Постанова

від 18.07.2024 по справі 910/886/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/886/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Іщука В.В.,

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео.Про» - не з`явився,

відповідача Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Запорожець Л. Г., Фінагіної В. Б.,

розглянувши касаційну скаргу Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 (суддя Марченко О.В.),

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (головуючий - суддя Доманська М. Л., Сотнікова С.В., Отрюх Б. В.),

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео.Про»

до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»

про визнання недійсним рішення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нео.Про» (далі - ТОВ «Нео.Про», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - УКРНОІВІ, відповідач), у якому просило визнати недійсним висновок Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про невідповідність позначення «NEOBANK» умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. № 145995/3М/20 від 28.12.2020, який набув статусу рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки за заявкою № m 2020 04566 від 04.03.2020 року. Просило зобов`язати відповідача повторно провести кваліфікаційну експертизу позначення «NЕОВАNK» за заявкою від 04.03.2020 № m 2020 04566 та прийняти рішення за заявкою про реєстрацію в Україні позначення «NЕОВАNK» в якості торговельної марки для заявленого переліку послуг 36 класу МКТП, а саме: «дистанційне банківське обслуговування», з посиланням на те, що у випадку визнання рішення Укрпатенту недійсним, відповідач є особою, уповноваженою здійснити державну реєстрацію позначення «NЕОВАNK» та видати відповідне свідоцтво на торговельну марку.

В обґрунтування позовних вимог вказувало, що рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а тому просило визнати його недійсним, оскільки позначення «NЕОВАNК» відповідає умовам надання правової охорони, які передбачені пунктом 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі - ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Закон).

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи № 910/886/21 рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, позов задоволено. Визнано недійсним висновок УКРНОІВІ від 28.12.2020 вих. №145995/ЗМ/20 про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки «NЕОВАNK» за заявкою від 04.03.2020 № m 2020 04566. Стягнуто з УКРНОІВІ на користь ТОВ «Нео.Про» 2 270,00 грн судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухваленими за результатами нового розгляду у справі судовими рішеннями, УКРНОІВІ просить Суд оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 зі справи № 910/2318/16, від 17.08.2023 зі справи № 910/16718/20, від 14.07.2022 зі справи № 910/16653/19.

Крім того, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

04.03.2020 ТОВ «НЕО.ПРО» подано до Укрпатенту заявку № m 2020 04566 на реєстрацію словесного позначення «NEOBANK» для послуг 36 класу МКТП.

18.09.2020 Укрпатент, функції якого відповідно до статті 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 943-р від 28.10.2022 «Про Національний орган інтелектуальної власності» виконує державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ), повідомленням № 100374/ЗМ/20 проінформував позивача про можливу відмову у реєстрації торговельної марки: відносно усього переліку товарів і/або послуг, оскільки підстава: заявлене словесне позначення: не має розрізняльної здатності; є описовим, вказує на невизначену особу, яка надає послуги та/або властивості послуг: «необанк (також відомий як Інтернет-банк, Інтернет-банк або цифровий банк) - це тип прямого банку, який працює виключно в Інтернеті без традиційних мереж фізичних філій».

30.11.2021 у мотивованій відповіді на вказане повідомлення позивач заперечив наведене та зазначив, що позначення ТМ NEOBANK має розрізняльну здатність, не є описовим, а тому на нього не поширюється підстава для відмови у наданні позначенню правової охорони, передбачена абзацом 4 пункту 2 статті 6 Закону.

Висновком Укрпатенту від 28.12.2020 № 145995/ЗМ/2, затвердженим генеральним директором Укрпатенту Кудіним А. В., про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної відповідно до статті 10 Закону, встановлено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони згідно з пунктом 1 статті 5 та статті 6 Закону на підставі того, що заявлене словесне позначення: не має розрізняльної здатності; є описовим, вказує на невизначену особу, яка надає послуги та/або властивості послуг: «необанк» (також відомий як Інтернет-банк, Інтернет-банк або цифровий банк) - це тип прямого банку, який працює виключно в Інтернеті «без традиційних мереж фізичних філій». Прийнято рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки.

ТОВ «Нео.Про», не погоджуючись з висновком Укрпатенту від 28.12.2020 вих. № 145995/ЗМ/20, звернулося до суду з позовом. На підтвердження позовних вимог позивачем долучений до матеріалів справи № 910/886/21 висновок від 17.02.2021 № 84-02/21, складений за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності експертом Соповою К. А.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 позов задоволено частково. Визнано недійсним висновок Укрпатенту від 28.12.2020 вих. № 145995/ЗМ/20 про невідповідність позначення «NEOBANK» умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки за заявкою від 04.03.2020 № m 2020 04566. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю, стягнуто з Укрпатенту на користь Товариства 2 270 грн судового збору.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.12.2021 вказане рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Нео.Про».

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 (головуючий суддя Колос І. Б., судді: Бенедисюк І. М., Булгакова І. В.) касаційну скаргу ТОВ «Нео.Про» задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/886/21 в частині вирішення спору про визнання недійсним висновку Укрпатенту від 28.12.2020 вих. №145995/ЗМ/20 про невідповідність позначення «NЕОВАNK» умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки, скасовано. Справу у скасованій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва; у решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 залишено без змін.

Підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій стало те, що суди не врахували, що вимога про визнання недійсним Висновку, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака, є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав (за умови доведення такого порушення), що призведе до реального їх відновлення, з огляду на те, що правовим наслідком визнання недійсним висновку УКРНОІВІ є повторний розгляд відповідної заявки про реєстрацію торговельної марки уповноваженим органом у межах його компетенції (незалежно від того, чи заявлена така вимога у межах судового спору разом з вимогою про визнання недійсним висновку Укрпатенту). Необґрунтованим є протиставлення висновку, складеного за результатами кваліфікаційної експертизи, рішенню УКРНОІВІ про відмову в державній реєстрації, оскільки висновок Укрпатенту про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи після його затвердження набуває статусу рішення про відмову в реєстрації знака, і таке рішення може бути визнане недійсним у судовому порядку за наявності відповідних правових підстав. Суди уповноважені контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами прийняття рішень, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо. Суди не навели жодного мотивування відхилення висновку кваліфікаційної експертизи УКРНОІВІ, як і доводів та заперечень останнього по суті заявлених позовних вимог, зокрема, щодо описовості позначення «NЕОВАNK», яке заявлене позивачем до реєстрації в якості торговельної марки для послуг 36 класу МКТП, з посиланням на те, що заявлене до реєстрації позначення вказує на невизначену особу, яка надає послуги та/або властивості послуг. Також суди не були позбавлені можливості вирішити питання, у тому числі, й з власної ініціативи, щодо призначення експертизи для з`ясування питань щодо обставин, які мають значення для справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 замінено у справі неналежного відповідача - Укрпатент належним - УКРНОІВІ. У справі призначено судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручено Науково-дослідному інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України.

Згідно з висновком за результатами проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 02.08.2023 № 1351 (далі - Висновок) позначення «NEOBANK» за заявкою на торговельну марку № m 2020 04566 не відноситься до позначень, які складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв`язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; словесне позначення «NEOBANK» за заявкою на торговельну марку № m 2020 04566 не є таким, що складається лише з позначень чи даних, що є описовими під час використання щодо зазначених у заявці послуг або у зв`язку з ними (вказують на невизначену особу, яка надає послуги, та/або властивості послуг); словесне позначення «NEOBANK» не є таким, що не має розрізняльної здатності, на дату подання заявки на торговельну марку № m 2020 04566 (04.03.2020).

Ухвалою від 20.11.2023 Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви УКРНОІВІ про виклик судових експертів. В обґрунтування такого рішення зазначав, що виклик експертів Дорошенка О. Ф. та/або Мінченко Н. В. для надання усних пояснень щодо Висновку є недоцільним, оскільки Висновок роз`яснення не потребує. Деякі з поставлених відповідачем питань стосуються змісту нормативно-правових актів, а не Висновку; деякі - питань права, а не фактів; певні питання стосуються оцінки обставин справи, які надаватимуться судом у сукупності з усіма матеріалами, у тому числі з Висновком, під час розгляду справи по суті; тобто фактично Висновок роз`яснення не потребує.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «НЕО.ПРО», врахував висновки експертних досліджень, викладених у Висновку від 02.08.2023 № 1351, та встановив, що словесне позначення «NEOBANK» не є таким, що не має розрізняльної здатності на дату подання заявки на торговельну марку № m 2020 04566 (04.03.2020).

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на момент подання ТОВ «Нео.Про» заявки від 04.03.2020 № m 2020 04566 на реєстрацію словесного позначення «NЕОВАNK» таке позначення мало розрізняльну здатність та не було описовим відносно заявлених на реєстрацію послуг. Позначення «NЕОВАNК» відповідає умовам надання правової охорони, передбаченим пунктом 2 статті 6 Закону, у зв`язку з чим Висновок УКРНОІВІ підлягає визнанню недійсним. Крім того, доводи УКРНОІВІ про скасування рішення суду першої інстанції з підстави відмови у задоволенні заяви про виклик судових експертів були відхилені апеляційним судом у зв`язку з тим, що Висновок складено відповідно до вимог чинного законодавства, порушень вимог законодавства та методології при його складенні судом не встановлено. Висновок визнано належним та допустимим доказом у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. За змістом наведеного пункту підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

При цьому слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про те, що апеляційним господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 зі справи № 910/2318/16, від 17.08.2023 зі справи № 910/16718/20, від 14.07.2022 зі справи № 910/16653/19 щодо застосування приписів пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, чим порушив вимоги процесуального права щодо рівності сторін судового процесу перед законом і судом.

За доводами скаржника суди, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, не надали комплексної оцінки доводам відповідача щодо його заяви про виклик судових експертів, відхилили їх без належного мотивування, а рішення прийнято на підставі висновку експертизи, який викликає сумніви в його правильності.

У справі № 910/2318/16, на яку посилався скаржник, предметом позовних вимог є визнання недійсним патенту та зобов`язання внести відомості щодо визнання недійсним патенту до державного реєстру патентів і деклараційних патентів, а також здійснити про це публікацію в бюлетені «Промислова власність». Натомість у справі, яка розглядається, предметом позову є визнання незаконним та скасування висновку Укрпатенту про невідповідність позначення «NEOBANK» умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. № 145995/3М/20 від 28.12.2020, який набув статусу рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки за заявкою № m 2020 04566 від 04.03.2020 року. Отже, з урахуванням різних предметів позовів у справі № 910/2318/16 та у справі, що розглядається, правовідносини у них не можуть вважатися подібними.

Предметом розгляду у справах № 910/16653/19 було визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг і зобов`язання вчинити дії. У вказаній справі судом апеляційної інстанції не надано оцінку іншим доказам, наявним у матеріалах справи та дослідженим судом першої інстанції, у зв`язку з чим допущено порушення норм процесуального права, що вплинуло на встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та стало підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

У наведеній скаржником справі № 910/16718/20 предметом судового розгляду було визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг і зобов`язання вчинити дії. Суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України, що стало підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, та направлення справи на новий розгляд.

У справі № 910/2318/16, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України. Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд касаційної інстанції у справі № 910/2318/16 дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права оскільки не дотримався вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судове рішення зі справи підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.

Слід зазначати, що норми права, означені скаржником у вказаних постановах, є загальними та універсальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.

Разом з тим підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Інші, надані скаржником для порівняння, справи № 910/2318/16, від 17.08.2023 зі справи № 910/16718/20, від 14.07.2022 зі справи № 910/16653/19 і дана справа є відмінними за предметом розгляду, підставою та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виникли з різних підстав, за предметом доказування, фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Судом встановлено, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі не суперечать висновкам, що викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду. Такі висновки не є різними, а зроблені з урахуванням різних фактичних обставин справ.

У справі, що розглядається, процесуальних порушень Судом не встановлено. Місцевий господарський суд виконав всі приписи постанови Верховного Суду, зокрема призначив у справі судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності.

Що стосується доводів скаржника про призначення у справі повторної судової експертизи, то необхідно зазначити, що за приписами частини другої статті 107 ГПК України вона може бути призначена судом за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо). Тобто, призначення відповідної експертизи, у випадку наявності протиріч у висновках судових експертів, які наявні в матеріалах справи є можливим, а не обов`язковим для суду, і наявність підстав для такого призначення визначається самим господарським судом з урахуванням обставин та матеріалів конкретної справи за наявності відповідних сумнівів у суду. У даному випадку, судом таких підстав встановлено не було.

У справі № 910/16718/20 йдеться про те, що відхилення судом кожного висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні відповідно до вимог статті 104 ГПК України, чого судом апеляційної інстанції зроблено не було. У той же час оцінка таких доказів як судові експертизи, якщо вони містять суперечливі висновки, не може базуватися на принципі вірогідності, оскільки судова експертиза за своєю суттю є висновком на підставі певних наукових знань. Лише оцінивши кожну з експертиз на їх відповідність статті 98 ГПК України, суд має оцінити їх у сукупності з іншими доказами з урахуванням критерію вірогідності.

Отже, вказане не свідчить про неоднакове застосування норми права судами у справі, що розглядається, та наведеній скаржником справі, оскільки у даній справі суди оцінили висновок експерта та ухвалили на його основі відповідне рішення.

Скаржник посилається, зокрема, на те, що суди у порушення вимог статті 104 ГПК України не дослідили висновок судової експертизи та звіт соціологічного опитування у сукупності з іншими доказами та доводами сторін, не надали оцінки доводам учасників справи відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.

Прийнявши як належний та допустимий доказ висновок призначеної у справі судової експертизи (яка і призначалася з огляду на необхідність дослідження обставин, які входять до предмета доказування, а саме, щодо загальновживаності позначення за спірним свідоцтвом, наявності у нього розрізняльної здатності, встановлення яких (обставин) потребувало спеціальних знань), суди попередніх інстанцій, з урахуванням того, що експертне дослідження проводиться насамперед на підставі матеріалів судової справи, оцінюючи подані учасниками справи докази, виходили з того, що наявні у справі докази не підтверджують обставин загальновживаності позначення «NEOBANK» та відсутності в останнього розрізняльної здатності.

Доводи скаржника зводяться насамперед до намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом.

Проаналізувавши наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, як підставу неоднакового застосування норм статей 86 та 104 ГПК України, Касаційний господарський суд визнає формальними і декларативними міркування скаржника, оскільки справа, що розглядається, відрізняється за фактичними обставинами справи у сукупності з наданими доказами та складом правопорушень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта також для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Здійснення оцінки доказів та застосовуючи принцип вірогідностей доказів, судам необхідно оцінювати не кількість висновків, а зміст кожного висновку, навіть за наявності протилежних висновків. При цьому, судам слід обов`язково вказувати мотиви, на підставі яких той чи інший експертний висновок відхиляється судом.

Застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм не суперечить жодному з наданих для порівняння висновків суду касаційної інстанції.

Тобто, правовідносини є подібними, проте різняться за фактичними обставинами справи, які зумовили прийняття відповідного рішення.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень наведених правових норм.

Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.

Також скаржник обґрунтовував свою касаційну скаргу з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки, за твердженням УКРНОІВІ, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, відповідних порушень норм процесуального права Судом не встановлено.

Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим. Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі учасникам (зокрема, й відповідачу) було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Як визначено частиною першою статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Вимога касаційної скарги в даній справі полягає, як зазначалося, зокрема, у скасуванні судових рішень попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у розумінні приписів статті 310 ГПК України й передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У Касаційного господарського суду, в свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась, доводи скаржника про неправильну оцінку доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, судами всебічно, повно та об`єктивно досліджено обставини справи, встановлено характер спірних правовідносин, надано оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Наявності визначених законом підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Доводи касаційної скарги щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів та неправомірної відмови суду у задоволенні клопотання про виклик судових експертів до суду не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи.

У справі, що розглядається, суди дійшли висновку, що наявних у матеріалах справи документів достатньо для можливості прийняття рішення за результатами розгляду справи відповідно до статті 86 ГПК України.

Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до спонукання Суду здійснити переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У зв`язку з тим, що касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, сплата судового збору за подання касаційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 зі справи № 910/886/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя А. А. Ємець

Суддя І. Б. Колос