Рішення

від 15.07.2024 по справі 200/2719/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2024 року Справа№200/2719/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Новогродівської міської ради (юридична адреса: 85483, Донецька обл., м. Новогродівка, вул. Європейська, буд. 46, код ЄДРПОУ 22039037) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року у розмірі 247 532,94 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період: квітень 2022 року (з 14.04.2022 включно) 12 днів 7675,44 грн; травень 2022 року 14071,64 грн; червень 2022 року 22 дні 14071,64 грн; липень 2022 року 13432,02 грн; серпень 2022 року 23 дні 14711,26 грн; вересень 2022 року 22 дні 14071,64 грн; жовтень 2022 року 21 день 13432,02 грн; листопад 2022 року 22 дні 14071,64 грн; грудень 2022 року 22 дні 14071,64 грн; січень 2023 року 22 дні 14071,64 грн; лютий 2023 року 20 днів 12792,40; березень 2023 року 23 дні 14711,26 грн; квітень 2023 року 20 днів 12792,40; травень 2023 року 23 дні 14711,26 грн.; червень 2023 року 22 дні 14071,64 грн; липень 2023 року 21 день 13432,02 грн; серпень 2023 року 23 дні 14711,26 грн; вересень 2023 року 22 дні 14071,64 грн; жовтень 2023 року (по 05 жовтня 2023 включно) 4 дні 2558,48 грн, на загальну суму 247532 (двісті сорок сім тисяч п`ятсот тридцять дві) гривні 94 копійки.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивачки про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року у розмірі 247532,94 грн. Задоволено клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Задоволено клопотання позивачки про розгляд справи у спрощеному провадженні без повідомлення та виклику сторін.

За правилами частини 1статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що з 02.01.2008 року працювала у фінансовому управлінні Новогродівської міської ради, яке знаходиться за адресою: Україна, 85483, Донецька обл., місто Новогродівка, вулиця О.Кошового, будинок 46, на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Новогродівської міської ради з 01.01.2021 року. Зазначила, що у період з 06.04.2022 по 13.04.2022 року перебувала у щорічній основній відпустці, проте 14.04.2022 року прийшовши на своє робоче місце позивач дізналась, що керівництво фінансового управління Новогродівської міської ради та деякі інші працівники перебували та дистанційно працювали у м. Калуш Івано-Франківської області на підставі розпорядження міського голови Новогродівської міської ради від 06.04.2022 року 50-р., про що її не було повідомлено. Зазначила, що з 14.04.2022 року відповідачем не було видано жодного розпорядчого документа щодо організації її праці, внаслідок чого її було позбавлено права працювати та отримувати заробітну плату. Зазначила, що 07.10.2022 року звернулася до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням внаслідок порушення її трудових прав, проте відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для прийняття рішення про її звільнення. Зазначила, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2023 року у справі № 202/10360/22 було розірвано трудовий договір, укладений між нею та фінансовим управлінням Новогродівської міської ради, звільнивши її з займаної посади на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням фінансовим управлінням Новогродівської міської ради законодавства про працю. Зазначила, що порушення відповідачем її трудових прав призвело до того, що позивачка втратила заробітну плату за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року, за її розрахунками, у сумі 247532,94 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 639,52 грн. за 387 днів вимушеного прогулу. Враховуючи зазначене, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року у розмірі 247532,94 грн.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачка, перебуваючи у щорічній відпустці з 06.04.2022 по 13.04.2022 року разом зі своєю родиною з метою збереження життя та здоров`я переселилася у м. Дніпро. Після закінчення щорічної відпустки позивачка до своїх трудових обов`язків не приступила. В судовому рішенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року у справі № 202/186051/22 встановлено, що позивачкою зазначено, що в неї не було можливості виконувати свої посадові обов`язки з 14 лютого 2022 року внаслідок існування загрози її життю та здоров`ю у зв`язку з воєнними діями. Згідно довідки від 06.06.2022 № 1202-5001709450/13163 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи позивачки стала на облік за фактичним перебуванням у АДРЕСА_2 . Зазначеним рішенням встановлено безпідставність тверджень позивачки, що вона з 14.04.2022 року була незаконно позбавлена роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від неї причин та отримувати заробітну плату. Зазначив, що фінансове управління Новогродівської міської ради не припиняло свою діяльність у зв`язку з воєнними діями в Україні, простій не оголошувався, рішення про зміну режиму роботи управлінням не приймалось, а у всіх працівників був доступ до установи. Зазначив, що позивач з 14.04.2022 року не з`являлася на своє робоче місце, не зверталася із вимогами надати їй можливість виконувати трудову функцію, тобто не намагалась потрапити на роботу та не виявляла бажання працювати. Крім того, зазначив, що виконання позивачкою своїх трудових обов`язків передбачає використання комп`ютерного та програмного забезпечення, які функціонують лише у межах приміщення фінансового управління, або за допомогою додатків віддаленого доступу, проте позивачка ані в усній, ані в письмовій формі не зверталася із заявою про запровадження та можливість виконувати роботу дистанційно. Отже, за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року позивачка не виконувала свої трудові обов`язки, на зв`язок не виходила, свою відсутність на роботі не оформила. Зазначений період в табелі обліку використання робочого часу фіксувалась відсутність позивачки на робочому місці з нез`ясованих причин, тому зазначений період не підлягав оплаті. Крім того, зазначив, що законодавцем конкретно передбачено підставу для стягнення середнього заробітку, а саме поновлення на роботі у разі звільнення без законної підстави, проте позивачку було звільнено не у зв`язку з її невиходом на роботу, а за власним бажанням.

Крім того, позивачем подано додаткові пояснення, відповідно до яких відповідач фактично позбавив її можливості виконувати свої посадові обов`язки, оскільки у період перебування у щорічній основній відпустці з 06.04.2022 по 13.04.2022 року, керівництвом відповідача було організовано евакуацію частини посадових осіб до міста Калуш. При цьому, табель обліку робочого часу за квітень 2022 року було складено та підписано ще 04 квітня 2022 року, тобто на майбутнє, та проставлено їй нез`явлення з нез`ясованих причин. Зазначила, що обставини звернення до відповідача щодо організації її праці встановлені рішенням суду у справі №202/10360/22, яким встановлено порушення її прав на працю та встановлено факт не забезпечення її роботою, що стало підставою для задоволення позову та розірвання трудового договору. Зазначила, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту її відсутності на робочому місці, а перебування з 06.06.2022 року на обліку як внутрішньо переміщена особа не спростовує факт порушення моїх трудових прав, оскільки це був вимушений захід з метою зберегти життя та здоров`я, оскільки роботодавець звільнив її від виконання посадових обов`язків та не забезпечив роботою починаючи з 14 квітня 2022 року, наприклад у м. Калуш або у іншому безпечному місці та взагалі на робочому місці. Дистанційна робота службових осіб у м. Калуш запроваджена в порушення приписів ч. 11 ст. 60-2 КЗпП України без видання наказу (розпорядження) роботодавця, що останнім не спростовано.

Окрім того, позивачкою подано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Крім того, відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, які обгрунтовані тим, що табель обліку використання робочого часу працівників фінансового управління веде провідний спеціаліст і складає його за три-чотири дні до завершення розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць. Під час оформлення табеля обліку робочого часу з 01.04.2022 по 30.04.2022 допущено механічну помилку, а саме зазначено дату підписання відповідальною особою і керівником фінансового управління «04 квітня 2022 року» (дата внесення змін до попереднього табеля за березень 2022 року) замість «25 квітня 2022 року». Встановлена описка не має істотного характеру і суттєвого значення у справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 ), та є особою, що претендує на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач - Фінансове управління Новогродівської міської ради (код ЄДРПОУ 22039037) у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 26 квітня 1995 року, що ОСОБА_1 працювала в Міському фінансовому управлінні Новогродівської міської ради (з 01 травня 2018 року Фінансовому управлінні Новогродівської міської ради) у період з 02.01.2008 року.

Наказом Фінансового управління Новогродівської міської ради від 31.12.2020 року 47-к/тр «Про переведення ОСОБА_1 » позивачку призначено з 01.01.2021 року головним спеціалістом бюджетного відділу з посадовим окладом 5100 грн на місяць з фонду оплати праці працівників фінансового управління Новогродівської міської ради, шляхом переведення з посади провідного спеціаліста бюджетного відділу, як таку, що успішно пройшла стажування.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2023 року у справі № 202/10360/22 встановлено, що 07.10.2022 року ОСОБА_1 подала заяву про розірвання трудового договору, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, та Фінансове управління Новогродівської міської ради листом № 01-42/111 від 17.10.2022 року відмовило у такому звільненні. Згідно довідки начальника Фінансового управління Новогродівської міської ради від 02.12.2022 головний спеціаліст бюджетного відділу ОСОБА_1 з 14.04.2022 року по теперішній час відсутня на роботі з нез`ясованих причин. Згідно листа начальника Фінансового управління Новогродівської міської ради 01-42/86 від 18.05.2023 року Фінансове управління Новогродівської міської ради роботу, в зв`язку з воєнними діями, не зупиняло. За період воєнного стану рішення про оголошення та запровадження простою у Фінансовому управлінні не приймались, дія трудового договору з працівниками не призупинялась. При цьому, відповідно до розпорядження міського голови від 06 квітня 2022 року 50-р «Про перевезення керівного складу, працівників структурних підрозділів та працівників виконкому міської ради» начальник фінансового управління ОСОБА_2 , заступник начальника-начальник бюджетного відділу ОСОБА_3 , завідуючий сектором фінансів виробничої сфери ОСОБА_4 , провідний спеціаліст фінуправління ОСОБА_5 з 08 квітня 2022 року перебували у м. Калуш Івано-Франківської області. Крім того, судом встановлено, що відповідачем як органом місцевого самоврядування не було забезпечено позивачку роботою в умовах воєнного стану, а позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що зверталася із заявою про оголошення простою або організації роботи дистанційно.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2023 року у справі №202/10360/22 задоволено позов ОСОБА_1 до фінансового управління Новогродівської міської ради про розірвання трудового договору. Розірвано трудовий договір, укладений на невизначений строк між ОСОБА_1 та фінансовим управлінням Новогродівської міської ради, звільнивши ОСОБА_1 з займаної посади головного спеціалісту бюджетного відділу фінансового управління Новогродівської міської ради на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням фінансовим управлінням Новогродівської міської ради законодавства про працю.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 202/10360/22 залишено без задоволення апеляційну скаргу Фінансового управління Новогродівської міської ради. Залишено без змін рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2023 року.

Наказом Фінансового управління Новогродівської міської ради від 09.10.2023 року 32/к/тр звільнено ОСОБА_1 05 жовтня 2023 року за власним бажанням, частина 3 статті 38 КЗпП України на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2023 року у справі №202/10360/22, з виплатою компенсації за 10 календарних років додаткової оплачуваної відпустки та вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року у справі № 202/8605/22 встановлено, що згідно Довідки від 06.06.2022 року №1202-5001709450/13163 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стала на облік за фактичним перебуванням у АДРЕСА_2 .

Крім того, у зазначеному рішенні судом встановлено на підставі табелів обліку робочого часу, що у період з 01.04.2022 по 31.10.2022 року простій у Фінансовому управлінні Новогродівської міської ради не оголошувався, та робота не призупинялася. Позивачкою не виконувалася робота у період з 14.04.2022 року, та згідно табелю обліку робочого часу фінансового управління Новогродівської міської ради з 14.04.2022 р. щодо ОСОБА_1 зазначена відмітка НЗ (Нез`ясовані причини).

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року у справі №202/8605/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про визнання доведеним факту перебування з 14.04.2022 у простої пов`язаному з загрозою для її життя та здоров`я; стягнення заборгованості з заробітної плати (середнього заробітку за час простою) за період з 14.04.2022 року по 31.10.2022 року включно у сумі 84338,06 грн.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2024 року у справі №202/20000/23 встановлено, що позивачка з 06.06.2022 року мешкає у м. Дніпрі, а її робоче місце знаходиться у м. Новогродівка, Донецької області. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталася з заявою до роботодавця про переведення її у дистанційний режим роботи.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2024 року у справі №202/20000/23 відмовлено у задоволенні ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення заробітної плати, про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення та стягнення моральної шкоди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 202/20000/23 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2024 року та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення майнової шкоди відмовлено. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав посадової особи місцевого самоврядування.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.04.2022 по 05.10.2023 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон № 2493-ІІІ).

Так, статтею 1 Закону №2493-ІІІ визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно положень абзацу 8 статті 14 Закону №2493-III посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад відносено до шостої категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону №2493-III джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Відповідно до частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першоюстатті 1 Закону України « оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначенастаттею 2 Закону України « оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 12 вказаного Законузакріплено перелікнорм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини IЄвропейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12«Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться устатті 94 Кодексу законів про працюУкраїниістатті 1 Закону України « оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України « оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним участині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина першастатті 34 Кодексу законів про працю України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, щонорми КЗпП України не поширюють свою дію на працівників органів місцевого самоврядування стосовно умов оплати праці.

Питання ж відповідальності роботодавця, зокрема, щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює умови оплати праці посадових осіб органів місцевого самоврядування.

В той же час такі питання врегульованіКЗпП України.

Відповідно до приписів статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такогозаконусуд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогіязаконута аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно положень статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення КЗпП України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі №806/1899/17, від 29.03.2018 в справі №815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі №803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Так, відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з аналізу положень статті 235 КЗпП України вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 320/2374/19 дійшов висновку, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року 5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

ВІнструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 Кодексу законів про працю України,якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі № 380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).

Суд не приймає доводи позивачки про те, що в спірних правовідносинах виникли підстави для стягнення саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки підстави виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вичерпними, та виникають у разі незаконного звільнення працівника.

Суд не приймає посилання на правову позицію Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі №161/8196/22 стосовно застосування аналогії права, оскільки спірною обставиною у даній справі було, зокрема, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з призупиненням дії трудового договору, передбаченого статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Водночас, фактично у даних правовідносинах позивачку не було незаконно звільнено, а також трудовий договір з нею не було призупинено, а отже, між позивачкою та відповідачем виникли спірні правовідносини з приводу нарахування та виплати заробітної плати за спірний період, але аж ніяк не спірні правовідносини щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого ст. 235 КЗпП України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першоїстатті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до вимог частин першоїстатті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятоїстатті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2статті 245 КАС Українипри вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15,19-21,72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-262,293-295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2022 по 05.10.2023 року у розмірі 247 532,94 грн відмовити.

Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 15 липня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова