Постанова

від 17.07.2024 по справі 752/16499/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 752/16499/20

провадження № 61-5047 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Вік-Тан», товариство

з обмеженою відповідальністю «Де-Факто Корп»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 26 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В.,

Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Вік-Тан» (далі - ТОВ «Вік-Тан»), товариство з обмеженою відповідальністю «Де-Факто Корп» (далі - ТОВ «Де-Факто Корп»), про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 листопада 2019 року вона уклала з АТ «УкрСиббанк» договір майнового найму (оренди) індивідуального сейфу в спеціальному сховищі № 26227610322400, за умовами якого банк зобов`язався надати послуги з передачі в оренду індивідуального сейфу № 13

та забезпечити зберігання цінностей в сейфі шляхом облаштування таких приміщень відповідним обладнанням, вжиття заходів для унеможливлення доступу до цінностей третіх осіб.

Вказувала, що банк не виконав узяті на себе зобов`язання, так як 24 травня

2020 року невстановлені особи вночі проникли до приміщення відділення банку

за адресою: АДРЕСА_1 , й таємно викрали майно,

зокрема грошові кошти у розмірі 82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро,

90 000,00 грн. За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань

(далі - ЄРДР) були внесені відомості про кримінальне правопорушення

за № 12020100010003129, кваліфікація кримінального правопорушення -

частина п`ята статті 185 КК України (крадіжка).

Банк належним чином не забезпечив схоронність індивідуальних сейфів,

не застрахував майно від страхових ризиків, не здійснив опис майна,

що знаходилося в сейфі, що призвело до порушення її прав, як споживача. Банк повинен був здійснювати свою діяльність по захисту спеціального сховища,

де знаходилися індивідуальні сейфи, відповідно до положень постанови Національного банку України від 10 лютого 2016 року № 63 «Про затвердження правил з організації захисту приміщень банків в Україні». Проте, під час пограбування, відеозапис не здійснювався, система сигналізації не була оснащена аварійним живленням.

Такими діями відповідача їй завдано майнової шкоди, оскільки викрадено

її грошові кошти грошові кошти (82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро,

90 000,00 грн), а також моральної шкоди, яка полягала в тому, що банк поставив

її у скрутне матеріальне становище, позбавив власних заощаджень, спричинив

їй душевні страждання, погіршився її емоційний стан, яку вона оцінила

в 200 000,00 грн.

Крім того, вона користувалася правничою допомогою адвоката, орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу адвоката на момент звернення до суду

з позовом склав 310 326,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банка на свою користь завдану їй майнову шкоду у розмірі 82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн, моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, а також понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 310 326,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року

у складі судді Колдіної О. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн, а також моральну шкоду

у розмірі 20 000,00 грн.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не дотримався вимог,

які передбачені спеціальним законодавством, щодо забезпечення безпеки сховища, де знаходилися індивідуальні сейфи, не забезпечив автономне живлення системи сигналізації, належну роботу камер відеоспостереження, не забезпечив зберігання ключів від кімнати, де знаходилися індивідуальні сейфи, належну охорону приміщення та інформування керівництва банку у разі виникнення несправностей у роботі систем охорону банку, які не пов`язані з пошкодженням цілісності самого об`єкту приміщення банку, що призвело до можливості проникнення туди сторонніх осіб та здійснення крадіжки з індивідуальних сейфів, що знаходились в сховищі для індивідуальних сейфів, зокрема з індивідуального сейфу позивачки.

Вказане зумовлює настання цивільно-правової відповідальності на загальних підставах.

Районний суд надав оцінку положенням укладеного між позивачкою та банком договору, врахував положення Правил (договірним умовам) обслуговування клієнтів АТ «УкрСиббанк» при наданні в найм (оренду) індивідуального сейфу

в спеціальному сховищі, які затверджені згідно з внутрішніми процедурами банку, Правил з організації захисту приміщень банків в Україні, які затверджені постановою Національного банка України від 10 лютого 2016 року № 63, а також відповідні норми ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому судом надано оцінку матеріалам кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України за фактом проникнення

до приміщення банку та викрадення майна. ОСОБА_1 визнана потерпілою

у вказаному кримінальному провадженні.

Факт знаходження грошових коштів у розмірі 82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн в індивідуальному сейфі підтверджується, зокрема: протоколами допиту потерпілого у кримінальному провадженні № 12020100010003129, випискою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», договорами купівлі-продажу домоволодіння, земельних ділянок, житлового будинку, заявами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Крім того, зазначений факт підтверджується висновком за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 26 вересня 2021 року № 1-26/09/2021, що проведена за заявою позивача (далі - висновок експертизи від 26 вересня 2021 року № 1-26/09/2021), відповідно до якого

у ОСОБА_1 виявлено реакції, які свідчать про те, що вона в квітні 2020 року залишила у банківському сейфі № НОМЕР_1 АТ «УкрСибабнк» грошові кошти

у вищевказаному розмірі, а також виявлені реакції, які свідчать про те, що вона

в 2020 році не забирала з банківського сейфу зазначені грошові кошти.

Втрата грошових коштів, які зберігалися в індивідуальному сейфі

в АТ «УкрСиббанк», їх викрадення внаслідок указаних дій з охорони та зберігання приміщень та індивідуальних сейфів, задала ОСОБА_1 негативних наслідків

і душевних страждань, тому наявні підстави для стягнення з відповідача

на її користь 20 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Вказаний розмір

є співмірним та відповідає принципу розумності.

Питання щодо розподілу судових витрат у частині судового збору вирішено

на підставі положень статті 141 ЦПК України та часткового задоволення позову. Районний суд також указав, що питання про стягнення витрат на правничу допомогу буде вирішено судом після подання позивачем всіх доказів понесених витрат, відповідно до раніше заявленого клопотання.

Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 вересня

2023 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 83 740,80 грн.

В іншій частині відмовлено.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат

на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив

про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 83 740,80 грн, а не в сумі

310 326,00 грн. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності таких витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 29 травня 2023 року та апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 вересня

2023 року скасовано й ухвалено нове додаткове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 15 765,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, так як позивачем не доведено, що в орендованому індивідуальному сейфі знаходилися грошові кошти в указаному розмірі.

Банк не приймав від позивачки документи та цінності на зберігання за описом,

а лише надав останній в оренду сейф у приміщенні сховища банку. Тобто сторони уклали між собою договір про надання індивідуального банківського сейфа,

що не охороняється банком (стаття 971 ЦК України). Банк, як наймодавець,

не складає опису цінностей, що розміщуються в сейфі і не несе відповідальність

за цілісність внутрішнього змісту сейфу.

Крім того, в укладеному між сторонами у справі договорі майнового найму (оренди) індивідуального сейфу в спеціальному сховищі міститься застереження про те, що своїм підписом наймач підтверджує, що він отримав ключ та дублікат ключа від сейфу, сповіщений про те, що в наймодавця не залишилося дублікату ключа наймача від сейфу і вся відповідальність за збереження ключів покладається на нього, а також підтверджує, що сейф переданий йому в справному стані. Застереження містить підпис наймача.

Позивачем не доведено факт завдання їй збитків та їх розмір, оскільки надані нею докази на підтвердження вказаного не стосуються предмету доказування,

а можуть свідчити лише про джерело походження грошових коштів, що були

у володінні позивача, однак жодним чином не підтверджують ні факту розміщення грошових коштів в індивідуальному банківському сейфі, ні їх розміру, ні факту

їх зникнення. Зазначене стосується й висновку експертизи від 26 вересня

2021 року № 1-26/09/2021 із застосуванням поліграфа, якому суд апеляційної інстанції надав оцінку з урахуванням статей 89, 110 ЦПК України.

Додаткове рішення суду першої інстанції є невід`ємною частиною рішення у справі й воно підлягає скасуванню разом із рішенням у справі.

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено апеляційним судом

із урахуванням статті 141 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції стягнув

із ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 15 765,00 грн, сплачений при подачі апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України та врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення районного суду та додаткове рішення районного суду залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 3, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року клопотання ОСОБА_1

про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року. Відкрито касаційне провадження

у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року справу відмовлено

у задоволенні клопотання ТОВ «Де-Факто Корп» про участь у судовому засіданні

в режимі відеоконференції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, так як формально розглянув спір, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам. Апеляційний суд не захистив права позивачки, яка є споживачем, тобто «слабкою» стороною

у правовідносинах, де іншою стороною є банк.

У спірних правовідносинах грошові кошти позивачки було викрадено

з індивідуального сейфу у зв`язку з тим, що банк не дотримався законодавчих вимог щодо забезпечення безпеки сховища, де знаходилися індивідуальні сейфи, не забезпечив автономне живлення системи сигналізації, належну роботу камер відеоспостереження, належну охорону приміщення, що призвело до можливості проникнення туди сторонніх осіб та здійснення крадіжки з індивідуальних сейфів, що знаходились в сховищі банку.

Посилається на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і відповідну судову практику Верховного Суду

При цьому суд апеляційної інстанції врахував нерелевантну практику Верховного Суду. Із цих підстав слід відступити від правових висновків Верховного Суду,

які враховано апеляційним судом, так як правовідносини у цих справах та у справі, яка переглядається, не є подібними. Вважає, що ця справа, з урахуванням усіх фактичних обставин, не має подібних у судовій практиці, а тому не може вирішувати на підставі вже сформованої судової практики.

Посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема у правовідносинах за позовами споживача до банка про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з неналежною охороною спеціального об`єкта оренди.

Із урахуванням зазначених підстав уважає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасників, вона містить виключну правову проблему, а тому наявні підстави для передачі справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права

та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до статті 971 ЦК України (Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком) до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду). Разом із цим, формулювання цієї норми права в частині, що банк не несе відповідальність

за вміст сейфу, не може трактуватися на шкоду інтересам споживача.

Крім того, апеляційний суд незаконно стягнув з позивачки судовий збір, оскільки вона звільнена від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів» й у такому разі судовий збір компенсується державою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141

ЦПК України). У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що касаційна скарга задоволенню не підлягає,

а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

У травні 2024 року ТОВ «Де-Факто Корп» подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклала з АТ «УкрСиббанк» договір майнового найму (оренди) індивідуального сейфу в спеціальному сховищі

№ НОМЕР_2 (далі - договір) (а. с.12-13, т. 1).

Підписуючи цей договір, Наймач ( ОСОБА_1 ) погодилася з Правилами (договірними умовами) обслуговування клієнтів АТ «УкрСиббанк» при наданні

в найм (оренду) індивідуального сейфу в спеціальному сховищі, які затверджені згідно з внутрішніми процедурами наймодавця (банк) та розміщені

для ознайомлення на сайті: www.ukrsibbank.com та/або на інформаційних стендах, розташованих у приміщеннях установ наймодавця, та/або опублікованих в газеті «Урядовий кур`єр» від 29 листопада 2014 року № 223 (з усіма наступними змінами та доповненнями) (далі - Правила) (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 Правил після підписання сторонами цього договору правила стають його невід`ємною частиною. Підписуючи цей договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами, які викладені

в цьому договорі та правилах.

Згідно з пунктом 1.3 договору підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання сторонами цього договору, Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору.

Наймодавець передає Наймачеві у користування (найм) за плату індивідуальний сейф № 13, розміром 70 мм х 245 мм х 300 мм, що розташований в приміщенні наймодавця за адресою: АДРЕСА_1 , на строк, визначений договором, для зберігання цінних паперів, документів та інших речей (пункт 1.4 договору).

Сейф здається в найм строком із 11 листопада 2019 року по 14 листопада

2020 року. Цей Договір набуває чинності з дати підписання цього договору сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань

за договором (пункти 2.1, 2.2 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що правила користування сейфом, права та обов`язки сторін за договором, порядок розрахунків, наслідки невиконання

або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань, інші умови договору передбачені Правилами.

У договорі міститься застереження про те, що своїм підписом наймач підтверджує, що він отримав ключ та дублікат ключа від сейфу, сповіщений про те,

що в наймодавця не залишилося дублікату ключа наймача від сейфу і вся відповідальність за збереження ключів покладається на нього, а також підтверджує, що сейф переданий йому в справному стані. Застереження містить підпис наймача.

Вищевказані Правила встановлюють порядок та умови надання клієнтам

АТ «УкрСиббанк» у найм (оренду) індивідуальних сейфів. Ці Правила

є обов`язковими до виконання всіма сторонами договору, як банком, що виступає у якості наймодавця, так і клієнтом, що виступає наймачем.

Відповідно до Розділу 1 Правил між наймодавцем і наймачем укладається договір майнового найму (оренди) індивідуального сейфу без відповідальності наймодавця за вміст індивідуального сейфу.

Згідно до Розділу 2 Правил сейфи призначені для зберігання у спеціальному сховищі наймодавця цінностей, документів та інших речей з відповідним бракуванням їх розміру, що належать юридичним або фізичним особам.

Наймодавець не складає опису цінностей, що розміщуються в сейфі, і не несе відповідальності за цілісність внутрішнього вмісту сейфу.

Згідно з пунктом 3.5. розділу 3 Правил наймодавець зобов`язується надати наймачу в користування сейф у справному стані; надати наймачу

або повноважному представнику ключ від сейфа; забезпечити наявність

у спеціальному сховищі засобів охоронної та пожежної сигналізації,

які є в наявності наймодавця. Наймач та його повноважний представник

не можуть одночасно відвідувати сейф.

Відповідно до пункту 3.6.5 Правил наймач зобов`язується здійснювати правильну експлуатацію сейфу, нести повну відповідальність за вкладені до сейфу цінності

та вжити усіх можливих заходів зі сторони для захисту вкладених до сейфу цінностей.

24 травня 2020 року в період часу з 02 год. 25 хв. до 05 год. 25 хв. невстановлені особи проникли до приміщення АТ «УкрСиббанк» за адресою:

АДРЕСА_1 , звідки таємно викрали майно, що зберігалося в сейфі.

За даним фактом Головним слідчим управлінням Національної поліції України внесені відомості до ЄРДР за № 12020100010003129 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185 КК України (крадіжка) (а. с. 31, т. 1).

Відповідно до протоколу огляду місця події від 24 травня 2020 року встановлено пошкодження 17 індивідуальних сейфів у приміщенні сейфу, замки якого не були пошкоджені, що знаходився в депозитарії банку (а. с. 32-35, т. 1).

02 червня 2020 року АТ «УкрСиббанк» повідомив письмово ОСОБА_1

про факт викрадення майна в приміщенні спеціального сховища та неможливість надання доступу до індивідуальних сейфів у зв`язку з проведенням слідчих дій

та припинення нарахування комісійної винагороди за користування індивідуальним сейфом (а. с. 29, т. 1).

ОСОБА_1 визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні

(а. с. 36-38, т. 1).

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що 24 травня 2020 року

на пункт централізованої охорони ТОВ «Вік-Тан» надійшла інформація

від оператора ПЦО ТОВ «Де-Факто Корп» про відсутність зв`язку між охоронним приладом ПЦО та ПЦО відділення банку за адресою: місто Київ,

проспект Голосіївський, 94. Оператором ТОВ «Вік-Тан» зазначена інформацію була передана групі реагування у складі водія ОСОБА_4 та охоронника

ОСОБА_5 , яка направилася для обстеження приміщення.

Прибувши за вказаною адресою о 03 год. 41 хв., порушення цілісності об`єкту виявлено не було, об`єкт знаходився без зв`язку, однак в приміщенні горіло світло. Про зазначені обставини був поінформований оператор ПЦО ТОВ «Де-Факто Корп» для прийняття рішення по подальшим діям групи реагування.

О 03 год. 54 хв. надійшло розпорядження від оператора ПЦО ТОВ «Де-Факто Корп» про подальше виконання функціональних обов`язків групою реагування

та про слідування в центр зони.

О 05 год. 25 хв. оператор ПЦО ТОВ «Де-Факто Корп» повторно направив групу реагування для обстеження вказаного відділення АТ «УкрСиббанк».

Прибувши за даною адресою о 05 год. 53 хв., групою реагування виявлено відкриті двері до приміщення відділення банку та порушення цілісності об`єкту, про що був повідомлений оператор ПЦО ТОВ «Вік-Так», оператор ПЦО ТОВ «Де-Факто Корп». Група реагування залишилася охороняти об`єкт до прибуття представника

АТ «УкрСиббанк» та поліції.

Зазначені обставини підтверджуються висновком службового розслідування

за фактом проникнення в указане приміщення відділення АТ «УкрСиббанк», проведеним ТОВ «Вік-Тан».

На час пограбування приміщення банку не здійснювався відеозапис камерами спостереження та відеоспостереження.

У ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 12020100010003129 було повідомлено Департамент безпеки Національного банку України про факти ігнорування на повідомлення системи безпеки в момент вчинення крадіжки правопорушниками працівниками, які виконують функції охорони відділення, та недостатні заходи працівників для збереження майна,

про несвоєчасний виїзд охорони до місця події, про неналежне встановлення відеокамер в приміщенні банку та їх відсутність у місцях, де вони повинні знаходитися, про факт збереження ключів від депозитарію в столі працівника банку, невідповідність замків та дверей рівню безпеки, невідповідність системи сигналізації та необхідність проведення відповідної перевірки.

На підтвердження факту знаходження грошових коштів у розмірі 82 900,00

доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн в індивідуальному сейфі ОСОБА_1 надала наступні докази: протоколи допиту потерпілого у кримінальному провадженні, виписку з банка, договори купівлі-продажу домоволодіння, земельних ділянок, житлового будинку, заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3

(а. с. 14-27, 36-40, т. 1), висновок експертизи від 26 вересня 2021 року

№ 1-26/09/2021 із застосуванням поліграфа (а. с. 52-80, т. 6).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася

до суду з позовом до АТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Вік-Тан», ТОВ «Де-Факто Корп», про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач посилалася на те, що у листопаді 2019 року вона уклала з банком договір майнового найму (оренди) індивідуального сейфу в спеціальному сховищі, в якому зберігалися її грошові кошти. Проте, грошові кошти були викрадені

з індивідуального сейфу у зв`язку з тим, що банк не дотримався законодавчих вимог щодо забезпечення безпеки сховища, де знаходилися індивідуальні сейфи, не забезпечив автономне живлення системи сигналізації, належну роботу камер відеоспостереження, належну охорону приміщення, що призвело до можливості проникнення туди сторонніх осіб та здійснення крадіжки з індивідуальних сейфів, що знаходились в сховищі банку.

Із цих підстав позивачка просила суд стягнути з банка на свою користь завдану їй майнову шкоду у розмірі 82 900,00 доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн, тобто у розмірі грошових коштів, які знаходилися в індивідуальному сейфі, а також моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн й понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 310 326,00 грн.

Щодо відшкодування майнової шкоди

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди, надав правову оцінку положенням укладеного між сторонами

у справі договору майнового найму (оренди) індивідуального сейфу

в спеціальному сховищі, а також Правил, і вказав про те, що зі змісту вказаного договору вбачається, що банк звільняється від відповідальності за вміст індивідуального сейфу, яким користується клієнт.

Глава 66 ЦК України регулює правовідносини у сфері зберігання речей.

Спеціальні види зберігання регламентовано § 3 указаної Глави ЦК України.

Відповідно до статті 971 ЦК України до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовується положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Згідно з частиною першою статті 759 за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння

та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму (частина перша статті 760 ЦК України).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (стаття 761 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 762 за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтями 780, 906 ЦК України шкода, завдана у зв`язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору

про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

У позові позивачка, разом із іншим, посилалася на те, що крадіжка

з її індивідуального сейфа у сховищі банку сталася у зв`язку з неналежними діями банка по забезпеченню охорони сховища.

Розмір майнової шкоди позивачка визначила, виходячи з розміру матеріальних цінностей (грошових коштів), які знаходилися, за її твердженнями,

в індивідуальному сейфі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищенаведених норм права, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що банк не приймав від позивачки документи та цінності на зберігання за описом, а тільки надав їй у тимчасове платне користування (оренду) конкретно визначений сейф

у приміщенні сховища банку.

У спірних правовідносинах між сторонами було укладено договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, передбачений статтею 971 ЦК України. Тобто банк не несе відповідальність за вміст сейфа.

Докази, подані позивачем на обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо розміру майнової шкоди, що є еквівалентною вмісту у сейфі, не є належними, допустимими та достатніми у справі, яка переглядається, оскільки не стосуються предмету доказування, а можуть свідчити лише про джерело походження грошових коштів, які були у позивачки. Проте, ці докази (протоколи допиту потерпілого у кримінальному провадженні, виписка з іншого банка, договори купівлі-продажу домоволодіння, земельних ділянок, житлового будинку тощо)

не підтверджують ні факту розміщення грошових коштів в індивідуальному банківському сейфі АТ «УкрСиббанк»), ні їх розмір, ні факту їх зникнення (викрадення).

Тобто позивач не довела, що внаслідок крадіжки з індивідуального сейфу

у сховищі відповідача їй завдано майнової шкоди саме у розмірі 82 900,00

доларів США, 3 220,00 Євро, 90 000,00 грн.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 17 вересня 2018 року у справі №750/3651/17-ц (провадження № 61-6633св18), від 13 червня 2018 року у справі № 243/8375/15-ц (провадження № 61-14603св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 372/4948/15-ц (провадження № 61-31032св18).

Не може бути доказом указаного й висновок експертизи від 26 вересня 2021 року № 1-26/09/2021 із застосуванням поліграфа, який судом апеляційної інстанції оцінено відповідно до статей 89, 110 ЦПК України й вірно не враховано.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17 (провадження № 61-14458св19)

при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 29 листопада

2023 року у справі № 589/4601/21 (провадження № 61-13788св23).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд з`ясував указане й надав вірну оцінку відповідному висновку експертизи.

Таким чином, позивач у силу своїх процесуальних обов`язків не довів факт розміщення в орендованому за договором сейфі грошових коштів у вказаному розмірі, як і зникнення (викрадення) саме цих грошових коштів, неналежне виконання відповідачем зобов`язання із забезпечення охорони сховища та сейфу.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81

ЦПК України).

При цьому сторонами у справі не заперечується, що кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020100010003129 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 185

КК України (крадіжка), за фактом проникнення невстановлених осіб до приміщення АТ «УкрСиббанк» за адресою: АДРЕСА_1 ,

та викрадення ними майна, не закінчено та ще триває.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано вказані правові позиції Верховного Суду, чим виконано вимоги частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні посилання касаційної скарги, у тому числі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Судова практика у даній категорії справ стала та сформована, відмінність залежить лише від доказування. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу

від указаних правових позицій. При цьому Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Отже, суд апеляційної інстанції вірно відмовив у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування майнової шкоди.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила суд, разом

із іншим, стягнути з банка на свою користь завдану їй моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, навівши відповідні обґрунтування.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково й стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 , у тому числі, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Переглядаючи вказане рішення районного суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу банка, скасував рішення районного суду й відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , у тому числі

у частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції відмовив

у задоволенні основної позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, тому відсутні правові підстави й для задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною вимогою.

При цьому касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів у цій частині, оскільки доводи заявника касаційної скарги зводяться до наявності підстав

для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.

Таким чином, апеляційний суд вірно відмовив у задоволенні похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Щодо судових витрат

Касаційна скарга містить доводи про те, що апеляційний суд незаконно стягнув

з позивачки на користь банка судовий збір, оскільки вона звільнена від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд погоджується з відповідними доводами касаційної скарги.

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові -

на позивача.

Спеціальним нормативним актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України

«Про судовий збір».

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону

і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави вважати, що сама відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те,

що пільги надаються лише за пред`явлення позову.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів»

при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної

та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

ОСОБА_1 , як споживач, звільнена від сплати судового збору, у тому числі

за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення районного суду.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 141 ЦПК України якщо сторону,

на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно

до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується

за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються

за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вищевказане й незаконно стягнув судовий збір з позивачки на користь банка.

Враховуючи те, що Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції по суті спору, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 ,

й остання звільнена від сплати судового збору в силу вимог закону, тому судовий збір за розгляд апеляційної скарги у визначеному апеляційним судом розмірі слід компенсувати банку за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У цій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з ухваленням нового рішення про компенсацію банку вказаних витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом із цим, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині скасування додаткового рішення районного суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл витрат

на правничу допомогу.

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22.

Суд апеляційної інстанції вірно скасував рішення районного суду й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , а тому судом обґрунтовано скасовано й додаткове рішення суду першої інстанції.

При цьому касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,

що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки

чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно

та ухвалено правильне судове рішення по суті спору, але допущено неправильне застосування норм ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» щодо розподілу судових витрат між сторонами, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення у цій частині

про компенсацію банку вказаних витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У частині вирішення спору по суті постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так як справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку,

що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна

для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного

та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують,

або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики

в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність

на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Разом із цим, судова практика з указаного заявником питання стала

та сформована, а відмінність залежить лише від доказування, на що Верховний Суд звернув увагу заявника касаційної скарги, відхиляючи відповідні доводи касаційної скарги. Наведені заявником аргументи у розумінні приписів

частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права

та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не встановила достатніх

та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а отже, у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору й оскаржуване судове рішення по суті спору залишається без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Судові витрати (судовий збір), понесені акціонерним товариством «УкрСиббанк»

у розмірі 15 765,00 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині постанову постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець