Рішення

від 24.06.2024 по справі 704/1104/20

ТАЛЬНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 704/1104/20

24 червня 2024 р. м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі суду:

головуючого судді Дьяченка Д.О.

за участю секретаря судового засідання Табачківської М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісуводних ресурсіву Черкаськійобласті про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Тальнівського районного суду Черкаської області з позовом до Регіонального офісуводних ресурсіву Черкаськійобласті про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та АТО, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 10.01.2019 року. 21.09.1998 року його було прийнято на роботу на посаду інженера механіка ІІ категорії Черкаської експлуатаційної дільниці до Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп». 28.07.1999 року, позивача в порядку переведення із Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп» було прийнято на роботу до Тальнівського УЗС - головним механіком. 01.01.2005 року Тальнівське управління зрошувальних систем було перейменовано в Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства. 18.06.2008 року його було переведено на посаду головного інженера ТМУВГ. 17.03.2015 року на виконання Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію», відповідно до мобілізаційного плану позивача як старшого лейтенанта запасу, було призваноТальнівсько- ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим офіцером відділення комплектування, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.03.2015 року № 41. Після чого, 31.03.2016 року його було призвано для проходження військової служби до особового складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ, де позивач з 21.03.2016 року і по теперішній час проходить військову службу та беру участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.03.2016 року № 95 та укладені відповідні контракти на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу та довідкою від 14.03.2019 року № 40, витягом з наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 23.09.2019 року №250 та укладений відповідний контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 21.09.2019 року. 11.09.2020 року, командувач військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » своїм наказом №263 продовжив дію контракту від 21.09.2019 року ще на 1 рік, та зобов`язав укласти новий контракт з ним на даний термін. Під час проходження служби, за основним місцем роботи, 01.09.2019 року позивача було переведено з посади головного інженера ТМУВГ на посаду заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, в зв`язку з реорганізацією, що підтверджується записом у трудовій книжці, яка додається. У 2020 році, під час проходження військової служби позивачу стало відомо, що відповідно до Наказу Державного агентства водних ресурсів України від 24.06.2020 року № 589 « Про реорганізацію Тальнівського МУВГ» та наказу Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 22.09.2020 року № 43-ос «Про заходи щодо реорганізації Тальнівського МУВГ та зміну організаційної структури» Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства реорганізовується шляхом приєднання до регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області та що займана ним посада підлягає скороченню, і що розірвання трудового договору з ним планується 30.11.2020 року на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України, про що 16.11.2020 року Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства видало відповідний наказ № 293-к. 30.11.2020 року позивача було звільнено із займаної посади, ознайомлено з вище вказаним наказом на звільнення, в якому він поставив відмітку що з даним наказом не згідний, так як він не відповідає вимогам чинного законодавства та йому було повернуто трудову книжку з відміткою про звільнення. Враховуючи вище викладене, позивач вважає своє звільнення незаконним та таким що порушує його гарантії передбачені ч. 3 ст.119 КЗпП України, а тому звернувся до суду із даним позовом в якому просить суд поновити його на роботі, стягнути середній заробіток та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали частково, позивач відмовився від стягнення з відповідача моральної шкоди та просив суд винести рішення про поновлення його на посаді на якій він раніше працював, або на рівнозначній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту його звільнення по дату фактичного поновлення на посаді.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову та надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач ніколи не працював у Регіональному офісіводних ресурсіву Черкаськійобласті,а працюваву Тальнівськомуміжрайонному управлінні водногогосподарства.Державне агентствоводних ресурсівУкраїни наказомвід 24.06.2020р №589«Про реорганізаціюТальнівського МУВГ»припинило діяльність Тальнівського МУВГ шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області. Регіональний офіс воднихресурсів уЧеркаській області є окремою юридичною особою і підпорядковане Державному агентству водних ресурсів України, а саме Державне агентство водних ресурсів України є видавником наказу від 24.06.2020 р №589 «Про реорганізацію Тальнівського МУВГ», а не відповідач. Крім того, позивач просить поновити його на посаді заступника начальника Тальнівського МУВГ, що є не можливим, оскільки Тальнівське МУВГ припинило свою діяльність, тому позовні вимоги є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбаченийстаттею 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно дост. 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII(далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Пунктом четвертим частини першоїстатті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та АТО, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 10.01.2019 року.

21.09.1998 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду інженера механіка ІІ категорії Черкаської експлуатаційної дільниці до Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп».

28.07.1999 року, позивача в порядку переведення із Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп» було прийнято на роботу до Тальнівського УЗС - головним механіком.

01.01.2005 року Тальнівське управління зрошувальних систем було перейменовано в Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства.

18.06.2008 року позивача було переведено на посаду головного інженера ТМУВГ.

17.03.2015 року на виконання Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію», відповідно до мобілізаційного плану ОСОБА_1 , як старшого лейтенанта запасу, було призвано ІНФОРМАЦІЯ_5 старшим офіцером відділення комплектування, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.03.2015 року № 41.

31.03.2016 року ОСОБА_1 було призвано для проходження військової служби до особового складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ, де я з 21.03.2016 року і по теперішній часвін проходить військову службу та бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.03.2016 року № 95.

Також судом встановлено, що позивачем 21.09.2019 р. був укладений контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

11.09.2020 року, командувач військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » своїм наказом №263 продовжив дію контракту від 21.09.2019 року ще на 1 рік, та зобов`язав ОСОБА_1 укласти новий контракт на даний термін.

Під час проходження служби, за основним місцем роботи, 01.09.2019 року ОСОБА_1 було переведено з посади головного інженера ТМУВГна посаду заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, в зв`язку з реорганізацією, що підтверджується записом у трудовій книжці, яка додається.

Відповідно до Наказу Державного агентства водних ресурсів України від 24.06.2020 року № 589 «Про реорганізацію Тальнівського МУВГ» та наказу Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 22.09.2020 року № 43-ос «Про заходи щодо реорганізації Тальнівського МУВГ та зміну організаційної структури» Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства реорганізовується шляхом приєднання до регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, а займана ОСОБА_1 посада підлягає скороченню.

Також згідно з наказом Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства № 293-к від 16.11.2020 встановлено, що розірвання трудового договору з ОСОБА_1 планується 30.11.2020 року на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України.

30.11.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, ознайомлено з вище вказаним наказом на звільнення, в якому позивач поставив відмітку про те, що з даним наказом він не згідний, так як він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Таким чином, із 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини четвертої статті 119 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України.

Враховуючи викладене, гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Оскільки підстав для звільнення позивача за ч.1 ст. 40 КЗпП Українине встановлено і відповідач законність звільнення не довів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, відповідно достатті 235 КЗпП України, для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У зв`язку з введенням та дією в Україні карантину, воєнного стану, заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року, але не з вини позивача, тому суд прийняв рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2020 по день ухвалення судового рішення.

Судом встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували дню його звільнення з роботи становить 13718,04 грн. Таким чином, середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становить 326,62 грн., а кількість робочих днів вимушеного прогулу з 30.11.2020 по 24.06.2024 складає 951 день. За таких даних, розмір заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 326,62х951=310615,62 грн.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються виходячи з наданих позивачем відомостей про зарахування коштів на картковий рахунок позивача (а.с. 108).

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, окремій самостійній сплаті відповідачем до державного бюджету, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не зменшується на суму податків і зборів.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Стосовно твердження представника відповідача про те, що поновити позивача на займаній посаді неможливо через припинення діяльності Тальнівського МУВГ суд зазначає, що Регіональний офіс водних ресурсів у Черкаській області є правонаступником Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, яке було реорганізовано шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, установа, організація, що допустили таке незаконне звільнення. Виходячи із специфіки даної категорії спорів, поняття «попередня робота» слід трактувати дещо ширше, зокрема, як обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків працівника, його повноважень та відповідальності за відповідною посадою. З огляду на встановлені в цій справі обставини, звільнення позивача із займаної посади було неправомірним і є втручанням у його права. Тому в контексті спірних правовідносин є виправданим і обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Також суд зазначає, що оскільки відповідач був звільнений від сплати судового збору, відповідно дост. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1988,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Регіонального офісуводних ресурсіву Черкаськійобласті про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Тальнівського міжрайонного управління водного господарства з 30.11.2020 року.

Стягнути з Регіонального офісуводних ресурсіву Черкаськійобласті (як правонаступника Тальнівського міжрайонного управління водного господарства) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 310615 гривень 62 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Тальнівського міжрайонного управління водного господарства та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежудопустити до негайного виконання.

Стягнути з Регіонального офісуводних ресурсіву Черкаськійобласті на користь держави кошти по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 04.07.2024 р.

Суддя Д.О. Дьяченко