Постанова

від 03.09.2024 по справі 704/1104/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1425/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №704/1104/20 Категорія: 311010200 Дьяченко Д.О. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіКарпенко О.В., Сіренко Ю.В.секретар Широкова Г.К.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 (повний текст складено 04.07.2024, суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доРегіонального офісу водних ресурсів у Черкаській областіпро поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в :

у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив, після подальших уточнень, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток, мотивуючи про те, що 21.09.1998 його було прийнято на роботу на посаду інженера механіка ІІ категорії Черкаської експлуатаційної дільниці до Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп». У подальшому, після кількаразового переведення на різні посади та реорганізації роботодавця 01.09.2019 позивача переведено з посади головного інженера на посаду заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, в зв`язку з реорганізацією, що підтверджується записом у трудовій книжці.

При цьому 17.03.2015 відповідно до мобілізаційного плану позивача, як старшого лейтенанта запасу, було призвано ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з наказу військового комісара від 17.03.2015 № 41. Після чого, 31.03.2016 його призвано для проходження військової служби до особового складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ, де позивач з 21.03.2016 і по теперішній час проходить військову службу

НОМЕР_1 році, під час проходження військової служби позивачу стало відомо, що відповідно до Наказу Державного агентства водних ресурсів України від 24.06.2020 № 589 «Про реорганізацію Тальнівського МУВГ» та наказу Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 22.09.2020 № 43-ос «Про заходи щодо реорганізації Тальнівського МУВГ та зміну організаційної структури» Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства реорганізовується шляхом приєднання до регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області та що займана ним посада підлягає скороченню, і що розірвання трудового договору з ним планується 30.11.2020 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України, про що 16.11.2020 Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства видало відповідний наказ № 293-к.

30.11.2020 позивача звільнено із займаної посади всупереч, за його доводами, вимогам трудового законодавства.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 позов у справі задоволено частково та ухвалено поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Тальнівського міжрайонного управління водного господарства з 30.11.2020 та стягнути зРегіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області(як правонаступникаТальнівського міжрайонного управління водного господарства)на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 310615,62 грн. Рішення суду в частині поновленняна роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що ч.2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України (у редакції на час звільнення працівника), до яких входить і право збереження за працівником місця роботи (посади).

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав 30.07.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. Вказує, що позивач ніколи не працював у особи відповідача Регіональному офісі водних ресурсів у Черкаській області. Суд не врахував подання позивачем заяви від 16.01.2022 про закриття провадження. Питання про реорганізацію Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, де працював позивач, вирішувало Державне агентство водних ресурсів України, а не відповідач у справі. Поновити позивача на роботі неможливо, адже його роботодавця більше не існує. Позивач був правомірно звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату, яке підтверджується доказами, про що працівника завчасно повідомили з дотриманням приписів трудового законодавства. Позивач не надав доказів проходження ним військової служби на час звільнення. Позивач не надав суду розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу. Суд у своєму розрахунку вказав про 951 робочий день за час вимушеного прогулу, у той час як визначений судом період містить 917 робочих днів.Позивач просив поновити його на посаді заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, а не в його правонаступника, отже суд вийшов за межі позовних вимог. Суд не врахував, що позивач відмовився у ході мирного врегулювання спору у справі від наданої йому пропозиції працевлаштування у Регіональному офісі водних ресурсів у Черкаській області.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та АТО, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 10.01.2019.

21.09.1998 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інженера механіка ІІ категорії Черкаської експлуатаційної дільниці до Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп».

28.07.1999 позивача в порядку переведення із Правобережного управління меліоративних систем обласного виробничого управління «Черкасиводгосп» прийнято на роботу до Тальнівського УЗС - головним механіком.

01.01.2005 Тальнівське управління зрошувальних систем перейменовано в Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства.

18.06.2008 позивача переведено на посаду головного інженера ТМУВГ.

17.03.2015 на виконання Указу Президента України від 14.01.2015 №15/2015 «Про часткову мобілізацію», відповідно до мобілізаційного плану ОСОБА_1 , як старшого лейтенанта запасу, призвано ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим офіцером відділення комплектування, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.03.2015 № 41.

31.03.2016 ОСОБА_1 призвано для проходження військової служби до особового складу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ, де з 21.03.2016 і по теперішній час він проходить військову службу та бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.03.2016 № 95.

Позивачем 21.09.2019 був укладений контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

11.09.2020 командувач військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » своїм наказом №263 продовжив дію контракту від 21.09.2019 ще на 1 рік, та зобов`язав ОСОБА_1 укласти новий контракт на даний термін.

Під час проходження служби, за основним місцем роботи, 01.09.2019 ОСОБА_1 переведено з посади головного інженера ТМУВГ на посаду заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, у зв`язку з реорганізацією, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Відповідно до Наказу Державного агентства водних ресурсів України від 24.06.2020 №589 «Про реорганізацію Тальнівського МУВГ» та наказу Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 22.09.2020 № 43-ос «Про заходи щодо реорганізації Тальнівського МУВГ та зміну організаційної структури» Тальнівське міжрегіональне управління водного господарства реорганізовується шляхом приєднання до регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, а займана ОСОБА_1 посада підлягає скороченню.

Згідно з наказом Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства № 293-к від 16.11.2020 встановлено, що розірвання трудового договору з ОСОБА_1 планується 30.11.2020 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату).

30.11.2020 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, ознайомлено з вище вказаним наказом на звільнення, в якому позивач поставив відмітку про те, що з даним наказом він не згідний.

Це звільнення оспорюється в даній справі, як таке, що проведено з порушенням вимог трудового законодавства. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Відповідно до частини шостоїстатті 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Статтею 43 КЗпП Українивстановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації)статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

До повноважень суду не відноситься оцінка підстав прийняття працедавцем рішень щодо змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, адже ці питання вирішуються виключно керівництвом підприємства, яке здійснює господарську діяльність.

Одночасно, згідно приписів статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.03.2014 № 49.

Таким чином із 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини четвертої статті 119 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом правових висновків в постанові ВС від 13.06.2018 у справі №813/782/17 вбачається, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору можливе лише після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

З урахуванням вказаного правового регулювання та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивача не можна було звільняти 30.11.2020 під час проходження ним військової служби, так як положеннями ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення працівника) встановлено заборону на припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця з такою категорією працівників.

Апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про те, що позивач не надав доказів проходження ним військової служби на час звільнення, адже згідно витягу з наказу №250 від 23.09.2019 (а.с.33) командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) наказано укласти новий контракт про проходження військової служби строком 1 рік з капітаном ОСОБА_1 .

Аргументи скаржника про те, що позивач був правомірно звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату, яке підтверджується доказами, про що працівника завчасно повідомили з дотриманням приписів трудового законодавства, апеляційним судом оцінюються критично, адже вони суперечать вказаним вище приписам положень ст. 119 КЗпП України.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника у справі про те, що позивач не працював у відповідача Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, який є неналежним відповідачем, та з цих підстав провадження у справі має бути закрито, а також про неможливість поновлення працівника на попередньому місці роботи, адже Регіональний офіс водних ресурсів у Черкаській області є правонаступником Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, яке було реорганізовано шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, що під сумнів при апеляційному перегляді справі сторонами не ставиться, відтак, усі права та обов`язки роботодавця у даному випадку перейшли саме до скаржника.

Не можна також погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що позивач просив поновити його на посаді заступника начальника Тальнівського міжрегіонального управління водного господарства, а не в його правонаступнику, отже суд вийшов за межі позовних вимог, так як за приписами ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, отже з метою дійсного поновлення порушених прав працівника суд у даній справі вірно вирішив питання про його поновлення на посаді в органі, який є правонаступником прав та обов`язків роботодавця.

Крім того, при розгляді справи позивач та його представник у судовому засіданні просили суд поновити його на рівнозначній посаді, а не виключно на тій посаді, де він раніше працював.

Аргументи скаржника про те, що позивач відмовився у ході мирного врегулювання спору у справі від наданої йому пропозиції працевлаштування у Регіональному офісі водних ресурсів у Черкаській області не свідчать про наявність перешкод для судового захисту порушених трудових прав працівника.

Перевіряючи вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення компенсації у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Відповідно до положень ч.2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32постанови Пленуму ВСУ № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 8 р. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України 08.02.1995 в постанові № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на числокалендарних днів за цей період.

Тобто вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Судом встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували дню його звільнення з роботи становить 13718,04 грн. Таким чином, середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становить 326,62 грн.

Такі висновки при апеляційному перегляді справи під сумнів не ставляться, належними та допустимими ми доказами відповідачем не спростовуються.

Ураховуючи період вимушеного прогулу з 01.12.2020 (оскільки день звільнення працівника 30.11.2020 є останнім робочим днем, згідно приписів до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів») по 24.06.2024, що містить 915 робочих днів, отже компенсація працівнику за час вимушеного прогулу має становити 326,62 грн. х 915 = 298857,30 грн.

Відповідно, у цій частині апеляційні доводи скаржника є частково вірними.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 у даній справі слід змінити в частині визначення розміру компенсації працівнику за час вимушеного прогулу, яку встановити в сумі 298857,30 грн. з відрахуванням при їх виплаті податків, зборів та обов`язкових платежів, передбачених чинним законодавством України.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги в частині вирішення позовних вимог майнового характеру (які відхилено на 4%) скаржнику з державного бюджету слід компенсувати 186,37 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 у даній цивільній справі - змінити в частині визначення розміру компенсації працівнику за час вимушеного прогулу, яку встановити в сумі 298857,30 грн. з відрахуванням при їх виплаті податків, зборів та обов`язкових платежів, передбачених чинним законодавством України.

У решті рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 у даній цивільній справі залишити без змін.

Компенсувати Регіональному офісу водних ресурсів у Черкаській областіз державного бюджету 186,37 грн. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 03.09.2024.

Суддя-доповідач

Судді