Ухвала

від 18.09.2024 по справі 350/1469/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 350/1469/19

провадження № 61-12356 ск 24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя,

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2024 року до Верховного Судунадійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким: визнати спільною сумісною власністю сторін домоволодіння (житловий будинок загальною площею 110,7 кв.м. та господарські споруди), що збудовані по АДРЕСА_1 ; земельні ділянки в урочищі «Меліорація» в розмірі 0,3864 та в урочищі «Затока» 0,3292; лісозаготівельну техніку; легковий автомобіль «Mitsubishi Pajero Sport» д.н. НОМЕР_1 , 2002 року випуску, провести реальний розподіл житлового будинку та господарських споруд згідно будівельно-технічної експертизи, присудивши їй по 2 варіанту (1 співвласник) житлові приміщення, що складають 45/100 житлового будинку, а також приміщення, що складають разом 54/100 від будівель, та пропорційно земельну ділянку, що відведена під будівництво, провести поділ земельних ділянок в урочищі «Меліорація» площею 0,3864 га та в урочищі «Затока» площею 0.3292 в ідеальних частках по їх частині та присудити всю лісозаготівельну техніку відповідачу, а позивачу, легковий автомобіль «Mitsubishi Pajero Sport» д.н. НОМЕР_1 , 2002 року випуску.

2. Проте касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на таке.

3. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України Зеленського В. О. були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.

4. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.

5. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

5.1.якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

5.2.якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

5.3.якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

5.4.якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

6. Неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без наведення визначених випадків є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України:

6.1.ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;

6.2.ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал.

7. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, щоб у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

9. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

10. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

11. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

12. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

13. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

14. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.

15. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

16. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

17. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.

18. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.

19. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

20. Водночас касаційна скарга ОСОБА_1 не містить викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження судових рішень в касаційному порядку, складається з викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення, не містить належного викладу обґрунтування того, в чому з урахуванням підстав оскарження полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень, тобто подана з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

21. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.

22. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

23. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави касаційного оскарження, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

24. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Пророк