Постанова

від 12.07.2024 по справі 826/10658/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року

м. Київ

справа № 826/10658/17

касаційне провадження № К/9901/58081/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р.; судді - Беспалов О.О., Літвіна Н.М.)

у справі № 826/10658/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост Агро»

до Головного управління ДФС у Полтавській області,

Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост Агро» (далі - ТОВ «Рост Агро»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області; відповідач-1; контролюючий орган) та Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України; відповідач-2), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2017 року № 0005061402, а також рішення від 31 липня 2017 року № 16673/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 04 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що положеннями Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР) не передбачено зупинення строків, визначених статтями 1 і 2, на підставі виконавчих написів нотаріуса і вчинення таких написів не прирівнюється до судового провадження. Натомість позивач не був позбавлений права на звернення до судових органів, а також на звернення до Торгово-промислової палати за висновком про продовження строків розрахунків за експортними контрактами.

Крім того, суд зазначив, що рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для платника, оскільки не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права чи обов`язки.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення адміністративного позову.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивач був позбавлений права на звернення до судових органів, а звернення за виконавчим написом до нотаріуса у Республіці Білорусь є обставиною, з настанням якої зупиняються строки нарахування пені за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами між юридичною особою-резидентом України та юридичною особою-резидентом Республіки Білорусь. Адже, відповідно до законодавства Республіки Білорусь нотаріат є єдиним компетентним органом, який здійснює стягнення безспірної заборгованості у договірних відносинах між господарюючими суб`єктами.

Крім того, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2017 року № 0005061402, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача-2 щодо правомірності названого акта індивідуальної дії, викладених у рішення від 31 липня 2017 року № 16673/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги.

ГУ ДФС у Полтавській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року.

В обґрунтування своїх вимог відповідач-1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що Закон № 185/94-ВР чітко окреслює обставини, з настанням яких зупиняється нарахування пені і такої обставини як позбавлення права на звернення до судових органів вказаний законодавчий акт не містить. Також контролюючий орган звертає увагу на те, що рішення про результати розгляду скарги не може породжувати для платника податків правові наслідки.

Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Полтавській області.

28 вересня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.

19 березня 2021 року контролюючим органом заявлено клопотання про заміну відповідача-1 у справі - ГУ ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Рост Агро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року та правильності нарахування і обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 12 травня 2017 року № 609/16-31-14-01-10/31000550.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 1 Закону № 185/94-ВР з огляду на несвоєчасне здійснення розрахунків за експортними контрактами з компаніями-резидентами Республіки Білорусь.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2017 року № 0005061402, згідно з яким застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 63432530,29 грн.

ТОВ «Рост Агро» оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України від 31 липня 2017 року № 16673/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2017 року № 0005061402 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Надаючи оцінку правовідносинам, щодо яких виник спір, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Факт несвоєчасності проведення розрахунків контролюючим органом зафіксовано за операціями, проведеними у 2015, 2016 роках, протягом яких Правлінням Національного банку України встановлювався строк проведення таких розрахунків у 90 календарних днів.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

ТОВ «Рост Агро» не заперечувало факт несвоєчасного здійснення розрахунків за експортними контрактами з компаніями-резидентами Республіки Білорусь, щодо яких виник спір. Проте, платник зазначав, що у встановленому законодавством Республіки Білорусь порядку отримав виконавчі написи нотаріуса, які, на його думку, є підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР, та нарахування пені за неповернення валютної виручки.

Наведені доводи позивача цілком об`єктивно визнано судом першої інстанції необґрунтованими, адже зі змісту статті 4 Закону № 185/94-ВР вбачається, що строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується виключно у випадках звернення резидента до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 820/658/17.

Відповідних висновків дійшов і Верховний Суду України в постановах від 13 лютого 2012 року у справі № 21-422а11 та від 27 лютого 2012 року у справі № 21-387а11, які мають враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2017 року № 0005061402 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо рішення від 31 липня 2017 року № 16673/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги, то воно прийняте за наслідками вирішення податкового спору в досудовому порядку, воно не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжує для суб`єкта господарської діяльності жодних правових наслідків, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що Київський апеляційний адміністративний суд скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити Головне управління ДФС у Полтавській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року скасувати.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер