ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/2502/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участі: секретаря судового засідання Іщука В. В.,
представників учасників справи:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» - Костяного О. Ю.,
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» - Сіроштан О. О.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий - суддя Демидова А. М., судді: Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.)
та рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2023 (суддя - Подоляк Ю. В.),
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»
про стягнення 1 300 840,63 грн,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» (далі - ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1», позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» (далі - ТОВ «ДС Пром Груп», відповідач) про стягнення 1 300 840,63 грн, з яких: 1 075 585,20 грн основного боргу, 202 186,27 грн інфляційні втрати, 23 069,16 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором субпідряду № 25/11-01 від 25.11.2021 (далі - Договір) щодо здійснення розрахунку за виконані роботи згідно з визначеними актами приймання виконаних будівельних робіт у встановлений Договором строк.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2023 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «ДС Пром Груп» на користь ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» 1 075 585,20 грн основного боргу, 202 186,27 грн інфляційних втрат, 23 069,16 грн 3% річних, 19 512,61 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт надання ним послуг відповідачу з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд на них по Черкаському району Черкаської області на загальну суму 2 275 585,20 грн за актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн та за лютий 2022 року від 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн, частково оплачених відповідачем у сумі 1 200 000,00 грн, що свідчить про наявний борг відповідача у заявленій до стягнення сумі, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи та становить 202 186,27 грн інфляційних втрат та 23 069,16 грн 3% річних за загальний період прострочення з 15.01.2022 до 04.11.2022.
Відповідач, не погодившись з ухваленим судовим рішенням, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції, у справі ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги в сумі 140 131,20 грн.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.02.2024 апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями ТОВ «ДС Пром Груп» подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» у сумі 140 131,20 грн, у решті позову відмовити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій у порушення вимог статей 203, 207, 215 та 241 ЦК України та статті 58-1 Господарського кодексу (далі - ГК) України не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у:
- постанові Великої Палати від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 385/344/16-ц (щодо того, що відсутність волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним; у разі, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений);
- постановах Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 924/70/18 та від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 (волевиявлення юридичної особи при укладенні акта виражається підписом уповноваженої нею особи, а скріплення печаткою не є обов`язковим, оскільки відтиском печатки засвідчується лише підпис відповідальної особи);
- постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17 (щодо прийняття акту звірки взаєморозрахунків як доказ у справі);
- у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 (щодо оцінки податкових накладних у сукупності з іншими доказами та щодо необхідності з метою з`ясування реальності господарської операції встановлення обставин стосовно відображення операції з отримання товару в податковій звітності);
- у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, у яких йдеться про те, що податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснення господарських операцій;
- у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 (щодо способу підтвердження господарської операції за спірним договором).
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 227 - 229 ЦК України, якими закріплено принцип свободи договірних відносин та правомірності втручання суду у ці правовідносини шляхом довільного тлумачення змісту договору та ігнорування його умов.
Підставою для касаційного оскарження ухвалених у справі рішень скаржник зазначає також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи доводи тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема у порушення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України не досліджено зібрані у справі докази, не надано їм оцінки на предмет повноти, достатності та достовірності; у порушення пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, а також інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертизи документів); у порушення пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме - актів виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, частина з яких підписані особою, яка не мала на це повноважень, а частина з яких має ознаки підроблення (фальсифікації), а також актів звірки взаємних розрахунків, скріплених з боку відповідача за допомогою факсимільного відтворення підпису.
05.06.2024 від ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані у касаційній скарзі ТОВ «ДС Пром Груп» судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2021 між ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» та ТОВ «ДС Пром Груп» укладено договір субпідряду № 25/11-01 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач як субпідрядник зобов`язався у порядку та на умовах, визначених цим Договором, своїми силами і засобами на власний ризик надати послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд на них по Черкаському району, Черкаська область (код за ДК 021:2015 63710000-9 «Послуги з обслуговування наземних видів транспорту»), за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах в обумовлений цим Договором термін, а відповідач як генпідрядник зобов`язувався прийняти виконані належним чином послуги згідно з цим Договором та чинним законодавством України після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість по мірі надходження коштів, передбачених на ці цілі, на його рахунок.
Згідно з пунктом 3.1. Договору ціна Договору становить 1 340 131,20 грн з ПДВ.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за надані послуги проводяться генпідрядником у межах виділених бюджетних асигнувань після підписання сторонами «Актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) і «Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (форма № КБ-3), складених у відповідності з положеннями чинних ДСТУ та СОУ, які складаються Субпідрядником і подаються для підписання генпідряднику не пізніше як за 5 робочих днів до кінця звітного місяця. Генпідрядник може здійснювати проміжні платежі за надані послуги. За своїм рішенням Генпідрядник протягом 10 робочих днів перевіряє виконання робіт та розрахунки вартості згідно представленого Акта і підписує його при відсутності порушень, невідповідності, зауважень.
Відповідно до умов пункту 5.1. Договору надання послуг починається з дня підписання Договору і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання зобов`язань за цим Договором.
Місце надання послуг - автомобільні дороги загального користування місцевого значення та штучні споруди на них по Черкаському району Черкаської області (пункт 5.2. Договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1. Договору).
Додатковою угодою № 1 до Договору від 02.02.2022 сторони погодили внести зміни до Договору та викласти:
1. Пункт 3.1. Договору у новій редакції, відповідно до якої ціна цього Договору на 2022 рік становить 935 454,00 грн з ПДВ (Додаток № 5);
2. Абзац 1 пункту 5.1. Договору викласти у новій редакції, відповідно до якої надання послуг починається з дня підписання Договору і до « 31» грудня 2022 року, в частині розрахунків до повного виконання зобов`язань за цим Договором;
3. Доповнити Договір додатком № 4 «Технічне завдання на 2022 рік», додатком № 5 «Договірна ціна на 2022 рік» та у зв`язку з цим розділ ХІІІ Договору викласти у наступній редакції: «Невід`ємною частиною цього Договору є: Додаток № 1 - Перелік Доріг. Додаток № 2 - Технічне завдання. Додаток № 3 - Договірна ціна. Додаток № 4 - Технічне завдання на 2022 рік. Додаток № 5 - Договірна ціна на 2022 рік». Інші умови Договору залишаються без змін.
На виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд на них по Черкаському району, Черкаська область, на загальну суму 2 275 585,20 грн. Наведене підтверджується наданими ним актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року від 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн, актом приймання виконаних робіт за лютий 2022 року від 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2022 року від 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн.
Судом встановлено, що надані акт та довідка за грудень 2021 року, акт та довідка за лютий 2022 року зі сторони позивача (субпідрядника) підписані директором та скріплені відтиском печатки, а зі сторони відповідача (генпідрядника) підписані начальником дільниці ТОВ «ДС Пром Груп» Зосименком Д.В. й скріплені відтиском печатки відповідача.
На підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн та за лютий 2022 року від 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» складено та направлено на реєстрацію відповідні податкові накладні від 28.12.2021 № 35 та від 04.02.222 № 1 для можливості відповідача сформувати податковий кредит від цих господарських операцій.
Податкова накладна від 28.12.2021 № 35 зареєстрована 14.01.2022 за № 9418523140, що підтверджується квитанцією від 14.01.2022; податкова накладна від 04.02.222 № 1 зареєстрована 07.06.2022 за № 9068338727, що підтверджується квитанцією від 09.06.2022.
Вказані господарські операції також підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі за період січень 2021 року - грудень 2021 року, в якому відображена операція за Договором № 25/11-01 за 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн, та актом звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі за період січня 2022 року - червень 2022 року, в якому відображена операція за Договором № 25/11-01 за 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн.
Судами у даній справі встановлено, що вказані акти зі сторони позивача підписані директором та скріплені відтиском печатки, а зі сторони відповідача підписані за допомогою факсиміле директором ТОВ «ДС Пром Груп» Мусієнком Д. В. та скріплені відтиском печатки.
З банківських виписок встановлено, що відповідачем частково оплачені надані позивачем послуги в сумі 1 200 000,00 грн. Вказане відповідачем не заперечується, проте зазначає, що таку оплату можна розцінювати як конклюдентні дії лише стосовно акта та довідки за грудень 2021 року.
У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором щодо здійснення розрахунку за надані послуги згідно з наведеними вище актами приймання виконаних робіт, ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» 03.10.2022 направило на адресу відповідача претензію № 24 з вимогою сплатити 1 075 585,20 грн основного боргу, 19 356,18 грн 3 % річних та 178 361,29 грн інфляційних втрат. Відповідач на претензію не відреагував, зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за Договором не виконав.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» звернулося до суду з позовом про стягнення різниці між перерахованими коштами та вартістю наданих послуг, та нарахованих за час прострочення інфляційних втрат і 3 % річних та просило стягнути з ТОВ «ДС Пром Груп» на його користь 1 075 585,20 грн боргу.
Відповідач з позовом не погодився. Вказував, що відповідно до укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 02.02.2022 ціна Договору була зменшена з 1 340 131,20 грн до 935 454 грн з ПДВ, а тому позовні вимоги є передчасними. Вказував, що акт виконаних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року від 28.12.2021 підписані неповноважною особою відповідача, а акт виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2022 року від 04.02.2022 відповідачем підписані не були. Вважає, що підпис генпідрядника на доданих до позовної заяви документах неможливо ідентифікувати. Також, вказував, що позивачем не надано документів на підтвердження надходження з державного/місцевого бюджету на казначейський рахунок відповідача грошових коштів на відповідні цілі, оскільки за умовами Договору перебіг терміну оплати починається з моменту отримання відповідачем коштів від Державного підприємства «Служба місцевих автомобільних доріг у Черкаській області». Оскільки кошти перераховані не були, відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов`язання, що підтверджується уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 07.02.2023, довідкою про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) від 07.02.2023 та відомостями про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1) від 07.02.2023.
Судом встановлено, що ТОВ «ДС Пром Груп» було включено до податкового кредиту в податкову декларацію з ПДВ за лютий 2022 року 155 909,00 грн на підставі податкової накладної позивача від 04.02.2022 № 1, що підтверджується уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань з податку на додану вартість від 07.02.2023. Після відкриття провадження у даній справі відповідачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань із податку на додану вартість від 07.02.2023, яким виключено (відкориговано) із податкового кредиту податкової декларації за лютий 2022 року суму ПДВ у розмірі 155 909,00 грн.
Ураховуючи наведене та те, що борг відповідача перед позивачем на час звернення до суду не погашений, зобов`язання відповідача щодо здійснення розрахунку за надані послуги прострочене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 075 585,20 грн основного боргу, 202 186,27 грн інфляційних втрат та 23 069,16 грн 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 1, 3, 4).
При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1), необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання, заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3), або суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4).
1. На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ «ДС Пром Груп» посилається на неврахування у подібних правовідносинах висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 385/344/16-ц, від 27.12.2019 у справі № 924/70/18, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Розглянувши наведені доводи скаржника, Верховний Суд установив, що предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення витрат за виконання підрядником будівельних робіт. Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про наявність у матеріалах справи доказів невиконання відповідачем зобов`язань за договором будівельного підряду в частині оплати виконаних робіт; порушення відповідачем, як замовником, норм статті 882 ЦК України та загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, що полягало у безпідставній (невмотивованій) відмові від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких).
Так, у справі № 145/2047/16-ц, на яку посилається скаржник, предметами судового розгляду було визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і у цій справі Верховний Суд виснував, що відсутність волевиявлення орендодавця щодо укладання договорів оренди землі, яка перебуває у його власності є підставою для визнання спірних договорів недійсними. У справі № 385/344/16-ц, на яку також посилається скаржник, предметом судового розгляду було визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Між тим Верховний Суд за встановлених обставин справи констатував, що спірний договір оренди землі є неукладеним, а тому його не можна визнати недійсним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, тобто така угода не відбулася, а правочин, який не вчинено, не може бути визнано недійсним. Натомість у справі № 911/2502/22 предметом розгляду є стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором субпідряду (виконаних послуг з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд) і не є предметом позову тлумачення умов договору, як виснували суди попередніх інстанцій, в тому числі укладення додаткової угоди до договору підряду, якою сторонами погоджено продовжити дію основного правочину.
У справі № 924/70/18 про стягнення заборгованості за неналежне виконання договору сільськогосподарських робіт по збиранню врожаю в частині оплати виконаних робіт, Верховний Суд виснував, що розрахунок по договору проводиться замовником на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами. Акт, який містить лише відтиск печатки без підпису уповноваженого представника, як встановлено обставинами справи, не може бути належним доказом у справі, на підтвердження факту здійснення господарської операції, відображеної в ньому. Водночас у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що зі сторони позивача акти звірки підписані директором та містять відтиск печатки. При цьому відповідачем протилежного не доведено належними доказами.
Скаржник також посилається на постанову № 918/780/18 про визнання недійсним договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу. Верховний Суд у наведеній постанові дійшов висновку, що договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками, між тим печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин і позивачем не доведено, що печатка товариства використовувалася проти його волі. Натомість у справі № 911/2502/22, де предметом розгляду, як вказано вище, є інша матеріально-правова вимога, суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки Верховного Суду у справі № 918/780/18 стосовно ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, зокрема за допомогою підпису і печатки, встановили, що наявність відбитку печатки відповідача на вищезазначених документах свідчить про несення відповідальності за законність її використання на документах, що фіксують здійснення господарських операцій.
Колегія суддів, визнаючи правовідносини у справі № 918/780/18 частково подібними з правовідносинами у справі № 911/2502/22 (з огляду на частково встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи) водночас зазначає, що у справі № 918/780/18 із цією справою відмінними є предмет, підстави позову, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, спір у справі, що розглядається, вирішений судами попередніх інстанцій з огляду на предмет і підстави позову, встановлені фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин. Тобто відмінність у судових рішеннях у справах № 918/780/18 та № 911/2502/22 зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. А тому висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам судів у вказаних справах, де так само взято до уваги відтиск печатки на первинному документі.
У справах № 905/1198/17, № 905/3062/17, № 916/1727/17 Верховний Суд виснував, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доводам відповідача стосовно того, що акт звірки є неналежним доказом факту здійснення господарських операцій, оскільки такий акт не є первинним обліковим документом та встановлено факт підписання позивачем та відповідачем актів звірки виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати без зауважень, що не ставить під сумнів їх дійсність, та доводить те, що відповідач фактично визнав наявність заборгованості з оплати виконаних робіт. Доказів, які б свідчили про протилежне, відповідачем до суду не надано.
Проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, та у зазначених скаржником справах № 905/1198/17, № 905/3062/17, № 916/1727/17, щодо прийняття судом актів звірки розрахунків як доказ у справі, колегія суддів виснує, що застосування судами попередніх інстанцій правових висновків не суперечить висновкам у наведених справах і не містить протилежного щодо їх застосування, а залежало від встановлених і доведених обставин справ, а також оцінки наданих до суду доказів, що входили в предмет доказування та формували фактично-доказову базу, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не створює подібність правовідносин.
У наведеній скаржником справі № 910/1389/18 предметом судового розгляду було стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з невиконанням в повному обсязі зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення. У цій справі Верховний Суд вказав, що апеляційний суд безпідставно погодився з доводами відповідача про те, що акти звіряння взаємних розрахунків не надсилались електронною поштою на адресу відповідача, а тому у нього не виник обов`язок їх погоджувати та підписувати. Між сторонами були підписані доповнення до додаткових угод, якими визначена остаточна ціна за додатковими угодами, і акти звіряння взаємних розрахунків були надіслані на адресу відповідача звичайним поштовим відправленням. Відмова відповідача від погодження і підписання вказаних актів є свідченням його суперечливої поведінки, що не було враховано судом апеляційної інстанції. Верховним Судом у справі № 910/1389/18 підтверджується помилковість висновків апеляційного суду в оскаржуваній постанові. Натомість у справі, що розглядається, відповідачем було підтверджено факт наявності заборгованості перед позивачем шляхом підписання актів звірки взаємних розрахунків, які були підписані як позивачем, так і відповідачем без зауважень. Отже, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи № 910/1389/18 є відмінними від обставин справи, яка розглядається, а здійснені у них висновки не є релевантними для цієї справи.
Верховний Суд у справах № 915/878/16 та № 905/49/15 вказав, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на видаткових накладних заперечення відповідача щодо неможливості ідентифікації осіб, які прийняли товар не можуть бути взяті судом до уваги, за відсутності доказів її незаконного вибуття або незаконного використання її іншою особою. Саме відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором.
У справі № 910/14900/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Водночас у справі, яка переглядається, факти відсутності руху активів та доведення їх відповідачем не встановлено, а Верховний Суд в силу імперативних вимог статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Отже, оскаржувані судові рішення у повній мірі відповідають вимогам процесуальних норм щодо повноти дослідження обставин справи та застосування категорій стандартів доказування і не суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
У справі № 922/2115/19 про стягнення заборгованості за договором поставки у зв`язку з частковою його оплатою відповідачем з урахуванням пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 таким чином: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реєстрація позивачем податкових накладних та віднесення відповідачем сум податку на додану вартість згідно з цими податковими накладними до свого податкового кредиту підтверджує факт надання позивачем послуг за вказаними актами. Саме по собі подання відповідачем уточнюючого розрахунку на суму 155 909,00 грн вже після відкриття провадження у цій справі не підтверджує факт відсутності господарської операції за актом приймання виконаних робіт за лютий 2022 року на суму 935 454,00 грн. У зв`язку з наведеним не знаходять свого підтвердження і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19. Водночас Верховний Суд зазначає, що така податкова накладна має оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій у даній справі.
Верховний Суд у справі № 520/1284/19 висловив правову позицію відносно того, що інформація, яка міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не може бути самостійним та належним доказом в розумінні процесуального закону щодо наявності порушень податкового законодавства. При цьому Верховним Судом постійно наголошується про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку. Такі обставини, зокрема як відсутність у контрагентів технічних, технологічних, трудових та інших ресурсів, наявність супутніх витрат звичайної господарської діяльності, тощо, можуть свідчити на користь висновку про нереальність господарських операцій виключно за наявності підтвердження таких обставин належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та в сукупності з іншими встановленими обставинами, які також свідчать про безпідставність (неправомірність) формування даних податкового обліку, в тому числі і визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з ЄРПН; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань. Проте, у справі, що розглядається судами не встановлено факту формального складення первинних документів обліку, а податкові накладні досліджені судами належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та в сукупності з іншими встановленими обставинами справи. А отже, наведене не свідчить про незастосування судами у справі, що розглядається, висновку, викладеного Верховним Судом у справі № 520/1284/19.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
Таким чином, судові рішення, на які посилається скаржник, ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що оскаржувані рішення судів ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, - є безпідставним.
Колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги ТОВ «ДС Пром Груп», перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, ураховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Відповідні обставини справи були встановлені та оцінені судами попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу ТОВ «ДС Пром Груп» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга статті 207 ЦК України).
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Частиною першою статті 215 ЦК України, а також статтями 229 - 233 ЦК України врегульовано питання щодо недійсності вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Згідно зі статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до наявних у матеріалах справи, що розглядається, нотаріально засвідчених письмових показань свідка - директора ТОВ «ДС Пром Груп» Мусієнка Д. В., останній не уповноважував працівників товариства на представлення інтересів товариства з використання печатки, будь-яких наказів та розпоряджень із даного приводу не видав, будь-які накази або інші розпорядчі документи щодо визначення особи, відповідальної за збереження печатки, директором товариства не видавалися, печатка зберігається в кабінеті директора за юридичною адресою товариства.
Оскільки печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій.
У справі, що розглядається, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах, суд дійшов висновку, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій.
З урахуванням наведеного, судами відхилені посилання відповідача на те, що при підписанні акта виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року від 28.12.2021 печаткою відповідача неправомірно скористався начальник дільниці товариства Зосименко Д. В., а обставини підписання та проставлення печатки на акті виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року від 04.02.2022, довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2022 року від 04.02.2022 відповідачу невідомі.
Суд виходив з того, що відповідач не надав докази звернення до правоохоронних органів із заявами про викрадення чи підробки його печатки. Не заявлено також спростування справжності відтиску печатки відповідача на актах та довідках.
Статтею 58-1 ГК України визначено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.
Водночас, підприємство не зобов`язане проставляти відтиск печатки на первинному документі, якщо правила складання такого документа прямо цього не передбачають, а тому підприємство самостійно вирішує здійснювати свою діяльність з печаткою чи без неї.
З обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, вбачається, що скаржник використовував печатку в своїй діяльності, в тому числі в оформленні документів за спірними правовідносинами.
Суди попередніх інстанцій здійснили оцінку наявних у справі доказів у сукупності.
З огляду на вчинення підписання та засвідчення печаткою спірних документів представниками ТОВ «ДС Пром Груп» у межах визначених повноважень, суди попередніх судових інстанцій правомірно не застосували до спірних правовідносин приписи статті 241 ЦК України, відповідно до якої врегульоване питання вчинення правочинів з перевищенням повноважень.
Для застосування приписів статті 241 ЦК України необхідним є встановлення обставин вчинення представником правочину з перевищенням повноважень. Водночас у справі, яка розглядається, таких обставин сторонами не доведено, а судами встановлено не було.
2. Правовідносини, що виникли у даній справі є правовідносинами будівельного підряду.
Відповідно до частин першої та другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Судами встановлено, що на підтвердження надання відповідачу послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд на них по Черкаському району, Черкаська область, на загальну суму 2 275 585,20 грн позивачем надано суду: акти виконаних робіт за грудень 2021 року, лютий 2022 року та відповідні довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 року, за лютий 2022 року; акти звірки взаємних розрахунків, в яких відображені в тому числі господарські операції за Договором за 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн, за 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн; податкові накладні. Здійснення часткової оплати в сумі 1 200 000,00 грн відповідачем не заперечується.
Доказів на спростування господарських операцій за актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року від 28.12.2021 на суму 1 340 131,20 грн та за актом приймання виконаних робіт за лютий 2022 року від 04.02.2022 на суму 935 454,00 грн, відповідачем надано не було.
Доводи скаржника про те, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження обсягів замовлених відповідачем та виконаних позивачем робіт, а податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснення господарських операцій, відхиляються Судом з огляду на таке.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій у даній справі, оцінивши вірогідність доказів, дійшли обґрунтованих висновків про доведеність позивачем виконання умов Договору на загальну суму 2 275 585,20 грн відповідно до спірних актів приймання виконаних будівельних робіт та заборгованість відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі.
А відтак, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення та штучних споруд на них по Черкаському району, Черкаська область дійшли висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних із прострочених сум грошового зобов`язання.
Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 227 - 229 ЦК України у подібних правовідносинах. Необхідність формування такого висновку, зумовлена, зі слів скаржника, забезпеченням дотримання принципу свободи договірних відносин та питання правомірності втручання суду в договірні відносини шляхом довільного тлумачення умов договору та ігнорування його норм.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з наведеної підстави, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Ураховуючи наведене, Суд вказує, що зазначені в касаційній скарзі питання щодо недотримання судами попередніх інстанцій принципу свободи договірних відносин мають загальний характер без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі, а питання правомірності втручання суду в договірні відносини шляхом довільного тлумачення умов договору та ігнорування його норм є особистою суб`єктивною оцінкою скаржника та стосується оцінки доказів, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Разом з тим, положеннями статей 227 - 229 ЦК України врегульовані питання правових наслідків укладення правочину: юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії); правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; правочину, який вчинено під впливом помилки.
У справі, що розглядається, жодна з наведених підстав не була предметом спору.
Зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
Таким чином, підстава касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на загальність сформульованих скаржником питань, суд касаційної інстанції розглянув наведені доводи касаційної скарги з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї конкретної справи.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Водночас зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
3. Крім того, у касаційній скарзі ТОВ «ДС Пром Груп» також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Оскільки визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України визнано Судом необґрунтованими, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.
Стосовно доводів скаржника, що судами попередніх інстанцій: не досліджено зібрані у справі докази та не оцінено їх на предмет повноти, достатності та достовірності (пункт 1 частина третя статті 310 ГПК України); необґрунтовано відхилено клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертизи (пункт 3 частини третя статті 310 ГПК України); встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (актів виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які на думку скаржника, підписані неповноважною особою, мають ознаки фальсифікації та скріплені за допомогою факсимільного відтворення підпису) відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Близький за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
Натомість скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зі змісту цієї статті убачається, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
У такому разі, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Переглядаючи в касаційному порядку справу, Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», та відповідно до вимог статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Сама незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою чи правовими висновками, які містяться в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Верховний Суд в ухваленні цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Колегія суддів зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 1» на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Ураховуючи наведене, Суд, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Оскільки підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у даному випадку, не отримали свого підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних судових актів з підстави, встановлених пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
Доводи касаційної скарги щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів та неправомірної відмови суду у задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої та технічної експертизи документів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи.
Оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування та є правом, а не обов`язком суду, вона призначається у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи, для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.
У справі, що розглядається, суди дійшли висновку, що наявних у матеріалах справи документів достатньо для можливості прийняття рішення за результатами розгляду справи відповідно до статті 86 ГПК України.
Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до спонукання Суду здійснити переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.
Ураховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2023 у справі № 911/2502/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок
Судді: А. А. Ємець
І. Б. Колос
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 04.07.2024 |
Оприлюднено | 16.07.2024 |
Номер документу | 120368547 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Жайворонок Т.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні