Постанова

від 16.07.2024 по справі 350/1469/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/1469/19

Провадження № 22-ц/4808/830/24

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківськоїобласті від29 березня 2024року усправі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою та з урахуванням уточнених позовних вимог просила здійснити поділ спільного майна подружжя, виділити їй наступне майно:

домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , присудивши їй 2 варіант, передбачений будівельно технічною експертизою для 1 співвласника, яка є меншою від частини, яку слід присудити ОСОБА_2

земельної ділянки площею, 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , яка входить в земельну ділянку, площею 0,3864 ( урочище «Меліорація» ), для ведення особистого господарства, орієнтовною вартістю 40000 грн., розташована за адресою: с.Вільхівка;

1\2 земельноїділянки вурочищі «Затока»,пл.0,3292га,кадастровий номер2624855800:01:006;0078для веденняособистого селянськогогосподарства, орієнтовною вартістю 30000 грн., яка розташована за адресою: сел.Перегінське Калуського району Івано-Франківської області;

легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в., придбаний в липні-серпні 2018, зареєстрований 09.02.2019- вартістю 204800 грн;

автомобіль легковий «Опель-Астра», 2008 р. в., д.н. знак НОМЕР_2 , вартістю 165000 грн.;

2 ( два) крісла перукарські «Нарциз» - вартістю 4000 грн. ;

одне крісло офісне на колесах вартістю 500 грн.;

візок для перукарських інструментів вартістю 500 грн.;

мийка перукарська, вартістю 7000 грн.;

сушка для сушіння волосся, вартістю 1500 грн.;

дві машинки для стрижки, волосся вартістю 1500 грн. (по 750 грн. кожна);

ножиці перукарські 2 штуки по 250 грн., заг. вартістю 500 грн.;

випрямлячі волосся вартістю 2 шт. вартістю по 250 грн., всього 500 грн.;

люстра хромова вартістю 2000 грн.;

шафа вартістю 7500 грн.;

пральна машинка « Вірпул вартістю 2000 грн.,

пральна машинка LG вартістю 2000 грн.,

телевізор плазмовий фірми LG 55UH 620 V, вартістю 5000 грн.;

прихожа вартістю 7000 грн.,

шафу 4-х дверну дубову вартістю 25 000 грн.;

люстру кришталеву на 5 ламп, виробник Чехія, вартістю 10.000 грн.;

бензопилу 1 шт. «Husdvarha», вартістю 3000 грн.

За автомобіль Урал Лісовоз -Е ,1983 р. в., шасі № НОМЕР_3 , реєстр. номер НОМЕР_4 та автомобіль «Урал «лісовоз-Е ,1985 року випуску, № шасі НОМЕР_5 , д.н. НОМЕР_6 , з причіпом розпуск Е та маніпулятором, ОСОБА_2 сплатив їй кошти, тому це майно не підлягає поділу.

Інше майно виділити у власність ОСОБА_2 , а саме:

автомобіль «Опель Аскона»,1987 р.в., д.н. НОМЕР_7 , вартістю 15000 грн.;

трактор трельовочний марки ТДТ-55, 1988 р.в., двигун НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 , вартістю128 000 грн;

трактор ТТ-4 Д.н. НОМЕР_10 вартістю 230400 грн., придбаний за спільні кошти по Генеральній довіреності 27 січня 2010 року у власника ОСОБА_3 ;

автомашина УАЗ 3152, 1985 р.в., кузов № НОМЕР_11 , шассі № НОМЕР_12 д.н. НОМЕР_13 варт. 12000 грн., придбаний 8 квітня 2010 року у громадянина ОСОБА_4 ;

автомашина ЗІЛ 131, 1981 року випуску, шасі № НОМЕР_14 , бортовий С, реєстр. номер НОМЕР_15 , вартістю 25000 грн., придбаний 27 квітня 2007 року по Генеральній довіреності, у власника ОСОБА_5 ;

бензопилу 1 шт. «Husdvarha», вартістю 3000 грн.,

спальню «Олімпія» з плити МДФ, вартістю 50000 грн.;

сервант кутовий дубовий вартістю 15000 грн.;

люстру кришталеву на 5 ламп, виробник «Чехія», вартістю 6000 грн.;

мисливську нарізну зброю ІЖ -56 к28/5,6 мм. с № 4048 вартістю 14000 грн.;

карабін «Ремінгтон» 700.к 30-06 № G 6822206, вартістю 30000 грн.;

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимогиобґрунтовані тим,що з 03 вересня 1996 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від спільного проживання в шлюбі в них народилося 2-є дітей: дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які на даний час повнолітні. 20 грудня 2018 року шлюб між ними розірвано .

За час спільного проживання вони побудували житловий будинок з господарськими спорудами, які збудовані на земельній ділянці площею 0.15 га, яка виділена їм для цього рішенням сесії Вільхівської сільської ради від 31.08.1998.

Згідно з цим ж рішенням земельна ділянка виділена під будівництво житлового будинку в урочищі «Меліорація» с. Вільхівка. І цим же рішенням було виділено під`їздну дорогу до їхнього господарства шириною 4 метри із запасів земель сільської ради. 10 вересня 1998 року дана земельна ділянка була винесена в натурі та встановлені її межі. В 1998 році відділ архітектури та містобудування Рожнятівської РДА видав на ім`я відповідача ОСОБА_2 будівельний паспорт. Відповідно до пояснюючої записки до проекту забудови земельної ділянки передбачалося будівництво житлового будинку з наявністю 4-х кімнат, житловою пл. 88,50 кв.м., загальною пл. 156,64 кв. м., та будівництво господарських споруд: сарай пл. 39,46 кв.м. та літня кухня пл. 22.09 кв. м.

Однак фактично збудований ними житловий будинок має житлову площу 110.7 кв.м. та складається з 4 кімнат, спальні, кухні, санвузлу, коридору, паливної. Будинок має водо- та теплопостачання. Подружжям також збудовано і господарські споруди. Такі технічні параметри домоволодіння підтверджуються виготовленим 27.11.2019 ПП «Олві Р» технічним паспортом.

Домоволодіння побудовано по АДРЕСА_1 , де вони проживають з 2008 року. Підтвердженням того, що будинок збудований та зареєстрований, є книги погосподарського обліку села, однак надати їх суду не може.

Окрім домоволодіння та земельних ділянок, подружжям придбано все вище зазначене рухоме майно, яке просить поділити у урахуванням наведених нею вище вимог.

Оцінку всього придбаного майна визначила самостійно, однак з таким визначенням вартості майна погоджується відповідач ОСОБА_2 ..

Заперечуючи проти заявленого первинного позову, ОСОБА_2 подав зустрічний позов, який обгрунтовано тим, що сторони дійсно перебували у шлюбі, який було розірвано 20.12.2018 року рішенням Рожнятівського районного суду. За час спільного проживання вони збудували не житловий будинок, а господарську споруду - літню кухню, яка не здана в експлуатацію та збудована самочинно, без належно затвердженої документації, та зовсім в іншому місці.

Земельна ділянка, яка використана під будівництво господарської споруди - літньої кухні, не приватизована, а приватизація земельної ділянки площею 0,3864 га в с.Вільхівка була розпочата за старим законодавством, але приватизація її за вимогами нині чинного земельного законодавства ще не проведена.

Земельна ділянка в урочищі «Затока», яка розташована в с.Перегінське приватизована ним в порядку, що передбачає приватизацію належних громадянам земельних ділянок, перебуває у його власності, не є спільною сумісною власністю подружжя.

Мисливську зброю ОСОБА_2 вважає речами особистого індивідуального користування, які хоч і набуті у шлюбі, однак такими, що не є спільним майном подружжя.

Легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в., придбаний ним 09.02.2019, тобто після розірвання шлюбу 20.12.2018, тому цей транспортний засіб не є спільним майном і поділу не підлягає.

Власником трактора трельовочного марки ТДТ-55 є ОСОБА_8 , а трактор ТТ-4 д.н.з. НОМЕР_16 не перебував у його власності. Автомобіль УАЗ 3152, 1985 р.в., кузов № НОМЕР_11 , шассі № НОМЕР_12 д.н. НОМЕР_13 належить ОСОБА_4 , автомобіль ЗІЛ 131, 1981 року випуску, шасі № НОМЕР_14 , бортовий С, реєстр. номер НОМЕР_15 , є власністю ОСОБА_5 , тому ці об`єкти також не можуть бути предметом поділу.

У зв`язку із чим ОСОБА_2 просив здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 всього рухомого майна, яке вона просить, крім земельних ділянок, які є його особистою власністю; домоволодіння, яке є самочинним будівництвом, оскільки ними збудована господарська споруда (літня кухня), а не будинок, а також тому, що літня кухня побудована на земельній ділянці, цільове призначення якої - сільське господарство; крім мисливської зброї, яку вважає речами свого особистого індивідуального користування; легкового автомобіля «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в; трактора трельовочного марки ТДТ-55 власником якого є ОСОБА_8 ; трактора ТТ-4 д.н.з. НОМЕР_10 , який ніколи не перебував у його власності; автомобіля УАЗ 3152, 1985 р.в., кузов № НОМЕР_11 , шассі № НОМЕР_12 д.н. НОМЕР_13 , оскільки він належить ОСОБА_4 ; автомобіля ЗІЛ 131, 1981 року випуску, шасі № НОМЕР_14 , бортовий С, реєстр. номер НОМЕР_15 , який є власністю ОСОБА_5 .

Також заперечував проти поділу автомобіля Урал Лісовоз -Е ,1983 р. в., шасі № НОМЕР_3 , реєстр. номер НОМЕР_4 та автомобіля «Урал «лісовоз-Е ,1985 року випуску, № шасі НОМЕР_5 , д.н. НОМЕР_6 , з причіпом розпуск Е з маніпулятором, за які він сплатив ОСОБА_1 кошти.

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області від 29 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя задовольнити частково. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль легковий «Опель-Астра», 2008 р. в., д.н. знак НОМЕР_2 , вартістю 165000 грн.; 2 ( два) крісла перукарські «Нарциз» - вартістю 4000 грн. ; одне крісло офісне на колесах вартістю 500 грн.; візок для перукарських інструментів вартістю 500 грн.; мийку перукарську, вартістю 7000 грн.; сушка для сушіння волосся, вартістю 1500 грн.; дві машинки для стрижки волосся загальною вартістю 1500 грн.; ножиці перукарські 2 штуки загальною вартістю 500 грн.; випрямлячі волосся загальною вартістю 500 грн.; люстру хромову вартістю 2000 грн.; шафу вартістю 7500 грн.; пральну машинку «Вірпул вартістю 2000 грн., пральну машинку LG вартістю 2000 грн., телевізор плазмовий фірми LG 55UH 620 V, вартістю 5000 грн.; прихожу вартістю 7000 грн., шафу 4-х дверну дубову вартістю 25 000 грн.; люстру кришталеву на 5 ламп, виробник Чехія, вартістю 10.000 грн.; бензопилу 1 шт. «Husdvarha» вартістю 3000 грн., а всього майна на загальну суму 244 500 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя задоволено частково. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль «Опель Аскона»,1987 р.в., д.н. НОМЕР_7 , вартістю 15000 грн.; бензопилу 1 шт. «Husdvarha», вартістю 3000 грн., спальню «Олімпія» з плити МДФ, вартістю 50000 грн.; сервант кутовий дубовий вартістю 15 000 грн.; люстру кришталеву на 5 ламп, виробник «Чехія», вартістю 6.000 грн.; мисливську нарізну зброю ІЖ -56 к28/5,6 мм. с № 4048 вартістю 14000 грн.; карабін «Ремінгтон» 700.к 30-06 № G 6822206, вартістю 30000 грн., а всього майна на загальну суму 133000 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає оскаржене рішення в частині відмови в поділі домоволодіння, земельних ділянок, транспортних засобів незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що висновок суду про те, що домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , побудоване сторонами під час перебування в шлюбі, є самочинним будівництвом, а тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірного нерухомого майна помилковий. Будівництво домоволодіння здійснювалося на відведеній під будівництво земельній ділянці, межі якої були встановлені на місці, відділ архітектури та містобудування Рожнятівської РДА видав будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, також необхідна інформація міститься в погосподарських книгах села Вільхівка. Таким чином, все наведене вище є підтвердженням, що житловий будинок в АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом.

Крім того, не погоджується з висновком суду про те, що житловий будинок в якому проживають сторони, є літньою кухнею, як записано в погосподарських книгах та вказано в довідці, виданій Вільхівською сільською радою. Зазначає, що згідно з технічним паспортом житловий будинок є двоповерховим приміщенням, в якому є 4 кімнати, спальні, кухня, санвузол, коридори, паливна. Будинок повністю пристосований для проживання. Згідно з пояснюючою запискою до проекту забудови земельної ділянки передбачалося будівництво житлового будинку загальною площею 156,66 кв.м., житловою площею 88,50 кв.м. та господарські приміщення: сарай площею 39,48 кв.м. і літня кухня пощею 22,09 к.м.

Посилаючись на ст.380 ЦК України, зазначає, що приміщення в АДРЕСА_1 є житлом, спільно придбаним сторонами в шлюбі, та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо житлового будинку, суд послався на висновок комплексної будівельної-технічної та земельно-технічної експертизи від 21 грудня 2021 року за яким житловий будинок є самочинним будівництвом, оскільки збудований на земельній ділянці, яка призначена для ведення підсобного господарства та без повідомлення про початок виконання будівельних робіт. З таким висновком апелянт не погоджується, так як будівля зведена на земельній ділянці, яка надана під будівництво житлового будинку, що підтверджується матеріалами будівельного паспорта. На підтвердження того, що житловий будинок збудовано самочинно та без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, експерти послалися на ст.34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». ОСОБА_1 зазначає, що такий Закон не міг бути застосований, так як прийнятий 17 лютого 2011 року, а будинковолодіння збудоване до 2008 року.

ОСОБА_1 не погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що земельна ділянка в урочищі «Затока» площею 0,3293 га та земельна ділянка в урочищі «Меліорація» площею 0,3864 є особистою власністю ОСОБА_2 згідно з п.5 ч.1 ст.57 СК України, оскільки, за твердженням апелянта, вищевказані ділянки перебували не тільки в користуванні відповідача, але й ОСОБА_1 .. Зазначає, що всі земельні ділянки надавалися сім`ї, але головою господарства був і є ОСОБА_2 , тому вся документація оформлена на нього. Однак вважає, що приватизована земля є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги подану 19.07.2022 року додаткову та остаточну позовну заяву про визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння, земельних ділянок в урочищі «Меліорація» та урочищі «Затока», а також траспортних засобів, мисливської зброї та всього майна, яке придбано в шлюбі й подано в попередніх позовах.

Щодо поділу транспортних засобів, то апелянт наголошує, що лісозаготівельна техніка та легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», д.н.з. НОМЕР_1 , 2002 р. придбані за кошти сім`ї під час спільного проживання.

Тому, стверджує, що все майно спільно придбане в шлюбі підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Отже, просить рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківскої області від29 березня 2024року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги щодо поділу в рівних частках домоволодіння в АДРЕСА_1 , земельної ділянки в урочищі «Затока» площею 0,3293 га та земельної ділянки в урочищі «Меліорація» площею 0,3864, лісозаготівельної техніки та легкового автомобіля «MITSUBISHI- PAjeto Sport».

Представник відповідача адвокат Попович Я.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ОСОБА_2 з апеляційною скаргою не погоджується, рішення суду першої інстанції ввважає таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що домоволодіння в АДРЕСА_1 не підлягає можливості поділу між сторонами, є правомірним, а доводи апелянта в спростування такого висновку є помилковими.

Стосовно твердження апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги подану 19 липня 2022 року «додаткову та остаточну позовну заяву», то представник відповідача зазначає, що чинне законодавство не містить поняття «додаткової та остаточної позовної заяви», а також така заява була подана не в підготовчому засіданні, так як 11 травня було винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду.

На рахунок спірних земельних ділянок в урочищі «Затока» та урочищі «Мелорація» адвокат ОСОБА_9 вказує, що ці земельні ділянки належать ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а не спільної сумісної власності подружжя, оскільки не набуті як майно нажите подружжям під час шлюбу, а одержані відповідачем як частки у земельному фонді держави, і не можуть бути предметом поділу між подружжям.

Доводи апелянта щодо поділу транспортних засобів, а саме лісозаготівельної техніки та легкового автомобіля «MITSUBISHI- PAjeto Sport» представник відповідача вважає необгрунтованими. Судом правильно встановлено, що за автомобілі УРАЛ Лісовоз- Е, 1983 р. та УРАЛ Лісовоз Е, 1985 р. ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_10 кошти, а автомобілі УАЗ 3152, ЗІЛ 131 та трактор ТДТ-55 не є власністю відповідача, тому поділу не підлягають. Щодо поділу легкового автомобіля «MITSUBISHI- PAjeto Sport», то його було придбано після розівання шлюбу.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Гутник П.М., які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Поповича Я.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення суду по суті оскаржується в частині відмови в поділі домоволодіння, земельних ділянок, транспортних засобів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі до 20.12.2018, що підтверджується рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області (т. 1 а.с. 10-11).

Довідкою № 63 від 25.02.2019 підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1.а.с.8).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_17 за ОСОБА_2 09.02.2019 зареєстровано право власності на легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в. ( т.1,а.с.23, 23-зворот).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_18 ОСОБА_2 є власником вантажного - спеціалізованого автомобіля платформи марки «Урал», модель 375, 1985 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ( т.1,а.с.23, 23-зворот).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_19 ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Урал», модель 375, 1983 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ( т.1,а.с.24).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_20 ОСОБА_2 є власником причіпа розпуска-Е, 1983 року випуску, номер шасі НОМЕР_21 , реєстраційний номер НОМЕР_22 ( т.1,а.с.24).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_23 та довіреності від 27.04.2007 власником автомобіля марки «ЗИЛ», модель 131, 1981 року випуску, номер шасі НОМЕР_14 , реєстраційний номер НОМЕР_15 є ОСОБА_5 (т.1,а.с.25,26).

З технічного паспорта автомобіля УАЗ 1985 року випуску НОМЕР_24 , номерний знак НОМЕР_13 та довіреності від 08.04.2010 вбачається, що власником цього автомобіля є ОСОБА_4 ( т.1,а.с.27,28).

Технічним паспортом НОМЕР_25 від 02.07.1997 підтверджується, що власником трактора трельовочного марки ТДТ-55, випуску 1988 року, двигун № НОМЕР_26 , № НОМЕР_27 , реєстраційний № НОМЕР_9 є ОСОБА_8 ( т.1,а.с.29,30).

Дозвіл № 1248 від 26 грудня 2018 року підтверджує наявність у ОСОБА_2 мисливської нарізної зброї -) ІЖ -56 к28/5,6 мм. с № 4048, вартістю 14000 грн.

Наявність увласності карабіна«Ремінгтон» 700.к30-06№ G6822206,вартістю 30000грн.не заперечує відповідач ОСОБА_2 ..

Вирішуючи спір, суд врахував наступні норми права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України. Згідно з частиною 3 вказаної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Законом, що регулює, в тому числі, майнові права подружжя є Сімейний кодекс України, а також на ці правовідносини поширюється дія норм Цивільного кодексу України, що регулює правовий статус спільного майна.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Так, зі справи вбачається, що інформацією з архівного витягу з рішення четвертої позачергової сесії третього демократичного скликання Вільхівської сільської ради від 31.08.1998 року підтверджено надання згоди ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку на власній присадибній ділнці в урочищі" Меліорація" площею 0,15 га (т.1.а.с.60).

Зазначене рішення, а також проект забудови земельної ділянки, акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель, схема виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівел, пояснююча записка до проекту забудови земелоної ділянки, обов`язки індивідуального забудівника є складовими Будівельного паспорта на забудову земельної ділянки ( т.1, а.с.59, 61 - 66).

Дозволом від 1998 року на право виконання будівельних робіт ОСОБА_2 надано право проводити будівельні роботи з будівництва одно-двоповерхового будинку та інших будівель згідно з планом забудови на земельній ділянці села Вільхівка ( т.1.а.с.67).

Довідкою №255/02-24 та №254/02-24 від 08.07.2019 ( т.1, а.с.6) підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в АДРЕСА_1 , а власником господарської будівлі ( літньої кухні ) є ОСОБА_2 ( т.1,а.с.7).

Довідкою №366/02-17 від 18.09.2019 ( т.1, а.с.6) підтверджено, що ОСОБА_2 є власником господарської будівлі (літньої кухні), яка збудована в АДРЕСА_1 . Також вбачається, що спірне домоволодінння (господарська будівля ( літня кухня) побудована самочинно, без дотримання вимог проектної документації ( т.1,а.с.68).

Висновком комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 23.12.2021 № 2605/20-28/2731-2734/21-28/2661/20-28/2039-2042/21-28 ( т.2. а.с.22 - 62) підтверджено, що будівництво житлового будинку з господарськими будівлями розташованого в АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, оскільки будинок збудований на земельній ділянці цільове призначення якої - ведення підсобного господарства; об`єкт нерухомості збудовано без дотримання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а також, житловий будинок з господарськими будівлями не відповідає проекту забудови земельної ділянки затвердженого будівельного паспорта ( т.2. а.с.43-44).

Допитані у судовому засіданні експерти ОСОБА_11 та ОСОБА_12 дали показання про те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 є самочинно збудованим, оскільки воно побудовано у зовсім іншому місці та на зовсім іншій земельній ділянці, тобто на земельній ділянці сільськогосподарського призначення, без дозволу (повідомлення) про початок будівельних робіт, будинок зовсім не відповідає будівельному паспорту.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 307/3957/14-ц вказано, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, побудова об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що відведена не для цієї мети; відсутність дозволу на будівництво, проєкта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 27.11.2019 ( т.1.а.с.137-141), який виданий ПП "Олві Р", підтверджує правомірність будівництва та право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне домоволодіння. На думку представника позивача, якщо для будівництва було виділено земельну ділянку, визначені її межі, внесена необхідна інформація про забудову в погосподарські книги села Вільхівка, і спірний будинок був споруджений подружжям Шумей до 2008 року, то на нього не розповсюджується дія законодавства, яке на даний час вимагає обов`язкову державну реєстрацію права власності, тому підлягає поділу між подружжям.

Погодитися з її позицією неможливо.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Водночас частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положеньстатті 331 ЦК Україниу системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьоїстатті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Судом першої інстанції встановлено, що стосовно спірного будинку не проведена реєстрація права власності в установленому законом порядку тобто, є самочинним будівництвом. Об`єктивних підтверджень, що будинок споруджений до 2008 року, як стверджує позивач, у справі не міститься.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18) Верховний Суд розмежував правовий статус незавершеного та самочинного будівництва, зазначивши, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю, і з дотриманням будівельних норм і правил може підлягати поділу між ними, а щодо самочинного будівництва такі способи захисту прав не застосовуються.

У постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 Верховний Суд України, пославшись, зокрема, на те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, залишив у силі рішення суду першої інстанції про визнання за позивачкою права співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, яке фактично експлуатується.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15).

У зв`язкуз наведенимне маютьзначення доводиапеляційної скаргипро їїнезгоду ізвисновком судупро те,що житловий будинок в якому проживають сторони, є літньою кухнею, що означає на думку позивача те, що суд не встановив обставини справи. Оскаржене рішення не містить подібного висновку. Так, судом зазначено при встановленні обставин справи, що сторонами надані довідки сільської ради про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в АДРЕСА_1 , а власником господарської будівлі ( літньої кухні ) є ОСОБА_2 , а також, що ОСОБА_2 є власником господарської будівлі (літньої кухні), яка збудована в АДРЕСА_1 . При цьому господарська будівля (літня кухня) побудована самочинно, без дотримання вимог проектної документації, відмості про наявність права власності на житловий будинок за вказаною адресою в сільській раді відсутні. ( т.1 а.с.7, 68).

А технічний паспортжитлового будинку - це лише інформаційний документ, який фіксує технічні дані об`єкта, і не має строку дії.

Позиція позивача стосовно того, що спірний будинок споруджений до 2008 року, що зазначено в технічному паспорті, складеному в 2019 році (т.1 а.с.140), тому на таке нерухоме майно не розповсюджуються норми діючого законодавства стосовно алгоритму необхідних дій, які передують державній реєстрації права власності, а у випадку наявності спору - визнанню права власності судом на будинок, не має правового обгрунтування.

Тому позивачем не спростований висновок суду про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 ,є самочинним будівництвом, і відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину спірного нерухомого майна.

З наведених підстав колегія суддів вважає правильним висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння.

Враховуючи відсутність інформації про державну реєстрацію права власності на спірний будинок, висновок проведеної судової експертизи про те, що спірне домоволодіння є самочинним будиінвицтвом, не має самостійного доказового значення для суду, оскільки такі обставини має встановлювати суд, а не експерт, але наявність такого висновку не привела суд до неправильного рішення.

При вирішенні вимог ОСОБА_1 про поділ земельних ділянок суд першої інстанціїї врахував наступне.

Копією архівного витягу з протоколу дванадцятої сесії другого демократичного скликання Вільхівської сільської ради від 21 серпня 1997 року підтверджується факт прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки в межах згідно з планом з дальнійшим уточненням фактичної кількості землі на етапі робіт при видачі Державних актів на право приватної власності на землю, площею 0,36 га, яка знаходиться в урочищі « Меліорація» ( т.1, а.с.52).

Копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії Н-ІФ 023026 від 24 вересня 1997 року підтверджено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка, яка йому передана у власність на підставі рішення сесії Вільхівської сільської ради від 21 серпня 1997 року площею 0,3864 га, для ведення підсобного господарства (т. 1 а.с. 51).

Копією рішення Перегінської селищної ради від 18 вересня 2014 року підтверджено надання ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3292 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі « Затока», в сел Перегінське за рахунок земель запасу селищної ради ( т.1, а.с.53).

Копією рішення Перегінської селищної ради від 19 березня 2015 року затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3292 га за кадастровим номером 2624855800:01:006:0078 для ведення особистого селянського господарства в урочищі» Затока» в сел.Перегінське та передано у власність вказану земельну ділянку (т.1,а.с.54), а право власності на цю ділянку зареєстровано 29.04.2015 реєстраційною службою Рожнятівського районного управління юстиції Івано-Франківської області за індексним номером:36997977 та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно ( т.1.а.с.55).

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3292 га за кадастровим номером 2624855800:01:006:0078 для ведення особистого селянського господарства в урочищі» Затока» в с.Перегінське підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1,а.с.56-58 ).

Відповідно до п.5 ч.1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 зазначено, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України було доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Проте Законом від 17 травня 2012 року N 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації змінено.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 57 СК України житло та земельна ділянка, набуті за час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відповідно частину 5 ст. 61 СК виключено. Таким чином, норма закону, яка відносила майно, набуте в процесі приватизації до об`єктів права спільної сумісної власності, діяла лише з 08 лютого 2011 року по 16 травня 2012 року.

Тому суд прийшов до висновку, що земельна ділянка площею 0,3864 га для ведення підсобного господарства, яка передана у приватну власність рішенням сесії Вільхівської сільської ради від 21 серпня 1997 року, на підставі якого 24.09.1997 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, та земельна ділянка площею 0,3292 га за кадастровим номером 2624855800:01:006:0078 для ведення особистого селянського господарства в урочищі» Затока» в с.Перегінське, належать ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а не спільної сумісної власністю подружжя, оскільки не набуті як майно, нажите подружжям за час шлюбу, а одержані ОСОБА_2 як частки у земельному фонді держави, і не можуть бути предметом поділу між подружжям.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стосовно вказаного висновку суду не грунтуються на нормах матеріального права, а заводяться до незгоди із рішенням, оскільки спірні земельні ділянки перебували фактично не тільки в користуванні відповідача, але й ОСОБА_1 .. Всі земельні ділянки надавалися сім`ї, але головою господарства був і є ОСОБА_2 , тому вся доументація оформлена на нього. Однак її думка стосовно того, що приватизована земля є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках, не має правового обгрунтування, висновку суду в цій частині не спростовує, тому колегією суддів не приймається.

Позивач ОСОБА_1 також просила суд визнати за нею право власності на автомобіль " MITSUBISHI- PAjeto Sport", номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в., який вважає таким, що придбаний нею з ОСОБА_2 під час перебуванні у шлюбі.

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_17 підтверджено, що право власності на легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в. зареєстровано за ОСОБА_2 09.02.2019 ( т.1,а.с.23, 23-зворот).

Але в апеляційній скарзі позивач вказує, що висновок суду не відповідає дійсним фактичним обставинам, які свідчать про те, що гроші за спірний автомобіль були виплачені подружжям ще до розірвання шлюбу, а відповідач оформив право власності на автомобіль після розлучення, щоб уникнути поділу цього майна.

Між тим судом першої інстанції досліджений аудіозапис судового засідання в цивільній справі № 2/350/692/2018 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, і встановлено, що ОСОБА_1 13.08.2018 звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовом про розірвання шлюбу, у якому зазначила, що вона з ОСОБА_2 останні п`ять років перебувають в поганих стосунках, сімейних відносин не підтримують, шлюб існує формально, а 07.08.2018 ОСОБА_2 застосував до неї фізичне насильство, що і стало підставою для подання позову про розірвання шлюбу, який розірваний 20.12.2018.

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_17 підтверджено, що право власності на легковий автомобіль «MITSUBISHI- PAjeto Sport», номерний знак НОМЕР_1 , 2002 р. в. зареєстровано за ОСОБА_2 09.02.2019 ( т.1,а.с.23, 23-зворот).

З наведених доказів судом встановлено, що спірний автомобіль придбаний ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, тому вважати цей транспортний засіб спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає підстав, а відтак цей об`єкт рухомого майна розподілу не підлягає.

Також, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту набуття нею спільно з ОСОБА_2 як подружжям у спільну сумісну власність іншого майна, яким є трактор трельовочний марки ТДТ-55; трактор ТТ-4 д.н.з. НОМЕР_10 ; автомобіль УАЗ 3152, 1985 р.в., кузов № НОМЕР_11 , шассі № НОМЕР_12 д.н. НОМЕР_13 ; автомобіль ЗІЛ 131, 1981 року випуску, шасі № НОМЕР_14 , бортовий С, реєстр. номер НОМЕР_15 .

Судом встановлено, що власником автомобіля марки «ЗИЛ», модель 131, 1981 року випуску, номер шасі НОМЕР_14 , реєстраційний номер НОМЕР_15 є ОСОБА_5 ( т.1,а.с.25,26)

Власником автомобіля УАЗ 1985 року випуску шасі № НОМЕР_12 , номерний знак НОМЕР_13 є ОСОБА_4 ( т.1,а.с.27,28).

ОСОБА_8 є власником трактора трельовочного марки ТДТ-55, випуску 1988 року, двигун № НОМЕР_26 , № НОМЕР_27 , реєстраційний № НОМЕР_9 ( т.1,а.с.29,30);

Доказів того, що трактор ТТ-4 д.н.з. НОМЕР_10 придбано сторонами у період з 03.09.1996 по 20.12.2018 , позивачем не надано.

З розписки ОСОБА_1 від 11.02.2019 року вбачається, що вона отримала від ОСОБА_2 гроші за лісовоз, 1985 року випуску, із причепом і маніпулятором, за Урал-лісовоз, 1983 року випуску, відмовилася від поділу вказаної техніки (т.2 а.с.226).

За таких обставин неможливо не погодитися із висновком суду про відсутність підстав вважати вищевказані транспортні засоби спільним сумісним майном подружжя і ділити його.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду стосовно вказаного майна, твердження апелянта про те, що вказане спірне майно фактично є майном подружжя, і що неможливо користуватися чужою технікою тривалий час тільки на підставі довіреності, носять характер припущень, нічим об`єктивно не підтверджені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд взагалі не взяв до уваги редакцію поданої 19.07.2022 року її додаткової остаточної позовної заяви про визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння, земельних ділянок в урочищі «Меліорація» та урочищі «Затока», а також траспортних засобів, мисливської зброї та всього майна, яке придбано в шлюбі й подано в попередніх позовах.

Згідно з положеннями ст.49 ЦПК України в редакції станом на 19.07.2022 року позивач мав право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

У разі подання будь-якої з таких заяв, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Ухвалою Рожнятівського суду від 23.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду і вирішено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

11 травня 2022 року у справі проведено судове засідання за участю представників сторін, в результаті якого підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду 23.05.2022 року, про що постановлена ухвала (т.2 а.с.84).

Згідно з протоколом судового засідання від 11 травня 2022 року представник позивача заявила про намір подати позовну заяву в новій редакції, однак не мала можливості подати її в судовому засіданні, оскільки заява не була підписана позивачем, яка хворіла.

Судом було прийнято до уваги такі обставини, і з урахуванням того, що представник позивача про це заявила під час підготовчого засідання, то запропоновано позивачу подати таку уточнену заяву пізніше.

19.07.2022 року представником позивача до суду подана позовна заява (уточнююча та додаткова) .

19.07.2022 року, 08.08.2022 року, 25.10.2022 року 21.12.2022 року, 30.01.2023 року , 06.03.2023 року, 04.05.2023 року, 16.06.2023 року, 28.11.2023 року, 28.12.2023 року, 19.02.2024 року, 27.02.2024 року, 04.03.2024 року, 19.03.2024 року, 21.03.2024 року, 29.03.2024 року проводилися судові засідання по суті спору, в яких приймала участь позивач, її представник. Як встановлено з аудіозаписів судових засідань, при цьому судом перевірялися обставини і обговорювалися позовні вимоги, викладені в позовній заяві (уточнюючій та додатковій) ОСОБА_1 від 19.07.2022 року.

З оскарженого рішення вбачається, що суд розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням уточнених вимог в редакціії від 15.01.2020 року ( т.1 а.с. 135, 136), та уточнених в наступних судових засіданнях позовних вимог.

З заявою про ухвалення додаткового рішення, якщо позивач вважала, що деякі позовні вимоги по суті не вирішені, до суду першої інстанції ОСОБА_1 не зверталася.

Крім того, в уточненій заяві від 19.07.2022 року позивачем зазначено, що вона залишає за собою право знов висловлювати варіанти поділу майна.

Разом з тим в апеляційній скарзі позивач не вказує конкретно, які саме її вимоги не розглянув суд, яке майно не поділив, з огляду на її уточнену заяву від 19.07.2022 року.

Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції не вирішені усі позовні вимоги позивача, не є підставою для зміни або скасування оскарженого рішення, крім того, компетенція апеляційного суду обмежена положеннями статті 367 ЦПК України.

Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд об`єктивно і належно дослідив докази і повно встановив обставини справи, прийшов до цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову: визнав за позивачем ОСОБА_1 право власності на автомобіль легковий «Опель-Астра», 2008 р. в., д.н. знак НОМЕР_2 , вартістю 165000 грн. і рухоме майно, наявність і вартість якого визнали сторони, а всього майна на загальну суму 244500 грн., і відповідно, також правильно і грунтовно відмовив в решті вимог, що і оскаржувала позивач.

Рішення суду в частині виділеного ОСОБА_2 майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, позивач не оскаржувала.

Доводи апеляційної скарги зводяться до критики рішення у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Позиція апелянта перевірена колегією суддів, і не знайшла свого підтвердження, оскільки не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, не спростовує висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене рішення вимогам законності та обґрунтованості відповідає.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аргументи відзиву на апеляційну скаргу є прийнятними та заслуговують на увагу.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок скаржника.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківськоїобласті від29 березня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 липня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.А. Девляшевський