Ухвала

від 19.07.2024 по справі 346/3853/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/3853/23

Провадження № 22-з/4808/71/24

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В.В.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

У Х В А Л А

19 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Василишин Л. В., розглянувши заяву представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз Мар`яни Зіновіївни про відвід судді Томин О.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України, виконуюча обов`язків Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Гасиджак Леся Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України, виконуюча обов`язків Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Гасиджак Л.І., про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 287-к від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05.09.2022 року.

Стягнуто з Національного музею Голодомору-геноциду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 580444,56 грн з обов`язковим відрахуванням всіх обов`язкових податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь держави 6878,04 гривень грн судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2024 року для розгляду вказаної справи визначено колегію у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Максюта І.О., судді: Томин О.О., Фединяк В.Д.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

21 червня 2024 року представник Національного музею Голодомору-геноциду Мороз М. З. подала заява про відвід судді Томин О.О.

Заява про відвід судді мотивована тим, що Івано-Франківський апеляційний суд в складі суддів Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Томин О. О. розглядав справу №346/2848/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національний музей Голодомору-геноциду, про визнання незаконним наказу про звільнення, його скасування та поновлення на роботі за апеляційною скаргою Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року. Зазначена справа стосувалась звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи та суміжних цивільно-правових відносин. Матеріали зазначеної справи, на її думку, за окремими положеннями є тотожними та/або схожими із матеріалами справи №346/3853/23. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у справі № 346/2848/22 апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року - без змін.

На думку заявника, вказані обставини викликають сумніви в неупередженості та об`єктивності судді Томин О. О. при розгляді справи №346/3853/23, у прямій чи опосередкованій заінтересованості судді в результаті розгляду справи, що викликає повну недовіру до судді Томин О. О. та несприйняття як безстороннього представника судової гілки влади.

Відповідно до наказів Івано-Франківського апеляційного суду №230-в від 11 червня 2024 року та №196-ос від 11 липня 2024 року суддя Томин О. О. перебувала у відпустці у період з 17 червня 2024 по 15 липня 2024 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2024 року заяву представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз М. З. про відвід судді Томин О. О. у цій справі визнано необґрунтованою. Вирішення питання про відвід суддів передано судді, якого визначено у порядку встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу,і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2024 року заяву про відвід судді Томин О. О. призначено судді Василишин Л. В.

За змістом частини восьмої статті 40 ЦПК України передбачено, що суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною одинадцятою статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

У частині першій статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 ЦПК України, згідно з якою суддя підлягає відводу (самовідводу), зокрема, за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Тобто цивільним процесуальним законом чітко визначені підстави відводу судді, одним з яких є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).

Також ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу. Щодо суб`єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані «справа Гаусшильдта» (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).

Крім цього, сумніви мають бути застосовані на фактичних обставинах, а не на припущеннях про можливий розвиток подій.

Доводи заявника не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Томин О. О., а припущення заявника не можуть бути підставою для відводу суддів, оскільки не підтверджують наявність об`єктивних сумнівів у їх неупередженості й не підтверджені жодними належними доказами.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом (частина четверта статті 15 Закону № 1402-VIII).

У постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19(провадження № 11-191заі23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо суддя визначений для розгляду конкретної справи у встановленому законом порядку, він зобов`язаний брати участь в розгляді такої справи і тільки у випадках, передбачених законом, він може бути відведений (самовідведений) від розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що процесуальні дії судді, висловлена суддею правова позиція в судовому рішенні не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку суддя позбавляється можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому. Факт прийняття суддею рішення у справі того ж позивача зі схожим правовим обґрунтуванням не може сам по собі виправдати побоювання щодо упередженості такого судді, а ухвалення судового рішення саме по собі не може бути свідченням особистої зацікавленості судді у результаті розгляду інших аналогічних справ.

Тому доводи заявника про те, що участь судді Томин О. О. у розгляді іншої справи № 346/2848/22 викликає сумнів у неупередженості та об`єктивності судді є безпідставними.

Статтею 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Ухвалені суддею судові рішення не можуть свідчити про упередженість чи необ`єктивність судді, а є реалізацією суддею своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами ЦПК України.

Враховуючи викладене, оскільки судом не встановлено обставин, які передбачені частиною першою статті 36 ЦПК України для відводу судді Томин О. О., тому у задоволенні заяви представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз М. З. про відвід судді Томин О. О. необхідно відмовити.

Керуючись статтями 36, 40, 260 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні заяви представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз Мар`яни Зіновіївни про відвід судді Томин О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України, виконуюча обов`язків Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Гасиджак Леся Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Л. В. Василишин