Постанова

від 10.07.2024 по справі 201/9119/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5713/24 Справа № 201/9119/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 березня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Енерготехмаш» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 28 квітня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Завод Енерготехмаш», під його керуванням і автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , якого постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2023 року визнано винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 є AT КБ «Приват Банк», оскільки перебував у фінансовому лізингу відповідно до договору № DNGOFLOWW3CE8-1 від 10 жовтня 2019 року, та у зв`язку з повним виконанням договору фінансового лізингу, 01 липня 2022 року AT КБ «Приватбанк» видало наказ № DNGOFLOWW3CE8-1, за умовами якого автомобіль підлягав зняттю з балансу AT КБ «Приватбанк» для подальшої перереєстрації за ТОВ «Завод Енерготехмаш».

Відповідно до висновку судового експерта Крутіня В.І. № 9568/1 по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ (підготовленого для суду), вартість матеріального збитку, завдана власникові автомобіля Toyota RAV 4, д.н.з НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 244 235,67 грн. з урахуванням втрати товарної вартості.

Цивільно правова відповідальність власника автомобіля «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 застрахована не була.

12 липня 2023 року МТСБУ здійснила регламентну виплату власнику автомобіля «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 - ТОВ «Завод Енерготехмаш» у розмірі 160 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, вважав, що ОСОБА_1 повинен відшкодувати на підставі положень ст. 395,396,1166,1187 ЦК України, різницю між фактичним розміром спричиненої шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 84 235,67 грн., враховуючи, що він правомірно володів транспортним засобом, має речове право на чуже майно, яке порушено відповідачем та потребує захисту по суду. Окрім цього, просив стягнути моральну шкоду у розмірі 15000 грн., та витрати повязані із складанням висновку судового експерта у розмірі 7000 грн.,

Рішенням Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 07березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої наслідками дорожньо-транспортної пригоди 84 235,67 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 500,00 грн., а всього 84 735,67 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки ОСОБА_2 правомірно керувавтранспортним засобом,який належитьтовариству,з якимостанній перебуваєу трудовихвідносинах тана законнихпідставах правомірноволодів циммайном,а,відтак,має правона відшкодуваннязавданої йомумайнової шкодивідповідачем ОСОБА_1 ,який,в своючергу,не спростувавані розмірматеріальної шкоди,встановленої висновкомсудового експерта ОСОБА_3 № 9568/1по визначеннювартості матеріальногозбитку КТЗ,що становить244235,67 грн.з урахуваннямвтрати товарноївартості,ані фактдорожньо-транспортноїпригоди тавинні діївідповідача ускоєні цієїпригоди.Разом зцим,суд першоїінстанції вважавдоведеним фактзавдання позивачуморальних стражданьз бокувідповідача,визначивши достатнімдля покриттятаких стражданьрозмір моральноїшкоди у500грн.,а,враховуючи повнезадоволення вимогипро стягненняз відповідачана користьпозивача матеріальноїшкоди,вважав належнимстягнути івитрати напроведення автотоварознавчоїекспертизи урозмірі 7000,00грн.та сплаченийсудовий збіру розмірі1073,60грн.

Не погодившисьз рішеннямсуду першоїінстанції, ОСОБА_1 через свогопредставника адвоката МовмигуО.В.подав апеляційнускаргу,в якійпосилаючись наневідповідність висновківсуду першоїінстанції обставинамсправи,на порушеннянорм процесуальногота невірнезастосування нормматеріального права,просив рішеннясуду скасуватита ухвалитинове рішення,яким узадоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки на думку останнього, позивач не має права вимоги до нього, адже не є власником пошкодженого автомобіля.

21 червня 2024 року ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника адвоката Добринь Я.О. в системі Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам, встановленим судом, вірно дослідив та надав оцінку доказам у справі, а доводи апеляційної скарги є неспроможними та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки АТ КБ Приватбанк, власник автомобіля, за договором лізингу 01 липня 2022 року передав до ТОВ Завод Енерготехмаш автомобіль, зняв його зі свого балансу та видав довіреність на ім`я директора товариства для переоформлення права власності за ТОВ Завод Енерготехмаш, враховуючи сплату останнім у повному обсязі всіх платежів за договором, що свідчить про зміну власника автомобіля з АТ КБ Приватбанк на ТОВ Завод Енерготехмаш. Разом з цим, вказує, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 , який в момент дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом, що пошкоджений з вини відповідача, є особою, яка має речове право на чуже майно, адже володів транспортним засобом на відповідній правовій підставі, тобто, мав усі належні документи на право керування, що надає йому право вимоги за цим позовом, що вірно встановлено судом першої інстанції. З урахуванням зазначеного, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу за складання і подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняття участі в суді апеляційної інстанції його представником у розмірі 8500 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що у розмінні положень ст. 395 ЦК України, позивач мав право пред`явити вимоги до відповідача, як до винної особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, та в силу положень ст. 1166,1187 ЦК України, надав суду належні та допустимі докази на підтвердження розміру майнової шкоди, завданої відповідачем у зв`язку із вчиненням дорожньо-транспортної пригоди, та вважав достатнім розмір моральної шкоди у 500 грн., стягнувши з відповідача на користь позивача разом з цим витрати пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 7000 грн.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 квітня 2023 року о 18 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Лексус», д/н НОМЕР_2 , під час виїзду з другорядної дороги на нерегульоване перехрестя з круговим рухом в районі буд. № 106-а по вул. Набережна Перемоги, в м. Дніпрі, не надав переваги в русі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Тойота», д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який вже рухався по колу. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.16.11Правил дорожньогоруху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2023 року по справі № 201/5611/23 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124КУпАП (а.с. 28).

Колегія суддів відзначає, що дана обставина є преюдиціальною для цієї справи, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, а тому не потребує доказування.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП було AT КБ «ПриватБанк».

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що 10 жовтня 2019 року між ТОВ «Завод Енерготехмаш» і AT КБ «ПриватБанк» був укладений договір фінансовому лізингу № DNGOFLOWW3CE8-1, який повністю виконаний ТОВ «Завод Енерготехмаш», наслідком чого стало укладання 01 липня 2022 року між ТОВ «Завод Енерготехмаш» і AT КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу предмета лізингу - вказаного автомобіля «Toyota» RAV 4 (а.с. 102,103).

Того ж дня, 01 липня 2022 року між ТОВ «Завод Енерготехмаш» і AT КБ «ПриватБанк» підписаний акт взаєморозрахунків та перехід права власності на автомобіль «Toyota» RAV 4 до ТОВ «Завод Енерготехмаш» та акт приймання-передачі транспортного засобу (а.с. 110, 111).

В свою чергу, 01 липня 2022 року AT КБ «Приватбанк» виданий наказ № DNGOFLOWW3CE8-1 «Про перереєстрацію транспортного засобу Toyota RAV4 VIN НОМЕР_4 », згідно із яким з метою виконання проекту «Фінансовий лізинг», наказано провести перереєстрацію AT КБ «Приватбанк» вказаного транспортного засобу, головному бухгалтеру банку зняти зазначений автомобіль з балансу AT КБ «Приватбанк» для подальшої перереєстрації на ТОВ «Завод Енерготехмаш», код в ЄДРПОУ 37452528. Доручено перереєстрацію транспортного засобу в сервісному центрі МВС - директору ТОВ «Завод Енерготехмаш» Курачевській І.М. Підстава: договір фінансового лізингу № DNG0FLOWW3CE8-1 від 10 жовтня 2019 року.

05 липня 2022 року AT КБ «ПриватБанк» передало ТОВ «Завод Енерготехмаш» документи для переоформлення автомобіля у ГСЦ МВС України за ТОВ «Завод Енерготехмаш», у т.ч. видало довіреність на директора ТОВ «Завод Енерготехмаш» на перереєстрацію автомобіля.

Зазначені обставини підтвердив у суді першої інстанції представник ТОВ Енерготехмаш, а відповідач не заперечував проти них, що в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України, такі обставини колегія суддів вважає доведеними та такими, що не підлягають доказуванню у цій справі.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час настання дорожньо-транспортної пригоди власником транспортного засобу фактично було ТОВ «Завод Енерготехмаш», адже у липні 2022 року лізингові платежі були повністю сплачені і АТ КБ «ПриватБанк» передало автомобіль ТОВ «Завод Енерготехмаш», оскільки таке право власності за ТОВ Завод Енерготехмаш зареєстровано у встановленому законом порядку не було, та в силу ст. 136 ГК України, товариство з липня 2022 року набуло лише речове право суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за цим власником, тобто АТ КБ Приватбанк, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, що є правом господарського відання, а не правом власності ТОВ Завод Енерготехмаш на автомобіль «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння.

За статтею 398ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відтак, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не врахував зазначені норми матеріального права, помилково вважаючи, що саме позивач є тією особою, яка на праві керування автомобілем має право вимоги до відповідача, оскільки особою, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння транспортним засобом «Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 на підставі повного господарського відання, є ТОВ Завод Енерготехмаш, якому, до того ж, і була виплачена регламентна виплата МТСБУ.

Встановлені обставини та висновки колегії суддів збігаються з висновками Верховного Суду, викладеними також у постанові від 12 травня 2022 року у справі 623/290/21 провадження №61-9224св21.

За таких обставин, колегія суддів, приймаючи доводи апеляційної скарги, доходить обґрунтованого висновку, що у позивача не виникло право вимоги до відповідача лише на підставі наявності у нього на руках в момент дорожньо-транспортної пригоди технічного паспорту на автомобіль«Toyota» RAV 4, д.н.з. НОМЕР_1 , та посвідчення водія, що надає йому лише право керування цим транспортним засобом, а не звернення через суд з даним позовом на предмет відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок цієї пригоди, адже, таке право належить особі, яка хоч і не є власником, але володіє на праві, зокрема, господарського відання цим автомобілем, в даному випадку ТОВ Енерготехмаш.

Щодо розміру матеріальної та моральної шкоди скаржник в цій частині доводів не наводить на спростування цих сум, тому колегія суддів в цій частині рішення доведеність та підтвердженість позивачем розміру такої шкоди не переглядає, враховуючи встановлення колегією суддів відсутності у позивача права вимоги до відповідача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи позов, пред`явлений до ОСОБА_1 , суд першої інстанції не в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, не повністю перевірив доводи і заперечення сторін, надавши їм невірну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає не вимогам закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з цим, колегія суддів при ухваленні судового рішення, у розумінні положень ст. 141 ЦПК України переглядає розподіл судових витрат у справі, та виходячи із відмови у задоволенні позову, стягнуті із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 8073,60 грн. віднести за рахунок позивача, а за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги, вимоги якої повністю задоволені, належить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1610,40 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровськавід 07березня 2024року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1610,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна