Ухвала

від 17.07.2024 по справі 300/1677/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

"17" липня 2024 р. справа № 300/1677/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Окуневич Михайло Валентинович, до Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправними дії та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01.02.2016 по 01.01.2024, -

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 03.04.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (надалі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Окуневич Михайло Валентинович, до Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (надалі по тексту також відповідач) про визнання протиправними дії та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01.02.2016 по 01.01.2024.

Підставою звернення ОСОБА_1 із вказаним позовом є протиправні, на переконання позивача, дії Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, яка як вважає представник позивача є правонаступником Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації, щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати належної частини заробітної з 01.02.2016 по 01.01.2024, не виплаченої при звільненні з роботи.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 01.07.1994 по 31.12.2020 обіймала посаду директора будинку культури с. Верхня Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області, та як свідчить зміст листа Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації (надалі по тексту також - Відділ) від 04.07.2024 за №3 перебувала із таким Відділом у трудових відносинах.

Вирішуючи питання можливості вирішення даної справи за правилами адміністративного судочинства, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До спірного випадку підлягають застосуванню висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №693/1140/16-ц (провадження №14-4цс20), фактичні обставини в якій є схожими до даної справи.

Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також Суд, ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№29458/04, 29465/04) сформовані висновки, за змістом яких відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі Занд проти Австрії, заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У своїх оцінках Суд дійшов висновку про те, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктами 1 та 2 статті 4 КАС України:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Статтею 19 КАС України визначено перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, згідно із пунктами 1 та 2 частини 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Так, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.

Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 по справі №809/1946/15.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Такий висновок суду відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, висвітленій у рішенні від 05.12.2018 по справі №713/1817/16-ц (провадження № 14-458 цс 18).

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Оцінюючи характер правовідносин, який мав місце між позивачем і роботодавцем (трудові відносини чи відносини публічної служби), суд виходить із наступного.

Статтею 1 і 5 Закону України Про позашкільну освіту від 22.06.2000 за №1841-III (надалі по тексту також Закон №1841-III) визначено, що система позашкільної освіти це освітня підсистема, що включає державні і комунальні заклади позашкільної освіти; інші заклади освіти як центри позашкільної освіти (заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, заклади професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої); культурно-освітні заклади освіти, установи; інші суб`єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у системі позашкільної освіти.

За змістом частини 3 статті 12 Закону №1841-III заклади позашкільної освіти, серед іншого, можуть функціонувати у формі будинків.

В силу вимог частини 3 статті 21 Закону №1841-III посаду керівника державного та комунального закладу позашкільної освіти може обіймати особа, яка є громадянином України, має вищу освіту та стаж педагогічної роботи не менше трьох років, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню посадових обов`язків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Закону №1841-III трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Керівника закладу позашкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.

Як свідчать матеріали справи Будинок культури с. Верхня Липиця, на час звільнення позивача із посади директора такого закладу освіти/установи, був державним закладом позашкільної освіти у сфері культури.

Зі змісту встановлених судом обставин та наведених приписів законодавства слідує, що керівник коментованого закладу позашкільної освіти, яким є Будинок культури с. Верхня Липиця призначається і звільняється засновником такого закладу, яким у спірному випадку був Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації.

Виконуючи вимоги ухвали суду від 01.07.2024 про витребування доказів, Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації надав письмову інформацію від 04.07.2024 за №3, із змісту якої, поряд з іншим, слідує, що (а.с.92 то І):

- " ОСОБА_1 із Відділом культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації перебувала в трудових відносинах в строк до 31.12.2020";

- " ОСОБА_1 статус посадової особи державної служби в органах місцевого самоврядування та ранги не присвоювалися." (а.с.1-3 том ІІ).

Представник позивача у своїх письмових поясненнях від 04.07.2024, які надійшли в суд 05.07.2024, доводить до відома сторін, що ОСОБА_1 втратила трудову книжку.

Разом з тим, Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації вказує про передачу копії розпоряджень, рішень, наказів про прийняття на роботу, переміщення по службі та звільнення ОСОБА_1 (документація з кадрових питань та особового складу за 1970-1921 роки) в період з 1994 року, з 01.01.2016 по 31.08.2020 передані на зберігання до Комунальної установи Рогатинський трудовий архів виконавчого комітету Рогатинської міської ради (надалі по тексту також Трудовий архів).

На засвідчення такої обставини Відділ надав довідку вказаного Трудового архіву №074.01-23/133 від 14.11.2023 про передачу на зберігання відповідної документації.

Із отриманих судом від Комунальної установи Рогатинський трудовий архів виконавчого комітету Рогатинської міської ради на виконання ухвали суду від 08.07.2024 копій документів (лист №17/02-13 від 09.07.2024), зокрема, копій наказу Відділу культури Рогатинської районної державної адміністрації від 01.07.1994 за №22-К і наказу Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації від 31.12.2020 за №30-к, судом не встановлено обставини прийняття позивача на роботу (призначення/переведення на посаду директора Будинок культури с. Верхня Липиця) і звільнення за правилами Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХII, Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII і Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 за №2493-ІІІ (а.с.124, 125).

Більше того, зміст наказу Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації від 31.12.2020 за №30-к про звільнення позивача свідчить, що ОСОБА_1 звільнили заме на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також КЗпП України), тобто за правилами трудового законодавства, а вихідну допомогу виплатили не на підставі частини 3 статті 83, частина 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII, а за правилами статті 44 коментованого Кодексу.

Такі ж відомості (про припинення трудових відносин на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України) внесені у запис №12 трудової книжки ОСОБА_2 від 05.02.1975, яку в складі всієї пенсійної справи, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 08.07.2024, надало Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про втрату якої доводить представник позивача у свої письмових поясненнях (а.с.118, 221-222 том І).

Окрім того, із матеріалів пенсійної справи суд встановив наявність Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (бланк серії В01 №299332 від 19.10.2006), яким засвідчено реєстрацію позивача (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 ) суб`єктом господарської діяльності про, що внесено відповідний запис до державного реєстру за номером 2 113 000 0000 000820 (а.с.145 том І).

Так, відповідно до статті 16 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХII (надалі по тексту також Закон №3723-ХII), в редакції чинній станом на 19.10.2006, державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР).

Надалі статтю 16 коментованого Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої на державних службовців поширюються вимоги та обмеження, передбачені Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18). Інші обмеження, пов`язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законом.

Пунктом "б" частини 1 статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 за №356/95-ВР (надалі по тексту також Закон №356/95-ВР) визначено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, серед іншого, не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).

Надалі, коментовані обмеження внесені до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" від 11.06.2009 за №1506-VI (надалі по тексту також Закон №1506-VI), у відповідно до змісту якого особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом.

Правове регулювання, описане вище по тексту ухвали, свідчить, що позивач, зареєструвавшись 19.10.2006 фізичною особою-підприємцем, не могла одночасно перебувати в статусі посадової особи державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування, так як Законами за №3723-ХII, за №356/95-ВР і за №1506-VI були встановлені відповідні обмеження щодо несумісності.

Судом не здобуто доказів:

- прийняття позивачем присяги державного службовця чи службовця в органах місцевого самоврядування;

- присвоєння позивачу відповідних рангів у межах певної категорії посад державної служби;

- подання відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 за №1700-VII електронної декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що розміщуються на публічній платформі Єдиний державний реєстр декларацій на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції ((https://public.nazk.gov.ua/documents/list?q=%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BA%D1%96%D0%B2+%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B0+%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0date_from=date_to=).

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, розгляді даної справи судом не здобуто доказів на підтвердження того, що посада керівника (директора) будинку культури є посадою державного (місцевого) органу і його апарату, робота (виконання обов`язків) на якій належила б до публічної служби.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення позивачем як директором Будиноку культури с. Верхня Липиця та/або самим закладом (Будинком культури с. Верхня Липиця) безпосередньо відповідно до закону чи делегованої владної управлінської функції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2в18 у справі №428/12596/16-ц (провадження № 14-344цс18) сформувала наступні висновки: "При вирішенні питання про приналежніть посади фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області з`ясовано: (1) чи відносилась займана посада до посад державної служби; (2) чи була подана декларація про доходи до зарахування на посаду; (3) чи приймала особа присягу державної служби; (4) чи мала особа право на присвоєння спеціального звання або рангу державного службовця. Якщо відповідь на наведені питання негативна, то справа підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції".

Як вище вже зазначено, суд не здобув жодного доказу, який би засвідчив, що між позивачем та Відділом культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації, в тому числі Івано-Франківською районною державною адміністрацією (в статусі правонаступника за аргументами представника позивача), як на момент звільнення з посадами директора будинку культури так і при перебування у трудових відносинах, мали місце правовідносини саме публічної служби.

Суд звертає також увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2020 у справі №693/1140/16-ц, згідно з яким спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.

Звертаючись до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з цим позовом, позивач не врахував, що такий спір відноситься до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки діяльність директора позашкільного закладу освіти не є публічною службою у розумінні КАС України.

Спір у цій справі виник з трудових правовідносин, в яких відповідач (чи то Івано-Франківською районною державною адміністрацією в статусі правонаступника, за аргументами представника позивача, чи - Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації як фактичний роботодавець) діє лише як засновник, а не суб`єкт владних повноважень.

Отже, спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, не стосується проходження публічної служби, а є трудовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Як вже відзначено вище, основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Сторонам варто мати на увазі, що будь-яке суб`єктивне право, в тому числі право на працю, передбачає правовий механізм його охорони і захисту, сутність якого полягає в тому, щоб забезпечити захист прав людини у сфері праці і продуктивної зайнятості, а основна мета захисту - забезпечити реалізацію суб`єктивного права на працю, обов`язків та законних інтересів людини праці.

Не виконання роботодавцем обов`язку по нарахуванню і виплаті всіх належних при звільненні коштів та виплата компенсація за не своєчасну виплату заробітної плати, її окремих складових, не змінює правової природи цих відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №531/1197/15-а.

На переконання суду, звернення позивача до суду з указаним позовом спрямоване на відновлення його права на працю внаслідок порушення, на думку ОСОБА_1 , відповідачем порядку і своєчасності оплати праці за займаною посадою, на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним (трудовим) і цивільним процесуальним законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина 2 статті 238 КАС України).

Зважаючи на викладене, провадження у справі слід закрити.

Позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 за №3674-VI звільнена від сплати судового збору під час розгляду даної категорії справи.

При постановленні даної ухвали суд також зважає на те, що позивач та представник позивача не надали належного обґрунтування і мотивованого пояснення на виконання підпункту 6.1. пункту 6 ухвали суду про витребування доказів, в частині: "які юридичні і фактичні причини подання ОСОБА_1 в 2020 років в Рогатинський районний суд позовної заяви до Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації про стягнення надбавки до заробітної плати за вислугу років за період з 01.02.2016 по 01.01.2024, в порядку Цивільного процесуального кодексу України, а в 2024 році - до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку Кодексу адміністративного судочинства України з позовною заявою про відшкодування компенсації за несвоєчасну виплату коментованої надбавки до заробітної плати?".

Таке питання судом поставлено позивачу зважаючи на те, що попередній спір щодо стягнення заробітної плати за вказаний період за участю відповідача Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації як роботодавця, компенсація за несвоєчасну виплату якої (складової зарплати) суд розглядає у даній справі (№300/1677/24), вирішувався саме за правилами ЦПК України Рогатинським районним судом Івано-Франківської області.

На підставі наведеного, керуючись статями 238, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Закрити провадження у справі №300/1677/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Окуневич Михайло Валентинович, до Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправними дії та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01.02.2016 по 01.01.2024.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства Рогатинським районним судом Івано-Франківської області.

Копію цієї ухвали невідкладно учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Чуприна О.В.