Рішення

від 11.07.2024 по справі 914/116/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2024 Справа № 914/116/24

за позовом: Фермерського господарства Рисовський, с. Зубра, Львівський р-н, Львівська обл.

до відповідача: Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Пустомити, Львівська обл.

про стягнення моральної шкоди

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

За участі представників сторін:

Від позивача: Рисовський Іван Григорович голова господарства;

Від відповідача: ОСОБА_1 представник

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області через канцелярію суду подано позов Фермерського господарства Рисовський, с. Зубра, Львівський р-н, Львівська обл. до відповідача Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Пустомити, Львівська обл. про стягнення моральної шкоди. Також позивач повідомляє, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат які позивач поніс і очікує понести в звязку з розглядом справи приблизно може становити 2000,00грн.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.03.2024 року на 10:40 год.

Рух справи в ухвалах суду.

У судовому засіданні 23.05.2024 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог за вх.№1429/24 від 11.04.2024 року та справа слухається з урахуванням поданої заяви, а саме позивач просить стягнути з відповідача завдану моральну шкоду фермерському господарству «Рисовський, як юридичній особі за період з 01.01.2022 року по 01.05.2024 рік у розмірі 224 000,00грн.

Ухвалою суду від 23.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 06.06.2024 р. о 11:40 год.

У судовому засіданні 06.06.2024 року оголошено перерву до 11.07.2024 року до 13:00 год.

В судове засідання 11.07.2024 року позивач явку представника забезпечив, який надав пояснення по суті спору та просить позовні вимоги задоволити.

В судове засідання 11.07.2024 року відповідач явку уповноваженого представника забезпечив, проти позову заперечив та просить відмовити в його задоовленні.

Процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи позивача.

Наказом господарського суду Львівської області по справі 5/79 від 13.10.1997 року зобов`язано відповідача Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 року виділити фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з Заготівельного господарства «Львівський».

Позивач стверджує, що наказ господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року не виконується 29 років.

Ухвалою від 01.06.2022 суд визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов`язати вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо примусового виконання дублікату наказу № 5/79 від 13.10.1994 року не здійснює, виконавче провадження не закінчене, здійснюється порушення прав позивача невиконанням наказу. Відтак, позивач зазначає, що зазнає моральної шкоди та просить стягнути з відповідача на користь позивача згідно поданого розрахунку, завданої моральної шкоди у сумі 224 000,00грн. Надає розрахунок моральної шкоди, згідно поданої заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом, за період з 01.01.2022 року по 01.05.2024 рік.

Аргументи відповідача.

У поданому відзиві на позовну заяву 11.04.2024 року за вх.№10010/24, відповідачем зазначено, що Боржником рішення суду у строк наданий, для самостійного виконання не виконано та повідомлено орган ВДВС, що причиною невиконання рішення суду є відсутність у Пустомитівській районній державній адміністрації земельних ділянок.

31.07.2023 за вх. № 25.11-45/6119 від 31.07.2023 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було би виконати Наказ, а саме передати фермерському господарству «Рисовський» земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради.

29.12.2023 державним виконавцем скеровано сторонам виконавчого провадження вимогу про надання відомостей: чи погоджено сторонами зміни способу виконання виконавчого документа та чи зверталися сторони виконавчого провадження до суду про зміну та спосіб виконання виконавчого документа.

04.01.2023 до Відділу надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/2 від 04.01.2023, якою повідомлено що між сторонами ведуться переговори про можливість зміни способу виконання вищезазначеного наказу, шляхом виплати грошової компенсації замість виділення земельної ділянки. Станом на 04.01.2024- погодження між сторонами не досягнуто. Боржником повідомлено, що станом на 04.01.2024 Солонківська сільська рада не зверталась до суду з заявою про зміну способу виконання наказу.

До Відділу 18.12.2023 за вх.. №25.11-45/10031 надійшла заява ОСОБА_2 представника ФТ «Рисовський» щодо вчинення виконавчих дій з виконання наказу №5/79 Господарського суду Львівської області щодо реєстрації земельних ділянок.

Таким чином, відповідач стверджує, що державним виконавцем вживаються заходи, спрямовані на виконання судового рішення. Виконання вказаного рішення суду ускладнюється неодноразовою зміною сторони-боржника у межах даного виконавчого провадження та складною процедурою виготовлення відповідного проекту відведення земельної ділянки, погодження документації із землеустрою тощо.

Відповідач зазначає, що питання виділення фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське» станом на сьогоднішній день відноситься до компетенції Солонківської сільської ради.

На підставі вищевказаного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 року зобов`язано Зубрянську сільську раду (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4га землі із ділянки 17га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас з заготівельного господарства «Львівське».

На виконання вказаного рішення 13.10.1994 року видано наказ. Дублікат якого видано Господарським судом Львівської області відповідно до ухвали суду від 17.12.2010.

Відповідно до матеріалів справи, скористатися своїм гарантованим правом на землю позивач не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду і вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме видати документ про право постійного користування і провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Ухвалою від 20.09.2011 суд визнав постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі 5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 року у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.

Ухвалою від 26.03.2014 суд визнав постанову державного виконавця від 05.12.2013 про закінчення виконавчого провадження у справі № 5/79 недійсною.

Ухвалою від 23.09.2015 суд визнав бездіяльність відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області незаконною та зобов`язав вчинити всіх необхідних дій щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Ухвалою від 14.04.2016 суд визнав бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов`язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу суд від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.

31.12.2020 суд замінив боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу № 5/79, виданого 13.10.1994 Господарським судом Львівської області.

Ухвалою від 01.06.2022 суд визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов`язати вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

З невідомих для позивача причин, примусове виконання дублікату наказу від 13.10.1994 року у справі № 5/79 Пустомитівським РВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не вчинено, виконавче провадження у справі не завершено.

По заяві ОСОБА_3 Європейський суд з прав людини по заяві №29979/04 від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» в зв`язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, позивач зазначає, що всупереч цьому відповідач все одно не виконує свої зобов`язання вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Норми права та мотиви суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

З аналізу положень статей 11, 23 Цивільного кодексу України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач, обґрунтовує позовні вимоги, зазначаючи, що невчиняючи відповідачем своїх зобов`язань вчинити дії щодо примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79, завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв`язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарства та довіри до ділової репутації. Також, позивач зазначає, що надмірна тривалість невиконання судового рішення, боротьба за свої права на отримання присудженої земельної ділянки виснажує, завдає душевних страждань, викликає почуття безперспективності втрачених зусиль і часу, зневіри.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Анкаркрона проти Швеції» (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21).

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.

Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв`язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства, як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються даної справи.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю виконавців, якщо доведе факт бездіяльності, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди та обґрунтує її розмір. Наведена мотивація господарського суду узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020.

У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 частково задоволено скаргу ФГ Рисовський від 29.10.2021 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі №5/79 та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а також зобов`язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Вказаною ухвалою встановлено, що постановою державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 22.02.2022 прийнято виконавче провадження № 36443777 з примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 про зобов`язання виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства Львівське.

Судом досліджено, що 22.06.2022 року у Відділ надійшла відповідь відділу поліції № 3 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області на запит від 09.05.2022, відповідно до якого встановлено, що повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021 зареєстроване в ІТС ІП НП ВП № 3 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області за № ЄО429 та 18.01.2022 за вих. №613/43/05/01 передано у ПОГ СВГ ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області. Згідно повідомлення від 13.07.2022 Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на вимогу від 09.05.2022 встановлено, що неможливо виконати рішення у зв`язку з тим, що Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області не має в своєму розпорядженні земель комунальної власності, які могли би бути виділені фермерському господарству.

20.10.2022 скеровано запит у ГУНП у Львівській області та ПОГ СВГ ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області щодо надання інформації про результати розгляду повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021.

04.11.2022 у відділ надійшло повідомлення Львівського районного управління поліції №2 відділу поліції №3 Головного управління національної поліції у Львівській області №10389/43/01-22 від 28.10.2022 про скерування запиту державного виконавця від 20.10.2022 для розгляду за належністю до Львівського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції у Львівській області.

16.11.2022 скеровано запит до Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області щодо надання інформації про результати розгляду повідомлення про вчинення керівником боржника правопорушення передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України від 23.12.2021. Державним виконавцем 17.11.2022 на адресу стягувача та боржника було скеровано листи про необхідність з`явитися у відділ на 02.12.2022 для з`ясування можливості зміни способу та порядку виконання рішення.

Керівник стягувача ФГ «Рисовський» - ОСОБА_3 до Відділу з`явився - 25.01.2023, якого було ознайомлено та доведено до відома про зміст повідомлень Міністерства юстиції України №122261/5.2.1/32-21 від 10.12.2021, №34245/5.2.1/32-22 від 05.05.2022, №34399/5.2.1/32-22 від 06.05.2022 та №102343/5.2.1/32-22 від 03.11.2022. Боржника та стягувача державним виконавцем Відділу в усному порядку було доведено до відома та ознайомлено про альтернативні способи виконання вищезазначеного виконавчого документа (шляхом зміни способу та порядку його виконання).

Від ОСОБА_3 за вх. №25.11-45/3324 від 21.04.2023 надійшла заява щодо вчинення виконавчих дій в ході виконання виконавчого провадження АСВП №36443777. На дану заяву, державним виконавцем за вих. №17349 від 04.05.2023 надано відповідь, а також скеровано вимогу Солонківській сільській раді Львівського району Львівської області №16964 від 26.04.2023 про надання підтвердження виконання вищевказаного виконавчого документа та також щодо надання пояснень, щодо тривалого невиконання вищезазначеного виконавчого документа.

Державним виконавцем скеровано вимогу за вих. №22339 від 07.07.2023 з проханням з`явитися сторонам виконавчого провадження о 10:00 год. 27.07.2023 року з метою з`ясування можливості зміни способу та порядку виконання Наказу.

Згідно акта державного виконавця від 27.07.2023 сторони з`явилися та погодилися в двомісячний строк визначитися з можливими способами виконання Наказу №5/79 від 13.10.1994. 31.07.2023 за вх. № 25.11-45/6119 від 31.07.2023 надійшла відповідь від боржника Солонківської сільської ради в якій повідомлено про те, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було би виконати Наказ, а саме передати фермерському господарству «Рисовський» земельну ділянку комунальної власності Солонківської сільської ради.

29.12.2023 року державним виконавцем скеровано сторонам виконавчого провадження вимогу про надання відомостей: чи погоджено сторонами зміни способу виконання виконавчого документа та чи зверталися сторони виконавчого провадження до суду про зміну та спосіб виконання виконавчого документа.

04.01.2023 до Відділу надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/2 від 04.01.2023, якою повідомлено що між сторонами ведуться переговори про можливість зміни способу виконання вищезазначеного наказу, шляхом виплати грошової компенсації замість виділення земельної ділянки. Станом на 04.01.2024 - погодження між сторонами не досягнуто. Також повідомлено, що станом на 04.01.2024 Солонківська сільська рада не зверталась до суду з заявою про зміну способу виконання наказу.

18.12.2023 року за вх.. №25.11-45/10031 надійшла заява ОСОБА_2 представника ФТ «Рисовський» щодо вчинення виконавчих дій з виконання наказу №5/79 Господарського суду Львівської області щодо реєстрації земельних ділянок. 29.12.2023 року державним виконавцем скеровано вимогу Солонківській сільській раді щодо надання пояснень з причин невиконання вищенавеного звернення та скеровано вимогу ФГ «Рисовський».

04.01.2024 року до Відділу надійшла відповідь Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області №02-14-24/1 від 04.01.2024, якою повідомлено що неможливо виконати рішення у зв`язку з тим, що у чинному законодавстві відсутній правовий механізм, згідно якого можна було б виконати вищезазначений наказ.

До Відділу 20.03.2024 року надійшла відповідь за вх. №26.10-42/2320 в якій представник ФГ «Рисовський» повідомив, що сторони не досягли згоди щодо альтернативних способів виконання вищезазначеного виконавчого документа.

Суд встановив певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість виконавчого провадження щодо виконання наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Судом встановлено, що не проведено усіх виконавчих дій для виконання рішення суду по справі №5/79, що свідчить про неповноту проведеного виконавчого провадження.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить конституційним гарантіям (статті 3, 19 Конституція України) і безумовно викликає негативні емоції.

Даний спір виник через порушене право позивача бездіяльністю щодо виконання дублікату наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ФГ «Рисовського» до Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 224 000,00 грн. завданої моральної шкоди за невиконання судового рішення та надмірно довге виконавче провадження ВП №36443777.

Згідно розрахунку завданої моральної шкоди позивач просить стягнути зазначену суму за 28міс. за період з 01.01.2022 по 01.05.2024 рік.

Судом встановлено, що в межах справи №914/587/23 з Пустомитівського відділу ДВС Львівського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ФГ Рисовський стягнуто 109 584,62 грн. моральної шкоди (за період з 15.04.2011 до 04.12.2011 позивач зазнав моральних страждань на загальну суму 51 337,85 грн.; за період з 13.03.2021 по 30.05.2021 та з 16.06.2021 по 20.12.2021 позивач зазнав моральних страждань на загальну суму 58 246,77 грн.).

Дослідивши ці обставини, суд доходить висновку, що вимоги позивача є правомірними.

Суд зазначає, що має місце триваюче правопорушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом. 25 березня 2020 року (позиція ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначена у постанові від 25 березня 2020 у справі №175/3995/17-ц).

Отже, органами виконавчої служби не проведено усіх необхідних дій, щодо виконання наказу №5/79 від 13.10.1994 року, що свідчить про неповноту проведеного виконавчого провадження; встановлено, що виконавче провадження триває з 13.02.2013 року дотепер.

Надмірна тривалість виконавчого провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації.

Зважаючи на ці обставини, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем.

У випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №468/901/17-ц).

Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі, згідно статті 94 Цивільного кодексу України.

Позивач правомірно покликається на застосування розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 8000,00 грн. відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.Станом на 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України від 09.11.2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким встановлено, що мінімальна заробітна плата становить з 01 січня 2024 року - 7100 грн., з 1 квітня - 8000 гривень (ст. 8 закону).

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути моральну шкоду завдану юридичній особі за період з 01.01.2022 року по 01.05.2024 рік в сумі 224 000,00грн.

Позивачем у справі є юридична особа - Фермерське господарство «Рисовський», відтак суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення 224 000,00 грн. моральної шкоди завданої юридичній особі, беручи до уваги в обрахунок розмір мінімальної заробітної плати 8000,00грн.

На час розгляду даного спору та постановлення судом рішення, доказів закінчення виконавчого провадження №36443777 чи вчинення інших дій на реальне та фактичне виконання судового наказу №5/79 від 13.10.1994 року відсутні.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 224 000,00грн.

Судові витрати.

У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України Про судовий збір, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органів державної влади, в межах наданих повноважень, отже, за такий позов судовий збір не оплачується.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 185, 191, 192, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (81100, Львівська область, Львівський р-н, м. Пустомити, вул. І. Кандиби, 3, ЄДРПОУ 34986930) на користь фермерського господарства Рисовський (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 224 000,00 грн. моральної шкоди.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2024р.

СуддяКоссак С.М.