачі справи на новий розгляд.

11. Скаржник наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили всіх доказів, що містяться в матеріалах справи (зокрема первинних документів щодо будівництва (договори, акти виконаних та прихованих робіт), поданого позивачем висновку експертизи, архітектурно-планувального завдання та ін.) і не встановили чи відповідає збудоване скаржником нежитлове приміщення ознаками нової речі, що виготовлена відповідно до статті 332 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а обмежились лише фактами, встановленими в інших судових справах, де було зазначено, що будівництво проведено в межах існуючих сходів, та прийшли до передчасного та необґрунтованого висновку про те, що права позивача не порушені, оскільки корпус Центральної міської клінічної лікарні № 2 літера А2 до проведення реконструкції належав відповідачу-1 у справі.

12. Скаржник наголошує, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили: що саме являв собою об`єкт до реконструкції (якщо це був майданчик зі сходами, то якими були його технічні характеристики - розміри, використані матеріали); якими документами підтверджується право власності відповідачів на об`єкт до моменту його реконструкції; суди не врахували, що сходи не входили до загальної площі корпусу лікарні. Суди не дали належної оцінки обставинам, встановленим судовим експертом у висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 17.07.2023 № 02/07-Д. Експерт дослідив проєкт, співставив його з актами про фактично проведені роботи, провів натуральне обстеження об`єкта і встановив повну відповідність запланованих і фактично проведених робіт, їх відповідність дозвільним документам. З висновку експерта також слідує, що нове приміщення не має старої основи, оскільки будівництво проведене з нульової фази - риття земляних траншей і заливка фундаменту.

13. Як наслідок, за доводами скаржника, суди ухвалили необґрунтовані і незаконні рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із відсутністю порушених прав позивача, не встановивши, які саме роботи було проведено скаржником та чи відповідає новостворений об`єкт нерухомого майна ознакам нової речі, створеної в результаті використання (переробки) іншої речі, та не врахували при розгляді цієї справи правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20, від 10.01.2024 у справі № 907/385/22.

14. Ще однією підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку із пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

15. Скаржник зазначає, що під час розгляду даної справи в апеляційному суді скаржником отримано лист від Міністерства юстиції України "Щодо результатів камеральної перевірки", яка була проведена за заявою скаржника з доданими документами, а саме копією наказу першого заступника міністра від 19.12.2023 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Лисинецької селищної ради Івано-Франківської області Шнайдер Богдани Дмитрівни".

16. Як встановлено в акті за результатами камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Лисинецької селищної ради Івано-Франківської області Шнайдер Богдани Дмитрівни від 19.12.2023: "Отже, державним реєстратором Шнайдер Б. Д. порушено вимоги статей 3, 10, 18, 24 Закону, пунктів 12, 77, 78 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію за відсутності, зокрема відомостей про прийняття об`єктів нерухомого майна в експлуатацію, отриманих з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва".

17. Таким чином, за доводами скаржника, проведеною перевіркою підтверджено, що реєстрація права власності за Івано-Франківською міською радою фактично є неможливою, оскільки у них відсутня декларація про готовність об`єкта до експлуатації, яка знаходиться у скаржника.

18. Після отримання зазначених документів, представником позивача було направлено через Електронний суд клопотання про долучення зазначених вище документів до матеріалів справи. Проте судом апеляційної інстанції без обґрунтування відмовлено у долученні зазначених документів і такі не досліджувались судом, що на думку скаржника є підставою для направлення справи на новий розгляд.

19. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що він здійснив реконструкцію (переробку), в результаті чого утворилося нова річ - нежитлове приміщення площею 68,9 кв. м, якого не існувало до її проведення, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи. Переробка не була самочинною, а здійснювалася на підставі відповідного дозволу, тому є всі законні підстави для реєстрації права власності, що підтверджується відповідними доказами та встановлено судами в межах розгляду справи № 5010/482/2012-П-15/27 та № 62265/11/9104.

20. Позивач вважає, що ним створено нову річ відповідно до частини першої статті 332 ЦК України, тому відповідно до частини першої статті 331 ЦК України він має право набути право власності на таку річ шляхом проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що право власності може бути зареєстровано лише за попереднім власником є необґрунтованими і прийняті без врахування правового висновку Верховного Суду про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до статті 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, а саме постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 907/385/22.

21. Викладені скаржником обставини, на його думку, також підтверджують, що оскаржувані рішення прийнято без врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21, та застосовано статтю 392 ЦК України без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, оскільки судами не встановлено наявність підстави для набуття права власності за позивачем і не надано правової оцінки щодо застосування даної підстави для набуття права власності за встановлених у цій справі обставин.

22. Також скаржник наголошує, що судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки праву правомірного очікування скаржника на реєстрацію права власності щодо збудованого нежитлового приміщення, що свідчить про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, що викладені в постановах від 13.02.2024 у справі № 914/2585/21 (914/799/23) та від 06.12.2023 у справі № 926/5054/22.

23. Скаржник зазначає, що у серпні 2013 році відповідачі не вважали нове спірне приміщення своїм, не заперечували проти дій позивача, який відкрито і добросовісно збудував, ввів в експлуатацію спірне приміщення та отримував на усі зазначені дії відповідні дозволи та сприяння від відповідачів і в подальшому використовував це приміщення як власник.

24. Така поведінка свідчить, що відповідачі не вважали спірне приміщення своїм і не заперечували права позивача на спірне приміщення. Але через дев`ять років поведінка відповідачів змінилась на протилежну, що суперечить їх попередній тривалій поведінці, яка також давала підстави для правомірного очікування на реєстрацію права власності за позивачем.

25. За доводами скаржника, у даній справі має місце порушення відповідачами принципу добросовісної поведінки, яке на даний час унеможливлює реєстрацію права власності на збудоване позивачем спірне нежитлове приміщення площею 68,9 кв. м. Суди попередніх інстанцій зазначених обставин не врахували і як наслідок застосували норми права без врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20, від 14.02.2024 у справі № 914/2223/22, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

26. Крім того, скаржником було подано письмові пояснення.

27. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

28. Колегія суддів, дослідивши матеріали касаційної скарги та зміст постанови суду апеляційної інстанції, встановила, що оскаржувана постанова проголошена 18.03.2024, повний текст складено у той же день, а отримана скаржником - 28.03.2024 (що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет Електронного суду), скаржник надіслав доповнення до касаційної скарги 24.06.2024, тобто поза межами строку, визначеного статтею 298 ГПК України, відтак Верховний Суд не враховує такі пояснення.

Позиція інших учасників справи

29. Відповідач-1 у строк, встановлений Судом, подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

30. В обґрунтування відзиву зазначає, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2012 у справі № 5010/482/2012-П-15/27, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2012, судами встановлено, що як вбачається з Проєкту "Реконструкція головного входу (з влаштуванням холу) в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи в м. Івано-Франківську" та Архітектурно-планувального завдання № 77 від 10.05.2007, даними документами передбачено проведення робіт з реконструкції входу в межах сходів (тераси) корпусу № 2 Центральної міської клінічної лікарні, що входять до загальної площі цього корпусу. Виконання зазначених робіт не передбачає здійснення реконструкції входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні за межами контуру забудови існуючої лікарні, оскільки реконструкція приміщення в будинку є реконструкцією існуючого об`єкту нерухомості та не розглядається як окремий об`єкт будівництва, та відповідно не потребує відведення частини земельної ділянки.

31. Крім цього, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 (справа № 2а-1270/11/0907), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, встановлено, що реконструкція входу в Центральну міську клінічну лікарню здійснювалася не за межами контуру забудови існуючої лікарні. Реконструкція приміщення будинку є реконструкцією існуючого об`єкту нерухомості та не розглядається як окремий об`єкт будівництва.

32. Відповідач-1 наголошує, що оскільки зазначені судові рішення набрали законної сили, то встановлені судами обставини не потребують повторного доказування відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України. Вищевказані обставини підтверджують, що скаржник не є власником спірного приміщення.

33. Відповідач-1 посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20, відповідно до яких не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням функціональних елементів.

34. Відповідач-1 зазначає, що нежитлові приміщення площею 68,9 кв. м на першому поверсі корпусу № 2 літера А2 є складовою будівлі А2 корпусу № 2, основу якої складають капітальні елементи, які не можуть бути використані як матеріали для нової речі. Внаслідок поліпшення, способом реконструкції корпусу № 2 Центральної міської клінічної лікарні, що знаходиться за адресою: Гетьмана Мазепи,114, м. Івано-Франківськ, здійсненого скаржником, нової речі створено не було. Сама лише обставина збільшення розміру та вартості нежитлового приміщення не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі, оскільки проведення перепланування і реконструкція внутрішніх приміщень, внаслідок якої збільшується площа та вартість приміщень, не створює нову річ, а лише їх поліпшує.

35. Відповідач-1 наголошує, що спірне майно є комунальною власністю та належить Івано-Франківській міській територіальній громаді в особі Івано-Франківської міської ради, а проведення його реконструкції за згодою власника не має наслідком виникнення у скаржника права власності на це майно. Сама по собі реконструкція нерухомого майна не свідчить про створення нової речі, а лише має наслідком зміну його окремих фізичних характеристик та можливе збільшення вартості такого майна у зв`язку із його поліпшенням.

36. Відповідач-1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивач як замовник будівництва здійснював реконструкцію об`єкта будівництва, власником якого не був, при відсутності будь-яких договорів з цього приводу з власником майна. Спірне приміщення, яке створене в результаті реконструкції, не є окремим об`єктом, а є складовою приміщення Центральної міської клінічної лікарні. Той факт, що позивач був замовником будівництва не є безумовною правовою підставою для набуття ним права власності на об`єкт будівництва. При цьому, відповідач-1 посилається на постанову Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

37. За наведених обставин у скаржника були відсутні будь-які правові підстави для легітимних очікувань щодо набуття права власності на спірне приміщення.

38. В контексті вищенаведеного відповідач-1 також звертає увагу, що Івано-Франківська міська рада як власник нерухомого майна Центральної міської клінічної лікарні не приймала жодних рішень, які б свідчили про наміри щодо передачі чи передачу скаржнику спірного нерухомого майна у власність чи зміну титулу власності на майно, а процедура приватизації нерухомого майна не здійснювалася.

39. Щодо висновку експерта від 17.07.2023 № 02/07-Д, поданого скаржником, відповідач-1 зазначає, що скаржник намагається довести, що ним створений окремий новий об`єкт нерухомості, який не входить до нежитлових приміщень корпусу № 2 літера А2 за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 114. Водночас, дефініція "новостворене майно" відсутня в Державних будівельних нормах України та інших нормативних документах з галузі будівництва, це є юридичний термін, і його роз`яснення не відноситься до компетенції судового експерта-будівельника.

40. Відповідач-1 наголошує, що рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.03.2007 № 160 "Про матеріали управління архітектури та містобудування виконавчого комітету міської ради" дозволено проведення проєктно-пошукових робіт скаржнику - для реконструкції входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні на вул. Гетьмана Мазепи, 114. Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області було видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.10.2009 № 1682, забудовник (замовник) - скаржник, будівельні роботи - реконструкція входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні. Відтак, у скаржника не було погодження будівельних робіт для створення нового об`єкта.

41. Відповідач-1 звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.12.2021 у справі № 906/712/19, відповідно до яких позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у скаржника за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

42. Оскільки спірне приміщення було створено в результаті реконструкції, а право власності на такий об`єкт до проведення його реконструкції належало територіальній громаді в особі Івано-Франківської міської ради, то, за доводами відповідача-1, скаржник позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого права навіть за відсутності оспорюваної державної реєстрації прав.

43. Позивачем не надано доказів того, що у нього виникло право власності на спірні нежитлові приміщення, тобто, що він є власником цього майна.

44. Відповідач-1 у строк, встановлений Судом, подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що направлені на переоцінку доказів у справі, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

45. В обґрунтування відзиву зазначає, що у скаржника відсутні будь-які підстави для визначення спірного нежитлового приміщення як новоствореного майна. Позовні вимоги у вигляді визнання відсутнім права власності (права оперативного управління) на частину об`єкта нерухомого майна у відповідачів та визнання права власності за скаржником без оскарження права власності на весь об`єкт нерухомого майна є неспроможними та безпідставними, оскільки частина нерухомого майна не є самостійним об`єктом речових прав та не є об`єктом цивільних прав та обов`язків. Спірне приміщення, яке є предметом позову, є складовою частиною індивідуально визначеної речі - об`єкта нерухомого майна з присвоєним йому реєстраційним номером.

46. Відповідач-2 звертає увагу на пункт 77 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1224 від 24.11.2021), в якому передбачено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 ЦК України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 ЦК України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом (абзац 1). Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції (абзац 4).

47. 3а доводами відповідача-2, з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що скаржник на момент звернення за захистом права власності на майно на підставі статті 392 ЦК України повинен бути власником цього майна та підтвердити таке право належними доказами. Проте, скаржником не надані належні та допустимі докази, які б давали підстави для висновків про те, що до моменту проведення реконструкції спірного нежитлового приміщення скаржник був його власником, тому відсутні підстави набуття скаржником права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

48. Згідно із Законом України "Про власність" на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992 "Про майно області" ухвалою Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 15.09.1993 "Про затвердження державного майна, що належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів" було затверджено перелік державного майна, яке відноситься до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів (Перелік 1). Зокрема, до комунальної власності було віднесено міську лікарню № 2 (розділ VIII Переліку 1 "Заклади охорони здоров`я").

49. 29.01.2007 позивач звернувся до міського голови міста Івано-Франківська з клопотанням про надання дозволу на реконструкцію фасаду при вході у корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні по вул. Гетьмана Мазепи, 114.

50. Мета реконструкції: укріплення існуючої конструкції; утеплення коридору та холу лікарні; зміна вхідних дверей лікарні; покращення зовнішнього вигляду центрального входу у лікарню, встановлення стаціонарного інформаційного табло; влаштування додаткових приміщень; облаштування прилягаючої території (освітлення, лавки, доріжки, газон).

51. У викопіровці плану приміщень 2-го корпусу Центральної міської клінічної лікарні відображено об`єкт реконструкції, а також приміщення Центральної міської клінічної лікарні, в яких знаходилась лабораторія позивача.

52. Це клопотання та викопіровка були погоджені головним лікарем Центральної міської клінічної лікарні.

53. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.03.2007 № 160 "Про матеріали управління архітектури та містобудування виконавчого комітету міської ради" дозволено проведення проектно-пошукових робіт позивачу для реконструкції входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні по вул. Гетьмана Мазепи, 114.

54. Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10.05.2007 затвердило Архітектурно-планувальне завдання № 77. Відповідно до цього завдання проєктом належало передбачити реконструкцію існуючого входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні з влаштуванням додаткових приміщень на лівому крилі вхідної тераси. Передбачено, що набір проєктованих приміщень належить прийняти згідно з технологічним завданням замовника відповідно до чинних нормативних документів, не порушуючи конструктивної цілісності та міцності вхідної частини.

55. Згідно із висновком комплексної державної експертизи № 09-00448-09 від 31.07.2009 проектна документація "Реконструкція головного входу (з влаштуванням холу) в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи, 114 в м. Івано-Франківську" відповідає чинній нормативній базі і рекомендується до затвердження з такими техніко-економічними показниками - площа забудови 85,69 кв. м.

56. Відповідно до договору підряду від 28.10.2009, локального кошторису з розрахунком договірної ціни (додатку до договору), а також договору від 06.07.2008 № 310/10 замовником з реконструкції головного входу (з влаштуванням холу) в Центральній міській клінічній лікарні є позивач.

57. Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області було видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.10.2009 № 1682, забудовник (замовник) - позивач, будівельні роботи - реконструкція входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні.

58. Заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Приватне підприємство "Пріма МЕД", про визнання незаконним дозволу № 1682 від 19.10.2009.

59. Згідно з постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2а-1270/11/0970 в задоволенні позову відмовлено. Вказана постанова набрала чинності.

60. В цьому рішенні суду вказано, що дозвіл на виконання будівельних робіт № 1682 від 19.10.2009 з реконструкції входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні на вул. Гетьмана Мазепи, 114 виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області на підставі чинного законодавства, а отже підстави для його скасування відсутні.

61. Суд встановив, що робочим проєктом "Реконструкція головного входу (з влаштуванням холу) в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи, 114 в м. Івано-Франківську" передбачено проведення робіт з реконструкції входу в межах сходів (тераси) корпусу № 2 Центральної міської клінічної лікарні, що входять до загальної площі цього корпусу; сходи є конструктивним елементом будинку; таким чином виконання зазначених в дозволі робіт не передбачає здійснення реконструкції входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні за межами контуру забудови існуючої лікарні. Реконструкція приміщення в будинку є реконструкцією існуючого об`єкта нерухомості та не розглядається як окремий об`єкт будівництва, тому реконструкція входу в межах сходів (тераси) корпусу № 2 Центральної міської клінічної лікарні здійснюється через реконструкцію об`єкта без відведення частини земельної ділянки.

62. Заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Пріма МЕД", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Івано-Франківська центральна міська клінічна лікарня, про знесення самовільно спорудженого приміщення.

63. Згідно з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2012 у справі № 5010/482/2012-П-15/27 в позові відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили.

64. В цьому рішенні суд встановив такі обставини. Робочим проектом "Реконструкція входу в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи в м. Івано-Франківську" передбачено реконструкцію входу в межах сходів будівлі, що входять до його загальної площі. Сходи є конструктивним елементом будинку. Передати в оренду або надати у власність земельну ділянку для реконструкції входу в приміщення лікарні, що знаходиться в межах сходів, як конструктивної частини будинку, неможливо, оскільки не можливо створити об`єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, неможливо виділити вхід лікарні в окреме будинковолодіння та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки, як складової поняття "земельна ділянка". Реконструкція головного входу (з влаштуванням холу) в Центральній міській клінічній лікарні проводиться в межах сходів, як конструктивної частини будинку.

65. На замовлення позивача Обласне комунальне підприємство "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" 06.03.2013 виготовило технічний паспорт об`єкта - нежитлового приміщення літера А поверх 1 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 114, площа 68,9 кв. м.

66. Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області 24.04.2013 № ІФ143131140728, об`єкт будівництва - "Реконструкція входу в корпус № 2 Центральної міської клінічної лікарні" вважається закінченим будівництвом і готовим до експлуатації; замовник - позивач, початок будівництва - жовтень 2009 року, закінчення будівництва - квітень 2013 року; площа будівлі - 68,9 кв. м.

67. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 16.10.2013 за територіальною громадою міста Івано-Франківськ в особі Івано-Франківської міської ради було зареєстровано право комунальної власності на приміщення центральної міської клінічної лікарні по вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ (реєстраційний номер 182202026101), зокрема літера А нежитлова будівля, корпус № 2, загальна площа 5 127,5 кв. м (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2013 № 10937638).

68. Право оперативного управління цим майном зареєстроване за відповідачем-2, дата державної реєстрації 19.11.2019 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2022 № 304131693).

69. Позивач звернувся із заявою від 02.05.2018 про реєстрацію за ним права приватної власності на спірне приміщення. На це звернення була надана відповідь Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради № 58-24/85 від 23.05.2018, в якій зокрема вказано на необхідність подання документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції або у випадку здійснення реконструкції об`єкта у спільну власність - договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт.

70. В листі Обласного комунального підприємства "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" від 18.10.2018 № 674/01-21 підтверджено те, що ним на замовлення позивача було проведено технічну інвентаризацію збудованого внаслідок реконструкції входу в корпус № 2 літера А2 Центральної міської клінічної лікарні нежитлового приміщення з окремим входом та виготовлено вказаний технічний паспорт. Також зазначено, що в ході проведення технічної інвентаризації будівель лікарні в лютому 2012 року зазначене нежитлове приміщення не було включено до загальної площі будівлі корпусу № 2 літера А2 Центральної міської клінічної лікарні.

71. Позивач 01.04.2022 звернувся до Обласного комунального підприємства "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" із заявою про виготовлення технічної документації на приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 114, які введені в експлуатацію згідно з Декларацією від 24.04.2013 № ІФ143131140728 з метою реєстрації права власності на вказане приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

72. На зазначену заяву Обласне комунальне підприємство "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" 20.10.2022 повідомило, що виконати замовлення немає можливості, оскільки в ході проведення технічної інвентаризації 27.06.2022, приміщення площею 68,9 кв. м включено до складу корпусу № 2 літера А2 нежитлових приміщень Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні.

73. Відповідно до рішення державного реєстратора № 64043371 від 29.06.2022 й відповідних йому записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зміни до розділу від 01.07.2022 та про виправлення розділу від 04.07.2022, 04.07.2022 була зареєстрована інформація про зміни об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 182202026101), загальна площа нежитлової будівлі корпус № 2 літера А2 визначена в розмірі 5 164,7 кв. м. (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.01.2023 № 320281874). Зміни відбулись, зокрема, внаслідок включення до складу цього майна спірного приміщення

74. Вказана реєстрація змін здійснювалась на підставі таких документів: технічний паспорт з реєстраційним номером: ТІ01:9156-8449-3977-3332; витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ з № ІФ143131140728;. витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ № ІФ122211013838; довідка про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна №508 від 18.04.2022, видана Івано-Франківським бюро технічної інвентаризації, лист № 17/32-14/412 від 27.06.2022, виданий Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю (лист виконкому Лисецької селищної ради № 42 від 24.01.2023).

75. Як вбачається з висновку експерта від 17.07.2023 року № 02/07-Д за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за зверненням скаржника підтверджено те, що будівельні роботи, які передбачені кошторисною документацією у вигляді локального кошторису з розрахунком договірної ціни (ДЦЛК 11 №135-0-1-1) до проекту "Реконструкція головного входу (з влаштуванням холу) в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи, 114 в м. Івано-Франківську" та відображені у звітній документації у вигляді актів приймання виконаних підрядних робіт: № 1 за листопад 2009 року (КБ-2В 8 № 135-0-1-1) на суму 45 100,60 грн в т.ч. ПДВ; № 2 за листопад 2009 року (КБ-2В 8 № 135-0-1-1) на суму 36 622,80 грн в т.ч. ПДВ; № 3 за березень 2010 року (КБ-2В 8 № _) на суму 37 515,60 грн в т.ч. ПДВ; №4 за квітень 2010 року (КБ-2В 8 № 135-0-1-3) на суму 78 271,20 грн в т.ч. ПДВ; № 5 за червень 2010 року (КБ-2В 8 № 135-0-1-4) на суму 10 858,45 грн в т.ч. ПДВ, які можливо ідентифікувати за результатами візуально-інструментального обстеження та підтвердити виконавчою документацією у вигляді актів огляду прихованих робіт, мають місце в процесі реконструкції існуючого входу в лікарняний корпус з влаштуванням додаткових приміщень на лівому крилі вхідної тераси за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ. Комплекс будівельних робіт, які передбачені проектно-кошторисною документацією на "Реконструкцію головного входу (з влаштуванням холу) в міську клінічну лікарню на вул. Гетьмана Мазепи, 114 в м. Івано-Франківську", які проведені скаржником, має місце з врахуванням містобудівної, дозвільної та звітної документації; нежитлове приміщення "кабінет" № 148А площею 68,9 кв. м на першому поверсі корпусу № 2 літера А2 за адресою: вул. Гетьмана Мазепи, 114, м. Івано-Франківськ є об`єктом будівництва внаслідок проведення будівельно-монтажних робіт згідно вищевказаної проектно-кошторисної документації.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

76. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

77. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

78. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

79. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

80. Предметом спору у справі, що переглядається, є, зокрема, матеріально-правова вимога скаржника про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке, на його думку, виникло внаслідок створення ним такого майна.

81. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

82. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої цієї статті).

83. Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

84. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

85. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

86. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

87. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

88. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

89. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

90. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

91. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, на яку посилаються суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях та учасники справи у касаційній скарзі та відзивах на неї.

92. Спірні правовідносини у цій справі стосуються неможливості здійснити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за скаржником, якій перешкоджає державна реєстрація речових прав на нього за відповідачами.

93. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

94. За приписами частини четвертої статті 3 зазначеного Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

95. За доводами скаржника, він здійснив реконструкцію (переробку), в результаті чого утворилося нова річ - нежитлове приміщення, якого не існувало до її проведення. Переробка не була самочинною, а здійснювалася на підставі відповідного дозволу.

Відповідач-1 стверджує, що спірне приміщення було створено в результаті реконструкції, а право власності на такий об`єкт до проведення його реконструкції належало територіальній громаді в особі Івано-Франківської міської ради, тому скаржник позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого права.

96. Особливості державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті здійснення нового будівництва чи реконструкції передбачені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

97. З пункту 77 зазначеного Порядку (у редакції станом на момент оформлення права власності на спірне майно відповідачем-1) вбачається, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 ЦК України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 ЦК України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом (абзац 1).

98. Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції (абзац 4).

99. Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

100. Частиною першою статті 332 ЦК України передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

101. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що права та законні інтереси скаржника щодо набуття речових прав на спірне нерухоме майно не були порушені, оскільки спірне приміщення було створено в результаті реконструкції існуючого об`єкта, про що й зазначає скаржник, а право власності на такий об`єкт до проведення його реконструкції належало відповідачу-1.

102. Зазначений висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.01.2024 у справі № 907/385/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме:

"5.40. Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин.

Новостворене майно - це об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.09.2018 у справі № 914/2660/15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 161/3376/17, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15-ц, від 13.01.2021 у справі № 535/44/16-ц, від 13.05.2021 у справі № 363/3583/15-ц).

5.41. Аналіз законодавчих положень, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до статті 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.

При цьому, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, шо реконструйований об`єкт є іншим об`єктом нерухомості".

103. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, на які скаржник посилається в касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження.

104. Колегія суддів враховує, що суди попередніх інстанцій встановили, що власником нерухомого майна, в якому проводилася реконструкція, до зазначеної реконструкції був відповідач-1, а також те, що дозвіл скаржнику був наданий відповідачем-1 саме на проведення реконструкції. Крім того, спірне приміщення (вхід в корпус Центральної міської клінічної лікарні з влаштованими додатковими приміщеннями на лівому крилі вхідної тераси), яке створене в результаті реконструкції, є складовою об`єкту нерухомого майна (Центральної міської клінічної лікарні).

105. Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21 (на яку скаржник посилається у своїй касаційній скарзі), з якої вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. Адже відповідач-1 зареєстрував право власності на спірне приміщення з тієї підстави, що був власником об`єкту нерухомого майна, в якому таке приміщення знаходиться.

106. Посилання скаржника на неможливість державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-1, оскільки в останнього відсутня декларація про готовність об`єкта до експлуатації (яка знаходиться у скаржника як замовника будівництва) та договір, що передбачає набуття права власності на закінчений будівництвом об`єкт іншою особою, відмінною від замовника, чим, на думку скаржника, відповідачем-1 порушено пункти 78, 81 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оцінюються Судом критично, оскільки не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій тих обставин, що у скаржника відсутня можливість зареєструвати за собою право власності на спірне нежитлове приміщення, адже він не був власником об`єкту нерухомого майна до реконструкції, та того, що скаржник здійснив реконструкцію нерухомого майна, а не створив новий об`єкт нерухомості, на що у нього й був відповідний дозвіл.

107. Крім того, колегія суддів визнає декларативним посилання скаржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12 щодо способу захисту цивільних прав та інтересів, оскільки вони не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, викладених ними в оскаржуваних рішеннях.

108. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 13.02.2024 у справі № 914/2585/21 (914/799/23), а також згадуваної у зацитованій скаржником частині цієї постанови справи № 580/1300/22, та від 06.12.2023 у справі № 926/5054/22, щодо правомірного очікування скаржника на реєстрацію права власності щодо збудованого нежитлового приміщення, колегія суддів зазначає таке.

109. У касаційній скарзі скаржник підставно зазначає, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

110. Проте, він не враховує, що наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

111. Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.

112. Суд касаційної інстанції виходить з того, що відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

113. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

114. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

115. У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

116. Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

117. Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою у цій справі, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний був довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав чи інтересів позивача.

118. Водночас, скаржник не довів в ході розгляду цієї справи наявність у себе законного інтересу у спірних правовідносинах (на визнання права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна після погодження компетентними органами дозволу на проведення реконструкції нерухомого майна, а не створення нового об`єкту) та обставин порушення цього інтересу внаслідок оформлення права власності на реконструйоване нерухоме майно за відповідачем-1, з урахуванням наведених вище висновків суду касаційної інстанції.

119. У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на тому, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права. Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). В той же час, наявності такого правового підґрунтя скаржником у спірних правовідносинах не зазначено і належним чином не обґрунтовано, а тому і підстав стверджувати про порушення легітимних очікувань скаржника у даному випадку немає.

120. Крім того, скаржник у своїй касаційній скарзі посилається на порушення відповідачами принципу добросовісної поведінки, яке на даний час унеможливлює реєстрацію права власності на збудоване скаржником спірне нежитлове приміщення. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 та від 14.02.2024 у справі № 914/2223/22, щодо добросовісності.

121. Разом з тим добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

122. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

123. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

124. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

125. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

126. Конституційний Суд України у Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке: "словосполуку" а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини); частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

127. Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.04.2020 № 2-р(ІІ)/2021).

128. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

129. Колегія суддів зазначає, що оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт можливості набуття скаржником права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, відтак поведінка відповідачів не є такою, що суперечить добросовісності, оскільки за встановленими у цій справі обставинами дозвіл скаржнику був наданий на проведення реконструкції приміщення, а не на створення нового об`єкту нерухомого майна, зазначене відповідає їх попередній поведінці.

130. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права (статі 332, 392 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду (зокрема, від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 10.01.2024 у справі № 907/385/22, від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21, від 13.02.2024 у справі № 914/2585/21 (914/799/23), від 06.12.2023 у справі № 926/5054/22, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 та від 14.02.2024 у справі № 914/2223/22, а також інших справах, які згадуються у зацитованих скаржником частинах зазначених постанов), не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у зазначених постановах.

131. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження

132. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

133. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

134. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

135. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

136. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

137. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

138. При цьому, саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

139. Разом з цим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, стосовно необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про долучення додаткових доказів (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), у цьому випадку також не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду з огляду на таке.

140. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

141. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

142. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі № 921/477/20, від 27.04.2023 у справі № 927/738/19, від 20.10.2022 у справі № 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі № 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі № 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

143. Водночас, зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.

144. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції при відмові у задоволенні клопотання позивача про долучення додаткових доказів на стадії апеляційного оскарження висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 10.04.2019 у справі № 145/474/17, від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17, від 03.05.2018 у справі № 404/251/17 оцінюються Судом критично, оскільки апеляційний суд мотивував свою відмову у задоволенні такого клопотання тим, що подані позивачем докази є новими, їх не існувало на час прийняття рішення судом першої інстанції, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 09.12.2020 у справі №924/232/18, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі №922/393/18, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 (дві останні у своїй касаційній скарзі згадує сам скаржник), на які апеляційний суд посилається в оскаржуваній постанові.

145. Колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, тому відхиляє посилання скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №920/611/19, від 24.02.2021 у справі № 910/1873/20, яким процесуальні дії судів у цій справі з огляду на викладене у цій постанові не суперечать..

146. До того ж, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на суперечність викладених в тексті його касаційної скарги підстав касаційного оскарження (а саме пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку із пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, які передбачають підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд) з вимогами скаржника, викладеним у прохальній частині касаційної скарги, з якої вбачається, що останній просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

147. Відхиляючи доводи скаржника Суд також враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

148. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

149. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

150. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

151. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані позивачем судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені відповідно до норм чинного законодавства, натомість доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими судами першої і апеляційної інстанцій обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

152. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

153. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

154. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

155. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Пріма МЕД" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2023 у справі № 909/282/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил